Правова ідеологія: поняття та суть

Ідеологія – це поняття, за допомогою якого традиційно означується сукупність ідей, міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій; не будучи релігійною за своєю суттю, ідеологія виходить з певним чином пізнаної та "сконструйованої" реальності, зорієнтована на практичні людські інтереси і має на меті маніпулювання та управління людьми шляхом впливу на їх свідомість.

Її призначенням є формування, актуалізація, спрямування, структурування і виправдання певних способів чи напрямів одних видів діяльності і засудження інших. У рамках ідеології (тобто в контексті усвідомлення людьми власного ставлення до дійсності, а також сутності соціальних проблем і конфліктів) містяться цілі та програми активної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Процес формування і розвитку ідеології включає як процес утворення певних ідей на основі практичного досвіду, так і процес утворення більш або менш ілюзорних, умоглядних уявлень. Обидва ці процеси нерозривно пов’язані між собою. Протиставлення і взаємне проникнення наукових і умоглядних елементів в ідеології не варто розуміти спрощено і вважати, що уявлення про один предмет наукові, а про інший – ілюзорні. Насправді науковий та ілюзорний елементи взаємно переплетені в ідеях про один і той же предмет. Ці положення стосуються також усієї сукупності уявлень і вчень про такий складний соціальний феномен, яким є право.

Ідеологія – це одне з найсуперечливіших понять у соціальних науках. У будь-якому випадку це є сукупність менш чи більш тісно пов’язаних між собою переконань, настанов і поглядів.

За допомогою поняття "ідеологія" окреслюється три комплекси духовних явищ: 1) різноманітні специфічні види переконань (наприклад, політична, релігійна ідеологія); 2) сукупність ідей і переконань, які є до певного рівня спотвореними або помилковими (ідеологія протиставляється науці; ідеологічний погляд, на відміну від наукового, не потребує доказування, оскільки не може бути доказаним. Відповідно, ідеологія у цьому контексті набуває характеру суб’єктивності, а наукове знання повинно бути об’єктивним. Тобто ідеологія приймається людьми на віру); 3) будь-яка сукупність ідей і переконань, яка охоплює найрізноманітніші сфери – від наукового знання до релігії і буденних (повсякденних) уявлень про належну поведінку, незалежно від того, істинні ці переконання чи хибні.

Сказане повною мірою стосується і правової ідеології. Остання може бути окреслена як відображення у суспільній свідомості такого важливого і складного компонента соціального життя, яким є право, і є, перш за все, такою теоретична свідомість, яка розглядає право як першооснову життя суспільства, осмислює соціальну реальність крізь призму правових уявлень. Тобто правова ідеологія виступає синонімом юридичного світогляду. Невід’ємною складовою правової ідеології є також правовий порядок, "право в дії", правова свідомість суспільства тощо. Правова ідеологія багаторівнева. Певна її частина є невіддільною складовою будь-якого іншого виду ідеології, як-от: релігійна, політична, національна. Це обумовлено тим, що право пов’язане не з якоюсь однією, а практично зі всіма сферами суспільного життя. Важко або й неможливо назвати суспільні відносини, які б тією чи іншою мірою не були б врегульовані правом. Зрештою, сама організація держави, її інституціоналізація, державний механізм потребують свого законодавчого оформлення. Ця багатоплановість права перетворює його в складний соціальний комплекс і означає, що більшість актуальних суспільних проблем сучасності мають правовий аспект і виступають значною мірою як правові проблеми.

Правова ідеологія, будучи багаторівневою, може знаходити свій вираз у конкретній системі права. Іншими словами, будь-яке право є виразом конкретних ідей, конкретного соціального світогляду і як таке ідеологічно впливає на суспільну свідомість загалом і на свідомість конкретних осіб зокрема (особливо чітко це видно в законодавстві перехідних і революційних періодів, наприклад, Кодекс Наполеона). Правова ідеологія виступає також як сукупність існуючих концепцій, вчень, теорій про сутність права, його роль у житті суспільства, співвідношення з державою. Зрештою, правова ідеологія – це правовий порядок або "право в дії", правова свідомість суспільства тощо.

Аналізуючи розвиток законодавства, правових вчень, можна зробити ряд висновків, які характеризують трансформацію правової ідеології незалежно від її часових і регіональних відмінностей. Ці висновки свідчать про значну спільність і єдність процесів розвитку уявлень про право, незважаючи на те, що всі ці уявлення формувалися в різних історичних умовах, виникали у різних народів. Так, можна стверджувати про виокремлення уже на ранніх етапах розвитку людства із сукупності релігійних, філософських і моральних ідей правових ідей. Упродовж усієї історії розвитку людства можна спостерігати послідовне підвищення ролі права і правової ідеології у суспільстві, поступове визнання важливого значення права, його самостійної соціальної та ідеологічної цінності. При цьому цей процес характеризується існуванням тривалої боротьби поглядів з приводу пріоритетності двох базових соціальних інститутів – права і держави, неоднозначність їх співвідношення у різні історичні періоди та при різних політичних режимах. У ХІХ–ХХ ст. ці спори набувають особливої гостроти. Зрештою, і сьогодні їх не можна вважати завершеними. Те ж можна сказати і про нерозривний зв’язок правових цінностей і, відповідно, правової ідеології з демократизацією соціального життя загалом. Історія людства переконливо засвідчує, що деспотичні, тоталітарні режими могли базуватися тільки на запереченні права як єдиної загальносуспільної та загальнообов’язкової системи норм. Демократія ж неможлива без права. Більш того, чим вищий ступінь розвитку суспільства, тим більшого значення набуває у ньому право як форма внормування та закріплення принципів демократії, прав та свобод людини, рівності та справедливості. Зростає і значення функцій, які виконує правова ідеологія, зокрема інтегративної, яка полягає в об’єднанні людей, інтеграції різних соціальних утворень для успішного існування і розвитку всього суспільства; аксіологічної, тобто формулювання і пропагування правових цінностей та ідеалів, які покликані виступати орієнтирами для суспільного розвитку; мобілізуючої, тобто за допомогою спільності ідей і відповідного їхнього змісту ідеологія мобілізує людей і спонукає до тих чи інших дій. Особливо важливою є прогностична функція. Це обумовлено тим, що ідеологія є специфічним інструментом соціального орієнтування і прогнозування. Основним елементом прогнозу є ідеал, що має нормативний характер, він позначає не просто те, що буде, а те, що повинно бути. Ідеологічне прогнозування може здійснюватися як на теоретичному рівні, так і на програмно-директивному. В остаточному підсумку прогноз стає предметом переконання і віри. Метою ідеологічного прогнозування, на відміну від інших видів прогнозів, є не тільки пояснити, а й спрямовано впливати на дійсність.

З огляду на зазначене можна з певністю стверджувати про необхідність визнання пріоритетності правової ідеології стосовно інших видів ідеології, її ключового значення у сучасному державно-правовому розвитку суспільства.