З надбанням незалежності Україна вступила в Раду Європи, метою якої є досягнення більшої єдності між її членами (учасниками), а одним із засобів досягнення цієї мети – захист і розвиток прав людини і основних свобод (п. а і b ст.1 Устава Ради Європи).

Законом України від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Верховна Рада України надала згоду на обов’язковість для України цих чинних міжнародних договорів і вони, згідно з ч 2. ст. 8 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція і протоколи до неї закріплюють основні права і свободи людини, встановлюють міжнародні норми, яких повинні дотримуватися держави у своїх відносинах з людьми, обов’язки держав ефективно забезпечувати всім, хто підпадає під їх юрисдикцію, користування основними правами і свободами.

Компетенція Суду

Відповідно до ст. 32 вказаної Конвенції зі змінами, внесеними Протоколом № 11 до неї, питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї віднесені до компетенції Європейського суду з прав людини. Україна визнала цю компетенцію, про що спеціально вказано в згаданому законі. Тлумачення положень Конвенції та протоколів до неї Європейський суд з прав людини (далі — Суд) здійснює у своїх рішеннях при розгляді конкретних справ. Суд при розгляді таких справ шляхом правотлумачення перевіряє відповідність Конвенції та протоколам до неї національного законодавства і результатів його тлумачення та тлумачення положень міжнародного права, до якого воно відсилає, національними судами. Суд також перевіряє повноту (достатність) національного законодавства та його досконалість у сфері дії конвенційних норм. Національне законодавство та його застосування повинні відповідати вимогам Конвенції та протоколів до неї.

У рішеннях Суд з’ясовує і роз’яснює конвенційні норми, їх зміст і обсяг. Від справи до справи він виробляє і формулює правові позиції (положення) щодо інтерпретації конвенційних норм. Такі загальні та усталені позиції щодо розуміння конвенційних норм мають загальну дію, тобто поширюються на невизначене коло осіб і на необмежену кількість подібних ситуацій, випадків («невичерпність» роз’яснення). Тому в подальшому ними Суд керується і спирається на них при розгляді інших аналогічних справ. Разом з конвенційними нормами правові положення Європейського суду з прав людини регулюють діяльність держав – учасників Ради Європи, всієї державної влади, особливо законодавчої, в сфері прав людини і основних свобод. Але Суд не може формулювати прав і обов’язків, які не передбачені Конвенцією і протоколами до неї.

На основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права

Конвенція і протоколи до неї є частиною норм міжнародного права і тому тлумачаться на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та застосування правил, встановлених статтями 31 і 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року.

Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору. Поряд з контекстом враховуються: усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення; будь-які відповідні норми, які застосовуються у відносинах між учасниками.

Окремі міжнародні договори містять положення, згідно з якими спори щодо тлумачення або застосування відповідного договору вирішуються шляхом переговорів, арбітражними судами або спеціально створеними органами. Одним з таких органів, юрисдикція якого поширюється на питання тлумачення міжнародних договорів, є Міжнародний суд ООН.

Договори Ради Європи передбачають можливість врегулювання спорів щодо їх тлумачення чи застосування в органах Ради Європи. Європейський комітет із правового співробітництва Ради Європи вирішує спори щодо тлумачення чи застосування Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією (ст. 21). Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи уповноважений розглядати спори щодо тлумачення чи застосування Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р. (ст. 42), а також сприяти дружньому врегулюванню будь-яких труднощів, які можуть виникнути у зв’язку із застосуванням Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. (ст. 23), Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. (ст. 65), Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом 1977 р. (ст. 9), Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. (ст. 44) тощо.

У цих випадках Європейський суд з прав людини використовує акти та рішення міжнародних організацій, спеціалізованих органів, які мають повноваження щодо тлумачення відповідних міжнародних договорів або врегулювання спорів щодо тлумачення.

В контексті тлумачення норм Конституції і законів України

Використання правотлумачення Європейського суду з прав людини національними судами, у тому числі і Конституційним судом України, при тлумаченні Конвенції про захист прав і основних свобод людини та протоколів до неї є, на наш погляд, обов’яковим відповідно до підпункту b п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів у якості наступної практики застосування договору.

Норми Конвенції та протоколів до неї взяті за зразок при розробці і прийнятті Конституції України. Відповідні конституційні норми щодо прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій є якщо не тотожними, то аналогічними конвенційним нормам. Тому тлумачення Суду необхідно застосовувати і при тлумаченні відповідних норм Конституції України. У зв’язку з тим, що права і свободи людини і громадянина є основою Конституції України, а вона — єдиним цілим, правотлумачення Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися при тлумаченні й інших її положень. Більше того, правотлумачення Європейського суду з прав людини застосовуються і при тлумаченні законів України, адже вони, як і інші нормативно-правові акти України, приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Методологічний інструментарій

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини, є її головним обов’язком (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Тому їх поняття, визначені Європейським судом з прав людини, мають методологічне значення, виступають інструментом національного судового тлумачення норм права.

При цьому необхідно мати на увазі, що в законодавстві держав – учасників Конвенції для позначення одного і того ж правового поняття використовують різні терміни. Такі термінологічні розбіжності неминучі, адже на відміну від понять слова і словосполучення, в яких вони виражаються і закріплюються, у всіх мовах різні і тому одне і те саме поняття виражається в різних мовах по-різному. Тому значення конвенційних слів і термінів необхідно встановлювати в значенні, визначеному цими нормами та тлумаченнями, наданими Судом. Зокрема, Суд визначив як такі, що мають автономне, незалежне від значення, яке надається в правових системах держав – сторін Конвенції, поняття «цивільних прав і обов’язків» і «кримінального обвинувачення» у п. 1 ст. 6 Конвенції, «обвинуваченого у вчиненні злочину» у п. 2 і 3 ст. 6 Конвенції, «майна» у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, поняття законного ув’язнення або арешту у п. 1 ст. 5 Конвенції тощо. Вирішуючи проблему розходження англійського і французького текстів Конвенції, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що перевагу повинен мати французький текст. Так, підпункт «с» п. 3 ст. 6 передбачає право кожного, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Англійський текст для відокремлення трьох прав, гарантованих цим положенням, використовує сполучник «чи»/«або», у той час як французький – між першим і другим правом вживає сполучник «чи», а між другим і третім – сполучник «та». Відповідно до тлумачення Суду перевагу має французький текст, і особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, яка не бажає захищати себе особисто, повинна мати можливість використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, а якщо вона не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника, вона має право одержувати таку допомогу безкоштовно (рішення у справі ’’Пакеллі проти Німеччини’’ від 25 квітня 1983 р., п. 31).

Національні суди України використовують також у своїй правоінтерпритаційній діяльності щодо прав і свобод людини та їх гарантій принципи, методи, правила тлумачення конвенційних норм, які вироблені Європейським судом з прав людини.

Консультативні висновки

Відповідно до Протоколу № 2 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод «Про наділення Європейського суду з прав людини компетенцією виносити консультативні висновки» Суд може за запитом Комітету Міністрів Ради Європи надавати консультативні висновки з правових питань, що стосуються тлумачення Конвенції і протоколів до неї (ч. 1 ст. 1). Але такі висновки не стосуються будь-яких питань, які відносяться до змісту чи обсягу прав і свобод, як вони визначені в розділі I Конвенції і в протоколах до неї, або будь-яких інших питань, які Європейський суд з прав людини або Комітет міністрів можуть знадобитися розглянути внаслідок будь-якого розгляду, яке може бути прийнято відповідно до Конвенції (ч. 2 ст. 1). Як видно з викладеного, надані Судом консультативні висновки за своїм визначенням є порадами фахівців, тобто не мають юридичної сили і суттєво різняться за об’єктом тлумачення від тлумачень Суду, яке він здійснює при розгляді справ про порушення конвенційних норм. Але враховуючи, що це мотивовані висновки Суду, який складається з правознавців з визнаним авторитетом, їх використання є виправданим.

Насамкінець необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини при інтерпретації конвенційних норм відповідно до своїх повноважень використовує наукові висновки найкваліфікованіших правознавців, а Міжнародний суд ООН, взагалі, згідно зі своїми повноваженнями, при вирішенні справ застосовує доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права як допоміжний доказ для визначення змісту правових норм.

Подібна практика заслуговує на увагу.