nashe pravo
/ ГоловнаНеділя, 24 Вересня 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Кримінально-правова відповідальність за порушення законодавства у сфері свободи віросповідання у державах Далекого Сходу та Південно-Східної Азії

К. Марисюк, кандидат юридичних наук 16.03.2005, 07:07

Захист основних прав та свобод людини і громадянина є первинним завданням кожної демократичної та соціальної держави. Саме на це наголошує й ст. 3 Конституції України: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави… Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. І чи не найбільш важливим при цьому є дослідження кримінально-правового захисту прав людини, в тому числі й права на свободу віросповідання. При цьому одним із проблемних регіонів, законодавча база якого майже цілком і до сьогодні залишається не дослідженою, є Далекий Схід та Південно-східна Азія. Це можна пояснити і віддаленістю зазначених територій, і достатньою пасивністю міждержавних відносин України та зазначених вище держав. Саме на заповнення прогалин у наукових дослідженнях цього регіону й спрямоване запропоноване дослідження.

 

Традиційним для держав Далекого Сходу та Південно-східної Азії можна вважати встановлення кримінальної відповідальності за пошкодження чи осквернення храму з наміром образити релігію будь-якого класу людей. Такі статті містяться у багатьох кримінальних кодексах держав цього регіону, наприклад, у КК Брунею 1951 р. та КК Сингапуру 1970 р. Зазначені вище норми визнають злочинцем того, хто “зруйнує, пошкодить чи осквернить будь-який храм, визнаний священним будь-якою групою людей, з наміром таким чином образити релігію будь-якої групи людей, чи з переконанням, що якась група людей, очевидно, буде вважати, що такого роду руйнування, пошкодження чи осквернення є образою їх релігії” (ст. 295 КК Брунею, ст. 295 КК Сингапуру).

Іншою правовою нормою у досліджуваній сфері, яка є доволі поширеною саме в регіоні Далекого Сходу та Південно-східної Азії є порушення релігійного зібрання. Так, наприклад, ст. 296 КК Сингапуру встановлює правило, згідно якого злочинцем є “будь-яка особа, яка за власним бажанням спричинила вплив на будь-яке зібрання, що здійснювало дії, пов’язані з відправленням релігійного культу чи релігійної церемонії”. Вторить їй і ст. 296 КК Брунею. Містить такого роду й КК Філіппін 1930 р., ст. 132 якого криміналізує діяння особи, яка будучи громадським чи державним службовцем, здійснить спробу запобігти чи перешкодити будь-якій релігійній церемонії чи дії.

Ще одним традиційно караним діянням відповідно до КК держав досліджуваного регіону є образа релігійних почуттів іншої особи. Під цим прийнято розуміти дії будь-якої особи, яка з навмисним наміром поранити релігійні почуття іншої особи, вимовить якесь слово, або ж вчинить якийсь звук, який може бути почутий потерпілим, або ж зробить якийсь жест чи помістить якесь зображення, які можуть бути побачені потерпілим. Таке діяння криміналізовано у КК Брунею (ст. 298) та у КК Сингапуру (ст. 298). Дещо по іншому підходять до зазначеного кола правовідносин філіппінські законодавці. Відповідно до ст. 133 КК Філіппін підлягає кримінальному покаранню особа, яка “в місці, призначеному для здійснення релігійного віросповідання або ж під час відправлення релігійної церемонії вчинить діяння, що загальноприйнятно посягають на почуття віруючого”.

Однак чи не найбільш нетрадиційно до врегулювання відносин у сфері свободи віросповідання підійшли японські законодавці. У статті 188 КК Японії 1907 р. (в редакції 1995 р.) вони фактично об’єднали всі згадані вище положення, а саме визнали злочинцем того, “хто публічно вчинив нешанобливе діяння щодо синтоїстського чи буддійського храму, кладовища чи іншого місця відправлення культу”. Однак на цьому зазначена стаття не закінчується, у другій частині криміналізуючи діяння особи, яка “перешкодила проповіді, молитві чи заупокійній службі”.

Однак зводити коло кримінально-правового врегулювання діянь у сфері свободи віросповідання у державах Далекого Сходу та Південно-східної Азії лише до охарактеризованих вище норм було б помилкою. Значна частина КК держав цього регіону містять ще й специфічні приписи, які закріплюють кримінально-значимі для цих держав правовідносини. Звернемо увагу лише на один з них. КК Соціалістичної Республіки В’єтнам 1999 р. визнає злочином посягання на право зібрання, асоціацій, віри та релігії. Ст. 129 цього кодексу визнає злочином посягання на свободу зібрання чи асоціацій, що відповідають інтересам держави і народу, а також на свободу віри чи релігії.

Доволі різним є і підхід до покарання за такого роду діяння. Найбільш традиційним є встановлення покарання у виді позбавлення волі. Таке покарання передбачене за порушення приписів, передбачених ст. 298 КК Брунею, ст. 298 КК Сингапуру, ч. 2 ст. 188 КК Японії (всі вони передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк до одного року), ч. 1 ст. 129 КК В’єтнаму (від трьох місяців до одного року), ст. 295 та 296 КК Брунею, ст. 295 та 296 КК Сингапуру (до двох років), ч. 2 ст. 129 КК В’єтнаму (від одного до п’яти років), ст. 132 та 133 КК Філіппін та ін.

Іншим поширеним видом кримінального покарання, передбаченого за вчинення злочинів у сфері свободи віросповідання у КК держав Далекого Сходу та Південно-східної Азії, є штраф. Про нього йдеться у санкціях ст. 295, 296 та 298 КК Брунею, ст. 295, 296 та 298 КК Сингапуру, ст. 188 КК Японії та ін.

Згадується й про такі види кримінального покарання, як позбавлення волі з примусовою фізичною працею на строк до шести місяців (ч. 1 ст. 188 КК Японії), позбавлення волі з примусовою фізичною працею на строк до одного року (ч. 2 ст. 188 КК Японії), арешт (ст. 133 КК Філіппін), скерування на перевиховання (ч. 1 ст. 129 КК В’єтнаму) та ін.

Підсумовуючи викладене вище можна дійти до висновку, що серед законодавців держав Далекого Сходу та Південно-східної Азії на даний момент ще не виробилась чітка та одноманітна позиція щодо кримінального-правового врегулювання права на свободу віросповідання. Існуюче коло регулятивних приписів у досліджуваній сфері важко вважати цілковито достатнім та вичерпним, оскільки поза сферою правового регулювання залишається значна частина суспільних відносин у досліджуваній сфері. Відтак це дослідження може послужити відправною точкою, з якої почнеться дослідження правових положень держав Далекого Сходу та Південно-східної Азії.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .