nashe pravo
/ ГоловнаНеділя, 19 Листопада 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Актуальні питання відшкодування витрат на проведення судової експертизи у кримінальній справі

Павлишин Андрій 11.07.2004, 17:05

Як ви мабуть знаєте, розслідування майже кожної другої кримінальної справи не обходиться без проведення по ній судової експертизи. Зрозуміло, що на все це потрібні чималі кошти, яких у держави на такі та й на інші цілі на даний час немає. Держава сьогодні фактично залишила експертні установи напризволяще, перевівши їх на самофінансування, і для виживання дозволивши надавати платні послуги. Зокрема, відповідно до п.1 Переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999р. №1432, до цих послуг входить проведення судових експертиз, а саме: криміналістичних, біологічних, автотехнічних, економічних, бухгалтерських, товарознавчих, будівельно-технічних, гірничо-технічних та інших у кримінальних, цивільних, арбітражних та адміністративних справах. Органи розслідування – МВС, прокуратура, котрі виступають основними замовниками експертиз у кримінальних справах, теж не отримують від держави коштів на оплату експертиз.  З метою рятування ситуації, оскільки експертизи ці проводяться у зв’язку із провадженням у кримінальній справі, відповідно до ст.91 КПК України, витрати на їх проведення відносять до судових і стягують із засуджених. Видається, що усе просто і стягнуті із засуджених кошти певною мірою дозволять зняти проблему фінансування експертних установ.

 

Однак усе так просто видається лише на перший погляд. Дійсно сьогодні у нас склалася така ситуація, коли усі установи, котрі займаються судово-експертною діяльністю, за проведені експертизи у кримінальних справах надсилають органу, який веде справу, рахунок з визначенням вартості судової експертизи. Кошти ці за рішенням суду стягуються із засуджених (у справі яких була проведена відповідна експертиза) як судові витрати. А чи є усі оці кошти судовими витратами? За своєю природою вони належать до судових витрат, оскільки виникають у зв’язку із провадженням у кримінальній справі. Але аналіз теорії кримінального процесу та чинного законодавства породжує певні суперечливі думки з цього приводу. Зокрема, ряд науковців зазначають, що витрати на оплату праці експертів (за проведену експертизу) будуть відноситися до судових витрат, якщо проведення експертизи не входило в коло їхніх службових обов’язків[1,]. Відповідно до п.5 ст.13 Закону “Про судову експертизу”, судовий експерт має право на винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням [2, с.88].

Що ж розуміти під експертизою, яка виконувалася не в порядку службового завдання? Якогось роз’яснення у законодавстві чи судовій практиці з цього питання немає. Серед науковців В.Т.Томін і В.А.Дунін  зазначають, що експертам винагорода виплачується лише у тих випадках, коли експертне дослідження проводять спеціалісти, що не працюють в експертній установі, а залучені до неї безпосередньо постановою органу попереднього розслідування, прокурора судді чи ухвалою суду[3, с.41]. У зв’язку з цим виникає ще одне запитання: які є експертні установи? Щоб отримати відповідь на це запитання  необхідно ще раз звернутися до Закону “Про судову експертизу”, зокрема до ст.7. Зі змісту цієї статті випливає, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. До них належать: 1)науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України; 2) експертні служби Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Служби безпеки України. Крім того, судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, а також громадянами за разовими договорами [2, с.88].  Напевно В.Т.Томін і В.А.Дунін мали на увазі ці випадки, коли експертна діяльність здійснюється на підприємницьких засадах, а також громадянами за разовими договорами.

 

Отже, якщо виходити з викладеного, спеціалізовані установи та відомчі служби, які здійснюють експертну діяльність не мають права на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з проведенням експертизи у тій чи іншій кримінальній справі. Відповідно ж такі витрати не можна вважати судовими.

 

Проте на законодавчому рівні цим проблема не вичерпується. Положеннями, які викладені у ст.15 Закону “Про судову експертизу”, вона навпаки ще більше загострюється. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.15 цього закону, проведення науково-дослідними установами судових експертиз, наукових розробок з питань організації та проведення судових експертиз фінансується за рахунок державного бюджету. Частина 2 цієї статті містить дещо протилежну норму. Вона визначає, що проведення судових експертиз іншими спеціалізованими установами та відомчими службами фінансується за рахунок коштів, що виділяються їм на цю мету з державного та місцевих бюджетів, а науково-дослідними установами – за рахунок замовника[2, c.88]. Тобто всупереч ч.1 цієї статті, науково-дослідні установи проводять експертизи за рахунок коштів замовника, а не за рахунок бюджетних коштів.

 

 Правило за яким науково-дослідні установи судової експертизи проводять експертизу за рахунок замовника закріплене і у п.11 Інструкції “про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду, або до органів у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їхніми працівниками функцій експертів і спеціалістів”(надалі Інструкція). При цьому, як видається, під науково-дослідними установами треба розуміти науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я. Експертні  ж служби МВС, СБУ та Міноборони фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

 

 Серед практиків побутує також думка, що ця діяльність повинна проводитись в експертних установах, які утримуються не з державного бюджету, а перебувають на самофінансуванні. У зв’язку з цим витрати на проведення судових експертиз у кримінальних справах у науково-дослідних установах судової експертизи теж треба відносити до судових, оскільки вони проводять свої дослідження за рахунок замовника (доречно зауважити, що практика йде цим шляхом) і не фінансуються з державного бюджету. Як відомо замовниками такими є органи, що здійснюють провадження у кримінальній справі – тобто інші державні установи, котрі перебувають на повному державному утриманні. Враховуючи те, що вони несуть певні витрати, відшкодовуючи вартість проведеної експертизи науково-дослідним установам , вони цілком правильно визнають їх судовими на підставі чого суд стягує ці витрати із засудженого.

 

Варто, однак, зазначити, що сьогодні органи дізнання, попереднього розслідування, суди не отримують з державного бюджету практично жодних коштів на покриття судових витрат. Через те склалася ситуація, за якої науково-дослідні установи судової експертизи отримують кошти за проведені експертизи не від замовника – органів розслідування, а прямо від засудженого у справі якого проводилася експертиза за рішенням суду, аж після завершення провадження у справі. Хоч процедура така і не зовсім правильна, за сьогоднішніх умов це все ж таки певний вихід із становища.

 

Ведучи далі мову про витрати, пов’язані з оплатою вартості експертиз, проведених у кримінальній справі, слід зауважити, що слідчо-судова практика характеризується ще деякими особливостями. Сьогодні довідки розрахунки з визначенням вартості проведених експертиз подають не тільки науково-дослідні установи судової експертизи, а також експертні служби органів внутрішніх справ, прямо порушуючи за таких умов вимоги ст.15 Закону “Про судову експертизу”. Для прикладу можна навести ряд кримінальних справ з архіву Залізничного районного суду міста Львова. Так у кримінальній справі  №1-35/99 про обвинувачення Халявки О.М. у незаконному носінні і зберіганні вогнестрільної зброї (ч.1 ст.222 КК України) Експертно-криміналістичним відділом УМВСУ у Львівській обл. проводилась балістична і криміналістична експертиза. Згідно розрахунку вартість проведених експертиз склала 834 грн. 33коп. У довідці про рух кримінальної справи цю суму названо судовими витратами, а у вироку суд постановив стягнути зазначені кошти із засудженого Халявки.

 

У кримінальній справі №1-37/99 про обвинувачення Кобрина у самоуправстві (ст.198 КК) і вимагательстві, поєднаному з насильством (ч.3 ст.144 КК), ЕКВ УМВСУ у Львівській обл. проводилася криміналістична експертиза, вартість якої склала 55грн. 8коп.. Суд у вироку постановив стягти ці витрати із засудженого як судові витрати, хоча у довідці про рух кримінальної справи вони не згадуються.

 

Подібна ситуація і у справі №1-335/99 про обвинувачення Мансурова А.Г. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.229 КК (незаконне виготовлення наркотичних засобів, вчинене повторно). У справі Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при УМВСУ на Львівській залізниці проводив фізико-хімічну експертизу. За кошторисом витрат на проведення експертизи загальна її сума склала 11грн. 90коп., а у довідці про рух кримінальної справи вона віднесена до судових витрат. Вироком суду постановлено стягнути із засудженого Мансурова в користь УМВСУ на Львівській залізниці 11грн. 90коп. Доцільно зазначити, що приклади такі є і в інших судах міста Львова та області.

 

Вивчення згаданих справ дозволяє ствердити, що експертні служби вартість проведених ними експертиз визначали, керуючись “Положенням про порядок внесення юридичними та фізичними особами плати за проведення експертно-криміналістичними підрозділами органів внутрішніх справ України досліджень та інших робіт(послуг) із застосуванням науково-технічних засобів і криміналістичних методів та використання цих коштів”, затвердженим наказом Міністра фінансів та Міністра внутрішніх справ від 6 липня 1998р. №694/499(надалі Положення). Але цим самим вони порушили навіть вимоги цього ж положення, зокрема п.1, який встановлює, що ним визначається порядок внесення юридичними і фізичними особами плати за проведення досліджень не по кримінальних справах.

 

Очевидно, враховуючи стан справ, який ми маємо сьогодні, витрати усіх експертних установ на проведення експертиз у кримінальних справах потрібно відносити до судових і тим самим створювати можливість повернення державі цих коштів за рахунок стягнення їх із засудженого. Враховувати при цьому треба і те, що за кордоном йдуть саме цим шляхом. Для цього необхідно внести зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства, у якому прямо передбачити, що до судових витрат належать витрати у зв’язку з проведенням експертизи  у кримінальній справі. За таких умов ми надамо усім без винятку експертним установам чи службам можливість для повернення витрат, які вони зробили проводячи експертизи, незалежно від того чи виконували вони їх у порядку службового завдання чи ні.

 

_____________________________________________________

 

1. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К.,1989. – С.147. Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы сроки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973. – С.41;

2. Закон України від 25 лютого 1994р. Про судову експертизу.// Право України. – 1994. - №5-6.

3. Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы сроки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973. 


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .