nashe pravo
/ ГоловнаІнші галузі праваПонеділок, 20 Листопада 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Обмеження прав на землю

В. Федорович 10.09.2004, 13:01

Земельним законодавством України передбачено, що громадяни та юридичні особи можуть володіти такими правами на землю, як право власності, право постійного користування, право оренди та право земельного сервітуту. Зміст кожного з цих прав розкривається у розділі ІІІ Земельного кодексу України. Разом з тим, в окремих випадках ці права на землю можуть бути обмежені.

 

Необхідність встановлення різних обмежень господарської діяльності з використанню земель, у тому числі і тих, які перебувають на праві приватної власності, зумовлена значною мірою публічними інтересами, а також обмеженістю земель у природі і незамінністю їх в процесі господарської та іншої діяльності.

 

О.І. Крассов визначає обмеження прав на землі як встановлення в адміністративному порядку заборон на окремі види господарської діяльності з використання землі, або вимог про утримання від вчинення певних дій, або надання обмеженої можливості використовувати для строго визначених цілей земельну ділянку.

 

Обмеженням треба вважати будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій, які передбачені законодавством для відповідних видів земельних ділянок при наявності певних умов і які не застосовуються стосовно інших земельних ділянок аналогічного цільового призначення.

 

Встановлення обмежень прав на земельні ділянки є формою закріплення в законодавстві меж здійснення суб’єктивних прав осіб на земельні ділянки. Цілі обмеження прав на землю полягають у забезпеченні раціонального та ефективного використання земель та охорони всього навколишнього середовища. Характер обмежень повинен бути таким, щоб у результаті реалізації суб’єктивного права у встановлених межах не було заподіяно шкоди землям, для охорони яких встановлені обмеження, та іншим об’єктам природи. У той же час характер встановленого обмеження не повинен перешкоджати використанню земельної ділянки відповідно до її основного цільового призначення.

 

Відповідно до ст.111 Земельного кодексу України право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:

 

заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;

заборони на передачу в оренду (суборенду);

права на переважну купівлю у разі її продажу;

умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

заборони на провадження окремих видів діяльності;

заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

інших зобов’язань, обмежень або умов.

 

Окремі обмеження прав на землю закріплені у Перехідних положеннях Земельного кодексу України. Переважно вони мають тимчасовий характер. Так, на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів; громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) – не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

 

Перелічені обмеження стосуються здебільшого сфер використання та обігу земельних ділянок.

 

Проте перелік обмежень, встановлений ст. 111 Земельного кодексу України, не є вичерпним. Окремі обмеження передбачені й іншими статтями Земельного кодексу та деякими законами.

 

Окремо варто виокремити обмеження прав на землю в інтересах охорони земель. Основне цільове призначення деяких категорій земель пов’язано із охороною навколишнього природного середовища. До них відносяться передусім землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення. Навколо цих земель можуть встановлюватися охоронні зони, зони санітарної охорони та ін. Режим господарської діяльності в цих зонах обмежує право використання земельних ділянок, що прилягають до цих земель, в інтересах забезпечення збереження земель, які оголошені особливо охоронюваними природними територіями, їх природних комплексів. Права осіб, що використовують земельні ділянки, обмежуються також і в тих випадках, коли ділянки знаходяться безпосередньо в складі особливо охоронюваної природної території.

 

Наприклад, відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням створення заказника.

 

З метою охорони водних об’єктів і земель водного фонду встановлюються водоохоронні зони (ст. 87 Водного кодексу України). Земельні ділянки в межах водоохоронних зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, однак користування цими ділянками здійснюється з дотриманням установленого в них режиму. Так, на території водоохоронної зони забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ та ін.

 

Ст. 47 Земельного кодексу до земель оздоровчого призначення відносить землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Землі оздоровчого призначення підлягають особливій правовій охороні. З метою створення необхідних умов для охорони земель оздоровчого призначення, лікувальних природних факторів на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної охорони.

 

Земельні ділянки, на яких встановлюються ці зони, у власників землі та землекористувачів не вилучаються, але в їх межах вводиться особливий режим використання земель, який обмежує або забороняє ті види діяльності, які несумісні з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

 

Зони санітарної охорони встановлюються також навколо джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд та ін. Згідно із Законом України "Про питну воду та водопостачання" встановлюється три пояси зони санітарної охорони, в яких встановлюється різний режим господарської діяльності.

 

Обмеження прав осіб, які використовують земельні ділянки, встановлюються також і в інших випадках. Наприклад, нерідко встановлюються зони особливого режиму використання земель. Однак такі обмеження не мають прямої причетності до питань охорони земель, оскільки цілями таких обмежень є забезпечення функціонування військових об’єктів, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

 

Прикладом такого обмеження є прикордонна смуга, яка встановлюється уздовж державного кордону України і в межах якої діє особливий режим використання земель. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. "Про прикордонний режим" прикордонна смуга – це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах території селищних та сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

 

У прикордонній смузі встановлюються обмеження місць масового відпочинку населення, купання, рибальства, випасання худоби і т.ін.

 

Близьким до поняття обмежень прав на землі є право земельного сервітуту, які, однак, треба розрізняти. Зміст цих понять різний. Сервітут – право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, засноване на угоді сторін або рішенні суду. Обмеження ж прав на землі має адміністративний характер, воно прямо передбачено в законах чи інших нормативно-правових актах.

 

За використання ділянки, обтяженої сервітутом, може стягуватися плата, чого немає у випадках встановлення законодавством обмежень прав на землю.

 

Учасниками сервітутних відносин можуть бути тільки власники землі та землекористувачі. Обмеження ж можуть бути встановлені щодо земельних ділянок, що використовуються на будь-яких передбачених законодавством титулах.

 

Враховуючи велику кількість норм, які встановлюють обмеження прав на землю, закріплення основних з них в окремій главі Земельного кодексу України, обмеження прав на землю можна вважати самостійним інститутом земельного права України.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Інші галузі права /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .