nashe pravo
/ ГоловнаІнформаційне правоПонеділок, 20 Листопада 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Організаційно-правові аспекти необхідності реформування сучасного інформаційного законодавства

Г.М.Красноступ, Головний спеціаліст Департаменту соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України 04.03.2005, 13:01

Проблема реалізації права на інформацію неодноразово ставала предметом дискусій як науковців, законотворців, політиків так і споживачів інформації.

 

Однією з відмінних ознак сучасного світового соціального прогресу є зростання значущості інформації у суспільних відносинах, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних [1, 88].

 

Стаття 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН надає кожному право шукати, отримувати, розповсюджувати інформацію та діяти будь-якими засобами і не залежно від кордонів. [2, 138].

 

При підготовці даної статті були використані напрацювання провідних вітчизняних сучасних теоретиків, а саме: М.Я. Швеця, В.С.Цимбалюка, В.М. Брижка, Є.Ю. Захарова та інших. Сьогодні можна говорити, що ця проблематика стала дуже актуальним напрямком наукових досліджень в Україні.

 

Вирішальну роль у сучасному суспільстві відіграє інформація.

Сьогодні вже не виникає жодних сумнівів, що життя неможливе в інформаційному вакуумі. В Україні постійно відбуваються зміни законодавства, що регулює суспільні відносини щодо інформації.

 

З метою приєднання України до Європейського Співтовариства, в якому активно розвивається інформаційне суспільство, стає край необхідно вирішувати комплекс важливих організаційно-правових питань.

 

Обіг інформації у суспільстві дає підстави для висновку про появу нового виду суспільних відносин – інформаційних, що є об’єктом правового регулювання [3, 22].

 

Слід зауважити, що в багатьох сучасних міжнародних документах офіційно вживається термін “інформаційне суспільство” [4, 132].

 

Сам по собі розвиток інформатики як результат сучасної науково-технічної революції є об’єктивним процесом [5, 4].

 

Сутність інформаційного суспільства полягає у стимулюванні державними органами формування нової інфраструктури для людей, що забезпечує ефективний розвиток електронно-цифрових (комп’ютерних) засобів масової телекомунікації, формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, створення єдиного інформаційного простору країн, його інтеграції у світовий інформаційний простір [6, 27].

 

У зв’язку з цим, вдосконалення національного законодавства у галузі регулювання суспільних відносин щодо збирання, використання, поширення, зберігання інформації вимагає забезпечення ефективного правового захисту вищезазначеного конституційного права людини.

 

На думку Задорожньої Л., у сфері інформатизації найактуальнішою проблемою на сьогодні є формування інформаційного законодавства щодо функціонування інформаційних систем та мереж, надання сучасних інформаційних послуг [7, 18].

 

Реформування інформаційного законодавства перебуває на стадії, коли дуже важливим є періодично проводити аналіз законодавства в цій сфері, з метою своєчасного приведення його у відповідність до потреб суспільства.

 

Слід зауважити, що інформаційне право розглядається як напрямок наукових досліджень, як нова комплексна галузь права, яка має стати основою правотворення в системі законодавства України. Об’єктивність і закономірність його існування активно обговорюється в дискусіях, теоретичних розробках [8, 28].

 

Зазначаємо, що система національного права України складається з близько 257 Законів, 290 постанов Верховної Ради України, 368 Указів Президента, 87 Розпоряджень Президента, 1149 постанов Кабінету Міністрів України, 206 розпоряджень Кабінету Міністрів України, 1095 нормативних актів міністерств, державних комітетів та відомств [8, 28].

 

Існує суспільна потреба зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства Європейського Союзу. Вельми актуальним є аналіз зарубіжного досвіду регулювання зазначених суспільних відносин.

 

Так, у Німеччині інформаційне право є самостійною галуззю права, що поділяється на так звані підгалузі: інформаційного цивільного права, інформаційного кримінального права та права про адміністративні правопорушення; інформаційного цивільного право щодо електронно-інформаційних та комунікаційних послуг тощо [9, 170].

 

Відставання внутрішнього права від вимог часу може призвести до серйозних негативних міжнародних наслідків [10, 119].

 

Сьогодні є необхідність чіткого визначення на законодавчому рівні таких категорій як “державна інформація”, “доступ до інформації”, “предмет інформаційних правовідносин”, “об’єкт інформаційного права”, тощо.

 

Сьогодні Законом України “Про інформацію” встановлюються загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплюється право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також система інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулюється доступ до інформації та забезпечується її охорона, захищається особу та суспільство від неправдивої інформації.

 

Багато хто згоден з тим, що суспільні відносини постійно розвиваються, тому слід приводити у відповідність до цих змін і вітчизняне законодавство.

 

Активну роботу щодо реформування інформаційного законодавства ведуть Харківська правозахисна група та Держкомтелерадіо, якими розроблено проекти Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію». Велика кількість науковців займаються дослідженням питання необхідності приведення законодавства, що регулює суспільні відносини щодо інформації, до потреб суспільства.

 

Цікавим є те, що сьогодні «інформаційне право» як юристи-практики так і науковці визначають дещо по-різному:

 

перші, найчисленніша група, вважають, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини, пов’язані з доступом особи до інформації, реалізацією цього конституційного права особи;

 

другі, вважають, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини щодо засобів масової інформації, як друкованих, якими є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем, так і аудіовізуальних, до яких належать: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо;

 

треті, вважають, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що має регулювати суспільні відносини щодо захисту інформації, обігу у суспільстві комп’ютерних технологій (комп’ютерні програми, бази даних, автоматизовані системи та ін.).

 

Таке не одностайне тлумачення поняття “інформаційного права” не є випадковим. На нашу думку, це пов’язано з тим, що суспільні відносини щодо інформації регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Більш того, деякі з них містять тотожні поняття, що визначаються по-різному.

 

На думку Бєлякова К., інформаційне право має на меті не тільки регулювання діяльності ЗМІ, а й соціальних відносин у сфері обігу інформації взагалі – інформаційні відносини [11, 89].

 

“Інформаційне право” – це міжгалузевий комплексний інститут права. За теорією гіперсистем його було сформовано шляхом перерозподілу сфери нормативного регулювання між окремими галузями права [12, 124]. Сутність теорії гіперсистем права полягає у тому, що виділяється предмет (об’єкт) правовідносин. Цей предмет може агрегуватися з об’єктами інших міжгалузевих комплексних інститутів права.

 

Відбувається формування комплексних правових інститутів, які формуються на базі галузевих інститутів права, таких як: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне. Саме у зазначених вище провідних галузях права шляхом формування критичної маси норм визначалися галузеві інститути, як інформаційне право.

 

Класифікатором галузей законодавства України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 43/5 від 2 червня 2004 року виділяється галузь законодавства, що регулює суспільні відносини, пов’язані із зв’язком, інформацією та інформатизацією.

 

Враховуючи наведене, можна стверджувати, що сьогодні вже сформована така галузь законодавства як інформаційне право, та однією з найактуальних проблем є удосконалення інформаційного законодавства. Саме тому є дуже важливим періодично проводити аналіз законодавства в цій сфері, з метою його вчасного приведення до потреб суспільства.

 

Так, Жилінкова І., спираючись на точку зора Переслегіна С., зауважує, що Римське право, закони Хамурапі, Руська Правда, Кодекс Наполеона, не регулювали правовідносини, об’єктом яких виступає інформація. Тому маємо справу з тим рідкісним випадком, коли не існує освяченої століттями традиції і можна створювати “інформаційний кодекс”, озираючись лише на суспільну доцільність, європейські цінності та принципи права [13, 125].

 

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що сьогодні стає край необхідним прийняття Кодексу України про інформацію. Цей нормативно-правовий акт має розроблятися з урахуванням європейських стандартів розвитку інформаційних відносин в Україні. Даний кодекс, зокрема, має чітко визначити як об’єкт так предмети інформаційного права, суб’єкти інформаційних правовідносин, правовий режим доступу до інформації, включаючи доступ до публічної інформації (інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування), персональних даних, державної та іншої, передбаченої законом таємниці.

 

Сьогодні, на думку автора, нам не потрібно створювати нові закони у сфері інформації, а систематизувати вже існуючі, визначаючи у них правові гіперзв’язки, з метою подальшого їх кодифікування на рівні Кодексу України про інформацію.

 

Вважаємо, що проведений аналіз та зроблені на його підставі висновки можуть служити підґрунтям для подальших досліджень у галузі інформаційних правовідносин.

На нашу думку, розглянуті проблемні питання й висловлені пропозиції сприятимуть усуненню суперечностей і заповненню прогалин у національному законодавстві, що регулює суспільні відносини щодо інформації.

 


 

Використана література і матеріали:

1. Бєляков К. Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності // Право України.-2004.-№6.-С.88-92.

2. Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 2. Право на приватність: conditio sinequa non/Харківська правозахисна група, Харків: Фоліо, 2004.-200c.

3. Северин В.А. Правовое регулирование информационных отношений // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 2000. – №5. – С. 21-36.

4. Кушакова-Костицька Н. Від свободи слова до інформаційного суспільства// Право України,.-2004.-№ 7.-С.129-133.

5. Кохановська О. Теоретичні проблеми цивільно-правового регулювання інформаційних відносин в Україні // Право України.-2004.-№2.-С.105-107.

6. Шкарупа В., Субіна Т. Інформатика як основа формування інформаційного суспільства та як об’єкт правознавства // Правова інформатика.- 2004.-№ 4.-С.22-28.

7. Задорожня Л. До питання огляду законодавства в інформаційній сфері // Правова інформатика.-2004.-№3.-С.18-23.

8. Базанов Н., Швець М. До питання створення матриці для порівняння інформаційного законодавства // Правова інформатика.-2004.-№2.-С.28-33.

9. Демкова М. Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в Україні (з “круглого столу”) // Право України.-2004.-№5.-С.169-171.

10. Магновський І. Формування внутрішнього права в умовах інтеграційних правових процесів сучасності // Право України.- 2005.-№3.-С.118-121.

11. Бєляков К. Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності // Право України.-2005.-№6.-С.88-92.

12. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії та практики. Монографія/ За ред.Р.А.Калюжного та В.О.Шамрая – Київ.- 2002.-296с.

13. Жилінкова І. Правове регулювання Інтернет-відносин // Право України.- 2003.-№ 5.-С.124-127.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Інформаційне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .