Першоджерело див.тут

Закінчуються п’ятий рік з часу конституційного закріплення української моделі місцевого самоврядування (28 червня 1996 року) та четвертий рік з моменту її законодавчого оформлення Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (24 травня 1997 року). З часу затвердження закону про партнера для органів місцевого самоврядування з боку держави, а саме Закону України “Про місцеві державні адміністрації” минуло 2 роки (9 квітня 1999 року).

Досить довгий (для умов нової держави!!!) термін існування сталого законодавства про нову для України інституцію – місцеве самоврядування дозволив набути досвід реального функціонування цієї моделі і запропонувати пропозиції щодо її законодавчого вдосконалення.

Саме з цим пов’язана низка ініціатив останнього часу щодо оновлення базового законодавчого акту щодо місцевого самоврядування і суміжного йому законодавства щодо місцевих державних адміністрацій. Серед них найбільш вагомими є:

Концепція щодо внесення змін до законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”, що затверджена розпорядженням від 1 березня 2001 року №69-р Кабінету Міністрів України.

Проект Кодексу законів про місцеве самоврядування в Україні, внесений до Верховної Ради України народними депутатами Г.Антоньєвою, Л.Кравчуком, Ю.Іоффе у 2000 році

Проект нової редакції Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до закону України ”Про місцеві державні адміністрації”, що підготовлений групою фахівців муніципального руху в Україні і представлений Координаційно-методологічній нараді “Сучасні проблеми місцевого самоврядування в контексті адміністративної реформи та регіональної політики”, Крим, Гаспра, 13 квітня 2001 року.

Слід відзначити, що крім базового закону “Про місцеве самоврядування в Україні” проблем місцевого самоврядування торкаються ще більше 100 законів. Тут і закони “Про статус депутатів місцевих рад”, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (до речі, нові варіанти цих законів також знаходяться на обговоренні і розгляді), тут і галузеве законодавство щодо освіти, охорони здоров’я тощо. Окремо слід відзначити ухвалений вже в цьому році “Бюджетний кодекс України”, який став суттєвим кроком в наближенні реального місцевого самоврядування до конституційної моделі і до відповідності принципам фінансової достатності та автономії, що містяться в Європейській Хартії Місцевого Самоврядування. Ця Хартія після ратифікації Верховною Радою у 1997 році відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу Закону України і є однією із найважливіших правових підвалин існування місцевого самоврядування в Україні.

Вищенаведені обставини докорінним чином відрізняють ситуацію, яка була під час формування законодавства про місцеве самоврядування у перші роки незалежності аж до моменту ухвалення Конституції України (1990 – 1996 роки). В той час законотворення починалось фактично з чистого аркушу і мало концептуальний установчий характер. Сьогодні необхідно зважати на існування української конституційної моделі місцевого самоврядування, низки законодавчих актів і досить значного досвіду втілення ідей місцевого самоврядування у повсякденну практику територіальних громад. Тому окремим законодавчим актом навряд чи вдасться змінити загальне становище з місцевим самоврядуванням.

Крім того, останні роки виявили досить сильну залежність місцевого самоврядування від низки суміжних проблем. Мова йде, перш за все, про адміністративно-територіальний устрій, міжбюджетні відносини, про регіональну політику тощо.

Поруч із раніше відомими проблемами становлення місцевого самоврядування в Україні, такими як: врегулювання питань комунальної власності та спільної власності територіальних громад; делегування повноважень та ресурсне забезпечення делегованих повноважень; створення дієвих механізмів розмежування повноважень між різними рівнями органів місцевого самоврядування; діяльність органів самоорганізації громадян та застосування інших форм місцевої демократії та застосування концепції відкритої влади повстали і нові нагальні проблеми становлення самоврядування, що вимагають законодавчого врегулювання. Серед них:

проблема правосуб’єктності територіальних громад та створення територіальних громад, реально здатних здійснювати ефективне самоврядування;

проблема забезпечення прав територіальних громад та членів територіальних громад – громадян і посадових та виборних осіб органів місцевого самоврядування;

проблема розширення правової бази застосування статутного права у місцевому самоврядуванні;

проблема навчання виборних осіб (депутати рад, голови громад) і службовців місцевого самоврядування;

проблема подальшої децентралізації державної влади за рахунок поширення самоврядування на рівень областей та районів;

проблема посилення ролі місцевих державних адміністрацій в реалізації їх головної конституційної функції - забезпечення виконання Конституції та законів України (ст.119 Конституції України).

Все сказане обумовлює необхідність зміни підходів до формування законодавства. Мабуть, саме тому серйозні проектні пропозиції останнього часу, як правило, стосуються не одного окремого закону.

Таким чином, завданням сучасного етапу формування правового поля українського місцевого самоврядування має стати всеохоплююче вдосконалення української моделі місцевого самоврядування виходячи із узагальнення досвіду її реалізації та завдань державного будівництва на друге десятиліття незалежності.

Важливу роль в цьому процесі можуть зіграти громадські організації, які вже накопичили достатній законотворчий потенціал.

Підводячи підсумки огляду згаданих на початку законодавчих пропозицій, відмітимо наступне:

Законодавча ініціатива Кабінету Міністрів України має характер ретуші діючого правового поля, не намагається розв’язати нагальні проблеми розвитку самоврядування торкаючись фактично лише проблеми розмежування повноважень між місцевим самоврядуванням і місцевими державними адміністраціями.

Законодавча ініціатива щодо Муніципального Кодексу виглядає цікавою, але поки що несвоєчасною, оскільки сучасний стан українського законодавства щодо місцевого самоврядування ще дуже далекий від кодифікації. Намагання авторів вирішити через Кодекс такі давні і пекучі проблеми місцевого самоврядування, як наприклад, питання комунальної власності, виглядає дещо наївним, оскільки відомо, що багатолітні спроби врегулювати цю проблему окремим законодавчим актом наражаються в уряді і парламенті на спротив. Ще складніше це буде зробити через Кодекс.

Пропозиція експертів громадських організацій щодо пари законів “Про місцеве самоврядування” та “Про місцеві державні адміністрації” виглядає найбільш привабливою, оскільки мітить цілу низку пропозицій щодо вдосконалення української моделі місцевого самоврядування і посилення впливу державних адміністрацій на забезпечення законності. Комплексний підхід вимагає включення до цих законів поправок до низки інших законодавчих актів, які тим чи іншим чином торкаються діяльності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в усіх аспектах життєдіяльності громади–охорони здоров’я, освіта, соціальне забезпечення тощо. В проекті Закону “Про місцеве самоврядування”, на нашу думку, повинно знайтись місце доповненням щодо розширення сфери застосування статутів територіальних громад, впровадження інституції місцевого громадського захисника.