nashe pravo
/ ГоловнаПонеділок, 20 Листопада 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України

Ірина Заверуха 10.01.2004, 18:06

Поняття державного боргу, відносини, що складають його, у своїй динаміці органічно пов’язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій: бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки. В економічній літературі Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки державний борг, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об’ємних макроекономічних показників, а зростання суми виплат процентів за державними позиками, особливо якщо вони прострочені. Адже виплати процентів за позиками посідають чільне місце серед витрат державного бюджету. Саме тому аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.

 

Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобовязання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов’язання. Сюди входить також заборгованість, утворена в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення тощо. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.

 

Згідно із Законом України "Про Державний внутрішній борг", Законом України "Про структуру Державного внутрішнього боргу України за станом на 1.01.1996 рік і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки", Постановою Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації" державний внутрішній борг має свою структуру та існують фінансові механізми для залучення державою додаткових фінансових ресурсів. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням із Національним банком України.

 

В індустріально розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

 

Так, державний внутрішній борг України в своїй структурі відображає заборгованість Уряду України і має таку структуру:

 

1. Заборгованість перед юридичними особами:

-  сума заборгованості за внутрішніми позиками.

 

2. Заборгованість перед банківськими установами:

– Заборгованість перед Національним банком України;

– За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

– За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

– За іншими позиками та зобов’язаннями;

– За компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

– За залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

– Заборгованість перед іншими банками.

 

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позиками, віднесена на державний борг.

 

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств і організацій.

 

5. Iнша внутрішня заборгованість.

 

6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.

 

Необхідно зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом "Про державний внутрішній борг" повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Проте сьогодні державний борг України не розраховується централізовано, як це, зрештою, є законодавчо закріплено, і немає даних про спроби об’єднання зусиль різних державних інститутів, спрямованих на зведення всієї інформації про структуру та загальну суму державного боргу. Станом на 31 липня 2002 р. прямий державний борг України складав 11,8 млрд. грн. (84,6% від загальної суми боргу). За шість місяців 2002 р. сума погашення державного боргу складала 483 880 тис. дол. США, а обслуговування – 266 860 92 тис. дол. США. Зрозуміло, що проблема обслуговування державного боргу є надзвичайно актуальною, адже йдеться про державні (бюджетні) видатки.

 

У процесі управління боргом необхідне дотримання оптимальної структури боргу з точки зору його сумарного обсягу та строків погашення. При виникненні труднощів у держави-позичальника в процесі обслуговування боргу чи неможливості його погашення держава може або відмовитись від виконання своїх зобов’язань, або спільно із кредиторами шукати варіанти врегулювання боргової кризи. В 1917 р. більшовики відмовилися від виконання боргових зобов’язань. Фактично це визнання державою своєї неплатоспроможності. Зрозуміло, що таке рішення призводить до ізоляції країни-боржника на міжнародному фінансовому ринку, спричиняє загострення економічної, грошової, соціальної кризи в середині держави. Світовий досвід доводить, що відмова від виконання боргових зобов’язань лягає плямою на фінансову репутацію позичальника. Наприкінці ХХ ст. Туреччині та Угорщині міжнародні фінансові організації пропонували списати борг, але вони відмовлялись і продовжували виконувати свої боргові зобов’язання. Тобто питання полягає не в тому, як не віддати борг, а як саме його віддати. При цьому це не лише економічна проблема, але однаковою мірою вона є соціальною і політичною. Відтак очевидно, що варіант урегулювання боргу із позичальниками є найбільш оптимальним.

 

Одним із таких способів є реструктуризація боргових зобов’язань. Реструктуризація боргу має на меті мінімізацію втрат кредиторів та розширення економічного розвитку країни позичальника. Всі боргові зобов’язання поділяють на дві групи: зобов’язання пріоритетного обслуговування і зобов’язання, що підлягають урегулюванню. Реструктуризація передбачає такі зміни параметрів боргу, які повинні забезпечити можливість виконання зобов’язань за рахунок зменшення тягаря боргу та підвищення жорсткості зобов’язань. Як правило, параметри реструктуризації є індивідуальними, але світовий досвід протягом останніх 10-12 років визначив ряд спільних особливостей чи закономірностей. Так, скорочення тягаря старого боргу може бути досягнуто за рахунок списання частини боргу або за рахунок зменшення розмірів процентних платежів.

 

Державний борг України формувався поетапно. За даними Міністерства фінансів, перший етап припав на період 1991-1994 р.р. У цей час основним кредитором Уряду був Національний банк України, а зовнішні позики залучалися безсистемно. Відтак на початок 1994 р. 70% боргу складав зовнішній державний борг. Другий етап – 1995-1996 р.р. – знаменувався початком випуску державних цінних паперів – облігацій внутрішньої державної позики та поступовим заміщенням ним прямих кредитів Національного банку України. Третій етап – 1997-1998 р.р. відзначався здійсненням активних запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Цей період характеризувався високою доходністю за облігаціями державної позики. Проте незадовільні приватизаційні процеси, недонадходження податкових платежів до бюджету призвели до зростання вартості запозичень. Крім того інвесторами виступали також і нерезиденти, тому державний внутрішній борг набував тенденції до трансформації у зовнішній борг. Наприкінці 1998 р. Уряд зіткнувся із серйозними труднощами щодо погашення боргових зобов’язань, за якими настав термін розрахунку. Тому вперше в Україні було започатковано комплекс заходів щодо скорочення темпів приросту державного боргу, здійснення конверсійних процедур та продовження середнього терміну погашення державних боргових зобов’язань шляхом проведення реструктуризації державного боргу України. Зокрема для зменшення тиску на видаткову частину держбюджету було здійснено конверсію облігацій державної внутрішньої позики. Це дозволило продовжити строк повернення залучених коштів, зменшивши тиск виплат у 1998-1999 р.р. 2000 рік вважається піком реструктуризації державного боргу України. Саме в цей період існувала найреальніша загроза того, що кредитори пред’являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконання зобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту. Однак на той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд дол. США. З іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставі Закону України від 20 квітня 2000 р. "Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України провело реструктуризацію боргових зобов’язань перед центральним банком. Згідно із цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національного банку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994-1996 р.р., а саме:

 

– віднесено заборгованість за відстроченими кредитами, наданими за рахунок кредитної емісії Національного банку України у національній валюті, на внутрішній державний борг України та передбачено погашення її починаючи з 2010 р. до 2035 р. щоквартально рівними частками із здійсненням плати на рівні 5 відсотків річних за її обслуговування;

 

– віднесено заборгованість за відстроченими кредитами, одержаними для фінансування дефіциту Державного бюджету України в іноземній валюті, на внутрішній державний борг України та передбачено її погашення щоквартально рівними частками починаючи з 2002 р. до 2009 р. Тобто в межах кінцевого строку погашення Україною кредитів, наданих міжнародними фінансовими організаціями;

 

– віднесення на внутрішній державний борг України та погашення разом із погашенням основної суми боргу нарахованих відсотків за користування кредитом, які станом на 1 січня 1999 р. становили 133 209 171 доларів США;

 

– списання із позабалансового рахунку Національного банку України нарахованих та несплачених процентів за кредитами, наданими Міністерству фінансів України в національній валюті, що станом на 1 січня 1999 р. становили 6 300 181 986 гривень.

 

Одночасно реструктуризації підлягали державні цінні папери, випущені в 1998-2000 р.р. з терміном погашення у 2000-2004 р.р.

 

Загалом, можна визначити, що реструктуризація державного боргу України відбувалася шляхом трансформування зовнішнього державного боргу у внутрішній, реалізації конверсійних заходів, списання частини боргу у вигляді відсотків за кредитами НБУ. Однак необхідно усвідомлювати, що всі ці заходи можуть бути успішними за умови дотримання ряду поточних, проте стратегічно важливих умов: бездефіцитність державного бюджету; прозорість здійснення запозичень на стадіях їх залучення, використання та погашення; налагодження приватизаційних процесів; розроблення належного правового забезпечення у сфері формування, управління та обслуговування державного боргу. Значним кроком у визначенні напрямів боргової політики держави є положення Бюджетного кодексу України. Проте ця проблема визначається як спеціальна, що вимагає спеціального нормативно-правового акта – закону про державний борг України.

 

В якості висновку пропонується визначення ряду аспектів, які вимагають чіткого правового (законодавчого) регулювання:

 

– визначення структури державного боргу України;

 

– визначення правового статусу суб’єктів у відносинах з приводу формування та обслуговування державного боргу (позичальника, агента, гаранта, професійних учасників ринку, інвесторів та ін.);

 

– визначення допустимих розмірів залучення позичкових коштів, вартості обслуговування залучених позик у процентному співвідношенні до видаткової частини держбюджету, величини державного боргу тощо;

 

– правила випуску, обігу та погашення державних цінних паперів;

 

– основні умови та принципи реструктуризації, конверсії, списання державного боргу тощо;

 

– державний контроль за станом та управлінням державного боргу;

 

– закріплення принципів гласності та публічності у відносинах у сфері державного боргу.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .