nashe pravo
/ ГоловнаНеділя, 24 Вересня 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Практика вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики Господарського суду м.Києва)

Коссак В. (доктор юридичних наук, завідувач кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету ім. Івана Франка), Бачун О. (перший заступник голови Господарського суду м.Києва) 17.05.2004, 15:03

Сучасний період функціонування багатоукладної ринкової економіки характеризується появою господарських структур з різноманітною організаційно-правовою формою, управління якими здійснюється на корпоративних засадах. Одні з них виникли в процесі корпоратизації та приватизації державного майна, інші були створені відповідно до чинного законодавства. Це викликало необхідність розроблення корпоративного законодавства, яке з урахуванням умов переходу до ринкової економіки перебуває в процесі розвитку та вдосконалення і потребує ґрунтовного аналізу й вивчення.

 

Залишається остаточно нез'ясованою правова природа корпоративних відносин. У чинному законодавстві визначення корпоративних прав міститься в кількох нормативних актах. Серед них Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон», затверджена Постановою НБУ № 122 від 16.03.99 р.

 

Відповідно до зазначених нормативних актів корпоративні права визначені як право власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства. Крім того, п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» додає до зазначеного вище визначення застереження «незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах», тобто прямо визначає корпоративними правами також права засновників (власників статутного фонду) юридичної особи, статутний фонд якої не поділено на частини (державні та приватні підприємства), а також юридичної особи, статутний фонд якої поділено на частини, але вони належать одному власнику (корпоратизовані підприємства).

 

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України (набуває чинності з 01.01.04 р.) «корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами».

 

Таким чином, згідно з наведеним вище визначенням до корпоративних належать спори, що виникають у процесі управління корпоративними правами різних форм власності.

 

Багато проблем існує в правозастосовній практиці. Це пояснюється частково об'єктивними причинами, адже корпоративне право як інститут функціонує в Україні трохи більше десяти років. Звідси важливим є аналіз корпоративного законодавства, виявлення суперечностей та упорядкування правозастосовної практики.

 

В умовах ринкової економіки функціонує багато суб'єктів господарського обороту з різною формою власності. Серед них помітне місце займають структури, управління яких здійснюється на корпоративних засадах. Звідси в судовій практиці виникає багато спорів, пов'язаних з порушенням корпоративних прав інвесторів. Справи, пов'язані з питаннями корпоративного управління, можна умовно поділити на дві групи: справи, пов'язані з особливостями управління державними корпоративним правами (державні підприємства та корпоратизовані підприємства), та справи, пов'язані з управлінням корпоративними правами інших форм власності.

 

Залежно від категорій спорів, що розглядаються судом, їх можна диференціювати таким чином: спори про визнання недійсними установчих документів та (або) внутрішніх нормативних актів повністю або частково; спори про визнання недійсними рішень органів господарських товариств (загальних зборів акціонерів, спостережної ради, правління) або рішень державних органів, уповноважених управляти державними корпоративними правами. Зазначені дві категорії спорів є найбільш поширеними в судовій практиці. Всі інші категорії спорів, пов'язані з корпоративними правовідносинами, зустрічаються набагато рідше.

 

Учасниками по справах даної категорії найчастіше виступають юридична особа (емітент корпоративних прав) та власники цих корпоративних прав. По деяких категоріях справ стороною в справі може виступати Фонд держмайна України (далі — ФДМУ) як єдиний державний орган, уповноважений управляти державними корпоративними правами. У справах, де однією з позовних вимог є скасування державної реєстрації юридичної особи (як наслідок недійсності установчих документів) як відповідач притягається відповідний орган державної реєстрації.

 

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства управління державним підприємством здійснюється виключно державним органом, до сфери відання якого віднесено дане підприємство, тобто, корпоративними правами від імені держави управляє відповідний орган державної влади.

 

Управління корпоратизованим підприємством відрізняється від вищевикладеного. Управління державними корпоративними правами є виключною функцією ФДМУ, який може здійснювати таке управління самостійно, а може передавати функції з управління іншим особам на договірній основі.

 

Стосовно особливостей управління державними підприємствами, то спори, з цим пов'язані, не є поширеною категорією господарських спорів. Позовні вимоги по таких справах заявляються до державного органу як відповідача, до сфери відання якого належить державне підприємство, щодо управління яким виник спір, а предметом спору є накази відповідного державного органу, пов'язані зі здійсненням управління державним підприємством (проведення його реорганізації, розпорядження майном іншим чином відповідно до матеріалів справ, що розглядалися судом).

 

Справи, що виникають з приводу управління державними корпоративними правами (корпоратизовані підприємства), також не належать до поширених категорій спорів. Сюди належать справи, позовні вимоги по яких грунтуються на договорах на здійснення функцій управління державними корпоративними правами (Постанова КМУ від 04.11.98 р. № 1741 «Про управління державними корпоративними правами»), а також спори про передачу корпоративних прав уповноваженому державному органу на виконання вимог нормативних актів. Прикладом по першій категорії справ може бути спір, предметом якого стало стягнення з ФДМУ як правонаступника Національного агентства з управління державними корпоративними правами, заборгованості за невиконання умов договору 1].

 

В процесі розгляду справи встановлені відносини правонаступництва між Агентством та ФДМУ, належне обгрунтування затрат, зазнаних позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги були задоволені. Визнання недійсним договору на здійснення уповноваженою особою функцій з управління акціями ВАТ «НК «Г» № 10 від 26.10.1999 р. було предметом спору по іншій справі, в задоволенні позовних вимог по якій відмовлено.

 

Стосовно спорів про визнання недійсними певних положень або повного тексту установчого договору про створення та діяльність господарського товариства, то переважно об'єктом виникнення суперечок є положення, що стосуються внесків учасників до статутного фонду, визначення розміру цих часток, правомірності участі деяких з учасників як засновників юридичної особи з відповідною передачею майна до статутного фонду.

 

Визнання недійсними положень статуту найчастіше пов'язане з внесенням до нього положень, що обмежують права власника корпоративних прав, порівняно з обсягом прав, що надаються йому законодавством (Законом України «Про господарські товариства»). Наприклад, по справі між ВАТ «У» і ТОВ «Г»[2] предметом оскарження стало положення статуту, відповідно до якого право акціонера на внесення питань на загальні збори обмежено порядком, визначеним регламентом загальних зборів акціонерів, яке, в свою чергу, наділяє таким правом виключно акціонерів, що володіють не менше 5% голосів. Зазначене положення прямо суперечить ч. 2 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якого будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів. Зазначена позиція і була відображена в рішенні суду від 25.09.01 р.

 

Також пряме порушення ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» було встановлене при розгляді спору між ЗАТ «ФК С» і ВАТ «К»[3], предметом спору по якій було визнання недійсним п. 9.2.3 статуту ВАТ «К», відповідно до якого голова та члени спостережної ради товариства обиралися виключно з числа акціонерів, які працюють у товаристві, тоді як законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо права будь-якого акціонера бути обраним до спостережної ради.

 

На окрему увагу заслуговує питання правомірності внесення до установчих документів закритих акціонерних товариств положень, що встановлюють обмеження на відчуження акцій цих товариств. Зазначене питання виникає при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням недійсними положень установчих документів закритих акціонерних товариств, що запроваджують такі обмеження, та при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням недійсними угод з відчуження акцій ЗАТ без врахування обмежень, встановлених установчими документами ЗАТ.

 

Судова практика по цій категорії спорів доволі суперечлива. Цілком очевидно, що питання відчуження акцій ЗАТ потребує законодавчого врегулювання для запобігання виникненню спорів такого роду. Якщо аргументи про законність обмеження прав на відчуження акцій ЗАТ мають основним аргументом теоретичне розуміння того, що така форма акціонерного товариства, як закрите, створюється саме для того, щоб коло власників акцій мало обмежений характер, то протилежна точка зору грунтується на конституційному положенні про неможливість встановлення будь-яких обмежень здійснення права власності, крім тих, що передбачені законом. Друга точка зору з огляду на сучасний стан законодавства України є більш обгрунтованою.

 

Слід зазначити, що це питання знайшло своє відображення у Господарському кодексі України (далі — ГК України), відповідно до п. З ст. 81 якого акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Враховуючи п. 4 Прикінцевих положень кодексу, згідно якого до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями, з 01.01.04 р. питання відчуження акцій ЗАТ буде вирішуватися господарськими судами саме згідно цієї норми.

 

Збільшується питома вага справ про визнання недійсними рішень органів господарських товариств (загальних зборів акціонерів, спостережної ради, правління). Дана категорія справ, пов'язаних з корпоративними відносинами, найбільш поширена. Найчастіше предметом оскарження стають рішення вищого органу управління господарського товариства — загальних зборів. Позовні вимоги з цієї категорії спорів зазвичай грунтуються на порушеннях, допущених при повідомленні володільців корпоративних прав про проведення зборів, процедурних порушеннях, допущених при реєстрації учасників (акціонерних товариств), при проведенні зборів. Наприклад, позовні вимоги по спору між ТОВ «А» до ВАТ «З»[4] грунтувалися на тому, що при реєстрації учасників протоколом мандатної комісії було зафіксовано відсутність кворуму, що позбавляє правомочності проведення зборів. Зазначені обставини не підтверджені при розгляді справи, що дало судові підставу відмовити в задоволенні позовних вимог.

 

Також на відсутність кворуму при проведенні загальних зборів покликався і позивач у справі ТОВ «Т» до AT «С», МПП «Л»[5]. При розгляді справи встановлено, що два учасники товариства (19% та 5% голосів) провели збори учасників, на яких прийняте рішення по деяких питаннях, що належать до виключної компетенції загальних зборів. При цьому відповідачі посилались на те, що рішенням суду на день проведення зборів визнано недійсним установчий договір про створення товариства в частині участі всіх інших учасників у товаристві, що дало їм підстави вважати себе власниками 100% корпоративних прав. Оскільки на день проведення зборів відповідне рішення суду не набрало чинності і відповідні зміни не були внесені до установчих документів, суд дійшов висновку, що твердження про наявність у двох учасників 100% корпоративних прав є передчасними, тому задовольнив позовні вимоги.

 

Поряд з рішенням загальних зборів заявляються позовні вимоги про визнання недійсними рішень спостережної ради. Основними підставами для визнання недійсними рішень спостережної ради є перевищення цим органом своєї компетенції і прийняття ним рішень, що належать до виключної компетенції загальних зборів товариства і не можуть бути делеговані будь-якому іншому органові товариства. Перевищення компетенції спостережної ради стало підставою для визнання недійсними рішень цього органу в справі за позовом АЕК «К» до НАК «Н»[6]. В коментованій справі предметом оскарження стало рішення спостережної ради про створення дочірньої компанії та затвердження її статуту шляхом проведення реорганізації компанії. При розгляді зазначеної справи судом проаналізовано законодавство, що регулює діяльність корпоратизованих підприємств, до моменту їх приватизації. Суд дійшов висновку, що мають місце порушення вимог ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої повноваження щодо створення дочірніх компаній та затвердження їх статутів віднесено до виключної компетенції зборів акціонерів як вищого органу управління акціонерним товариством.

 

До інших категорій справ можна віднести спори про стягнення невиплачених дивідендів по акціях. Право акціонерів на отримання дивідендів на належні їм акції залежить від прийняття відповідного рішення загальними зборами товариства, тому звернення до суду та задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за несплачені дивіденди цілком залежить від наявності такого рішення, тому справи такої категорії не становлять труднощів за наявності рішення зборів про виплату дивідендів та наявності доказів статусу акціонера у позивача на дату проведення зборів. По справі за позовом ВАТ «У» до ВАТ «Е»[7] предметом позову було стягнення грошової суми як дивідендів по акціях. Причиною для відмови в позові стало те, що рішенням загальних зборів було вирішено спрямувати кошти, нараховані як дивіденди, на розвиток товариства. Рішенням суду, підтриманим апеляційною інстанцією, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

 

Стосовно справ про стягнення заборгованості по внесках до статутного фонду, то вони також не викликають проблем при розгляді, оскільки процедура формування статутного фонду урегульована Законом України «Про господарські товариства» і може більш детально регулюватись положеннями статуту і установчого договору.

 

Вирішення зазначених проблемних питань сприятиме удосконаленню корпоративного законодавства, захисту права інвесторів. У судовій практиці неодинокі випадки різного тлумачення норм, які становлять правову основу регулювання корпоративних відносин. Як наслідок — це призводить до порушення прав та охоронюваних інтересів інвесторів. Створення ефективного правового механізму захисту корпоративних прав є неодмінною умовою становлення і розвитку ринку цінних паперів в Україні та удосконалення інвестиційного законодавства.

 

__________________________________________

 

Використана література:

 

1.  Справа № 2/461 Архів господарського суду м.Києва за 2001 р.

2.  Справа № 21/642 Архів господарського суду м.Києва за 2001 р.

3.  Справа № 41/56 Архів господарського суду м.Києва за 2001 р.

4.  Справа № 20/682 Архів господарського суду м.Києва за 2002 р.

5.  Справа № 14/289 Архів господарського суду м.Києва за 2002 р.

6.  Справа № 12/590 Архів господарського суду м.Києва за 2001 р.

7.  Справа № 12/323 Архів господарського суду м.Києва за 2001 р.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .