nashe pravo
/ ГоловнаРішення Європейського Суду з прав людини щодо права на об'єднанняРішення Європейського Суду з прав людини у справі Piroglu and Karakaya проти ТуреччиниСереда, 18 Жовтня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

12.05.2008, 09:09

Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Piroglu and Karakaya проти Туреччини від 18 березня 2008 року
(Applications nos. 36370/02 and 37581/02)

Процедура
1.  Заява про порушення  права на об’єднання подана двома громадянами Туреччини проти Республіки Туреччина відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав та основних свобод людини - Mr Ecevit Piroğlu та Mrs Mihriban Karakaya 17 та 18 серпня  2001 року відповідно.

Факти
I.  Обставини справи
2.  Заявники 1974 та 1962 р.н. проживають у Ізмірі. Вони були членами виконавчого органу представництва Асоціації Прав Людини у Ізмірі на час подання заяв. Проти них порушено дві криманільні справи.

A. Слухання щодо членів Асоціації у кримінальних справах
3.  10 липня 2001 року прокурор Ізміру надіслав лист Асоціації із вимогою припинити членство 15 членів, у тому числі і заявників, оскільки вони здійснювали незаконну діяльність.У листі також вказувалося, що другий заявник, хоч і був узятий під варту 30 квітня 1999 року, його було звільнено з-під варти, оскільки не встановлено зв’язку із незаконною організацією TKP/ML-TIKKO (Турецька комуністична партія/ Марксисько-Ленінстська Армія Турецьких працівників та звільнення селян).
4.  6 серпня 2001 року Асоціація  відповіла прокурору, що жоден із п’ятнадцяти осіб не має судимості, яка б їм забороняла бути членом асоціації, як це передбачено у частині 4 параграфі 2 та 3 статті 16 Акту про організації (Закон №2908).
5.  17 жовтня та 31 жовтня 2001 року прокурор поінформував заявників, що проти них порушено справу на підставі статті 4 Закону №2908, проте судовий процес не буде розпочато, якщо вони сплатять штраф у сумі 142,366,000 турецьких лір кожен протягом десяти днів. Заявники не сплатили цього штрафу протягом десяти днів.
6. Прокурор 3 грудня 2001 року наклав штраф на  заявників відповідно до статті 75 Акту про організації та статті 119 Кримінального кодексу. Санкція не була вручена заявникам.
7.  26 грудня 2001 року Суд магістратів без слухання визнав винними заявниками та наклав штраф на заявників.
8.  Заявники подали заперечення до Кримінального Суду Ізміру проти цього рішення.
9.  6 лютого 2002 року Кримінальний Суд Ізміру відхилив скаргу без розгляду.
10.  Заявники сплатили штраф.
11.  16 грудня 2002 року один із обвинувачених подав клопотання Міністрові юстиції, вимагаючи  перегляду справи Касаційним Судом.
12.  29 січня 2003 року Міністр юстиції видав письмове розпорядження та зобов’язав Головного прокурора звернутися до Касаційного Суду із проханням про перегляд рішення.
13.  14 квітня 2003 року Касаційний Суд скасував рішення Кримінального Суду Ізміру від 6 лютого 2002 року та повернув справу на розгляд Суду магістратів Ізміру.
14. На останньому засіданні від 22 жовтня 2003 року Суд магістратів постановив, що розгляд справи не перебуває у його юрисдикції.
15.  25 лютого 2004 року Касаційний Суд підтвердив рішення Суду магістратів.
2. Процес щодо Платформи проти війни
16. 9 жовтня 2001 року Асоціація разом із рядом інших неурядових організацій взяла участь у громадському русі під назвою «Платформа проти війни» та подала спільну медіа декларацію як протест проти військових операцій США у Афганістані.
17.  Прокурор знову наклав штраф на другого заявника, що він відповідно до статті 34 Акту про організації брав участь у цій платформі, яка не є зареєстрована і не має жодного статусу. Прокурор також поінформував заявника про те, що він має сплатити  штраф у розмірі TRL 142,366,000  протягом десяти днів.
18.  31 грудня 2001 року Суд магістратів Ізміру засудив другого заявника та зобов’язав сплатити штраф у розмірі  TRL 213,548,400.
19.  18 лютого 2002 року другий заявник подав заперечення до Кримінального Суду Ізміру проти накладення штрафу. Він посилався на порушення права на свободу об’єднання.
20.  20 лютого 2002 року кримінальний суд відхилив заперечення, без відповідного судового розгляду.
II. Національне законодавство та практика
21.  Акт про організації (Закон № 2908) передбачає:
Стаття  4
“Особа, яка досягла вісімнадцяти років та є цивільно дієздатною, має право на заснування організації без попереднього повідомлення.
Проте такі особи не можуть засновувати організації:
...
2. a) Особи, які засуджені за вчинення наступних злочинів: злочини щодо привласнення, шахрайство, хабарництво, крадіжка, фальсифікація, дискримінація за релігійними переконаннями, фіктивне банкрутство, контрабанда,  перешкоджання проведення тендерних процедур…
ПРАВО
I. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
22.  Заявники стверджували, що порушено їхнє право на справедливе публічне судове слухання кримінального обвинувачення, яке передбачене статтею 6 Конвенції.
23.  Стаття 6 Конвенції передбачає:
«Право на справедливий судовий розгляд
1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторiн чи в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити iнтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такi права:
а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;
b) мати достатньо часу і можливостей для пiдготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;
d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допитусвiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свiдкiв обвинувачення;
e) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.
Стаття 7
Ніякого покарання без закону
1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на пiдставi будь-якої дії або бездiяльностi, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.
2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові i покаранню будь-якої особи за будь-які дiї чи бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згiдно із загальними принципами права, визнаними цивiлiзованими нацiями.»

B.  Обставини
1.  Загальні положення
24. Суд наголошує, що одним із фундаментальним принципів у статті 6 Конвенції є те, що судове слухання має здійснюватися відкрито (див. Stefanelli v. San Marino, no.35396/97, § 19, ECHR 2000 II).
25. Проте стаття 6 параграфу 1 не гарантує права на апеляцію проти рішення суду першої інстанції. (див. Delcourt v. Belgium, judgment of 17 January 1970, Series A no. 11, § 25).
 
2. Застосування у цій справі

26.  Суд  вважає у цій справі, що більш прийнятним є розгляд справи відповідно до параграфу 1 статті 6 та параграфу 3 статті 6 зокрема.
27.  Суд встановив, що не було забезпечено публічного слухання справи про обвинувачення.  Суд магістратів та Кримінальний Суд Ізміру досліджували справи у документній формі. Обвинувачені не могли повною мірою брати участь у процесі та захищати свої права. (див, a contrario, Şentuna v. Turkey (dec.), no. 71988/01, 25 January 2007).
28.  Отож з цього погляду судовий розгляд не можна назвати справедливим також.
29.  Отож Суд встановив порушення статті 6 параграфу 1 Конвенції.
II. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ
30. Другий заявник посилався на порушення статті 10 Конвенції, яка передбачає право на свободу слова. Заявник стверджував про порушення цього права у зв’язку із тим, що він брав участь у платформі та створенні і поширенні медіа декларації,  яка засуджувала військові дії США у Афганістані.
31.  Стаття 10 Конвенції передбачає:
«Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та iдеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних, телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.
2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.»
A.  Прийнятність
32.  Суд визнав прийнятними заявлене порушення та підстави його розгляду.
B.  Обставини
1.  Чи було втручання у реалізацію права
33.  Уряд заперечив втручання у реалізацію права, вказуючи, що другого заявника не було засуджено за складення та поширення медіа декларації, а за порушення Акту про організації (Закону №2908).
34.  Другий заявник заперечив ці аргументи та стверджував про порушення свободи слова у розумінні статті 10 Конвенції.
35.  Cуд вказав на те, що  ця справа відрізняється від інших справ, які стосуються свободи слова. Суд встановив, що другий заявник був засуджений відповідно до статті 34 Акту про організації за участь у платформі, яка була громадським рухом локальних НГО. Відповідно до протесту прокурора від 3 грудня 2001 року, платформа не має статусу юридичної особи.
36.  Платформа 9 жовтня 2001 року сформувала медіа декларацію, заявника та п’ять членів виконавчого органу Асоціації засуджено 31 грудня 2001 року на підставі Акту про організації.
Тому Суд повинен відповідно до статті 10 Конвенції дослідити, чи втручання відповідає трьом умовам: чи воно «передбачене законом», переслідує одну чи кілька законних цілей відповідно до параграфу другого та було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.
2.  Чи було втручання «передбачене законом»?
37.  Уряд вважає, що втручання було передбачене статтею 34 Акту про організації, який передбачає, що організації можуть створюватися лише у формі федерації чи конфедерації із статусом юридичної особи.
38.  Суд знову наголошує, що висловлювання «відповідно до закону» не лише вимагає перевірки підстав національного законодавства, але також питання про якість правового регулювання  (див. Rotaru v. Romania, no. 28341/95, § 52, ECHR 2000 V).
39.  Суд встановив, що формулювання статті 34 Акту щодо того, що організації можуть створюватися лише у формі федерації чи конфедерації, не є достатньо зрозумілим, щоб застосовувати санкції за створення та участь у громадському русі «платформа».  (див. Karademirci and Others v. Turkey, nos. 37096/97 and 37101/97, § 42, ECHR 2005 I).
40.  Суд дійшов висновку, що втручання у реалізацію заявником свободи слова не було передбачене законом. Суд не вважає за потрібне досліджувати чи втручання має законну мету чи є пропорційним.
56. Суд встановив наявність порушення статті 10 Конвенції.
III.  ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ
41. Другий заявник посилався на порушення статті 11 Конвенції, стверджував, що його засудження відповідно до статті 4 та 50 Акту про організації та скасування членства п’ятнадцяти членів Асоціації Прав Людини становить порушення Конвенції.
42.  Уряд заперечив ці аргументи, стверджуючи, що заявника було засуджено до сплати штрафу, оскільки він порушив процесуальний обов’язок відповідно до статті 4 Акту. Його було засуджено за мету, політичний характер діяльності Асоціації.

43.  Стаття  11  Конвенції передбачає:
      «Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.»
A.  Прийнятність
44.  Суд вказав, що скарга стосується положень Конвенції та є прийнятною для розгляду Судом.
B.  Обставини
1.  Чи було втручання у реалізацію права
45.  Уряд підтримав позицію, що відсутнім було втручання у реалізацію права заявника, яке передбачене статтею 11 Конвенції.
46.  Суд вважає, що засудження заявника у зв’язку із членством у організації становить втручання у реалізацію права, яке передбачене статтею 11 Конвенції.
2.  Чи було втручання передбачене законом
47. Уряд наполягав на тому, що втручання та обмеження права заявника було пов’язане із попередженням порушення порядку та переслідувало законну мету.
48.  Другий заявник стверджував, що втручання не було передбачене законом, адже він передбачає, що лише особа, яка чинила певні злочини, не може бути членом організацій. Попереднє засудження не може припиняти членство.
49.  Щодо питання законності, знову Суд повертається до питання про якість правового регулювання. Національне законодавство у цьому аспекті повинно створювати умови проти незаконного втручання на основі принципу верховенства права, одного із основних принципів демократичного суспільства.  (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, § 84, ECHR 2000-XI). Воно має забезпечити ефективний та надійний захист проти зловживань  (див. Glas Nadezhda EOOD and Elenkov v. Bulgaria, no. 14134/02, § 46, 11 October 2007).
50.  У цій справі Суд дослідив, що відсутні зрозумілі підстави припинення членства заявника у організації, як того вимагав прокурор у своєму листі. Заявник утримувався під вартою у 1999 році, проте був звільнений з-під варти.
51.  Ці обставини дозволяють робити висновок про те, що заявнику був позбавлений належного правового захисту проти втручання у реалізацію права на об’єднання. Суд не вважає за необхідне досліджувати чи втручання мало законну мету та чи було втручання пропорційним.
52.  Суд встановив порушення статті 11 Конвенції.

Рішення Європейського Суду з прав людини

Суд встановив порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції щодо двох заявників.
Суд встановив порушення статті 10  Конвенції щодо другого заявника.
Суд встановив порушення статті 11 Конвенції щодо другого заявника.
Суд вважає, що визнання втручання у права та порушення Конвенції є достатнім для першого заявника як компенсація моральної шкоди.
Суд присудив виплатити другому заявнику протягом трьох місяців з дати прийняття рішення 1000 Євро немайнової шкоди.


Переклад і огляд здійснено Товариством сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки ©
Повний текст Рішення на сайті Європейського Суду з прав людини (доступний лише англійською мовою): http://www.echr.coe.int


реклама
рекламні оголошення

/ Головна / Рішення Європейського Суду з прав людини щодо права на об'єднання / Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Piroglu and Karakaya проти Туреччини /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .