Кримінально-правовий захист особи за короткою редакцією Руської Правди

Усунення небезпеки для життя та здоров'я людини потребує, залежно від джерела небезпеки, у кожному випадку специфічних засобів особистісного і суспільного характеру, серед яких можна виділити звичаї, норми моралі, технічні норми, організаційні, виховні, технічні та ін. Особливе місце належить нормам права. З найдавніших часів писані норми права вважалися досить ефективними засобами захисту життя, здоров'я, свободи і гідності особи.

Екскурс в історію права дає змогу проаналізувати злочини проти життя та здоров'я за Короткою редакцією Руської Правди - однією з перших пам'яток права періоду Київської Русі.

Початковий текст Руської Правди до нас не дійшов. Нині відомо 106 списків Руської Правди, як стверджують В.С.Кульчицький, М.І.Настюк, Б.Й.Тищик. На їхню думку, усі списки складені протягом ХІІІ-ХVІІ ст. Списки прийнято поділяти на три редакції - Коротку, Розширену та Скорочену [5, c.26]. Коротка редакція Правди, за А.Й.Рогожином та В.Д.Гончаренком, поділяється на кілька частин: Правду Ярослава, або Найдавнішу Правду (ст.1-18), Правду Ярославичів, або Статут Ярославичів (ст.19-41), Покону вірного (ст.42) та Уроку мостників (ст.43). Іноді появу Правди Ярослава датують 10-30-ми роками XI ст., а Правди Ярославичів - 50-60-тими роками XI століття. При цьому Коротка редакція Правди як єдиний кодифікований акт, на думку дослідників, з'явилася в кінці XI або на початку XII ст. [4, c.56].

Як пам'ятка права Руська правда вперше була відкрита В.Н.Татіщевим у 1738 р., тобто понад 260 років тому [1, с.223; 9, с.3]. Історики вважають, що найдавніша Правда з'явилася у 1016 р. [2, с.523] або в 1015 році [8, c.85]. І.Д.Бєляєв, посилаючись на літописні джерела, стверджує, що це сталося в 1019 р. [1, c.223], а М.М.Тихомиров - 1036 р. [11, c.48-49]. Попри цю розбіжність у поглядах щодо дати появи Руської Правди, всі вони одностайно пов'язують цю пам'ятку з іменем князя Ярослава Мудрого [7].

Ще й нині залишається спірним питання, чи Руська правда є першим писаним джерелом права Київської Русі. Науковці припускають, що перші писані джерела права були і до Руської Правди, проте на сьогодні не збереглися [5, c.25; 12, c.186-190]. Л.В.Черепнін припускає, що між 882 і 911 роками був створений кодифікований акт ранньофеодального права, який послужив основою для Руської Правди Ярослава Мудрого [13, c.138-146]. Поряд з цим М.Б.Свердлов шляхом порівняння текстів показав схожість Руської Правди з Правдами германців, які, як відомо, були складені значно раніше. Зокрема, Салічну правду відносять до 481-511 р. [10, c.43-69]. Однак, на нашу думку, це не свідчить, що норми Руської Правди запозичені нашими предками у германців. Цілком слушним з цього приводу є висновок відомого чеського вченого XVIII ст. Г.Ірічека, що в однакових умовах розвиваються однакові закони.За його словами, порівняльний аналіз приводить до думки, що різні народи, які в інших відношеннях зовсім не схожі, мали дуже подібні правила і юридичні принципи [14, c.4]. М.Капустін дотримується подібних поглядів. Він вважає, що право як керівна сила діяльності, визначаючи постійні форми відносин між людьми і охороняючи їх, справедливо чи рівномірно для всіх перебуває в тісному зв'язку з тими явищами життя, для яких воно служить нормою. Кожний юридичний інститут існує в реальній дійсності як факт, перш ніж знайде свій вираз у звичаї або в законі. Право не створює відносин між людьми, а лише охороняє своїми заборонами і приписами ту форму відносин, в якій ці відносини мають творчий характер, тобто ведуть до збільшення матеріальних і моральних сил людини [6, c.1]. Такий висновок співзвучний сучасній теорії соціальної зумовленості норм кримінального права [3]. Разом з тим, слід пам'ятати, що відомий вплив на зміст кодифікацій права того часу справляли норми канонічного права. На схожість норм "Святого письма" і "Руської правди" звертає увагу І.Н.Данилевський [15, c.155].

Аналіз тексту Короткої редакції Руської Правди показує, що злочини проти життя та здоров'я не мають чіткої систематизації на види. Однак на його основі можна виділити такі злочини: вбивство (ст.1, 19, 20, 22-27); заподіяння тілесних ушкоджень (ст.5-8); нанесення удару (ст.З, 4, 10, 17); мордування (ст.ЗЗ); погроза (ст.9). Зауважимо, що Коротка редакція Руської Правди не поділяє злочинів на умисні і вчинені з необережності. Тому зробити висновок про караність злочинів умисних і вчинених з необережності немає можливості. Крім того, диспозиції кримінально-правових норм Короткої редакції Руської Правди є простими: вони називають злочин, проте не розкривають його ознак, і тому з'ясувати зміст кримінально-правової заборони можна, лише спираючись на сучасне розуміння поняття того чи іншого злочину.

Вбивство. В названих вище нормах Короткої редакції Руської Правди окремо виділено вбивство: вільної людини ("мужа"), дворецького, князівського тіуна, старшого конюха, князівського старости, князівського рядовича, смерда, холопа, рабині-годувальниці, дядька-вихователя. Не виділено окремо посягання на життя князя чи членів його родини. Термін "муж", як вважають окремі дослідники, охоплював собою кожну вільну людину, в тому числі правителів, князівських дружинників, членів їх сімей [8, c.87]. Інші науковці схильні розуміти під цим поняттям дружинників князя рицарське його оточення [9, c.16].

В основу караності за вбивство покладено соціальний стан потерпілого. За вбивство русина, гридина, купчини, ябедника, мечника, ізгоя чи слов'янина (ст.1) Коротка редакція Руської Правди передбачала віру (штраф) 40 гривень, а за вбивство "мужа" - вільної людини більш вищого соціального положення - криваву помсту. Однак, якщо не буде кому вчинити помсту, то слід було сплатити віру (штраф) 40 гривень. Коло осіб, котрі мали право на помсту, на відміну від договору князя Олега з візантійцями, було звужене і чітко визначене: "брат за брата, син за батька або двоюрідний брат, або племінник з боку сестри." Явний "чоловічий наголос" у цьому вислові та у вислові "вб'є муж мужа" зовсім не означає, що помститися можна було лише за вбивство чоловіків. Очевидно, що і за вбивство вільних жінок цього ж рангу також застосовувалася помста.

Значно суворішим був рівень караності за вбивство князівських слуг найвищого управлінського рангу. Так за вбивство дворецького, під'їздного (збирача податків) (ст.19, 21), тіуна (ст.22), старшого конюшого (ст.23) належало платити віру (штраф) у розмірі 80 гривень. Це може свідчити про те, що князь і його оточення надавали великого значення зміцненню державної влади. Порівнюючи ці підходи, не можна не зауважити розбіжність у розмірі віри (штрафу), передбаченої ст.1 та ст.19, 21, 22 Короткої редакції Руської Правди. А.А.Зімін стверджує, що за ст.1 цієї редакції Правди, якщо не було осіб, які могли б помститися за вбивство рядового члена общини (вільної людини. - В.К.), необхідно було сплатити також віру (штраф) 80 гривень, з яких 40 гривень йшло в княжу казну і 40 гривень - родичам вбитого [8, c.95].

За вбивство залежних людей (невільних), які належали до числа слуг князя, карали менш суворо. Зокрема, за вбивство князівського старости, рабині-годувальниці, дядька-вихователя стягували віру (штраф) у розмірі 12 гривень (ст.24, 27), а за князівського рядовича, смерда, холопа - 5 гривень (ст.25, 26).

Тілесні ушкодження. Традиційного поділу тілесних ушкоджень на види Коротка редакція Руської Правди не знає. Однак із змісту ст.5 можна припустити, що йдеться про тяжкі тілесні ушкодження - "якщо (хто-небудь) вдарить (мечем) по руці і рука відпаде або відсохне". Караність цього злочину рівнозначна караності вбивства - 40 гривень винагороди на користь потерпілого. Очевидно, такий підхід до караності застосовувався і якщо заподіяно шкоди нозі потерпілого. Це випливає із ст.6, де сказано: "Якщо нога залишиться цілою, (але) якщо почне кульгати, то нехай усмиряють (винного) домочадці (пораненого)." Термін "усмиряють" означає можливість застосування членами родини потерпілого ("домочадцями") кривавої помсти [8, c.89]. Поряд з цим за відрубаний палець належало платити потерпілому 3 гривні винагороди (ст.7), а за вирвані вус або жмут бороди - 12 гривень (ст.8).

За удар мечем у піхві, чи рукояткою меча (ст.4), батогом, жердиною, п'ястою, чашею або плазом меча (ст.З) стягували 12 гривень винагороди на користь потерпілого. При цьому звертає на себе увагу той факт, що винагорода потерпілому за відрубаний палець була рівноцінною (3 гривні) винагороді у випадку "коли людина попхне людину від себе чи до себе" (ст.10), тобто заподіяння образи дією.

Із змісту ст.17 Короткої редакції Руської Правди, можна зробити висновок, що розглянуті випадки кримінально-правового регулювання стосувались лише вільних людей. До холопів та інших залежних людей (рядовичів, смердів, закупів, рабів) у випадку заподіяння ними тілесних ушкоджень вільній людині застосовувалась кривава помста: "Якщо холоп ударить вільну людину ... а після того, якщо де-небудь знайде холопа побита людина, нехай його вб'є." Каралося і приховування такого холопа його володарем. Який не бажав його видати. У цьому випадку володареві хлопа треба було забрати собі і заплатити за нього 12 гривень, що можна розглядати як викуп за життя холопа. Очевидно, що такий підхід застосовували і у випадку вчинення вбивства вільної людини холопом або іншою залежною людиною.

Холоп, інша залежна людина, перебували під захистом свого володаря. Доказом цього є припис ст.ЗЗ Короткої редакції Руської Правди, де вказано: "Якщо без княжого розпорядження будуть мордувати смерда (то платити) 3 гривні за образу; а за (мордування) огнищанина, тіуна і мечника - 12 гривень." Потерпілим у наведених випадках був князь і тому винагорода за вчинення названих діянь йшла на його користь.

Як бачимо, майже у всіх згаданих випадках (стосовно тілесних ушкоджень) віра (штраф) на користь князя не сплачувалась.

Привертає увагу те, що кривава помста допускалась у тому випадку, "коли хто-небудь буде побитий до крові або синців", якщо ж потерпілий "за себе не може помститися, то нехай візьме собі з винного 3 гривні винагороди та ще й плату лікареві" (ст.2). Перша особливість такого роду помсти полягала в тому, що право на помсту належало винятково потерпілому, а не його близьким родичам. Друга особливість - винагорода доповнювалася відшкодуванням потерпілому заподіяної злочином шкоди - плати лікареві. Третя особливість - доказами визнавалася лише наявність крові або синяків, а якщо їх не було, то покази свідків: "Якщо хто-небудь буде побитий до крові або до синців, то не шукати цьому чоловікові свідків; якщо на ньому не буде жодних слідів (побоїв), то нехай прийдуть свідки; якщо ж не може (привести свідків), то справі кінець" (ст.2). Принагідно зазначимо, що доказом образи дією (ст.10) могли бути лише покази двох свідків. Іноземців у таких випадках приводили до присяги.

Викладену в ст.9 Правди норму ("якщо хтось оголить меч, але не вдарить (ним), то він покладе гривню") можна розглядати двояко. По-перше, як встановлення винагороди на користь потерпілого за образу дією; по-друге, як встановлення винагороди на користь потерпілого за погрозу вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень.

Коротка редакція Руської Правди містить у собі своєрідний зародок інституту необхідної оборони, поєднаний з кривавою помстою. Зокрема, дозволяли вбивати нічного злодія "у своєму дворі або у будинку, або біля хліва" (ст.38). Однак, якщо злодій був затриманий (зв'язаний) і в такий спосіб утримували його до ранку, то вбивати заборонялося. Той, хто затримав, зобов'язаний був доставити злодія "на княжий двір; а якщо ж (його) вб'ють і люди бачили (його) зв'язаним, то платити за нього."

Коротка редакція Руської Правди, як перший кодекс давньоруського права, який зберігся до нашого часу, заклала основи правового захисту життя і здоров'я особи, що знайшло свій подальший розвиток у наступних кодифікованих правових актах.

--------------------

1. Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства. - М., 1879.

2. Греков Б.Д. Киевская Русь. - М., 1952.

3. Див.: Основания уголовно-правового запрета. - М.: Наука, 1982.; Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно - правових норм. - Свердловск, 1983.; Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. - М., 1986.

4. Історія держави і права України. - К., 1996. - Ч.1.

5. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України.-Львів., 1996.

6. Капустин М. История права. - Ярославль, 1872.

7. Див.:Ланге Н.И.Исследование об уголовеом праве Русской Правды. - С-Пб., 1860; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. - К., 1886; Сергеевич В.И.Лекции по истории русского права. - М., 1910; Тихомиров М.Н. Исследование о Русской Правде. - Москва; Ленинград, 1941; Юшков С.В. Русская Правда: Происхождение, источники, значение. - М., 1950; Греков Б.Д. Правда Русская. М.1947; Греков Б.Д. Киевская Русь. - М.1952.

8. Памятники русского права. - М., 1952.

9. Правда Русская. II. Комментарии. - Москва; Ленинград, 1947.

10. Свердлов М.Б. От закона Русского к Русской Правде. - М., 1988.

11. Тихомиров М.М. Исследование Русской Правды. - Москва; Ленинград, 1941.

12. Хачатуров Р.А. Становление права (на материалах Киевской Руси.) - Тбилиси, 1988.

13. Черепнин Л.В. Общественно - политические отношения Древней Руси и Русская Правда // Древнерусское государство и его международное значение. - М., 1965.

14. Черниловский З.М. Русская Правда в свете других словянских судебников // Древняя Русь: проблемы права и правовой идеологии. - М., 1984.

15. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников (IX-XII вв.). - М., 1998.