nashe pravo
/ ГоловнаКонституційне правоЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Об'єкти конституційного права України: поняття, ознаки та види

Погорілко В. (доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України), Федоренко В.(кандидат юридичних наук, доцент) 02.04.2004, 21:09

Правовідносинам завжди традиційно приділялася значна увага у вітчизняній і зарубіжній юридичній науці. Йдеться передусім про поняття правовідносин, їх види, структуру, характеристику окремих складових правовідносини. При цьому якщо поняттю правовідносин, їх класифікації, дослідженню правової природи суб'єктів правовідносин, юридичних фактів присвячено чимало праць, то проблема визначення юридичної природи об'єктів правових відносин (об'єктів права) залишається відкритою як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Не є винятком і наука конституційного права.

 

Як правило, наука конституційного права перебуває під відомим впливом здобутків загальної теорії права. Значною мірою невизначеність категорії «об'єкт конституційного права» (як і «об'єкт конституційно-правових відносин», що є фактично ідентичними) була започаткована ще в науці конституційного (державного) права СРСР.

 

Здобутки загальної теорії права до сьогодні перебувають під впливом трьох основних доктринальних підходів до об'єктів правовідносин, що були започатковані ще за радянської доби. Перша група (С.Ф.Кечек'ян, А.К.Стальгевич, Ю.Г.Ткаченко та ін.) відносила до об'єктів поведінку людей і речі; друга група (B.C.Основній та ін.) категорично не сприймала віднесення поведінки людей до об'єктів правовідносин; третя група вчених (Н.М.Коркунов, О.С. Іоффе та ін.) заперечувала факт того, що речі належать до числа об'єктів правовідносин[1].

 

Як правило, на сьогодні вітчизняні та зарубіжні правознавці в галузі загальної теорії держави і права визначають, що об'єктом правових відносин є невизначене коло суспільних відносин у сфері відносин, що регулюються правом. Зокрема, у Юридичній енциклопедії Ю.С.Шемшученко зазначає, що об'єкт права — це матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. До них, зокрема, належать речі, гроші, цінні папери та інше майно, а також майнові права; роботи і послуги; інформація; нематеріальні особисті блага (честь і гідність людини, її свобода і недоторканність тощо); продукти духовної творчості та права інтелектуальної власності; поведінка і дії юридичних і фізичних осіб тощо. Види й обсяг матеріальних і нематеріальних благ, що становлять об'єкт права, визначаються законодавцем і закріплюються у законах та інших нормативно-правових актах[2].

 

О.Ф.Скакун зазначає, що об'єкти правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки. Розрізняючи такі види об'єктів правовідносин: 1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо; 2) послуги виробничого і невиробничого характеру; 3) продукція духовного й інтелектуального характеру: 4) особисті немайнові блага[3]. Інші підручники із загальної теорії держави і права обходять це питання або ж торкаються його фрагментарно. 

 

Разом з тим, слід зазначити, що останнім часом у вітчизняній правовій науці посилюється інтерес щодо дослідження юридичної природи об'єкта права. Зокрема, Є.Курінний зазначає, що об'єкт права має бути найголовнішою юридичною категорією в ієрархії системи основних правових елементів, оскільки усілякій вольовій поведінці повинен передувати процес усвідомлення досягнення поставлених цілей та виконання завдань, що спричиняють її, за результатами якого має обиратися найбільш раціональний варіант вольової поведінки, що забезпечуватиме максимальну повноту та своєчасність реалізації потреб й інтересів, які формуються у суспільстві. Виходячи з цього, вчений визначає, що об'єкт права — це сукупність суспільних потреб та інтересів, реалізація яких забезпечується правовою регламентацією.

 

Російські вчені-правознавці також значною мірою перебувають під впливом радянської теорії щодо об'єкта правовідносин. Так, В.С.Нерсесянц засвідчує, що під об'єктом правовідносин слід розуміти ті матеріальні та духовні блага, наданням і використанням котрих задовольняються інтереси уповноваженої сторони правовідносин. До того ж автор додає, що зв'язок об'єкта з інтересами учасників виводить нас за межі аналізу юридичної форми правовідносин і дозволяє встановити зв'язок цієї форми з різноманітними формами матеріальних, організаційних та культурних потреб особи і суспільства[5].

 

Схожа невизначеність щодо об'єкта конституційно-правових відносин зберігається не лише в конституційному праві Україна, айв інших галузях права. Зокрема, в міжнародному праві ще наприкінці XIX ст. В.М.Коркунов зазначав, що ознайомившись із літературою, можна подумати, що міжнародне право — право безоб'єктне[6]. Багато правознавців-міжнародників (Ф.Мартенес, Л.Шаланд, Р.Філімор) вважало, що об'єктами міжнародного права і міжнародних правовідносин є усе, що належить до галузі міжнародних відносин. Найбільшого розвитку ця точка зору досягнула у Ф.Мартеніса, який вважав, що держава, вступаючи в певні міжнародні правовідносини, підкорюється дії неприкладних життєвих потреб, тому міжнародні договори у своїх нормах відображають потреби життєвих відносин. Життєві відносини утворюють об'єкт і визначають зміст договорів і міжнародного права в цілому [7].

 

Схожої точки зору притримувалися і радянські правознавці в галузі міжнародного права. Так В.М.Шуршалов під об'єктом права розумів те, на що спрямовані його дії, що воно повинно регулювати, в обслуговуванні чого є його соціальна функція [8].

 

Ця ж традиція збереглася й на сьогодні. Зокрема, І.І.Лукашук розуміє під об'єктом міжнародного права те, на що спрямована його дія, що воно покликане регулювати, в обслуговуванні чого полягає його функція. Об'єктами міжнародного права, таким чином, є міжнародні, а вірніше — міждержавні відносини. При цьому І.І.Лукашук розрізняє дві юридичні категорії: об'єкт і предмет міжнародного права, під котрим автор розрізняє все те, з приводу чого сторони міжнародного права вступають у правовідносини.

 

Правознавці у сфері адміністративного права вважають, що об'єктом адміністративного права є те, заради чого виникають адміністративні правовідносини, тобто поведінка учасників адміністративно-правових відносин (дія, утримання від дії) [10]. У науці кримінального права виділяють таке поняття, як об'єкт злочину, під яким розуміють те благо, якому злочином заподіюється реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Тобто йдеться про охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини[11]. У фінансовому праві під об'єктом правовідносин розуміють суб'єктивні права учасників цих суспільних відносин щодо безпосереднього впливу на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що становлять централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності[12].

 

Така ж невизначеність об'єкта права (правовідносин) існує й у конституційному праві. Зокрема, Ю.Г.Ткаченко вважав, що державно (конституційне) правові відносини взагалі не мають свого об'єкта[13]. Інші ж учені передбачали, що кожній галузі права властивий свій, індивідуальний об'єкт правовідносин (Ю.А.Тихомиров). У цьому, безперечно, є сенс. Ця ж невизначеність щодо об'єктів конституційного права збереглася і в пострадянський період. З точки зору В.Й.Лучіна, конституційним правовідносинам властиві різноманітні, не позбавлені особливостей об'єкти матеріального і нематеріального характеру, з приводу котрих суб'єкти вступають в певні правові зв'язки. По суті — це ті явища, предмети оточуючого світу, на які націлені суб'єктивні юридичні права й обов'язки.

 

Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають головним чином вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й дістають закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Це — основи конституційного ладу; людина, ЇЇ права і свободи; інтереси суспільства і держави; повновладдя і самоврядування народу; національний і державний суверенітет; федералізм; демократія, ідеологічна і політична багатоманітність; багатопартійність; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін. Ці цінності, на думку В.Й.Лучина, не є строго ієрархічною, формалізованою системою, але надмірне, вільне ставлення до них є неприпустимим. Об'єкти надають конституційно-правовим відносинам осмисленість, цілеспрямованість, відіграють важливу роль у забезпеченні зв'язку між їх учасниками, в реалізації ними своїх законних інтересів. Це необхідний структуроутворюючий елемент конституційних правовідносини [4].

 

О.О.Кутафін вважає, що об'єктами конституційно-правових відносин є предмети чи явища, з котрими норми конституційного права пов'язують поведінку учасників конституційно-правових відносин. Ці об'єкти прав і обов'язків включають: державну територію; державну владу; місцеве самоврядування; майнові та немайнові блага; поведінку людей, дію органів влади, органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян [15].

 

А.О.Безуглов і С.О.Солдатов вважають, що об'єктами конституційно-правових відносин можуть бути як матеріальні цінності, наприклад житло (ст. 40 Конституції РФ), так і нематеріальні блага, наприклад, свобода й недоторканність (ч. 1 ст. 22 Конституції РФ), користування рідною мовою (ч. 2 ст. 26 Конституції РФ) [16].

 

Із точки зору Ю.К.Краснова, об'єкти правовідносин — це те, з приводу чого суб'єкти права вступають в юридичні зв'язки і на що спрямовані їх права і обов'язки. В державно-правових відносинах це — суверенітет, розподіл влади, тип державного устрою, гідність особи, свобода тощо[17].

 

Білоруський вчений М.Ф.Чудаков вважає, що об'єктами конституційно-правових відносин найчастіше є: матеріальні об'єкти (іноді їх ще називають майновими благами), немайнові блага і дії. При цьому він зазначає, що питання про об'єкти конституційного права є досить складним для юридичної науки, оскільки навіть видатні теоретики, говорячи про них, визначають ці об'єкти досить умовно, оскільки об'єкти конституційного права досить часто є неосяжними, не піддаються дефініції, але в той же час вони є доволі реальними, оскільки через них стаються серйозні суперечки, конфлікти і навіть війни [18].

 

Відповідні погляди мали місце й у вітчизняній науці конституційного права. Зокрема, з точки зору О.Ф.Фрицького, під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки. На думку О.Ф.Фрицького, згадані блага можуть бути матеріальними й нематеріальними. До матеріальних видів конституційно-правових відносин О.Ф.Фрицький відносить: політичні блага (конституційний лад, суверенітет, владу, владу народу, державну владу, громадянство, депутатський мандат, посаду, територіальну цілісність тощо); дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо); дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України); речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо); поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин; результати поведінки таких відносин; природні об'єкти [19].

 

На думку Ю.М.Тодики, об'єктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист; права, свободи і обов'язки людини і громадянина; влада; волевиявлення народу, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державних органів тощо[20]. Ця ж точка зору проводиться Ю.М.Тодикою і у більш пізніх виданнях[21].

 

Найбільш важливими об'єктами конституційного права є: 1) конституційний лад України (державний і суспільний лад); 2) суверенітет народу, суверенітет держави, влада (політична влада) Українського народу, держави, місцевого самоврядування; 3) джерела права:

Отже, пріоритетними об'єктами конституційного права України, як правило, вважають наступні: 1) конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад; 2) владу (волю) Українського народу, владу держави та її уповноважених органів, владу місцевого самоврядування; 3) державний устрій, форму державного правління; 4) джерела конституційного права: Конституцію України, закони та інші джерела конституційного права; 5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 6) інтереси певних груп населення (об'єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо); 7) громадянство, грошову і банківську системи, територію України, територіальний устрій, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, закріплені в Основному Законі; 8) мову, інформацію та інші духовні блага.

 

Та основною проблемою об'єктів конституційного права є проблема класифікації. Видається, що об'єкти конституційного права доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Сучасна система конституційне-правових інститутів представлена такими основними інститутами конституційного права України, як інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму (законодавчої влади), інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут прокуратури, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування. Саме ці інститути конституційного права, на наш погляд, і опосередковують основні об'єкти конституційного права.

 

Основними об'єктами інституту основ конституційного ладу України, зокрема, є: конституційний лад України, державний лад, суспільний лад; суверенітет народу — Українського народу, суверенітет держави; влада, влада народу (демократія), державна влада, місцеве самоврядування; державний устрій; форма правління; життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека, права і свободи людини та їх гарантії; територія, державний кордон, територіальна цілісність і недоторканність; громадянство, державна мова та мови національних меншин і мови міжнародного спілкування; економіка, господарювання; ідеологія; природні ресурси: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси ЇЇ континентального шельфу, виключної (морської) екологічної зони; власність, право власності, об'єкти права власності Українського народу, держави, приватної та комунальної власності та право користування; Конституція, закони, інші нормативно-правові акти, прийняті на основі і у відповідності з Конституцією, міжнародні договори та інші джерела конституційного права; право, система права, норми Конституції, норми і принципи міжнародного права; правовий порядок в Україні; екологічна безпека, екологічна рівновага на території України; національна безпека, державна безпека; національні інтереси, інтереси держави, діяльність, функції, спрямованість і види діяльності держави, зовнішньополітична діяльність держави; діяльність, функції і повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; консолідація та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури; розвиток мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України; національно-культурні і мовні потреби українців, які проживають за межами держави.

 

Основними об'єктами інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина, зокрема, є: статус людини і громадянина; громадянство; конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина; громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні і екологічні права і свободи людини та громадянина; гарантії прав і свобод людини та громадянина; поведінка, дії людини і громадянина; громадянські права людини: право на життя, право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя людини; свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, право повернення в Україну; політичні права громадян України: право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір; право на свободу світогляду і віросповідання; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних й інших інтересів; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк; економічні права людини і громадянина: право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; право користуватися об'єктами права власності Українського народу, державної та колективної власності; соціальні права людини і громадянина: право на працю, право на страйк тих, хто працює, для захисту своїх економічних та соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, культурні права і свободи людини і громадянина: право на освіту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; екологічні права: право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

 

Основними об'єктами інституту форм безпосереднього народовладдя, безпосередньої демократії (виборчого права), зокрема, є: влада народу, безпосереднє народовладдя (безпосереднє волевиявлення народу); основні форми безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії): вибори — парламентські, президентські, місцеві вибори, референдуми — всеукраїнський, республіканський, місцеві референдуми, збори, мітинги, походи, демонстрації, звернення громадян, референдна ініціатива громадян та інші форми; основні принципи виборів і референдумів; основні стадії виборів і референдумів: призначення, проголошення та інші стадії; питання референдумів; законопроекти та інші правові акти безпосереднього народовладдя.

 

Основними об'єктами інституту законодавчої влади (інституту парламентського права), зокрема, є. законодавча влада; статус, функції і повноваження Верховної Ради України, народних депутатів України, органів і посадових осіб Верховної Ради, їх права, обов'язки і гарантії; представницький мандат, депутатський мандат; складення присяги народними депутатами України; депутатська недоторканність; форми роботи Верховної Ради: сесії, засідання, голосування, рішення Верховної Ради; внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України; прийняття законів; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України; затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо змісту про його виконання; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; розгляд і прийняття рішення про схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією; дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією ; усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої статтею 111 Конституції України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; питання про відповідальність Кабінету Міністрів України; прийняття Верховною Радою постанов та інших актів; право законодавчої ініціативи; законодавчий процес: вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроектів, прийняття законів, підписання законів і їх оприлюднення, бюджетна система України; Державний бюджет України; грошова система України, грошова одиниця України — гривня, правовий статус Національного банку України — центрального банку держави, правовий статус Ради Національного банку України; засади грошово-кредитної політики.

 

Основними об'єктами інституту президентства, зокрема, є статус Президента, функції, повноваження Президента, гарантування Президентом України державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, принесення присяги Президентом України, піклування Президента про благо Вітчизни і добробут Українського народу, забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави, звернення Президента з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; представництво держави у міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, прийняття рішень про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття і відкликання грамот дипломатичних представників іноземних держав; призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції відповідно до статті 156 Конституції, проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, призначення позачергових виборів до Верховної Ради; припинення повноважень Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України; призначення Прем'єр-міністра України за згодою Верховної Ради України, припинення повноважень Прем'єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку, призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; призначення за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України, звільнення його з посади та інші установчі функції і повноваження Президента України; скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; здійснення функцій Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та Голови Ради національної безпеки і оборони, керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; внесення до Верховної Ради подання до проголошення стану війни та прийняття рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України та здійснення інших функцій і повноважень щодо гарантування державного суверенітету і територіальної цілісності України; нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак і нагородження ними; вирішення питань про прийняття до громадянства України, та припинення громадянства України, про подання притулку в Україні; здійснення помилування; право вето; видання указів і розпоряджень Президента України тощо.

 

Основними об'єктами інституту виконавчої влади, зокрема, є: статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади; забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України; здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; підготовка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету України, подання Верховній Раді звіту про його виконання; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямування і координація роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; видання постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності місцевих державних адміністрацій в областях і районах, голів цих адміністрацій; статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності державних адміністрацій у містах Києві та Севастополі; рішення голів місцевих державних адміністрацій.

 

Основними об'єктами інституту судової влади, зокрема, є: судова влада, правосуддя, статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності судів; система судів загальної юрисдикції, статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності місцевих та апеляційних судів, вищих судів та Верховного Суду України; статус, функції і повноваження суддів судів загальної юрисдикції; судові рішення, особиста безпека суддів; основні засади судочинства; статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції; статус, функції, повноваження, організації і порядок діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду справ Конституційним Судом; ухвалення і дача висновків Конституційним Судом України.

 

Основними об'єктами інституту прокуратури, зокрема, є: статус прокуратури, її функції і повноваження, насамперед підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

 

Відповідно до перехідних положень Конституції об'єктом інституту прокуратури тимчасово також є: функція нагляду за додержанням і застосуванням законів та функція попереднього (досудового) слідства. Крім того, основними об'єктами цього інституту конституційного права є організація і порядок діяльності органів прокуратури.

 

Основними об'єктами інституту територіального устрою України, зокрема, є: територія; територіальний устрій; принципи територіального устрою — єдності та цілісності державної території, її недоторканності, гарантованості, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади та інші принципи; адміністративно-територіальний устрій, система адміністративно-територіального устрою України: Автономна Республіка Крим, обласні, райони, міста, райони в містах, селища і села; адміністративно-територіальні одиниці; міста із спеціальним статусом: Київ та Севастополь; Автономна Республіка Крим: статус Автономної Республіки Крим, повноваження АРК, питання, віднесені до відання АРК, Конституція АРК, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК, повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради АРК та Ради міністрів АРК, питання нормативного регулювання АРК, статус Представництва Президента України в АРК та інші об'єкти.

 

Основними об'єктами інституту місцевого самоврядування України є: місцеве самоврядування як вид місцевої суспільно-політичної влади, зокрема, як право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування в містах Києві і Севастополі; питання місцевого значення; порядок здійснення місцевого самоврядування; місцеві вибори, місцеві референдуми, принципи місцевих виборів і референдумів; статус територіальних громад, сільських, селищних і міських рад; статус сільських, селищних і міських голів, статус депутатів місцевих рад, статус голів районної та обласної ради — статус органів самоорганізації населення, функції і повноваження суб'єктів місцевого самоврядування.

 

____________________________________________ 

 

Використана література:

1. Напр.: Кравчук С.С. Государственно-правовые отношения в Советском социалистическом государстве // Советское государство и право. - 1956. - № 10. - С. 95-105; Кечекьян С.Ф. Правоотношения в советском социалистическом обществе. - М., 1958; Толстой Ю.К. К теории првоотношений. - Л., 1959; Коток В.Ф. Конституционно-правовые отношения в социалистических странах // Правоведение. - 1962. - № 1. - С. 41-52; Основин B.C. Советские государственно-правовые отношения. - М., 1959; Xалфина P.O. Общее учение о правоотношении. - М., 1974; Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теорий правоотношений. - М., 1980; Губенко Р.Г. Конституционные правоотношения (Вопросы теории и советской государственно-правовой практики); Автореф. дисс... к.ю.н. - М., 1981; Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. - М., 1985; Гревцев Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. - Л., 1987, та ін.

2.  Юридична енциклопедія: В 6 томах / Редколегія: Ю.С.Шемшученко (голова редколегії) та ін. Т. 4. - К., 2002. - С. 212-213.

3.  Скакун О.Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 396—397.

4.  Курінний Є. Об'єкт права: доктринальні питання визначення категорії // Право України. - 2003. - № 10. - С. 33-34.

5.  Проблемы общей теории государства и права / Под ред. В.С.Нерсесянца. — М., 1999. -С. 382.

6.  Коркунов Н.М. Сборник статей. 1877-1897. - СПб., 1898. - С. 447.

7.  МартенесФ. Современное международное право цивилизованных народов. — М., 1904. - С. 397-415.

8.  Шуршалов В.М. Международные правоотношения. — М., 1971. — С. 149.

9.  Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. — К., 1997. — С. 20.

10.  Административное право Украины / Под ред. Ю.П.Битяка. — X., 2003. — С. 47.

11.  Кримінальне право України / За ред. МЛ.Баженова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. — К.-Х., 2001. - С. 89.

12.  Фінансове право / За редакцією Л.К.Воронової і Д.А.Бекерської. — К., 1995. — С. 42.

13.  Ткаченко Ю.Г. Правовые отношения в советском социалистическом обществе // Теоретические основы Советской Конституции. — М., 1981. — С. 147.

14. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. — М., 2002. — С. 123-124.

15.  Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 369.

16.  Безуглов А.А., Солдатов С.А. Конституционное право России. Том 1. — М., 2001. - С. 55.

17.  Краснов Ю.К. Государственное право России. — М., 2002. — С. 43.

18. Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. — Минск, 2001.  - С. 28.

19.  Фрицький О.Ф. Конституційне право України. — К., 2002. — С. 39.

20.  Тодык а Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 118—120; Конституційне право України / За редакцією В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999. — С. 21.

21.  Конституційне право України / За редакцією Ю.М.Тодики і В.С.Журавського. — К., 2002.  - С. 26.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Конституційне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .