Що руйнує конституційні засади правосуддя?

Ми, дипломовані спеціалісти в сфері конституційного, цивільного, цивільного процесуального та інших галузей права – доктори та кандидати юридичних наук, висловлюємо стурбованість тим, що сьогодні в Україні з’явився судовий прецедент, який фактично почав руйнувати конституційні засади правосуддя. Мова йде про винесену суддею Печерського районного суду м. Києва Кафідовою О.В. Ухвалу від 17 лютого 2005 року по справі №2-3270/04.

Основний Закон України в статті 1 конституює нашу державу як правову, невід’ємними принципами якої є верховенство права та законність. Відповідно до статті 19 Конституції України:

“Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Це конституційне положення повною мірою розповсюджується і на судову владу, яка згідно із статтею 6 Конституції України є однією із гілок державної влади України.

Законність, як елемент правової держави, тісно пов’язана із засадами судочинства, якими, відповідно до статті 129 Конституції України, є:

“1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду. “

Стосовно вирішення цивільних справ, законність, як засадничий принцип правосуддя, означає, що суд зобов’язаний вирішити цивільну справу у відповідності із нормами матеріального права, виконавши усі вимоги цивільного процесуального законодавства, всебічно перевіривши усі обставини справи.

Лише безумовне дотримання в судовому процесі вказаних складових елементів законності, як принципу правосуддя, дозволяє говорити про законність винесеного судового рішення.

Ми не оцінюємо справедливість та законність проведення приватизації КГМК “Криворіжсталь”. Більше того, ми, як громадяни України, не проти реприватизації тих об’єктів державної власності, приватизація яких відбулася з суттєвими порушеннями. Але така реприватизація, на наше глибоке переконання, повинна відбутися з суворим дотриманням існуючих в державі норм матеріального та процесуального права.

Всебічно дослідивши Ухвалу від 17 лютого 2005 року по справі №2-3270/04, винесену суддею Печерського районного суду м. Києва Кафідовою О.В., ми прийшли до висновку, що вона явно суперечить чинному законодавству України і підриває конституційні засади судочинства.

Це підтверджується наступним:

1. Стаття 347-3 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що :

«Заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами можуть бути подані сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та прокурором протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для їх перегляду».

В цій статті законодавцем встановлено вичерпне коло суб’єктів, які вправі звертатися до суду із заявою про перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Такими суб’єктами є:

- сторони;
- інші особи, які беруть участь у справі;
- прокурор.

Коло осіб, які беруть участь у справі, встановлено статтею 98 Цивільного процесуального кодексу України: “Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування у передбачених цим Кодексом випадках, особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та справах, що виникають з адміністративно-правових відносин.”

Незважаючи на ці обов’язкові для усіх судів та суддів норми процесуального законодавства України, як видно із вступної частини зазначеної Ухвали, заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами судом було прийнято від Назарової Ірини Володимирівни, яка не приймала участі у справі ні в якості сторони, ні в якості іншої особи, яка бере участь у справі, ні в якості прокурора.

Поза усяким сумнівом це унеможливлювало прийняття судом від неї заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Суддя Кафідова О.В. знехтувала зазначеною нормою права, чим, зважаючи на суспільний резонанс і актуальність справи, породила небезпечний судовий прецедент перегляду рішень суду за нововиявленими обставинами за заявою будь-якого громадянина України, що підриває стабільність усієї судової системи України.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, усяка особа “вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, а також для вжиття передбачених Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.”

Таким чином, цивільний процесуальний закон України, виключаючи можливість звернення Назарової І.В., як і будь-якого іншого громадянина України, із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, по справі в якій вона не була стороною, іншою особою, яка бере участь у справі чи прокурором, абсолютно не позбавляє її можливості звернутися за судовим захистом в загальному порядку. Порядок звернення осіб до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, врегульований Цивільним процесуальним кодексом України.

2. Цивільним процесуальним кодексом України встановлено вичерпне коло підстав для перегляду рішень за нововиявленими обставинами. Відповідно до статті 347-2 ЦПК Україні:

«Рішення і ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанції можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові;

2) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильні висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили;

3) злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили;

4) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення цього рішення, цієї ухвали;

5) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи»

Як вбачається із вказаної вище Ухвали «заявник Назарова І.В. просить переглянути рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2004 року, оскільки на момент його постановлення не було відомо рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року, яким визнано, що кожний громадянин має охоронюваний законом інтерес щодо участі в приватизації державних підприємств, який підлягає захисту в судах».

Зазначене свідчить, що в якості підстави для перегляду рішення суду заявник вказує рішення Конституційного Суду України, яким здійснено тлумачення норм права. Більше того, це прямо випливає з самого тексту рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року, відповідно до якого: “Конституційний Суд України... розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України”. Тобто предметом розгляду Конституційного Суду України було саме тлумачення норм права, що не може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до пункту 5 статті 347-2 Цивільного процесуального кодексу України, підставою для перегляду рішень за нововиявленими обставинами може бути лише таке рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційним закон, що був застосований судом при вирішенні справи.

Однак, як вбачається із Ухвали, судом, при вирішенні справи по-суті, не було застосовано закону, який би в подальшому було визнано неконституційним, що свідчить про те, що нововиявлених обставин на момент подачі заяви про перегляд рішення Печерського суду міста Києва від 25 серпня 2004 року, не існувало, а тому рішення суду не підлягало скасуванню з зазначених в Ухвалі підстав.

Проведений вище конституційно-правовий та процесуально-правовий аналіз Ухвали, винесеної 17 лютого 2005 року суддею Печерського районного суду м. Києва Кафідовою О.В. по справі №2-3270/04 дозволяє нам зробити наступні висновки:

1. Не зважаючи на процесуальну форму заяви Назарової І.В. про перегляд рішення по справі №2-3270/04 за нововиявленими обставинами, по її суті та змісту її не можна вважати заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

2. Суддя Печерського районного суду м. Києва Кафідова О.В. прийнявши до розгляду заяву і винісши Ухвалу від 17 лютого 2005 року по справі №2-3270/04, грубо порушила норми цивільного процесуального законодавства України, якими встановлено підстави, коло суб’єктів та процедуру перегляду рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій за нововиявленими обставинами. З заявою до суду про перегляд рішення за нововиявленими обставинами звернувся суб’єкт, який, відповідно до статті 347-3 ЦПК України, не належить до кола суб’єктів, наділених таким правом. А отже, суд не мав права ні приймати відповідної заяви, ні переглядати рішення за таким зверненням.

3. Як вбачається з Ухвали від 17 лютого 2005 року винесеної суддею Печерського районного суду м. Києва Кафідовою О.В. по справі №2-3270/04, підстави для скасування рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами були взагалі відсутні, оскільки були відсутні самі нововиявлені обставини, які могли бути юридичною підставою для такого перегляду.

На наше глибоке переконання, судові рішення в нашій державі повинні ґрунтуватися не на не доцільності, а на законності, лише так ми змусимо світове співтовариство поважати нас як правову державу.

Віктор Колісник, доктор юридичних наук, професор
Федір Веніславський, кандидат юридических наук, доцент
Віктор Кічун, кандидат юридических наук, доцент
Валерій Мамницкий, кандидат юридических наук, доцент
Юрій Ткаченко, кандидат юридических наук, доцент
Андрій Шумілов, кандидат юридических наук
Микола Мороз, кандидат юридических наук, доцент

Джерело: Майдан