nashe pravo
/ ГоловнаІнформаційне правоЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Вибори – проблемні зони для ЗМІ

Тетяна Котюжинська // незалежний культурологічний часопис «Ї» число 32 / 2004 17.10.2004, 16:04

 Кількість і суми судових позовів проти ЗМІ за результатами виборчої кампанії 1998 вражали. Саме тоді було започатковано Програму правового захисту ЗМІ IREX ProMedia/Ukraine, створені громадські організації, що опікуються захистом прав журналістів.

 

Журналісти швидко вчаться – це показав досвід кампанії 2002. Порівняно з попередньою позовів було значно менше. Але вони були, і один з таких позовів закінчився рішенням Верховного Суду, за яким відшкодування кандидату-невдасі склало 50 тисяч гривень. Аналіз судових справ дозволяє визначити кілька проблемних зон для ЗМІ.

 

Вічна тема – оціночні судження. Висвітлюючи виборні перегони, журналісти дають власні оцінки кандидатам та їх програмам. Кандидат з радістю повідомляє широкому загалу своїх виборців інформацію про себе – етапи великого шляху, міцна родина, повага до батьків, любов до дітей, etc… Але вся ця інформація повинна переконати виборця, і коли натомість, вона стає приводом для прискіпливого аналізу, перевірки, або ж іронії журналіста, для кандидата – це означає тільки одне – інформація не відповідає дійсності, принижує і ображає!

 

Захистом журналіста/ЗМІ від такого позову є Конституція України, яка гарантує кожному право на вільне вираження своїх поглядів, а також рішення Европейського суду, що «...Межі допустимої критики є, відповідно, ширшими, коли критика стосується політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного його слова і вчинку... і, як наслідок, має виявляти до цього більше терпимости» (справа Лінгенс проти Австрії) та «(Політичний діяч) неминуче і свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного свого слова і вчинку як журналістами, так і громадськістю взагалі, і він має виявляти до цього більше терпимости, особливо коли самостійно оприлюднює заяви, які піддаються критиці» (справа Обершлік проти Австрії).

 

З 6 травня 2003 року додатковим захистом є посилання на норму українського закону – ст. 471: «(1) Ніхто не може бути притягнутий до відповідальности за висловлення оціночних суджень. (2) Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивости».

 

Тобто, думки журналіста про щось, що відбувалося (і підтверджено доказами, або ніким не спростовується) є його оціночним судженням, яке не передбачає юридичної відповідальности.

 

В Україні вже давно є рішення судів, в яких оспорювана інформація визнається оціночним судженням журналіста, за яке не настає відповідальність.

 

Але розрізнення фактів і суджень, а точніше доведення, що цей вислів є судженням про факт, а не твердженням факту – складне завдання, оскільки «у таких справах переважають емоції» і не можливо щось визначити раз і назавжди. Тобто, і за результатами наступних виборів, можна передбачати появу позовів, у яких будуть оспорюватися оціночні судження.

 

Відповідальність першоджерела. Якщо ЗМІ повідомляє про чиїсь висловлювання, то наражається на небезпеку стати співвідповідачем з автором цих слів і наводити в суді докази достовірности поширеної цією особою інформації або мати підстави для звільнення від відповідальности. Українське законодавство визначає перелік джерел, посилання на які звільняє від відповідальности.

 

Редакція, журналіст не несуть відповідальности за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльности друкованих ЗМІ і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних аґентств або від засновника (співзасновника);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян;

вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих иншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього;

5) у них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

(ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»)

 

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники не несуть відповідальности за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності, у випадках:

а) якщо ці дані містилися в офіційних повідомленнях;

б) якщо їх одержано від інформаційних аґентств або прес-служб державних органів та органів об’єднань громадян;

в) якщо вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів, а також офіційних виступів посадових осіб державних органів;

г) якщо вони містилися в авторських виступах, які передаються в етер без попереднього запису.

(ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»)

 

Наведені формулювання далекі від досконалости. Відомі випадки, коли суд вирішував, що не має підстав для звільнення від відповідальности, оскільки: буквально трактуючи такі положення як «дослівне відтворення» зазначав, що стаття иншого ЗМІ надрукована не повністю, або ж, що з інформаційним аґентством не укладено угоду на поширення інформації, або це не був офіційний виступ посадової особи.

 

Але ще гірші справи, якщо ЗМІ наводить висловлювання зроблені на мітингах, прес-конференціях не посадовими особами державних органів, організацій і об’єднань або хоче надрукувати листи читачів. До речі, кандидат на виборну посаду не завжди є посадовою особою державного органу, організації, об’єднання громадян, або ж діючим народним депутатом.

 

Захистом ЗМІ від такого позову є Конституція України, яка гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в инший спосіб – на свій вибір. Достовірною буде інформація про те, що ця особа дійсно сказала саме так, як опубліковано, адже як наголошує Европейський суд: «покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені иншою особою,... серйозно перешкоджатиме участі преси в обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес» (Єрсілд проти Данії).

 

Отже, захисту потребує можливість вільного і якнайширшого за колом суб’єктів обговорення суспільно важливих питань, а наявність неґативних рішень по цій категорії справ вимагає законодавчого втручання.

 

Надмірні суми відшкодування моральної шкоди. Дотримання вимог чинного законодавства щодо ставок справляння державного мита (наприклад, з 50000 гривень – задоволений позов – потрібно було б сплатити 2500) та ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціяльний захист журналістів», яка передбачає задоволення вимоги про відшкодування, тільки у разі встановлення судом умислу журналіста/службової особи ЗМІ на розповсюдження недостовірної інформації – створює «охолоджуючий ефект» на позивачів.

 

Однак, у Законі існують неточності. Першу виявила справа проти газети «Голос України» і її журналіста С. Лавренюка. Подала позов компанія ТНК, для якої сплатити мито у розмірі 47 тисяч грн. проблеми не становило. Суд задовольнив позов повністю: у розмірі 238 тисяч грн. – по 119 тисяч з редакції і журналіста. Тепер, щоб подати апеляцію на це рішення суду і редакції, і журналісту потрібно сплатити мито у розмірі 11 тисяч грн., тобто 50% від суми, яку потрібно було сплатити при подачі позову. А якщо Апеляційний суд залишить рішення без змін, то потрібно буде сплатити ще стільки ж за подачу касаційної скарги до Верховного Суду України. Друга неточність у тому, що не всі кандидати на посаду Президента/депутата/міського голови є посадовими особами на час виборів, а за змістом ст. 17, умисел журналіста повинні доводити тільки політична партія (виборчий блок) і посадова особа.

 

До вже перерахованих питань, додається абсолютна несподіванка наступних виборів – з 1 січня 2004 року почав діяти новий Цивільний Кодекс, то ж проблемних зон у роботі журналістів і ЗМІ стало набагато більше, адже новий ЦК накладає численні табу на збір і поширення інформації. Напевно, будуть внесені зміни і до законодавства про вибори, що додасть нових, суто оцінкових термінів, наприклад, крім недостовірної інформації (конституційний стандарт) – не відповідає дійсності, викладена неправдиво, перекручена, спотворена, неточна.

 

Отже, як наслідок нових виборів, у недалекому майбутньому ми будемо аналізувати вже нові судові рішення щодо ЗМІ і журналістів.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Інформаційне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .