/ Головна Неділя, 15 Квітня 2012  
розділи
швидкий перехід
сервіс

Етика суддів: міжнародний досвід та проблеми регулювання в Україні

С.В. Подкопаєв, кандидат юридичних наук, доцент кафедри організації прокурорського нагляду та участі прокурора у суді Харківського інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників | Матеріал розміщено 13.05.2005, 09:09

С.В. Подкопаєв,

 

Міжнародні акти, зокрема Основні принципи незалежності судових органів (1985 р.) встановлюють, що принцип незалежності судової влади наділяє суди правом і обов’язком забезпечувати справедливість судового розгляду та повагу прав сторін (п.6). Крім того п.10 зазначеного документа безпосередньо передбачає, що судді повинні мати високі моральні якості й здібності, а також відповідну підготовку і кваліфікацію в галузі права [1]. Аналогічне положення було пізніше закріплене і у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності, ефективності і ролі суддів (1994 р.) п.2 с) якої передбачає, що всі рішення стосовно професійної кар’єри суддів повинні ґрунтуватися на об’єктивних критеріях, а відбір та кар’єра суддів – на основі заслуг, беручи до уваги кваліфікацію, чесність, здібності та вміння [2].

 

На сьогодні актуалізуються питання пов’язані із морально-правовими засадами суддівської професії, і, зокрема, встановленням (закріпленням) відповідних етичних вимог (правил, стандартів), що ставляться до суддів. Таким чином, метою цієї статті є висвітлення деяких з існуючих недоліків в регулюванні вказаного питання.

 

Етичні аспекти професійної діяльності суддів періодично стають об’єктом уваги правознавців – учених і практиків (М.І. Клеандров, О.С. Кобліков, О. Марков, Н.В. Радутна, Л.С. Халдєєв та ін.) [Див.: 3; 4; 5; 6; 7]. На сьогоднішній день, як правило, це пов’язано із помітним дефіцитом моральності в діяльності судів – як в поведінці суддів, так і сторін. Він зумовлений низкою причин, серед яких: 1) зниження рівня морального потенціалу у відносинах між людьми в умовах економічних перетворень та соціальної нестабільності; 2) недостатня забезпеченість статусу судді гарантіями його незалежності (особливо неналежний рівень матеріального забезпечення); 3) недостатня “якість” законодавства, що діє та прийняте в період його реформування.

 

В той же час, зазначимо, що особливість професії судді з позиції етичних вимог полягає у наявності морального права вирішувати долю інших людей. Наділення правом бути суддею означає суспільну довіру йому. Для громадян суддя і поза судовим засіданням залишається суддею і тому він “приречений” грати цю роль постійно, незалежно від того, чи виконує він свої службові обов’язки або перебуває поза службою. Для збереження довіри з боку громадян суддя повинен додержуватися моральних вимог, що панують у суспільстві. Це робить правосуддя доступним і зрозумілим для членів суспільства. Тільки моральний самоконтроль судді, дотримання ним етичних вимог дозволяє виключити негативну оцінку діяльності суду, сумніви у безсторонності.

 

Останнім часом можливо говорити про тенденцію інтернаціоналізації етичних вимог, що ставляться до носіїв судової влади. Статус і, зокрема, обов’язки суддів все більше привертають увагу міжнародних організацій, як про це свідчать згадування цих проблем в низці документів і рекомендацій. Разом з тим етичні вимоги носять узагальнений характер, формулюючи лише бажану кінцеву ціль – безсторонність, справедливість, незалежність суддів. Наприклад, вже вказані нами “Основні принципи незалежності судових органів” прийняті сьомим Конгресом ООН по попередженню злочинності і поводженню із правопорушниками (серпень-вересень 1985 р., Мілан) є першим актом подібного роду [1]. Так, в ст.2 закріплено: “Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо (тут і далі виділено мною – С.П.), на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску…”. Статтею 6 зазначається, що “Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін”. Відповідно до ст.8 “…судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів”, крім того ст.10 встановлюється: “Особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні здібності…”

 

Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р. на 518 засіданні заступників міністрів встановила перелік обов’язків суддів (Принцип V – Обов’язки суддів). Зокрема, в п. 3b обов’язок безсторонньо вести справи відповідно до особистої оцінки фактів і свого тлумачення законів, забезпечувати справедливе вислуховування аргументів і повагу процесуальних прав всіх сторін відповідно до положень Конвенції [2].

 

Європейська хартія про статус суддів прийнята на багатосторонній зустрічі по статусу суддів, що була організована Радою Європи 8-10 липня 1998 р. В п.1.5. закріплюється, “При виконанні своїх повноважень суддя повинен проявити прихильність і повагу до людей”; в п.4.3. міститься вимога щодо утримання “… від любої поведінки, дій або проявів, здатних реально порушити віру у його безсторонність і незалежність” [8].

 

Крім того існують певні етичні вимоги до суддів зазначені в документах загального характеру. Наприклад, в ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод йдеться про право кожного на “…справедливий відкритий розгляд справи в розумний термін незалежним і безстороннім судом…” [9, с.326-342]. Фактично аналогічні положення закріплені в ст.10 Загальної декларації з прав людини, п.1 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [9, с.225-230; 9, с.240-259]. 

 

На сьогодні Європейським співтовариством не вироблено базового Кодексу професійної етики суддів (на відміну від Кодексу поведінки державного службовця). Положення щодо досягнення цілі безсторонності, справедливості, незалежності суддів деталізуються у національних законодавчих актах та корпоративних суддівських кодексах.

 

Обумовленість інтернаціоналізації загальних етичних вимог до суддів пояснюється єдиним розумінням сутності правової держави і ролі судової влади у суспільстві. Правові держави несуть у собі відбиток повсюдно порівняних задач правосуддя і “образу” суддів. Розходження в національних матеріальному та процесуальному законодавстві не грають при цьому майже ніякої ролі бо не припускають, в принципі, наявність різних суддівських обов’язків щодо поведінки суддів усередині та поза судом.

 

Проте деякі розходження в регламентації етичних вимог до суддів, що існують в різних країнах (розходження в досягненні цілі безсторонності, справедливості і незалежності суддів) обумовлені національними факторами і оцінками. Так, відповідний історичний досвід держави і переважаючий менталітет народу можуть призвести до сильнішого висвітлення і конкретизації однієї із вимог порівняно з іншою державою, або навпаки не встановленню деяких вимог. Наприклад, у ФРН судді можуть бути членами політичних партій і профспілок, а також будь-яких інших союзів, що переслідують політичні та суспільні цілі. Дискусії викликає тільки питання про те, чи може суддя бути членом комунального “парламенту” (рада громади, міська рада, окружна рада) без складання суддівських обов’язків. У всякому разі “ Як при виконанні своїх службових повноважень, так і поза службою, у тому числі і в політичній діяльності, суддя повинен вести себе таким чином, щоб не підривалась впевненість у незалежності (§39 Закону про суддів). До того ж від судді вимагають служіння “…усьому народу, а не якій-небудь партії. Він зобов’язаний виконувати свою задачу безсторонньо і справедливо, при здійсненні своїх повноважень піклуватись про суспільне благо” (§46 Закону про суддів; абз.1 §52 Закону про державних службовців) [10, с.150-153]. Для нашої країни не є прийнятною можливість зайняття суддями політичною діяльністю, в сучасних умовах, коли деякі партії і так мали (а можливо і будуть мати) гіпертрофовані можливості впливу на процеси у суспільстві та державі. Тому потрібно лише враховувати деякі положення, які на сьогодні можливо адаптувати враховуючи національні фактори, а не повністю копіювати відповідний досвід інших країн.

 

Етичні вимоги, що ставляться до суддів у різних країнах витікають із міжнародних (були зазначені вище) і національних документів. В свою чергу національними документами, що регламентують етичні вимоги до суддів є: 1) закони (статути); 2) закони і корпоративні акти – кодекси поведінки (етики) суддів. У всякому разі головною ідеєю етичних вимог до суддів є недопустимість поведінки що може нашкодити авторитету суду та судової влади.

 

В деяких країнах, наприклад у ФРН, Франції не існує спеціального кодифікованого зводу деонтологічних правил. Вимоги щодо належної поведінки суддів сформульовані у загальному плані та зафіксовані, перед усім, в Законі про суддів і частково у нормах, що регулюють правове становище державних службовців (ФРН); зафіксовані в 4 положеннях із Статуту Магістратури (Франція) [10, с.135; 11, с.117].

 

В інших країнах, наприклад США, Італії, Росії прийнято спеціальні Кодекси суддівської етики (честі) [12, 13, с.206; 14].

 

Україною враховано міжнародні напрацювання і на законодавчому рівні закріплена вимога безсторонності та незалежності судового розгляду (див.: наприклад п.1 ст.6 Закону “Про судоустрій України”), чим сформована і відповідна загальна характеристика судді. Але на сьогодні не вирішена проблема закріплення конкретних шляхів досягнення такого становища, тобто відображення етичних вимог до суддів, які б слугували своєрідним орієнтиром належної поведінки. Існуючого положення (п.4 ст.6 Закону України “Про статус суддів”) щодо не допущення “вчинків та будь-яких дій, що  порочать звання судді  і  можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та  незалежності” недостатньо.

 

Певною мірою подоланню такого становища могло сприяти прийняття корпоративного кодексу суддівської поведінки (Кодексу професійної етики судді) [15]. Положення цього Кодексу спрямовані на вирішення етичних проблем, пов'язаних зі статусом суддів. У вступі зазначено, що судді повинні прагнути дотримуватися цих положень у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності і неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

 

Разом з тим правила поведінки в зазначеному Кодексі мають рекомендаційний характер. Із преамбули випливає, що закріплені положення не можуть застосовуватися як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх вини. Крім того, Кодекс був тимчасовим, так би мовити, «для огляду», і прийнятий до наступного з'їзду суддів. Результатом цього стало затвердження Кодексу професійної етики судді на V з’їзді суддів, що відбувся 24 жовтня 2002 р. [16].

 

В цьому зв’язку не зрозуміло, чому зазначені в Кодексі норми знов-таки не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Очевидно, що дане питання вимагає свого якнайшвидшого вирішення: положення Кодексу професійної поведінки судді повинні бути обов'язковими для виконання, оскільки документ, який містить у собі положення декларативного характеру, не буде примушувати суддів до такої поведінки, яка б зміцнювала довіру суспільства в чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду [17, с.92; 18, с.280-281].

 

До того ж видно, що належна робота над Кодексом з моменту його першого, тимчасового затвердження, не була проведена – остання редакція, прийнята на 24 жовтня 2002 р. V з’їзді суддів повністю дублює попередника. Окремі зауваження викликає як структура Кодексу, котра не має відповідних розділів і, по суті, складається із простого викладу норм, так і відсутність у ньому формулювання поняття проступку, що порочить звання судді.

 

Наприклад, досить вдалою уявляється структура Кодексу честі судді в РФ, що складається не із простого переліку положень як це є в Кодексі професійної етики судді України, а з декількох розділів: 1) що закріплює загальні вимоги які ставляться до судді; 2) правила здійснення професійної діяльності; 3) що закріплює позаслужбову діяльність судді; 4) відповідальність суддів за порушення вимог кодексу [14].

 

В законопроекті, що внесений на розгляд Верховної Ради народними депутатами Добкіним М.М. і Святашем Д.В. та передбачає затвердження Кодексу професійної етики судді на законодавчому рівні, вже відображена структура кодексу з врахуванням російського досвіду. В той же час, зазначений Кодекс окрім структури (більш вдалого компонування положень) та передбачення можливості притягнення до відповідальності за порушення його правил, фактично нічим не відрізняється змістовно від того, що існує на сьогодні.

 

Україною в регулюванні поведінки суддів враховується досвід США, Канади, Російської Федерації і деяких інших країн [19, с.5]. Навіть при простому порівнянні положень закріплених в Кодексі професійної етики України з Кодексом честі судді РФ проглядається схожість в формулюванні багатьох положень.

 

Слід підкреслити ще раз, що врахування досвіду не повинно зводитись лише до копіювання етичних вимог. Потрібно, на наш погляд, залучати відповідних спеціалістів із інших країн до участі в конференціях, круглих столах по даній проблематиці, вітчизняних суддів, науковців та юридичну громадськість, і тільки шляхом глибокого осмислення етичних проблем поведінки суддів, дискусій та досліджень по цим питанням розробляти відповідні положення.

 

Вважаємо, що основна складова частина в розробці етичних стандартів суддівської професії повинна належати самим професіоналам – суддям, в особі органів суддівського самоврядування та представників в кваліфікаційних комісіях, бо саме судді знають тонкощі своєї професії. Разом з тим, до цієї роботи обов’язково повинна залучатися і юридична громадськість (науковці, практичні працівники інших юридичних професій (мається на увазі окрім суддівської). В цьому сенсі думка представників громадськості є важливою, бо відображатиме суспільне уявлення про те, як повинен поводити себе суддя.

 

     Використані матеріали:

1. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. – Амстердам-Київ: Укр.-Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С.28-31.

2. Рекомендація R (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності, ефективності і ролі суддів // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – С.10-11.

3. Клеандров М.И. Социально-психологические и морально-этические проблемы формирования судейского корпуса // Журнал российского права. – 1999. – № 12. – С.48-52.

4. Кобликов А.С. Юридическая этика. – М.: НОРМА – ИНФА : М, 2000. – 168 с.

5. Марков О. Нравственные начала судейской профессии (опыт и размышления) // Российская юстиция. – 2001. – № 11. – С.43-45.

6. Радутная Н.В. Этика судьи // Этика судьи. – М.: Рос. акад. правосудия, 2001. – С.8-106.

7. Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе: Практическое пособие. – М. Юрайт, 2000. – 501с.

8. Европейская хартия о статусе судей // Рос. юстиция. – 1999. – №7. – С.2-4.

9. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. – М.: Права человека, 1996. – 432 с.

10. Штаатс Й.-Ф. Судейская этика в Германии // Этика судьи. – М.: Рос. акад. правосудия, 2002. – С.131-165.

11. Эррера Р. Дисциплинарный режим магистратов и ответственность государства за государственную службу правосудия во Франции // Этика судьи. – М.: Рос. акад. правосудия, 2002. – С.117-130.

12. ABA Code of Judicial Conduct (1972)  Selected statutes, rules and standards on the legal profession. – St. Paul, Minn. West Publishing Co., 1992. – P.823-838 ABA Model Code of Judicial Conduct (1990)  Selected statutes, rules and standards on the legal profession. – St. Paul, Minn. West Publishing Co., 1992. – P.788-822.

13. Оберто Д. Права и обязанности судей, их дисциплинарная ответственность // Этика судьи. – М.: Рос. акад. правосудия, 2002. – С.187-211.

14. Кодекс чести судьи Российской Федерации // Советская юстиция – 1993. – № 23. – С.31.

15. Кодекс професійної етики суддів // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2. – С.46.

16. Кодекс професійної етики суддів // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5. – С.24.

17. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. – Харків.: ВД “ІНЖЕК”, 2003. – 192 с.

18. Москвич Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В. Статус судді: питання теорії та практики. – Харків.: ВД “ІНЖЕК”, 2004. – 360 с.

19. Кодекс професійної етики суддів. – К.: Рада суддів України, 2000. – 9 с.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .