|
12.05.2008, 09:09
Справа Корецький та інші проти України
(Application no. 40269/02)
Рішення від 3 квітня 2008 року
ПРОЦЕДУРА
1. Заява (no. 40269/02) проти України подана відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав та основних свобод людини чотирма громадянами України – Сергієм Петровичем Корецьким, Андрієм Васильовичем Толочко, Андрієм Миколайовичем Горбалем, Олексієм Григоровичем Лобицьким (надалі заявники) 12 вересня 2002 року.
2. Заявників представляє адвокат Т.Шевченко. Уряд України (надалі – уряд) представляє Ю.Зайцев.
3. 13 березня 2006 року Суд подав повідомлення уряду. Відповідно до статті 29 § 3 Конвенції Суд вирішив досліджувати обставини справи одночасно із вирішенням питанням прийнятності заяви.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
I. Обставини справи
4. Гр.Корецький 1955 р.н., гр.Толочко та Лобицький – 1975 р.н., гр. Горбаль – 1978 р.н. Усі заявники проживають у Києві.
5. У червні 2000 року заявники та двоє інших громадян створили організацію під назвою «Громадянський Комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків» (надалі – Громадянський комітет). Гр.Корецький обраний головою Комітету.
6. 27 липня 2000 року заявники подали заяву про реєстрацію Громадянського Комітету разом із копією статуту до Київського міського управління юстиції.
7. Статут Громадянського комітету передбачав:
1. Загальні положення
«1.1. Громадянський комітет…. (надалі – Комітет) є добровільне об’єднання громадян, громадських організацій, а також інших юридичних осіб, які об’єднуються у спільній діяльності (мають на меті) збереження дикої (корінної) природи у містах.
1.2. Комітет є неурядовою, неприбутковою організацією.
…..
1.4. Комітет здійснює діяльність на території міста Києва. Комітет може мати представництва в інших містах України.
….»
2. Принципи діяльності Комітету
2.1. Діяльність Комітету базується на таких принципах:
а) демократичності,
б) законності,
в) самоврядування,
г) рівності членів,
д) відкритості,
е) поєднання локальних дій із глобальним мисленням,
є) активних креативних ідей широкого масштабу.
3. Мета Комітету
“3.1. Комітет був заснований з метою захисту дикої природи проти тотального знищення у процесі урбанізації та заміни штучними засобами у процесі міського розвитку та зростання.
3.2. Метою Комітету є збереження та залишення дикої натуральної природи на території Березняків.”
4. Мета та сфери діяльності Комітету
“4.1. Комітет…. має завданням підвищувати обізнаність забудовників, членів органів місцевого самоврядування та громадськості щодо… відмінностей між дикою натуральною природою та штучними системами міст, можливі втрати натуральних екосистем, координацію спільної діяльності органів влади, неурядових організацій та громадськості щодо попередження таких наслідків, та збереження дикої природи та зразків.
4.2. Відповідно до мети та завдань Комітет здійснює діяльність у таких сферах:
а) збір інформації, що стосується дикої природи Березняків,
б) збір та вивчення світового досвіду співіснування міст та натуральних систем,
в) створення та розвиток публічної відкритої електронної бази даних,
г) культурна, освітня, видавнича та інформаційна діяльність,
д) лобіювання питань, які стосуються збереження натуральних екосистем спільно із державними та місцевими органами влади,
….”
5. Права Комітету
“5.1. ... Комітет має право:
а) брати участь у цивільних відносинах, здійснювати майнові та немайнові права
в) пропагувати ідеї, здійснювати культурну та освітню діяльність….
г) створювати установи та організації, засоби масової інформації та здійснювати видавничу діяльність,
д) здійснювати громадську екологічну експертизу...
«5.2. Для виконання завдань Комітет має право здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення юридичних осіб.”
6. Членство у Комітеті
“6.1. Членство у Комітеті може бути індивідуальним, колективним, почесним, в якості волонтера ...
6.4. Громадяни України та інших країн, які поділяють ідеологію та беруть участь у таких же проектах та заходах (Комітету) можуть стати волонтерами Комітету...”
7. Організаційна структура та управління Комітету
“... 7.11. Виконавчий орган Комітету відповідальний за фінансове управління проектами, ведення рахунків Комітету, здійснення господарчої та фінансової діяльності для забезпечення проектів...”
Заява про реєстрацію та статут повернено через невизначений строк заявнику та запропоновано внести зміни до статуту.
Зокрема, деякі положення та параграфи було викреслено, включно із параграфами 3.1, 5.1 (д), та 6.4. Деякі інші частини було переформульовано та доповнено, наприклад, слово «лобіювання» у параграфі 4.2. (е) змінено «подання пропозицій» та фраза «здійснювати громадську екологічну експертизу» у параграфі 5.1. (і) переформульовано, що Громадянський комітет здійснює екологічну експертизу на «добровільній основі».
9. 6 вересня 2000 року заявники подали знову виправлену версію статуту, у якій зауваження управління було враховано частково.
10. Відповідно до листа від 18 вересня 2000 року, міське управління повідомило заявників про те, що їм відмовлено у реєстрації у відповідності до чинного законодавства. Зокрема, у статуті не вказано статусу Громадянського Комітету; право Комітету мати представництва в інших містах України не узгоджується із положенням про здійснення діяльності на території міста Києва, статут передбачає дві мети діяльності натомість однієї мети та кількох завдань; Виконавчий орган Громадянського Комітету уповноважений здійснювати економічні (господарські) функції, проте відповідно до статті 24 Закону «Про об’єднання громадян» економічна діяльність організації може здійснюватися через окрему юридичну особу, яка створюється із цією метою; положення про те, що Громадянський комітет може здійснювати видавничу діяльність та залучати волонтерів у свою діяльність як членів суперечить вищезгаданому закону. Заявник не взяв до уваги усіх вимог до тексту статуту організації та подав копії документу про сплату мита за реєстрацію, тоді як вимагається оригінал документу.
11. У листі від 20 вересня 2000 року, яке отримало міське управління 25 вересня 2000 року, вказувалося на те, що управління не
взяло до уваги доповнення до статуту Комітету, які подані 6 вересня 2000 року. Він попросив управління переглянути своє рішення і врахувавати здійснені доповнення до статуту, додаткові копії якого він подав до управління.
12. У листі від 24 жовтня 2000 року міське управління у відповідь на лист заявника поінформувало, що статут організації не може бути переглянутий. Також управління вказало, що відмова у реєстрації може бути оскаржена до суду.
13. Заявники продовжували здійснювати діяльність Громадянського комітету, зокрема, щодо публікації різноманітних статей у газетах.
14. 30 листопада 2000 року заявники подали скаргу до Печерського районного суду міста Києва з вимогою скасувати рішення міського управління юстиції щодо відмови у реєстрації. Вони стверджували про порушення їхніх прав на створення організації та права на вільний вибір діяльності організації. Вони також аргументували, що підстави відмови у реєстрації організації ґрунтувалися на невірному тлумаченні та застосуванні законодавства міським управлінням. Більше того, міське управління не взяло до уваги доповнену версію статуту організації, яку вони додали до їхньої скарги до суду.
15. 13 березня 2001 року суд відхилив скаргу як необґрунтовану. 28 серпня 2001 року Київський міський апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції.
16. Суди встановили, що відмова у реєстрації Громадянського комітету була законною, статути організацій суперечать національному законодавству. Зокрема, мета Громадянського Комітету суперечить статтям 3 і 13 Закону «Про об’єднання громадян». Положення параграфу 1.4, 5.1 та 7.11 статуту організації уповноважують виконавчий орган Громадянського Комітету здійснювати «поточну адміністративну та фінансову діяльність» та передбачають, що Громадянський Комітет здійснює видавничу діяльність, що суперечить статтям 9 та 24 Закону. Формулювання параграфів 6.1. та 6.4. статуту організації щодо участі волонтерів Громадянського Комітету суперечить принципу рівності членів організації відповідно до статті 6 Закону.
17. Суди також вказали, що заявник не подав виправленої версії статуту організації, а статут, який поданий заявником, не відповідає Закону.
18. 14 березня 2002 року три судді Верховного Суду України відмовили у задоволенні касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, встановивши відсутність підстав розгляду справи Верховним Судом.
19. В червні 2002 року заявник вирішив ліквідувати Громадянський Комітет та не продовжувати діяльності.
II. Національне законодавство
A. Конституція України від 28 червня 1996 року
20. Положеннями Конституції України передбачено:
Стаття 19
«Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»
Стаття 36
«Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.»
Стаття 37
«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким
шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань….
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку».
В. Кримінальний кодекс України 1960 (1 вересня 2001 року скасовано).
21. Стаття 187-8 Кодексу передбачає:
«Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років.»
22. З моменту вступу Кримінального Кодексу з 1 вересня 2001 року, відповідальність за ці діяння було декриміналізовано.
C. Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 року
23. Стаття 186-5 Кодексу передбачає:
«Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»
D. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року
24. Положення Закону передбачають:
«Стаття 3. Громадська організація
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.»
Стаття 4.Обмеження на створення і діяльність об'єднань громадян
«Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:
зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;
підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;
пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;
розпалювання національної та релігійної ворожнечі;
створення незаконних воєнізованих формувань;
обмеження загальновизнаних прав людини…»
Стаття 6. Принципи створення та діяльності об'єднань громадян
«Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.
Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.»
Стаття 6. Статус об'єднань громадян
“Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.
Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.
Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання.
Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.»
Стаття 13. Статутні документи об'єднань громадян
«Об'єднання громадян діє на основі статуту або положення (далі - статутний документ).
Статутний документ об'єднання громадян повинен містити:
1) назву об'єднання громадян (повну, а також скорочену відповідно до частини третьої статті 12-1 цього Закону), його статус та юридичну адресу;
2) мету та завдання об'єднання громадян;
3) умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
4) права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
5) порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
7) порядок внесення змін і доповнень до статутного документа об'єднання;
8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.
У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.
Статутний документ об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству України.
Стаття 14. Легалізація об'єднань громадян
«Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.
У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України.
Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.
Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань.
Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.»
Стаття 15. Реєстрація об'єднань громадян
“Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву.
До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України.
Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у двомісячний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше через десять робочих днів з дня прийняття рішення.»
Стаття 16. Відмова у реєстрації організації
“У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.
Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.
Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.»
Стаття 17. Повідомлення про заснування
«Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.»
Стаття 20. Права зареєстрованих об'єднань громадян
“Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:
виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
створювати установи та організації;
одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
вносити пропозиції до органів влади і управління;
розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
засновувати засоби масової інформації.
Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.
У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:
брати участь у виробленні державної політики;
брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі;
доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.
Об'єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами України.»
Стаття 24. Господарська та інша комерційна діяльність
«З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.»
Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства
«Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.»
I. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ
25. Заявники подали скаргу щодо відмови у реєстрації організації. Вони посилалися на статтю 11 Конвенції, яка передбачає:
«Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.»
A. Прийнятність
26. Уряд не висловив жодних заперечень щодо прийнятності заявки.
27. Суд вважає, що відсутніми є підстави щодо того, щоб вважати заяву неприйнятною.
B. Обставини
1. Заяви сторін
(a) Заявники
28. Заявники стверджували, що відмова у реєстрації Громадянського Комітету не відповідає законодавству, вона не має законної мети та не є необхідною у демократичному суспільстві. Заявники також стверджували, що деякі положення національного законодавства та практики застосування суперечать принципам статті 11 Конвенції.
29. По-перше, національне законодавство, зокрема статті 14(1) та 27(3) Закону України «Про об’єднання громадян», стаття 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення та стаття 187-8 Кримінального кодексу 1960 року, встановлюють заборону діяльності організацій, які формально не легалізовані. Це впливає на обмеження свободи створення організацій.
30. По-друге, вони стверджували, що заборона діяльності організацій на території всієї України не є необхідною у демократичному суспільстві. Хоча була передбачена можливість реєстрації організації із загальноукраїнським статусом, для цього потрібно мати представництва у більшості областей України, що є значною перешкодою для заявника.
31. По-третє, невірним є тлумачення органами влади принципу рівності членів організації, який передбачений у статті 6 Закону України «Про об’єднання громадян», та неможливості залучення волонтерів до діяльності. Таке обмеження суперечить принципам демократичного суспільства.
32. По-четверте, заперечення можливості здійснення організацією такої діяльності як пропагування ідей, лобіювання, видавництво, громадська експертиза та інші суперечить національному законодавству та не є обґрунтованим. Також у тексті статуту не було вказано, що Громадянський Комітет має намір здійснювати економічну та комерційну діяльність. Такий висновок було зроблено на невірному тлумаченні функцій Виконавчого органу Громадянського
Комітету, та зокрема, його завдання здійснювати господарчу діяльність та фінансову діяльність, що не є тотожним здійсненню господарської діяльності, адже попередня стосується забезпечення необхідних матеріальних та технічних умов для поточної діяльності Комітету.
33. Також заявники стверджували, що практика внесення змін та доповнень до тексту статуту організації органами влади, без згоди організацій, як це було здійснено у цій справі, суперечить статті 11 Конвенції та її гарантіям.
(б) Уряд
34. Уряд стверджував, що порушення статті 11 Конвенції є відсутнім, відмова у реєстрації організації була законною та необхідною для належного функціонування системи державної реєстрації організацій.
35. Також він зазначив, що національне законодавство України передбачає два способи легалізації організацій, зокрема шляхом повідомлення про заснування та державної реєстрації. Заявники застосували останню процедуру. Однак заявники мали достатньо можливостей у національному законодавстві для того, щоб організація отримала статус юридичної особи.
36. Більше того, система державної реєстрації організацій здійснюється органами влади різних рівнів. Місцеві управління органів юстиції здійснюють реєстрацію організацій відповідних статусів, тоді як вищі органи влади, зокрема Міністерство юстиції, реєструє організації, які здійснюють діяльність на більшій кількості адміністративно-територіальних одиниць.
37. Отож Київське міське управління юстиції не може здійснити реєстрацію організації статусу, який є не зрозумілий та не відповідає законодавству.
2. ОЦІНКА СУДУ
(a) Загальні положення
38. Право на створення об’єднань є невід’ємною частиною права, передбаченого статтею 11 Конвенції. Можливість створювати юридичну особу є важливим аспектом права на об’єднання. Спосіб, у який національне законодавство забезпечує
це право та його практичну реалізацію, визначається державами. Держави мають право уберегти себе від діяльності організацій, мета діяльності яких суперечить зобов’язанням Конвенції та які можуть бути предметом розгляду (див. Sidiropoulos and Others v. Greece, рішення від 10 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-IV, pp. 1614-15, § 40; The United Macedonian Organisation Ilinden and Others v. Bulgaria, no. 59491/00, § 57, 19 січня 2006; The Moscow Branch of the Salvation Army v. Russia, no. 72881/01, § 59, ECHR 2006; та Ramazanova and Others v. Azerbaijan, no. 44363/02, § 54, 1 лютого 2007).
(б) Наявність втручання у реалізацію права
39. Суд ще раз підтвердив, що відмова органів влади у забезпеченні можливості організаціям отримати статус юридичної особи вважається втручанням у реалізацію права на об’єднання (див., наприклад, Gorzelik and Others v. Poland, no. 44158/98, § 52, 17 лютого 2004; Sidiropoulos, § 31; та APEH ?ld?z?tteinek Sz?vets?ge and Others v. Hungary, no. 32367/96, 31 серпня 1999).
Хоча Уряд стверджував, що Громадянський Комітет міг здійснювати діяльність без державної реєстрації, Суд вважає, що це було перешкодою для належного здійснення діяльності Громадянського Комітету. У цьому контексті Суд розглядає передбачені у статті 20 Закону України «Про об’єднання громадян» для зареєстрованих об’єднань громадян права: брати участь у цивільних відносинах, володіти власністю, здійснювати публічні заходи, поширювати інформацію та інше.
41. За таких обставин відмова у реєстрації Громадянського Комітету та надання статусу юридичної особи вважається втручанням органів влади у здійснення заявниками права на свободу об’єднання.
42. Щодо твердження заявників, що адміністративні та кримінальні положення про заборону діяльності нелегалізованих об’єднань становлять окреме порушення статті 11 Конвенції, Суд встановив, що засновники Громадянського Комітету не постраждали від такої заборони більше, чим від відмови у реєстрації організації (див. B?czkowski and Others v. Poland, no. 1543/06, §§ 67-68, ECHR 2007).
(в) Обґрунтування втручання
43. Суд повинен встановити, чи відмова у реєстрації організації відповідала параграфу 2 статті 11 Конвенції та була «передбачена законом», мала на меті одну чи більше законну мету та була «необхідним у демократичному суспільстві» (див. Chassagnou and Others v. France, nos. 25088/94, 28331/95 and 28443/95, § 104, ECHR 1999-III).
г) Відповідність вимогам «законності»
44. Суд встановив, що Київське міське управління юстиції відмовило у реєстрації організації, оскільки положення статуту не відповідали законодавству. Заявники стверджували, що подавали виправлення статуту. Уряд це заперечив.
45. Суд не вважає за необхідне вирішувати ці окремі питання. Заявники погодилися лише із частиною зауважень легалізуючого органу. Зокрема, вони заперечували проти таких зауважень органу влади у тексті статуту:
(a) Громадянський Комітет із місцевим статусом має представництва чи представників у інших містах України,
(б) Виконавчий орган Громадянського Комітету здійснює поточну господарчу діяльність,
(в) Громадянський Комітет може здійснювати видавничу діяльність, а також пропагувати ідеї, лобіювати інтереси та здійснювати охорону природи спільно з органами влади, здійснювати громадську експертизу, та
(г) Громадянський Комітет може залучати волонтерів до своєї діяльності як членів Комітету.
Суди трьох інстанції дійшли висновку, що ці положення статуту Громадянського Комітету суперечать закону, та відмова є обґрунтованою.
46. Навіть коли розглядати, що суди вірно на формальній основі національного законодавства здійснили втручання у це право, висловлювання «передбачено законом» у другому параграфі статті 11 Конвенції потребує розгляду такого питання як якість закону (див. Maestri v. Italy, no. 39748/98, § 30, ECHR 2004-I).
48. Суд встановив, що відповідно до статті 16 Закону України «Про об’єднання громадян», організації може бути відмовлено у реєстрації, коли її реєстраційні документи суперечать законодавству України. Закон не конкретизує, чи ця вимога стосується суперечності мети та діяльності організації вимогам та обмеженням законодавства, зокрема статті 4 цього ж Закону, чи текстової невідповідності статуту організації іншим законодавчим положенням. Здійснення поправок до тексту статуту органами влади Суд розглядає як широке тлумачення та відхід від розгляду лише діяльності організації. Таким чином, Суд встановив, що положення Закону «Про об’єднання громадян», які визначають реєстрацію організацій, є недосконалими та невизначеними для того, щоб бути зрозумілою для заявників, та надають широку можливість угляду органам влади у тому, чи реєструвати організацію. Також у цьому випадку судовий перегляд також не сприяв попередженню відмови у реєстрації.
49. Проте у окремих питаннях Суд не вважає за необхідне розглядати вищезгадані зауваження та їхню правомірність і відповідність статті 11 Конвенції. Суд повинен розглянути питання про те, чи мало втручання законну мету, було «необхідним у демократичному суспільстві». Зокрема, Суд повинен перевірити окремі обмеження діяльності організації у параграфі 45 та їхню пропорційність та відповідність принципу «суспільної потреби» (див. Gorzelik and Others, §§ 94-105).
50. Суд встановив, що окремі аргументи Уряду стосувалися необхідності втручання, оскільки держава окремо регулює питання діяльності неурядових організацій залежно від статусу. Таким чином, на думку уряду, відмова у реєстрації була необхідною для забезпечення належного функціонування системи реєстрації організацій.
51. Суд наголосив на необхідності розумного застосування захисту громадян та установ від організацій, які можуть заподіяти шкоду своєю діяльністю, як виняткового, а також він має бути чітко сформульований, переконливо та обґрунтовано доведено обмеження права (див. Gorzelik and Others).
52. Суд встановлював також, чи рішення судів та заперечення Уряду у цій справі містили достатні пояснення необхідності обмеження можливості організацій здійснювати пропагувати ідеї, лобіювати інтереси, залучати волонтерів як членів для здійснення діяльності тощо. Також Суд не побачив пояснень, чому орган управління організації не може здійснювати поточну господарську діяльність організації, навіть тоді, коли така діяльність характерна для господарської діяльності.
53. Щодо територіальних обмежень діяльності організацій із місцевим статусом, Суд зазначив, що навіть якщо такі обмеження необхідні для належного функціонування системи державної реєстрації організацій, не становить жодної загрози для системи реєстрації можливість місцевої організації мати представництва і відділи у інших містах України, хоч законодавство передбачає, що тільки загальноукраїнські організації повинні мати місцеві осередки у більшості від 25 регіонів України.
54. Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що ці документи засвідчують, що Громадянський Комітет мав на меті здійснення мирних і виключно демократичних мети та завдань. Відсутніми є вказівки національних судів та Уряду на те, що організація застосовує антидемократичні та протиправні засоби для досягнення своєї мети та завдань. Проте органи влади застосували радикальні засоби до заявника, які виходять за межі попередження здійснення такої діяльності.
55. Суд вважає, що обмеження права у цій справі не відповідало суспільній необхідності та підстави органів влади щодо відмови реєстрації організації не є відповідними та достатніми. Отож втручання не можна розглядати як необхідне у демократичному суспільстві.
(г) Загальні висновки
56. Щодо вимоги «правомірність», Суд вважає, що втручання у реалізацію права заявника не було обґрунтованим.
57. Отож встановлено, що наявним є порушення статті 11 Конвенції.
58. Суд не вважає за необхідне встановлювати обставини, чи відповідають доповнення та зміни до тексту статуту організації правовим положенням, зокрема положенням статті 11 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
59. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї i якщо внутрішнє право вiдповiдної Високої Договiрної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разi необхiдностi, надає потерпiлiй сторонi справедливу сатисфакцiю.»
A. Шкода
60. Гр.Корецький позивався на суму 6,000 Євро та інші заявники визначили суму 3,000 Євро кожному майнової та немайнової шкоди. Гр. Корецький зазнав більшої моральної шкоди, ніж інші заявники, оскільки він займав управлінську посаду у Громадянському Комітеті, має більший досвід у сфері екології, порушення статті 11 Конвенції спричинило більший вплив на нього. Заявники не визначили, якою є матеріальна шкода, яку вони понесли.
61. Уряд заявив, що вимоги заявників не є обґрунтованими.
62. Суд не бачить причинового зв’язку між встановленим порушенням права та майновою шкодою, у цій частині Суд відмовляє у задоволенні вимог. З іншого боку, Суд вважає, що заявникам спричинено страждання, тривогу та вони могли зневіритися, тому Суд відповідно до статті 41 Конвенції присуджує кожному заявнику 1,500 Євро немайнової шкоди.
Переклад і огляд здійснено
Товариством сприяння українсько-
польській співпраці у галузі юридичної
освіти і науки ©
Текст Рішення на сайті
Європейського Суду з прав людини
(доступний лише англійською мовою):
http://www.echr.coe.int
|
