nashe pravo
/ ГоловнаКонституційне правоЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Етичні гарантії права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування

Ірина Сенюта 05.09.2004, 12:12

Медицина у сучасному світі відіграє виняткову роль у житті людини і суспільства. З нею ми зустрічаємося при народженні і не розлучаємося протягом усього життя аж до смерті. Відносини між лікарем і пацієнтом виходять за межі звичайних відносин між людьми. Вони потребують професійних знань медиків, належної правової бази у сфері охорони здоров’я, а також дотримання медичними працівниками морально-етичних норм. Тому доречно згадати слова академіка С.А. Корсакова, який зазначає, що в основі діяльності будь-якого лікаря лежать три "кити": професійна підготовка, професійна етика і професійне законодавство.

 

Охорона здоров’я і медицина мають дуже тісний зв’язок з моральністю та наскрізну етичну наснаженість. Недаремно у всіх нормативних документах, де наводяться вимоги до лікаря, вказуються його кваліфікаційні характеристики, на першому місці стоїть вимога дотримуватися норм медичної етики.

 

У країні, де охорона здоров’я і медична допомога возведені до конституційного рангу, не може бути недовір’я і суперечок між пацієнтом і лікарем. Звертаючись до лікаря, людина вправі сподіватись на щире бажання медика допомогти позбутися страждань, професійну майстерність, чуйність, співчуття і поєднання глибоких знань з високою моральністю.

 

Відносини між лікарем і пацієнтом сприяли появі на світ особливих етичних начал і правил поведінки – медичну етику і медичну деонтологію. У теорії розрізняють два поняття – медична етика і лікарська етика. Перше поняття є більш ширшим, оскільки розкриває принципи і правила поведінки не лише лікарів, а й медичних сестер, лаборантів, молодшого медичного персоналу та інших медичних працівників. Варто зазначити, що міжнародна медико-правова спільнота приділяє велику увагу сестринській справі та етиці. На 12-му Всесвітньому конгресі з медичного права однією з головних тем була тема – "Сестринське право і етика". В Україні питання правового забезпечення та етичної сторони професійної діяльності медсестер практично не вирішені, існує також проблема регламентації діяльності медичних сестер з вищою освітою, межі їх компетенції. Це питання можна було б врегулювати у Медичному кодексі України, необхідність прийняття якого дедалі гостріше відчувається у суспільстві. У його Загальній частині потрібно визначити кваліфікаційно-ділові та морально-етичні вимоги до цієї категорії медичного персоналу лікувально-профілактичних закладів, основні засади медичної етики, а в Особливій частині мають міститись і норми, які б врегульовували проблеми сестринської справи.

 

Лікарська етика – це сукупність принципів і норм поведінки лікаря, що обумовлені специфікою його діяльності і становищем у суспільстві. Як зазначав Андре Моруа: "Важливість місії лікаря породжує його відмінність від всіх інших людей". Лікарська етика все ж займає центральне місце, оскільки саме лікар визначає і скеровує весь процес лікування, безпосередньо впливає на хворого, його психологічне і фізичне видужання. Академік І. Касирський писав, що не потрібно забувати, що хвороба – це велика драма з багатьма дійовими особами. Головними серед них, звичайно, є лікар і хворий. Лікар повинен зробити все, щоб сподобатись і завоювати довір’я хворого. Саме лікарська етика детально розглядає питання моральності лікаря, тобто його моральні якості, почуття професійного обов’язку, совісті, чесності, гідності, його інтелект і культуру, фізичну і моральну чистоту, покликання і клінічне мислення. Справедливо зазначає А. Савицька: "Про незнання лікарем моральних принципів не може бути мови. Недотримання їх не можна розцінити як помилку – це перша ознака професійної непридатності".

 

Складовою частиною медичної етики є медична деонтологія, тобто наука про належне виконання професійних обов’язків медичними працівниками. Родоначальник медичної деонтології Н. Петров під медичною деонтологією розумів теорію правильного поєднання організаційних заходів, наукових знань і технічних прийомів з турботливим, милосердним ставленням до хворого для успіху його лікування. Ця теорія була закріплена ще у клятві Гіппократа, у якій, зокрема, зазначено: "Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво... В який би дім я не увійшов, я зайду туди для користі хворого, будучи далеким від будь-якого умисного, неправедного і пагубного...".

 

Варто відзначити, що деонтологічні принципи поширюються не лише на відносини лікар–хворий, а й, що не менш важливо, на відносини лікар–родичі хворого, лікар–колеги, лікар–суспільство. Поєднання мудрості і розуміння у відносинах з родичами, повага, відсутність нездорової конкуренції, взаємна підтримка і допомога, непримиримість з круговою порукою у відносинах з колегами, дотримання принципів моралі і належне виконання професійних обов’язків сприятимуть гуманізації медицини, росту авторитету лікарів і максимальному зменшенню небезпечних наслідків неповноцінної медичної роботи.

 

Зазначимо, що процес лікування полягає в участі двох сторін – пацієнта і медичного працівника. Обидві сторони при цьому несуть велике нервово-психологічне і фізичне навантаження. У хворого – це болі, страх, безпорадність. Медичний персонал дуже часто працює в екстремальних умовах, приймає життєво важливі для пацієнта рішення при нестачі інформації про стан його здоров’я, при неналежному матеріально-технічному забезпеченні лікувального процесу. Напрями сучасної медицини, такі, як реаніматологія, трансплантологія, мікрохірургія та інші, потребують максимальної психолого-фізичної віддачі від всього медичного персоналу. Тому варто згадати слова академіка А. Білібіна про те, що медична діяльність – це сфера служіння, а не обслуговування. Служіння – це мобілізація сил і волі лікаря, натхнення на подвиг. Обслуговування (навіть відмінне) – виконання обов’язків без тої великої моральної, а інколи і фізичної напруги, яка потрібна для рятування людського життя. Відомий письменник і лікар А.П. Чехов говорив: "Професія лікаря – це подвиг".

 

Лікарська етика – питання складне і неоднозначне. У ній нерідко зустрічаються суперечності із звичайними нормами етики. Інколи у своїй професійній практиці лікарям доводиться порушувати основний деонтологічний принцип – "не нашкодь", який має місце, наприклад, при вилученні у донора здорового органу чи тканин, що не може бути повністю нешкідливим для нього. У практиці психіатрів, венерологів, інфекціоністів допускається можливість насилля над хворим. Інколи лікарю доводиться говорити неправду, оскільки не можна забирати у хворого надії на видужання. Важливим деонтологічним правилом вважають те, що пацієнту потрібно говорити лише ту інформацію, яка піде йому на користь. Обов’язок лікаря полягає у створенні сприятливої атмосфери для лікування та завоювання довіри пацієнта. Бути хорошим спеціалістом, як зазначає професор Фрейдлін, є недостатньо. До деонтологічних принципів належить і слово лікаря, оскільки важливим є не тільки, що сказати, а і те, як сказати. Значення слова лікаря визначив В. Бєхтєрєв: "Якщо пацієнту після розмови з лікарем не стає краще, то це не лікар". Ще одним важливим принципом є лікарська таємниця. Ще у клятві Гіппократа зазначено: "Щоб при лікуванні – а також і без лікування – я не побачив чи не почув стосовно людського життя з того, що не слід будь-коли розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею". Лікар зобов’язаний цінувати довір’я хворого і виправдати його та зберегти у таємниці всі відомості, отримані від нього. Цей принцип не лише можна, але і необхідно порушити, якщо збереження таємниці призведе до заподіяння шкоди як хворому, його родичам, так і суспільству загалом.

 

Швидкий плин життя, науково-технічний прогрес медицини породжують нові явища, які потребують своїх етичних гарантій. До таких віднесемо штучне запліднення, корекція статі, статус ембріона, евтаназія та інші.

 

Проаналізувавши питання медичної етики, принципи медичної деонтології, можемо вказати на вимоги до лікарів, які вони повинні неухильно розвивати і вдосконалювати у собі. Це насамперед такі якості лікаря, як:

 

– постійно вдосконалювати професійні знання, мислення, пам’ять, спостережливість;

– професійне честолюбство;

– милосердність;

– володіння психологічною і психотерапевтичною культурою;

– оптимізм;

– виховання у собі терпимості, стійкості і витривалості;

– володіння мистецтвом слова;

– рішучість у прийнятті рішень, від яких залежать життя і здоров’я хворих;

– любов до людей і самозреченість;

– прагнення бути науковим співробітником, що розширяє можливості для творчості і наукового пошуку;

– зовнішній вигляд, манери, поведінка, які створюють сприятливі умови для лікування і співпраці між лікарем і пацієнтом.

 

Деякі з перелічених вимог знайшли своє закріплення і в Основах законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року, де у ст.. 78 визначено професійні обов’язки медичних і фармацевтичних працівників, зокрема дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності, подавати консультативну допомогу своїм колегам та інші обов’язки.

 

На медичну діяльність як морально-етичні, так і правові норми мають важливий вплив. Говорити про пріоритет тих чи інших недоцільно. Для підтвердження цієї позиції наводимо слова відомого хірурга академіка М. Амосова, який писав: "Потрібно довіряти совісті лікаря, оскільки жодні юридичні закони не можуть замінити її". Відповідь на цю заяву дав професор М. Шаргородський: "Звичайно, жодні юридичні закони не можуть замінити совісті лікаря, але і совість не може замінити юридичних законів по тій простій причині, що совість не у всіх є".

 

Законодавство про біоетику в Україні не розвинуте. Беручи до уваги позитивний міжнародний досвід (Міжнародний кодекс медичної етики від 1949 р., Міжнародну клятву лікарів від 1948 р., Етичний кодекс російського лікаря від 1994 р. та інші), варто розробити Етичний кодекс лікаря України. Також зазначаємо необхідність прийняття Медичного кодексу України, де б у Загальній частині можна було б закріпити основні засади медичної етики та кваліфікаційно-ділові і морально-етичні вимоги до окремих категорій працівників лікувально-профілактичних закладів.

 

Уперше усні етичні принципи і норми були записані приблизно у 300 р. до н.е. і отримали назву клятви Гіппократа. Вона є ядром етичних норм, принципів і правил поведінки медиків. Саме на її основі розроблялися медичні та етичні кодекси у різних країнах.

 

В Україні затверджено Клятву лікаря Указом Президента від 15 червня 1992 р. Цю клятву повинні давати всі випускники вищих навчальних медичних закладів України. Аналіз цього акта свідчить, що у ньому вміщено всі важливі норми етики і деонтологічні принципи, враховано міжнародну практику.

 

Кодекс лікаря України міг би містити такі розділи: "Загальні положення", у якому можна закріпити принципи надання медичної допомоги, вимоги до лікарів; "Загальні обов’язки лікарів", "Спеціальні обов’язки лікарів", де окремими підрозділами можна визначити – "Обов’язки лікаря стосовно хворого", "Обов’язки лікаря стосовно родичів пацієнта" та "Обов’язки лікаря стосовно колег"; "Відповідальність за порушення норм Етичного кодексу лікаря України".

 

Для врегулювання конфліктів між лікарями і пацієнтами, які нерідко виникають через порушення етико-деонтологічних принципів, пропонуємо створити Комітет з питань етики України. Такий комітет міг би функціонувати при обласних управліннях охорони здоров’я, а його неупередженість і незалежність гарантували б представники не лише медичної спільноти, а й юристи, психологи, представники духівництва.

 

Етичні гарантії є важливим фундаментом для реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Жодні зміни і кризи у державі не повинні впливати на якість медичної допомоги і професійність виконання медиками свого найважливішого обов’язку – рятувати життя і лікувати хворих. Люди, які вирішили присвятити себе медицині, служінню народу, повинні пам’ятати про своє покликання і високу місію та відповідальність перед Богом і людьми.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Конституційне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .