nashe pravo
/ ГоловнаНеділя, 24 Вересня 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Про дефініцію категорії "конституціоналізм"

Петро Стецюк // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія юридична. 2004. Вип. 39. С. 171-180 14.04.2005, 14:02

Однією із актуальних проблем сучасної юридичної науки, в тому числі і науки конституційного права, є розвиток її понятійного апарату, удосконалення існуючих правових термінів, понять та категорій, введення у науковий та політико-правовий обіг нових дефініцій, обґрунтування їх доцільності, системності, змістового навантаження, нормативної природи тощо [1; 2; 3; 4, с.140-162]. Після розпаду у 1991 році СРСР та здобуття державної незалежності України вищезгадані проблеми повною мірою постали і в національній науці конституційного права, притім у дещо ускладнених формах. Це передусім зумовлено, з одного боку існуванням в СРСР тоталітарної політичної системи, з іншого – станом довготривалого бездержавного існування українського народу. Обидва ці чинники в своїй основі не могли позитивно впливати на стан розвитку конституційної термінології в Україні. Саме це, на наш погляд, деякою мірою стало причиною часткової відсутності національних (україномовних) відповідників певних політико-правових термінів та понять, наявністю вживання в конституційно-правовій практиці "русизмів" та не завжди обґрунтованого використання англо-, франко- чи німецько- мовних термінів, ускладненого процесу повноцінного повернення у науковий обіг раніше несумісних із тоталітарним режимом низки конституційно-правових понять та категорій, а також проблеми часткової підміни сутності та змісту уставлених у конституційному праві окремих понять та категорій ("бікамералізму", "парламентської республіки", "парламентаризму", "строковості у конституційному праві", "соціальної держави" тощо).

 

З іншого боку, у конституційному праві існує низка понять та категорій, які на сьогодні не мають однозначного визначення і відповідно – єдиного розуміння серед вчених-конституціоналістів. Це зумовлене насамперед як складністю, комплексним характером та багатоплановістю таких явищ, так і фактичним станом їхнього розвитку й вдосконалення. Однак це, як правило, не заважає вченим, а особливо політичним діячам, широко вживати ці поняття та категорії як у науковому обігу, так і в політико-правовій практиці. Разом з тим в окремих випадках таке використання цих термінів не завжди є вдалим, спостерігається не зовсім коректне поєднання даних категорій з іншими поняттями та ін. Серед таких явищ чільне місце посідає поняття "конституціоналізм". З цього приводу досить цікавим є висловлювання сучасного угорського конституціоналіста Андроша Шайо про те, що з визначенням поняття "конституціоналізму" склалася приблизно та сама ситуація, що й у відносинах Святого Августина з Богом, коли на запитання хто такий Бог, він (Августин) відповів: "Не можу дати Йому визначення, але знаю, що таке безбожництво" [5, с.24].

 

Тут, варто відразу ж зазначити, що ми поділяємо думку про відмінність у сучасній науці конституційного права між явищами "поняття" та "категорія". Позиція за якою "поняття" в науці конституційного права є "логічним узагальненням, яке відтворює найбільш значимі, стійкі властивості і ознаки, що становлять у сукупності якісну визначеність явищ і процесів конституційно-правової дійсності", а "категорія" є "логічним утворенням, що об’єднує знання про конституційно-правові явища і процеси на більш вищому, "надпонятійному" рівні"[4, с.142] – видається логічною та науково обґрунтованою. З огляду на вищевикладене "конституціоналізм", на наш погляд, слід віднести до рівня "категорій" науки конституційного права.

 

Конституціоналізм як політико-правова категорія та доктринальне вчення з’являється після виникнення і утвердження конституції держави в сучасному розумінні цього терміна (тобто не раніше ХVІІІ). Він є нерозривним і прямо похідним від конституції держави, хоч не завжди факт наявності конституції автоматично означає появу тої чи іншої моделі конституціоналізму як такого. Водночас для існування конституціоналізму не завжди обов’язковим є наявність конституції як безпосередньо писаного документа. З цього приводу слушною є думка Ю.М. Тодики про те, що в "Англії, наприклад, не має писаної конституції, але є конституціоналізм як система демократичних поглядів суспільства, політичної еліти, як строгий порядок, що базується на повазі прав і свобод людини" [6, с.126]. Безпосередньо сам термін "конституціоналізм", за твердженням американського дослідника права Гарольда Дж. Бермана, "було винайдено в кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. для позначення головно американської доктрини верховенства писаної конституції" над іншими законами, що видавались у той час [7, с.370].

 

Змістову основу, саму суть конституціоналізму на думку В.М. Шаповала, виражає формула "конституційно-правова норма плюс (+) практика її реалізації" [8, с.126]. Звідси, на наш погляд, не зовсім логічними видаються окремі твердження про існування свого часу "античного", "середньовічного" чи "тоталітарного" конституціоналізму, оскільки ні античний світ, ні середньовіччя не знали конституції як такої, а в тоталітарній системі – конституція із засади речі не може існувати або перетворюється виключно у фіктивну річ. Отже, говорити про наявність конституційних норм, а тим більше про їхню реалізацію в таких випадках не доводиться. Проте варто зазначити, що саме у попередні часи (до виникнення конституції як такої), закладалися власне основи та умови як для появи самої конституції держави, утвердження конституційної держави в цілому, так і для виникнення та дальшого розвитку конституціоналізму як такого [9, с.12-19].

 

Сформовані у період боротьби з королівським абсолютизмом у Західній Європі ідеали конституціоналізму вкладалися первинно в два основних постулати: принцип обмеженого правління (держави існують тільки для забезпечення досягнення спеціально визначених цілей і діють у межах визначених конституцією повноважень) та верховенства права (насамперед як верховенство природного права), як заперечення традиційної доктрини королівського або парламентського абсолютного (не обмеженого) суверенітету [10, с.132-135; 11, с.229; 12, с.3-9; 13, с.11-12]. Згодом, характеризуючи конституціоналізм його перших часів існування (ХVІІ – ХVІІІ ст.), вчені, зокрема, підкреслювали, що на той час передусім цей термін означав "сам факт наявності Конституції і її активного впливу на політичне життя країни, верховенство і визначальну роль конституції (писаної чи не писаної) як основного закону в системі діючого законодавства, опосередкованість політичних відносин конституційно-правовим нормам, конституційну регламентацію державного ладу і політичного режиму, конституційне визнання прав і свобод особи, правового характеру взаємовідносин громадянина і держави" [11, с.4].

 

Згодом конституціоналізм став важливим чинником розвитку демократичних держав протягом усього ХХ століття. Як явище світової політичної та правової культури він остаточно сформувався при переході від традиційного до індустріального суспільства. Ідеї конституціоналізму, його теоретичне обгрунування, визначення сутності та змісту, передбачення дальших шляхів розвитку були в центрі уваги з тією чи іншою мірою зацікавленості у різні роки минулого століття. Значний вплив на їхній розвиток у середині ХХ ст. мали праці С.Х. Маклвейна "Конституціоналізм і світ, що змінюється" (1939) та "Конституціоналізм колишній і сучасний" (1940), С.Д. Фрієдріха "Конституційне правління і демократія" (1941) та "Конституційні причини держави" (1957), А.Д. Ліндсайса "Сучасна демократична держава" (1943), а також значно пізніші праці – серія статей Дж. Р. Пеннокона та Д.В. Чапмана "Конституціоналізм" (1979).

 

Політико-правова система конституціоналізму, будучи важливою інституційною і процедурною гарантією становлення, розвитку і функціонування інститутів громадянського суспільства, виступала і виступає як умова побудови правової держави [13, с.9-11]. Звідси у першій половині та в середині ХХ ст. конституціоналізм як суспільно-політичне явище і доктринальне вчення в країнах з недемократичними режимами (насамперед тоталітарними режимами – фашистським, націонал-соціалістичним, сталінсько-більшовицьким) не визнавався. Зокрема, у радянському державному праві того періоду чи в тогочасній радянській політичній науці насамперед з відомих ідеологічних причин явище конституціоналізму, як правило, або замовчувалось [14, с.64; 15, с.424; 16, с.51], або подавалось часткового чи свідомо неправдиво. При цьому майже завжди акцентувалось на негативній сутності цього явища та підкреслювалась його належність виключно буржуазному ладу. Наприклад, про "конституціоналізм" писали як про "реакційну течію в політиці і юридичній науці, що визнає конституційну монархію найкращою формою правління" [17, с.354].

 

Дещо змінилось на формальному рівні ставлення до явища конституціоналізму у радянській державно-правовій науці в кінці 70-х років минулого століття. Зокрема, зроблені спроби в науковий обіг ввести як окреме поняття термін "соціалістичний конституціоналізм" ("радянський соціалістичний конституціоналізм") [18, с.195-199; 19, с.230-232; 20]. Відповідно пропоновано розглядати "радянський конституціоналізм" як комплексне поняття, що вміщує в собі: по-перше, систему певних знань, поглядів (конституціоналізм як теорія, ідеологія, форма вираження об’єктивної дійсності); по-друге, суспільно-політичний рух (Головним питанням якого є конституція, досягнення на її основі певних класових цілей, задоволення класових інтересів); по-третє, певний стан суспільних відносин (який досягається в результаті точного дотримання конституційних приписів)[18, с.196]. При цьому елементами системи "радянського конституціоналізму" пропоновано розглядати "а) соціально-економічні політичні відносини, що утворюють фактичну конституцію радянського суспільства; б) діюче радянське конституційне законодавство; в) конституційно-правові відносини; г) конституційну правосвідомість радянських громадян і народу в цілому; д) конституційну законність; е) конституційний правопорядок" [19, с.231]. Однак ці ідеї та погляди, навіть у такому надто поверховому та достатньо віддаленому від класичного уявлення про конституціоналізм варіанті, так і не набули належного сприйняття в колишньому Радянському Союзі і фактично до початку горбачовської "перебудови" (друга пол. 80-х років ХХ ст.) радянська правова доктрина залишалася тоталітарною за сутністю та, відповідно, повною протилежністю доктрині конституціоналізму (не визнання розподілу влади, паламентаризму, місцевого самоврядування, примату прав людини, конституційної юстиції та ін.).

 

Конституціоналізм як такий сьогодні обіймає теорію конституції взагалі, історію і практику конституційного розвитку тієї або іншої країни, групи країн. Під конституціоналізмом часто розуміють особливу систему знань про фундаментальні політико-правові процеси демократії, їхню сутність, форми вираження, методи і міри реалізації. Образно кажучи, в конституціоналізмі часто бачили щось на взірець універсального принципу, який містить у собі низку таких оцінювальних критеріїв як – от: розподіл влади, права людини, конституційний контроль, принцип верховенства права.

 

В широкому (політологічному) розумінні конституціоналізм розглядають у трьох аспектах: як ідейно-політичну доктрину, як ідейно-політичний рух, як державно-правову практику. У вужчому (юридичному) розумінні до конституціоналізму підходять як до, по-перше, "державного правління обмеженого конституцією"; по-друге, "як вчення про конституцію в якості основного закону держави, закону який визначає взаємовідносини держави і суспільства"; по-третє, "як політичної системи, в основі якої лежать конституційні методи правління"[21, с.63; 22; 23, с.67; 24, с.30-31; 25, с.244].

 

До визначення якоїсь єдиної дефініції (єдиного, універсального поняття) конституціоналізму у сучасному конституційному праві вчені поки що не дійшли. Різні автори, зважаючи на ті чи інші підходи та особливості у розумінні конституціоналізму, а також на прихильність до тієї чи іншої школи права, у спеціальній літературі дають дещо відмінні одна від одної дефініції цієї категорії, так само як і не однаковий перелік елементів (складових частин) системи конституціоналізму. С.А. Авак’ян, спеціально підкреслюючи складність конституціоналізму як суспільно-політичної та державно-правової категорії, в основу конституціоналізму покладає ідеали конституційної демократії, наявність певних інститутів влади, політичний режим, що відповідає конституції, а також систему захисту цінностей демократії, прав і свобод людини та громадянина, конституційного ладу загалом. Він розглядає конститиціоналізм як суспільно-політичну, державно-правову системну категорію, елементи якої тільки в єдності можуть творити єдиний відлагоджений механізм. При цьому складниками (елементами) системи конституціоналізму бачить: 1) пануючі в суспільстві конституційні ідеї (доктрини) про цінність у державі та суспільстві права і закону, про цінність людини, її прав і свобод, честі і гідності, демократії прямої і представницької, участі народу у формувані органів влади, участі громадян в управлінні державою, ідеї та практичної реалізації розподілу влади, місцевого самоврядування і т.д.; 2) наявність належного нормативно-правового фундаменту (насамперед конституції держави, яка повинна на найвищому рівні – рівні Основного Закону закріпити всі необхідні для функціонування сучасної демократичної держави інститути); 3) наявність відповідного реально існуючого політичного режиму; цей режим має відповідати задекларованому в Основному Законі конституційному ладу; він повинен мати як реально існуючі інститути – прав і свобод людини, прямої демократії (вибори, референдуми), представницької демократії (парламент, органи місцевого самоврядування) та ін.; 4) систему захисту конституційного ладу і конституції тощо [26, с.304-305].

 

Дещо інакше тлумачить поняття конституціоналізму О.Ф. Скакун, а саме: як "систему ідей, концепцій (реалізованих чи нереалізованих), спрямованих на пошуки державно-правовових засобів, конструкцій і форм (розподіл влади, парламентаризм, виборча система, місцеве самоврядування), здатних запобігти узурпації публічної влади й безвідповідальності перед індивідами і суспільством [25, с.244]. Ю.О. Тіхоміров, визначаючи однозначно конституціоналізм складним явищем, відносить до елементів цього явища: конституційні ідеї і теорії, що відображають базові цінності суспільства; масову конституційну свідомість громадян, населення загалом і його окремих прошарків; конституційні норми, акти та інститути, як нормативно структуризований вираз двох вищеназваних елементів; конституційний порядок як процес і стан реалізації конституційних норм [27, с.88]. Ю.М. Тодика визначає конституціоналізм як систему "ефективно діючих конституційно-правових інститутів, направлених на забезпечення зв’язаності держави правом, реалізацію прав людини і громадянина, а також систему поглядів і переконань про конституцію, її соціальну сутність і призначення, про політико-правові цінності та їх втілення на практиці" [28, с.231]. В.М. Шаповал пропонує розглядати конституціоналізм як єдність та взаємозв’язок двох понять (визначень), а саме: 1) конституціоналізм як суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави. Цей режим є системою правових зв’язків між суспільством, державою та індивідом, що виникають у процесі реалізації норм конституції та інших джерел конституційного права...2) конституціоналізм як правову (конституційну) ідеологію, яка відображає і прогнозує розвиток відповідної нормотворчості та нормозастосування..." [29, с.289].

 

Інші автори, трактують конституціоналізм як "теорію і практику здійснення керівництва (в державі. – П.С.) на основі та у відповідності з конституцією,... як систему, в якій конституція виступає безпосередньо діючим правом", та відносять до складових сучасного конституціоналізму Основний Закон держави, конституційну теорію, конституційні відносини, конституційну законність і правопорядок, конституційну правосвідомість тощо [30, с.9; 31, с.192; 32, с.3]. В. Шевчук дотримується думки, що конституціоналізм передусім є "режим функціонування державної влади відповідно до Конституції" [10, с.140-141]. А.Г. Пархоменко визначає конституціоналізм як "рух до правової конституційної держави, в якому конституція закріплює основні принципи демократичного конституційного ладу: народовладдя; верховенство права в житті суспільства; зв’язаність держави у своїй діяльності правовими законами; розподіл влади; державний суверенітет; федералізм; політичний плюралізм; різні форми економічної діяльності; світський характер держави; самостійність місцевого самоврядування"[33, с.17].

 

Тією чи іншою мірою подібні висловлювання щодо поняття, змісту та сутності конституціоналізму присутні в працях інших зарубіжних учених-конституціоналістів та політологів, зокрема із країн так званого дальнього зарубіжжя. Приміром, класичним вважається висловлювання англійського вченого С. Маклвейна про те, що "конституціоналізм, або верховенство права, є юридичним обмеженням держави та повою протилежністю свавільному правлінню" [34, с.21]. Згаданий угорський вчений А. Шайо визначає конституціоналізм як обмеження державної влади в інтересах громадського (суспільного) спокою [5, с.24]. Е. Барендт говорить про конституціоналізм як про "віру в існування конституційних засобів щодо встановлення державних обмежень" [10, с.131]. Польський дослідник Мирослав Вирзиковські ототожнює поняття конституціоналізму із "новітньою концепцією конституційної правової держави" [35, с.70], а румунський конституціоналіст Богдан Янку розглядає це поняття як "самообмеження держави індивідуальними правами, розподіл влади і конституційний (судовий) контроль" [36, с.31].

 

Сучасний американський правознавець Л. Генкін виділяє декілька характерних ознак конституціоналізму,: а) конституціоналізм ґрунтується на суверенітеті народу, який проголошується Конституцією; її найвища юридична сила – результат волевиявлення народу; воля народу є основою легітимації діяльності держави; тільки народ приймає Конституцію, створює систему правління та відповідає за її належне функціонування; б) Конституція є найвищим правом, а не програмним політичним документом; будь-які дії держави мають відповідати Конституції та здійснюватись у межах конституційних обмежень; в) Конституція має встановлювати представницьке правління, яке відповідальне перед народом на підставі загального всенародного періодичного волевиявлення; г) принцип народного суверенітету не є виключною основою конституціоналізму, окрім нього, мають дістати юридичні гарантії принцип верховенства права, принцип державного правління на демократичних засадах, а також принцип обмеженого правління, поділу влади із системою стримувань та противаг; цивільний контроль за військовими силами, поліція здійснює свою діяльність на підставі закону, а суд контролює її діяльність; конституціонаізм передбачає незалежність суддів; д) наявність інституту конституційного контролю як судової гарантії Конституції; е) дія Конституції не може бути припинена або скасована; Конституція не може тлумачитися політичними органами та партіями; Конституція може бути змінена тільки за певною процедурою, яка відповідає встановленій конституційній моделі та забезпечує її жорсткість і верховенство стосовно інших правових актів; є) Конституції повинні гарантувати можливість певного маневру, який є необхідним для врахування конституційної традиції країни з метою конституціоналізації фундаментальних цінностей суспільства; ж) конституціоналізм потребує від держави гарантії та захисту конституційних прав і свобод, захищає особисті свободи від державного або іншого примусу [37, с.40-41].

 

Норвезький вчений-конституціоналіст Дж. Естер, торкаючись проблеми визначення сутності конституціоналізму, окрему увагу звертає на відмінність понять "конституція" і "конституціоналізм", підкреслюючи зокрема, що конституція це тільки писаний документ, тоді як конституціоналізм – це свого роду спосіб мислення (очікування та норма), за яким політика має бути спрямована згідно з писаними правилами або конвенціями, писаними та неписаними, які не можуть бути легко змінені [38, с.463]. Подібні думки знаходимо і у німецького дослідника Стефана Войта, за яким конституціоналізм передусім є нормативною концепцією, яку не можна змішувати з конституцією de facto [39, с.191-208].

 

Конституціоналізм, як і конституція та конституційна держава, є продуктом не якоїсь однієї нації чи народності. Вони, без сумніву, є витвором світової політичної та правової культури, насамперед європейської, а також явищем деякою мірою універсальними. Водночас у кожній демократичній державі (або державі, яка стала на шлях побудови демократичного суспільства), твориться певним чином своя національна модель конституціоналізму. Звичайно, фундамент, основу таких національних моделей становлять вироблені тривалою практикою функціонування конституційної держави певні конституційно-правові ідеї та доктрини (так звана "конституційна ідеологія"), проте в окремих демократичних державах об’єктивно існують і свої відмінності, свої особливості функціонування системи конституціоналізму. Це, на наш погляд, зумовлено низкою чинників, серед яких: історичні традиції народу в сфері державотворення; належність країни до тієї чи іншої системи права; рівень правової культури народу; рівень розвитку демократичності суспільства; особливості національного менталітету (світосприйняття). Тому сьогодні можна говорити як про європейський, так і про німецький, французький, польський чи російський конституціоналізм [13; 33; 36; 37; 40; 41; 42; 43; 44]. Н.О. Боброва, наприклад, визначає російський конституціоналізм як "єдність російської конституційної теорії, конституційного законодавства і конституційної практики, що поділяється на практику політичного конституційного процесу і практику дії, реалізації, гарантування і охорони конституційних норм, принципів та інститутів" [45, с.7].

 

В літературі, окрім поділу категорії "конституціоналізм" за так званим країнознавчим чи національним чинником, пропонуються й інші підходи щодо його класифікації. Так з позиції часових вимірів (розвиток у часі конституціоналізму), в окремих джерелах знаходимо поділ на "античний", "середньовічний" та "сучасний" конституціоналізм [34, с.21;]. І.О. Кравець, розкриваючи питання процесу розвитку російського конституціоналізму, говорить про: дворянський, або урядовий, конституціоналізм, октройований монархічний конституціоналізм (після 1905-1906 рр.), радянський конституціоналізм, перехідний конституціоналізм (після 1993 року) [13, с.20-22].Виявлено також, як свого роду пропозиції щодо типологізації цього явища словосполучення "номінальний і дійсний" конституціоналізм, "парламентський, дуалістичний, республіканський, народний, договірний та монархічний" конституціоналізм, [47, с.16], "революційний" конституціоналізм [48].

 

На підставі вищевикладеного, видається за можливе запропонувати таке визначення категорії "сучасний український конституціоналізм" як органічної єдності конституційної ідеології та побудованої на ній національної конституційної теорії, вітчизняного конституційного законодавства, конституційно-правової практики в Україні щодо прав і свобод людини, розподілу влади, парламентаризму, незалежного судочинства, конституційної юстиції, місцевого самоврядування, верховенства права, а також конституції та конституційної держави в цілому. З позицій часу (в часовій площині), категорію "український конституціоналізм", на наш погляд, можна розглядати щонайменше в двох часових позиціях: 1) український конституціоналізм періоду УНР-ЗУНР; 2) сучасний український конституціоналізм (після 1991 року).

 

––––––––––––––––––––

1. Тацій В., Тодика Ю.М. Проблеми розвитку науки конституційного права України //Право України. – 1994.– №10. – С.3-10.

2. Шаповал В. Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні // Право України. – 1996. – №9. – С.49-52.

3. Панов М. Проблеми формування понятійного апарату юридичної науки: методологічні аспекти // Вісник АПрНУ. – №2(33) – 3(34). – С.54-67.

4. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М.:Юристь, 2001.

Шайо А. Самоограничение власти (Краткий курс конституционализма) / Пер.с венг. – М.: Юристь, 2001.

5. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Харьков: Факт, 2000.

6. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – 2-е изд. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1998.

7. Шаповал В.М. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії // Право України. – 1998. – С.25-29.

8. Стецюк П.Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Посібник для студентів. – Львів: Астролябія, 2003. – Ч.1.

9. Шевчук Станіслав. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Український центр правничих студій, 2001.

10. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисципліна. Учебное пособие. – Харьков: Фолио: Райдер, 1998.

11. История буржуазного конституционализма ХУІІ-ХУІІІ вв. – М.: Наука, 1983.

12. Кравець И.А. Формирование российского конституционализма (проблемы теории и практики). – М. – Новосибирск: ООО "Издательство ЮКЭА", 2003.

13. Большая советская энциклопедия. – М.: ОГИЗ, 1937. – Т. 34.

14. Большая советская энциклопедия. 2-е изд. – М.: БСЭ, 1953. – Т.22.

15. Большая советская энциклопедия 3-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1973. – Т.13.

16. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К.: УРЕ, 1977.

17. Еременко Ю.П. Понятие и система социалистического конституционализма. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года (Вопросы теории государства и права, государственного и административного права). – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980.

18. Скуратов Ю.И. Советский конституционализм: понятие и структура. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года (Вопросы теории государства и права, государственного и административного права). – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980.

19. Мартиненко П.Ф. О понятии советского конституционализма и развитие его внешнеполитических аспектов в новых советских конституциях // Вестник Киев. ун-та. Юридические науки: Вып.20, 1979.

20. Степанов И.М. Права человека в концепции конституционализма. – М.: Институт государства и права, 1997.

21. Хенкен Луис. Элементы конституционализма // Конституционное право Восточно-Европейское обозрение, 1999. – №3.

22. Государственное право буржуазных и развивающихся стран: Учебник. – М., 1989.

23. Степанов М.И. Грани российского конституционализма (ХХ век) // Конституционный строй России. – М., 1992. – Вып.1.

24. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. М.В. М.Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп.ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996.

25. Конституционное право. Энциклопедический словарь. / Ответственный редактор и руководитель авторского колектива – д-р юрид. наук, проф. С.А. Авакьян. – М.: Норма, 2000.

26. Тихомиров Ю.А. Конституция в правовой системе: взаимовлияние и противоречие // Конституция как фактор социальных изменений: Сб. докладов. – М.: Центр конституционных исследований Московского общественного фонда,1999.

27. Тодыка Ю.Н., Тодыка О.Ю. Конституционное право Украины: Учебное пособие. – Харьков: Райдер, 2003.

28. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл. 2001. – Т.3: К-М.

29. Кампо В.М., Грінчак В.А., Заєць І.Я. Конституції країн парламентської демократії. – К.: НМК ВО, 1992.

30. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій для студентів юридичних вузів і факультетів. – К.: Вентурі, 1995.

31. Скомороха В. Вплив конституційної юстиції на розвиток українського конституціоналізму // Право України, 2000. – №12. – С.3-8.

32. Пархоменко А.Г. Идеи российского конституционализма и их реализация в отечественном конституционном (государственном) праве. – М.: Мол. гвардия, 1998.

33. Mellwain C. Constitutionalism: ancient and modern. – Ithaca: Cornell Univ.Press, 1940.

34. Zasady podstawowe polskiej konstytucji / Red.W.Sokolewicz. – Warszawa, 1998.

35. Янку Б. Конституционализм и Конституция Румынии 1991 года // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 1999. – №3 (28). – С.31-35.

36. Henkin L. New Birth of Constitutionalism: Genetis Influence and Genetis Defects. – Cordozo Law Review, 1991.

37. Elster Jon. Constitutionalism in Eastern Europe: An Introduction / University of Chicago Law Review, 1996. – №58.

38. Voigt, Stefan. Making Constitutions: Conditions for Maintaining the Rule of Law // CATO Journal. – Fall 1998. – Vol.18. – Issue 2. – P.191-208.

39. Русский конституционализм: от самодержавия к конституционно-парламентской монархии: Сб. документов / А.В. Гоголевский (вступительная статья, комментарии), Б.Н. Ковалев (комментарии, библиография). – М.: Гардарики, 2001.

40. Грудзинская-Гросс И. Истоки польского конституционализма // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 1997.– №3 (20)/ 49(21). – С.31-35. – С.50.

41. Zagadnienia konstytucjonalizmu krajow Europy Srodkowo-Wschodniej / Pod redakc. Tadeusza Moldawy. – Warszawa, 2003.

42. Современный немецкий конституционализм. – М., 1994.

43. Алебастрова И.А. Основы американского конституционализма. – М.: Юриспруденция, 2001.

44. Боброва Н.А. Конституционный строй и конституционализм в России – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003.

45. Kern F. Kingship and Law in the Middle Ages. – Oxford Univ.Press, 1968.

46. Кравець И.А. Конституционализм и российская государственность вначале ХХ века: Учебное пособие. – М.: ИВЦ "Маркетинг"; Новосибирск: ООО ЮКЭА, 2000.

47. Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр. Теоретико-методологічний аспект. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.

 

 

On the definition of the Category "constitutionalism"

P. Stetsyuk

 

Various scientific approaches concerning the time of appearance and development of the phenomenon of constitutionalism, as well as the definition of its content and structure as systematic phenomenon are analyzed in the article. The attempt to provide the definition of the category "modern Ukrainian constitutionalism is made by the author.

 

Key words: constitutionalism, definition and structure of constitutionalism, elements of the modern constitutionalism system, modern Ukrainian constitutionalism.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .