nashe pravo
/ ГоловнаКонституційне правоЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Строки у виборчому процесі: правові проблеми визначення поняття, класифікації та обрахунків

Ставнійчук М. (член Центральної виборчої комісії, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України) 10.09.2004, 15:03

Реформування виборчого законодавства України, поряд з вирішенням такого архіважливого завдання, як пошук та утвердження адекватної сучасним політичним реаліям виборчої системи, об'єктивно зумовлює необхідність також застосування уніфікованих підходів до змістовного наповнення інститутів виборчого права та законодавства, а відтак і процедур виборчого процесу.

 

Досить багатомірними та неоднозначними у цьому плані виглядають проблеми, пов'язані з правовим регулюванням строків у виборчому процесі.

 

Детальний аналіз на перший погляд доволі простого питання, пов'язаного зі строками виборчого процесу, дозволив виявити ряд невирішених проблем як теоретичного, так і практичного плану. Разом з тим, до прикладу, якщо в цивільному праві правовому регулюванню строків приділено значну увагу, то у виборчому праві України це питання майже не відпрацьовувалося. Лише останнім часом були опубліковані окремі праці із зазначеної проблематики, зокрема йдеться про статті О.Барабаша і О.Воробйова «Коли починається виборча кампанія, або як правильно рахувати строки у виборчому процесі»[1], доктора юридичних наук В.Мусіяки «Нічого особистого, або про резони виборів в один рік»[2]. Авторами цих статей професійно й грунтовно зачіпались актуальні у свій час проблеми обчислення строків у виборчому процесі та проблеми проведення виборів в один рік.

 

У даній статті ставиться за мету комплексно проаналізувати проблеми правового регулювання строків у виборчому процесі та виробити відповідні рекомендації щодо вдосконалення виборчого законодавства України.

 

Виборчий процес, як суспільно-політичне явище, є досить швидкоплинним і відповідно обмежується у часі термінами проведення. З огляду на це, встановлений виборчим законодавством порядок організації підготовки та проведення виборів обов'язково передбачає своєчасність здійснення суб'єктами виборчого процесу тих чи інших виборчих процедур і вчинення окремих дій. Своєчасності виконання таких процедур і дій, а головне — своєчасності проведення виборів у цілому відповідно до вимог Конституції України покликані сприяти встановлені законодавством відповідні виборчі строки.

 

Слід звернути увагу на те, що, як правило, зазначені вище строки закріплюються безпосередньо в Конституції України та у відповідному законодавчому акті, що регламентує порядок проведення виборів: Законах України «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим». Особливістю строків проведення виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим є те, що ці строки регламентуються також Конституцією Автономної Республіки Крим (затверджена Законом України від 23 грудня 1998 р.) та Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим».

 

Загальною рисою строків, що стосуються оскарження порушень виборчого законодавства України в судовому порядку, є те, що в таких випадках діють строки, встановлені також нормами Цивільного процесуального кодексу України: глава 30-Б «Скарги на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заяви про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України»; глава 30-В «Скарги на рішення, дії чи бездіяльність, що стосуються виборів народних депутатів України»; глава 30-А «Скарги на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заяви про скасування рішень виборчої комісії». Окремі глави Цивільного процесуального кодексу України регламентую строки щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії (глава 30-Г) та строки щодо оскарження неправильностей у списках виборців та списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (глава 30).

 

Правове закріплення строків у виборчому процесі пов'язане насамперед з тим, що строки виконують спеціальні завдання у регулюванні виборчих правовідносин. Зокрема, найважливішими серед них, на нашу думку, є: гарантування законності проведення виборів; забезпечення стабільності та реальності проведення виборів; забезпечення чіткості та визначеності у правовій регламентації виборчих правовідносин; гарантування реалізації громадянами України належних їм конституційних виборчих прав та забезпечення захисту цих прав; сприяння належному і якісному виконанню суб'єктами виборчого процесу передбачених законом повноважень та обов'язків, реалізації їх прав; забезпечення публічності і гласності діяльності суб'єктів виборчого процесу щодо підготовки та проведення виборів.

 

Виборчий процес є сукупністю виборчих процедур, послідовність виконання яких визначається відповідним законом про вибори, та їх складових — відповідних юридичних дій, що вчиняють суб'єкти виборчого процесу з метою виконання ними своїх повноважень, обов'язків та забезпечення реалізації і захисту прав.

 

Враховуючи це, під строками у виборчому процесі, на наш погляд, слід розуміти строки, встановлені Конституцією України та відповідним законом України про вибори, щодо здійснення суб'єктами виборчого процесу передбачених законом виборчих процедур та вчинення ними дій з метою своєчасного формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечення реалізації і захисту конституційних виборчих прав громадян України.

 

Різноманітність строків у виборчому процесі, способів, джерел їх закріплення та визначення зумовлюють можливість класифікації цих строків за різними підставами: за суб'єктами встановлення строків; за способами закріплення строків; за значенням для виборчого процесу; за предметом правового регулювання строків; за способом обчислення або визначення.

 

Суб'єктом встановлення майже всіх виборчих строків у загальному порядку є законодавчий орган держави — Верховна Рада України, оскільки, як зазначалося вище, ці строки закріплюються безпосередньо законодавчими актами. Крім того, Верховна Рада України, як відомо, виступає суб'єктом призначення чергових та позачергових місцевих виборів в Україні, визначаючи при цьому конкретні строки проведення цих виборів. Разом з тим треба мати на увазі, що в окремих випадках законодавством передбачається можливість встановлення строків для вчинення окремих юридичних дій також і спеціальними суб'єктами виборчого процесу, які є відповідальними за організацію виборчого процесу на відповідній території.

 

Законами про вибори передбачено можливість для виборчих органів також встановлювати конкретні строки здійснення тих чи інших процедур виходячи із відповідних функцій комісій. До прикладу, Центральна виборча комісія має право доручити окружній виборчій комісії в установлений нею строк розглянути в передбаченому Законом України «Про вибори народних депутатів України» порядку всі звернення, заяви, скарги, акти щодо порушень законодавства України під час голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів виборів народного депутата України в зазначеному окрузі та за результатами їх розгляду встановити результати виборів.

 

Разом з тим повноваженнями щодо встановлення строку вчинення певної дії наділена не лише Центральна виборча комісія. Зокрема, під час проведення виборів народних депутатів України окружній виборчій комісії Законом України «Про вибори народних депутатів України» також надається можливість визначати строки, наприклад, для дільничної виборчої комісії щодо розгляду нею питання про внесення змін до протоколу цієї комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці в передбачених законом випадках (частина п'ята ст. 72 зазначеного Закону).

 

Цікаво, що з окремих спеціальних питань, здебільшого пов'язаних з організацією, технічним забезпеченням виборів, строки у виборчому процесі можуть встановлюватися і центральними органами державної влади України. Так, Президент України пунктом З Указу № 1022/2001 від 30 жовтня 2001 року «Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозорості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року» доручив Кабінету Міністрів України утворити за участю Центральної виборчої комісії у двомісячний строк міжвідомчу робочу групу зі сприяння діяльності офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій, які повинні були прибути в Україну для спостереження за процесом підготовки та проведення виборів 2002 р.

 

Досить рідко і лише з окремих питань строки, що тим чи іншим чином стосуються організації виборів, можуть встановлюватись органами влади іноземних держав. Як приклад можна навести циркулярну ноту Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина № 08/2003 від 19 червня 2003 р., в якій дипломатичні представництва у Німеччині повідомлялися про строки подання заяви щодо згоди Федерального уряду на проведення виборів і референдумів іноземною державою на території Федерації та наслідки пропущення цього строку. Як правило, всі іноземні держави дотримуються подібних строків, звичайно в тому разі, коли вони не суперечать внутрішньому законодавству країни.

 

Отже, строки у виборчому процесі за суб'єктами їх встановлення можна поділити як мінімум на три види: 1) строки, встановлені законодавчим органом — Верховною Радою України; 2) строки, встановлені суб'єктами виборчого процесу — Центральною виборчою комісією або окружними, територіальними виборчими комісіями; 3) строки, встановлені центральними органами державної влади України.

 

Строки можна також класифікувати і за способами (або джерелами) їх закріплення чи встановлення, виділивши при цьому такі види строків: 1) строки, закріплені Конституцією України; 2) строки, закріплені спеціальним законом України про вибори; 3) строки, закріплені іншими законодавчими актами України; 4) строки, закріплені рішеннями Центральної виборчої комісії; 5) строки, закріплені рішеннями окружних, територіальних виборчих комісій; 6) строки, встановлені підзаконними нормативно-правовими актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади України; 7) строки, встановлені актами органів місцевого самоврядування.

 

Строки можна класифікувати також і за їх значенням для виборчого процесу, розрізняючи основні та додаткові (обов'язкові або альтернативні) строки. Причому останні здебільшого передбачаються безпосередньо виборчим законом, а також можуть визначатися виборчими комісіями як організаторами виборчого процесу.

 

Особливу групу у виборчому процесі становлять припинювальні строки, які, як правило, пов'язуються з процедурою оскарження порушень виборчого законодавства України. Запровадження таких строків викликано передовсім швидкоплинністю виборчого процесу. При перших спробах закріплення припинювальних строків оскарження у національному виборчому законодавстві зіштовхнулись дві позиції законодавців, науковців, організаторів виборів: одні вважали, що подібні новації можуть призвести до обмеження прав громадян, інші — наполягали на необхідності такого запровадження саме для впорядкування виборчого процесу та, головне, для своєчасності і легітимності встановлення підсумків виборів. У результаті досить гострої дискусії з цих питань чинний Закон України «Про вибори Президента України» вмістив положення, яким передбачено, що не підлягають розгляду (залишаються без розгляду) скарги (заяви), подані з порушенням встановлених цим Законом строків (частина п'ята ст. 19 зазначеного Закону). Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» також встановлює, що заяви, подані до суду після зазначених Законом строків, розгляду не підлягають (частина п'ята ст. 22 Закону). Більш жорстке та уточнене формулювання реалізації припинювальних строків запроваджено Законом України «Про вибори народних депутатів України», частиною одинадцятою ст. 29 якого передбачено, що строк подання скарги, встановлений цим Законом, продовженню або поновленню не підлягає. Скарги, подані після закінчення строку оскарження, залишаються без розгляду.

 

Разом з тим на практиці виявилося дещо інше. В той час, коли Центральна виборча комісія, чітко виконуючи вимоги виборчого законодавства України, жодного разу не дозволила собі поновити пропущені строки оскарження порушень, окремі судові органи, передовсім місцеві суди при розгляді виборчих спорів щодо місцевих виборів, доволі часто встановлювали причини пропущення передбачених законом припинювальних строків, поновлювали ці строки і розглядали скарги по суті. Не даючи оцінки конкретним судовим рішенням, хоча прикладів таких доволі багато, слід звернути увагу на те, що при існуючій нормі Конституції України щодо обов'язковості виконання судових рішень та норм виборчого законодавства стосовно остаточності рішень суду по категорії виборчих справ, суди досить часто, як це і неприємно констатувати, сприяли виникненню ситуацій навколо виконання рішень поза межами правового поля. Такі дії місцевих судових органів призвели, зокрема, до того, що принаймні в двох регіонах України один мандат депутата обласної ради ділять між собою дві особи. Тобто склалася ситуація, коли на даний час після дня проведення виборів пройшло півтора року, а правовий порядок щодо обрання депутатів цих двох обласних рад не наведено й дотепер. Є також багато випадків двійників серед сільських голів. Подібні випадки негативно впливають на моральну, політичну ситуацію в регіонах, підривають довіру громадян до результатів виборів.

 

Таким чином, сьогодні існує нагальна потреба в тому, щоб законодавець, закріплюючи припинювальні строки оскарження порушень виборчого законодавства та чіткі строки розгляду судами виборчих спорів, одночасно встановив пряму заборону для судових органів на поновлення ними пропущених строків оскарження та на можливість порушення ними строків розгляду справ цієї категорії. Є також необхідність запровадження і юридичної відповідальності за порушення подібних норм.

 

Важливою є класифікація строків у виборчому процесі за їх предметом. На наш погляд, за цією підставою доцільно виділити принаймні п'ять видів строків: 1) строки виборчого процесу; 2) строки стадій виборчого процесу; 3) строки виборчих процедур; 4) строки вчинення суб'єктами виборчого процесу окремих юридичних дій; 5)строки повноважень суб'єктів виборчого процесу.

 

До першого з названих видів належать, по-перше, строки тривалості виборчого процесу і, по-друге, строки періодичності проведення виборів.

 

Стосовно першої групи, тобто строків, які визначають тривалість виборчого процесу, варто звернути увагу на те, що чинному на сьогодні законодавству України властиве просто розмаїття таких строків. Зокрема, серед цих строків слід назвати такі: 1) 180 днів, встановлені для виборчого процесу чергових виборів Президента України; 2) 120 днів, встановлені для виборчого процесу чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 3) 90 днів, встановлені для виборчого процесу чергових виборів народних депутатів України, позачергових виборів Президента України та всіх видів виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів; 4) за три місяці проводяться вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим замість тих, які вибули; 5) 60 днів, встановлені для виборчого процесу позачергових, повторних і проміжних виборів народних депутатів України та позачергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 6) місячний строк встановлений для проведення повторних виборів Президента України та повторних виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

 

При цьому слід звернути увагу на те, що, на жаль, чинний Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» взагалі не містить чіткої визначеності щодо строку тривалості виборчого процесу чергових виборів. Визначити ці строки можна лише аналізуючи строки, встановлені цим Законом для здійснення виборчих процедур. Зокрема, строк у 120 днів до дня проведення виборів передбачений статтею 10 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» для утворення виборчої комісії Автономної Республіки Крим. Оскільки саме такий строк є максимальним з усіх закріплених зазначеним Законом строків, то виборчі кампанії по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводилися практично протягом чотирьох місяців.

 

Отже, чинним законодавством України передбачається нині до шести строків тривалості виборчого процесу. Автором неодноразово зверталася увага на неприпустимість такого розмаїття строків виборчих процесів в Україні. Зокрема, думається, нічим не виправдовується найдовший у Європі строк президентських виборів у півроку, так само як доволі небагато аргументів було у законодавця тоді, коли буквально напередодні парламентських виборів прийнято чинний Закону України «Про вибори народних депутатів України», в якому строки організації та проведення виборів були скорочені до 90 днів за рахунок насамперед урізання строків, передбачених для діяльності саме організаторів виборів.

 

Таким чином, сьогодні є конче необхідним в ході реформування виборчого законодавства України підійти до проблеми визначення строків виборчого процесу уніфіковано. Думається, що оптимальним єдиним для всіх чергових виборчих процесів максимальним строковим стандартом може виступати строк у 120 днів, тим більше, що такий строк випробуваний Україною на виборах 1991, 1994, 1998 років. Тому можна говорити про певну сформовану традиційність. Відступи від цієї традиції у 1999 і 2003 роках навряд чи можна назвати вдалими. Причому, на нашу думку, у пропонований строк повинні проводитись і вибори Президента України у тому разі, звичайно, якщо в Україні все ж буде залишено існування інституту прямих президентських виборів. У цьому ж випадку необхідно також привести до одного знаменника конституційні строки проведення позачергових парламентських і президентських виборів.

 

Звертаючись до строків періодичності проведення виборів, передовсім звернемо увагу на те, що йдеться про строки проведення виключно чергових виборів органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Строки періодичності виборів безпосередньо пов'язані зі строками повноважень відповідних органів та посадових осіб держави, що обираються, точніше кажучи, строк повноважень представницького органу або виборної посадової особи повинен визначати строк періодичності проведення виборів. Чинним законодавством України передбачені такі строки проведення виборів: чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України; чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України; чергові вибори органів місцевого самоврядування, а також до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються одночасно з черговими виборами народних депутатів України — один раз на чотири роки.

 

Фактично існування різних строків повноважень, так само як і різних строків періодичності виборів, є складовими механізму системи стримувань і противаг в організації влади. І разом з тим при системі саме прямих виборів різна циклічність їх проведення забезпечує стабільність, поступовість і неперервність існування владних структур. За таких умов не буває періоду так би мовити «безвладдя» в державі. Сьогодні суспільство відмовилось від проведення всіх прямих виборів в один рік. Однак увесь час залишається поза кадром ще одна проблема — проблема одночасного проведення виборів до Верховної Ради України, виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У той час, коли ради становили єдину систему суміщення виборів рад усіх рівнів, таке ще було виправдано, але сьогодні парламентські і локальні вибори повинні бути розведені у часі, якщо Україна має на меті проводити контрольовані, з точки зору дотримання законності, вибори.

 

Серед інших видів строків, що виділялися нами вище за предметною ознакою, слід розрізняти строки стадій виборчого процесу та строки виборчих процедур. З прийняттям чинного Закону України «Про вибори народних депутатів України» у виборчому законодавстві України вперше було закріплено перелік стадій виборчого процесу по виборах до Верховної Ради України (частина четверта ст. 10 цього Закону), хоча подібні стадії існують і у виборчому процесі по виборах Президента України, і по виборах місцевих та виборах до Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Кожна зі стадій виборчого процесу охоплює одну чи більше виборчу процедуру. Так, утворення виборчих округів є одночасно стадією виборчого процесу і виборчою процедурою.

 

До строків вчинення суб'єктами виборчого процесу юридичних дій належать також строки оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються організації підготовки та проведення виборів, а також строки розгляду відповідними суб'єктами цих скарг або Інших заяв, звернень із зазначених питань та прийняття щодо них рішення.

 

На відміну від строків, про які йшлося вище, строки повноважень суб'єктів виборчого процесу не завжди мають чітко визначені граничні межі. До прикладу, в законодавстві завжди визначено строк повноважень виборчих комісій. Зокрема, Законом України «Про вибори народних депутатів України» передбачено, що повноваження окружних і дільничних виборчих комісій закінчуються через 10 днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів. При цьому, на жаль, у жодному виборчому законі не визначено строку закінчення повноважень кандидатів на виборні посади, їх довірених осіб, уповноважених осіб політичних партій чи їх місцевих осередків, виборчих блоків партій, громадських організацій, офіційних спостерігачів, що ускладнює реалізацію законодавства про вибори передовсім щодо оскарження порушень цього законодавства.

 

Кожна стадія виборчого процесу і кожна виборча процедура обов'язково мають бути визначені чіткими строковими межами, причому ці строки повинні бути гармонізованими. В тих випадках, коли строки виборчих процедур не узгоджені між собою, виникає ситуація, за якої порушуються конституційні виборчі права громадян України та інших суб'єктів виборчого процесу. Так, у Законі України «Про вибори народних депутатів України» відсутні граничні строки встановлення окружною виборчою комісією результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі, однак при цьому положеннями частини шостої ст. 29 зазначеного Закону було закріплено припинювальний строк оскарження рішень щодо встановлення результатів виборів у цьому окрузі з прив'язкою його до дня виборів. Тобто через недолугість правового регулювання склалася ситуація, коли в Законі України «Про вибори народних депутатів України» було відсутнє закріплення в позитивному порядку максимального строку встановлення результатів виборів у одномандатному виборчому окрузі, але одночасно існував обмежувальний строк оскарження рішень, дій чи бездіяльності окружної виборчої комісії по встановленню цих результатів протягом п'яти днів після дня виборів. З огляду на це, таке обмеження права на оскарження п'ятиденним строком після дня голосування, на нашу думку, не могло відповідати положенням частини першої ст. 64 Конституції України.

 

Крім того, за таких умов Законом України «Про вибори народних депутатів України» не забезпечувалась повною мірою реалізація виборчих прав громадян України через відсутність рівності умов реалізації права на оскарження рішень окружних та дільничних виборчих комісій щодо результатів виборів народних депутатів України відповідно в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі та одномандатних виборчих округах, що також не відповідало положенням ст. 24 Конституції України.

 

Слід звернути увагу на і на той факт, що при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності окружних виборчих комісій як у межах п'ятиденного строку, так і після цього строку (в тих випадках, коли постанови окружних виборчих комісій про результати виборів народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі приймались повторно) фактично оскаржувалися однорідні юридичні факти, що мали абсолютно однакові юридичні значення та наслідки, оскільки в будь-якому разі йшлося про встановлення результатів виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі.

 

Таким чином, не випадково рішенням Конституційного Суду України від 3 липня 2003 р. № 13-рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини шостої ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування)[3] визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення четвертого речення частини шостої ст. 29 зазначеного Закону, згідно з яким скарга щодо порушень, які мали місце під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування в роботі дільничної виборчої комісії, може бути подана до окружної виборчої комісії або до суду протягом двох днів після дня виборів, а в роботі окружної виборчої комісії — до Центральної виборчої комісії або до суду — протягом п'яти днів після дня виборів, у частині, що унеможливлює оскарження вчинених по закінченні двох та п'яти днів після дня виборів порушень у роботі відповідно дільничної або окружної виборчої комісії під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування.

 

Безперечно, подібні прогалини у правовому регулюванні виборів необхідно усунути. В законодавстві повинен застосовуватись однаковий підхід щодо строків оскарження однорідних рішень, юридичних дій, бездіяльності.

 

Розглядаючи види строків виборчого процесу, важливо звернути увагу на класифікацію цих строків за способом їх вирахунку та визначення. За способом обчислення строки у виборчому процесі можна поділити на ті, що рахуються роками, місяцями, днями та годинами. Також серед строків у виборчому процесі можна виділити ще два види: строки, за точку обчислення яких визначено день виборів або день голосування, та інші строки, які обчислюються з моменту настання певної події чи прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності.

 

Окрему групу становлять строки, які передбачають невідкладне виконання певних дій та для визначення яких законодавцем використовуються такі терміни, як «негайно», «відразу» тощо. Такі визначення строків вживаються в законодавстві в основному при правовому регламентуванні процедур встановлення результатів голосувань та виборів. До прикладу, відповідно до частини десятої ст. 45 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» перший примірник протоколу дільничної виборчої комісії про результати підрахунку голосів на виборчій дільниці разом з пакетами виборчих бюлетенів негайно передається до відповідної окружної (територіальної) виборчої комісії, другий — відразу вивішується в приміщенні дільничної комісії для загального ознайомлення, третій — зберігається у справах дільничної виборчої комісії. Щоправда, законодавство жодним чином не дає роз'яснень щодо максимальної величини строків, що визначаються цими поняттями. Отже, виконання термінів «негайно», «відразу» іноді тягнеться добу, а то і декілька діб.

 

Таким чином, як вже зазначалося, відсутність належного правового регулювання порядку обчислення та визначення строків у виборчому законодавстві України створювало чимало проблем на практиці. Чимало цих проблем було пов'язано також з визначенням початку та закінчення строків, передбачених виборчим законодавством України. Вирішення суто практичних проблем, таких як до котрої години повинна працювати виборча комісія у день закінчення строку для подачі документів щодо реєстрації кандидатів на виборах або в день закінчення строку подачі скарг тощо, змусили Центральну виборчу комісію при організації своєї роботи та організації роботи підпорядкованих їй виборчих комісій звернутися до відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України. Здається така практика була виправданою. Тим більше, що, на нашу думку. Конституційний Суд України своїм рішенням від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої ст. 84 та частин другої і четвертої ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України)[4] створив прецедент поширення на конституційно-правові відносини порядку обчислення строків, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, фактично розглядаючи саме цей порядок як «загальноприйнятий у законодавстві України порядок обчислення строків на вчинення відповідних процесуальних дій органами влади».

 

Разом з тим у даному разі вийшло так, що відсутність правового регулювання порядку обчислення строків у власне виборчому законодавстві України замінили собою елементи аналогії права, адже у Цивільному процесуальному кодексі України йдеться виключно про процесуальні строки в сенсі цивільного процесу. Однак у нашій системі права, як відомо, аналогія права не застосовується. Крім того, саме застосування порядку обчислення процесуальних строків, закріпленого у Цивільному процесуальному кодексі України, створило підстави для поновлення строків судами, оскільки ст. 87 зазначеного кодексу, якою передбачається порядок закінчення строків, застосовується як виборчими комісіями, так і судами без застережень.

 

Отже, сьогодні є нагальна потреба встановити у національному виборчому законодавстві спеціальний порядок обчислення строків у виборчому процесі на зразок такого порядку, встановленого Цивільним процесуальним строком України, однак зі всіма застереженнями, які відповідають швидкоплинності перебігу виборів. Це забезпечуватиме також впорядкування процедур виборчого процесу.

 

Ще однією доволі серйозною практичною проблемою обчислення строків виборчого процесу є проблема, яку можна охарактеризувати як умовність настання певної події. Спробуймо розкрити її суть. Ст. 86 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями. Строк може визначатися також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. На додаток до цього виборче законодавство України традиційно зберігає у своїх положеннях ще одну оригінальність, тобто застосуються певні строкові умовності настання подій. Так, відповідно до частини першої ст. 50 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» у разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради, сільського, селищного, міського голови відповідна місцева рада не пізніш як через місяць з моменту вибуття депутата, сільського, селищного, міського голови приймає рішення про проведення виборів депутата, сільського, селищного, міського голови замість того, який вибув. Частина перша ст. 10 зазначеного закону встановлює, що чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільських, селищних, міських голів проводяться на території України одночасно і призначаються не пізніш як за 90 днів до закінчення строку повноважень депутатів місцевих рад поточного скликання, сільських, селищних, міських голів. Тобто Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» замість чіткого визначення строку проведення виборів вживає вираз «не пізніш як».

 

На практиці це призводить до різного тлумачення цього закону суб'єктами призначення відповідних місцевих виборів. Більше того, іноді це призводить до прямого знущання цих суб'єктів над самим Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та й власне над виборцями.

 

На нашу думку, негативних прикладів не уникнути до тих пір, поки законодавець не забезпечить належного правового регулювання встановлення та порядку обчислення строків у виборчому процесі, не гармонізує всі строки виборчого процесу між собою, не позбавить умовностей і неточностей їх визначеності.

 

___________________________________________

 

Використана література:

1.БарабашО.,ВоробйовО. Коли починається виборча кампанія, або як правильно рахувати строки у виборчому процесі // Дзеркало тижня. — 2001. — № 45 (369). -17—23 листоп.

2.  Мусіяка В. Нічого особистого, або про резони виборів в один рік // Дзеркало тижня. - 2003. - № 17 (442). - 8-16 трав.

3.  Голос України. — 2003. — 18 липня; Урядовий кур'єр. — 2003. — 23 липня.

4.  Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 139.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Конституційне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .