/ ГоловнаКримінальне право і процес Вівторок, 22 Березня 2016  
швидкий перехід
сервіс

Економічна злочинність як соціальне явище

Андрій Бойко 25.12.2003, 10:10

Відомості про економічну злочинність ми одержуємо не тільки шляхом повідомлень засобів масової інформації, - її вплив на суспільне життя гостро відчувається в нашій повсякденній реальності. Проте уявлення про це явище, яке спостерігається віддавна щоразу в нових проявах у країнах з різними системами господарювання, і знання щодо його окремих елементів не є досить глибокими як це може видатись на перший погляд.

 

Економічна злочинність, як і будь-яка інша злочинність – це соціальне явище принаймні в таких аспектах: за юридичним визначенням, за історичним походженням і за своїми наслідками [1, с. 6].

 

Поняття "економічна злочинність" не нове у соціальній думці. А проте у наукових кримінологічних дослідженнях проблемі економічної злочинності почали приділяти належну увагу відносно нещодавно: у Західній Європі у 50-роках ХХ ст., у 30-х роках, у Сполучених Штатах. Відтак може скластися думка, що це явище не було характерне для минулих століть. Таку думку може формує і дуже наочний зв’язок цього явища зі сучасними технологіями і формами організації господарської діяльності. Проте коріння економічної злочинності слід шукати у далекому минулому. Безумовно, що за цей проміжок часу економічна злочинність у різні епохи змінювала форми своїх проявів відповідно до економічних систем того чи іншого суспільно-політичного ладу, однак розвиток цього явища зумовлений певними закономірностями, які дають можливість бачити спорідненість між встановленням відповідальності в умовах первіснообщинного ладу, скажімо, за зрубування хлібних дерев на потреби будівництва житла [2, с. 175] і покаранням за шахрайство з фінансовими ресурсами в сучасну епоху.

 

Ця спорідненість виявляється передусім у залежності між способами і умовами господарювання у відповідному суспільстві і криміналізацією окремої господарської поведінки, яка, порушуючи порядок встановленої господарської діяльності, заподіює істотну шкоду господарським суспільним відносинам.

 

Така залежність простежується вже в примітивних формах господарювання у первіснообщинному суспільстві. Соціальні відхилення у господарській діяльності були спрямовані проти господарських інтересів общини чи іншого колективу і, відповідно, суспільної охорони самого механізму господарювання та його предметів. Наприклад, щоб зберегти пасовищне господарство від втрати пасовищ і мисливських угідь, передбачалась відповідальність за покидання наметів та спроби будівництва постійних житлових будівель. Від імені общини чи колективу карали також тих, хто знищував або споживав певні рослини чи тварин в інший спосіб ніж це було визначено для виживання общини чи колективу. Карні санкції застосовували за порушення заборони вивозу за межі Аттики будівельних матеріалів, які використовували для будівництва кораблів.

 

На ранніх етапах економічного розвитку під суспільний захист брали також важливі господарські операції між родами чи іншими колективами, зокрема обмін товарами. Ацтеки карали смертю за насильницькі дії, вчинені під час торгів. Перед­бачалися також суспільні заборони щодо вчинення дій, які б порушували порядок використання дорогоцінних металів під час проведення товарообмінних операцій. З часу введення грошей як платіжного засобу карались дії, які полягали у заниженні в них вмісту дорогоцінних металів. Уже в Епірі і Дігмі у V ст. до н.е. діяли тимчасові торговельні суди, які розглядали справи про порушення правил торгівлі [3, с. 22].

 

Все це підтверджує, що соціальні об’єднання у формі общин чи інших колективів людей для захисту своїх господарських інтересів передбачали відповідальність за вчинення заборонених дій, які порушували встановлений порядок і форми здійснення господарської діяльності. Соціальні відхилення у господарській поведінці пояснюються об’єктивними і суб’єктивними суперечностями у розвитку первіснообщинної суспільно-економічної формації, які порушували взаємозв’язок особи з відповідним соціальним середовищем і призводили до таких форм поведінки особи, яка не узгоджувалась з існуючими формами господарювання. Іншими словами, головною причиною таких соціальних відхилень були суперечності між вимогами общини щодо дотримання визначеного нею порядку господарювання та інтересами господарюючого суб’єкта. А це суперечності у своїй основі мають соціальний характер.

 

Адміністративно-господарське об’єднання общин, утворення надобщинних органів влади разом з сукупністю інших суттєвих факторів у кінцевому результаті привели до формування держав і їхнього апарату, а також до оформлення примусово-каральної функції держави. Держава встановила загальнодержавний контроль над ресурсами, забезпечила правове регулювання порядку здійснення господарської діяльності, а також окреслила межі кримінально-правової охорони господарських суспільних відносин.

 

Утримання державного апарату і забезпечення виконання функцій держави завжди потребували від суспільства великих витрат. Забезпечення суспільних інтересів вимагає централізованого формування коштів на такі цілі, що здавна завжди створювало криміногенну ситуацію. З одного боку піддані намагалися всіляко уникнути платежів до державної скарбниці, вчиняючи таким чином злочини, а з іншого чиновники державного апарату мали чудову нагоду для зловживань, обкрадаючи і державу, і підданих.

 

Зловживання відомі ще з історії Стародавнього Риму. Так Міддендорф докладно описує зловживання римських чиновників, які збирали податки, і намісників, які керували римськими провінціями. Ці зловживання порушували інтереси як окремих осіб, так і цілих громад, а призводили до зубожіння державної скарбниці. Спроба зменшити ці зловживання у провінціях за часів імператора Августа за рахунок збільшення виплати за службу була марною, відтак постала необхідність створити спеціальні суди, які судили вищих провінційних урядовців [4, с. 55].

 

Відродження натурального господарства у період середньовіччя зменшило коло загальнодержавних господарських інтересів та вплив державного апарату на порядок та форми господарської діяльності. Причиною цього була феодальна роздробленість і, як правило, кожен феодал міг самостійно визначати порядок здійснення господарської діяльності в межах свого володіння, і порушення встановленого порядку у багатьох випадках передбачало кримінальну відповідальність. Це призвело до загального зменшення кримінально-правової охорони господарської діяльності і, відповідно, до зменшення рівня економічної злочинності. Загальнодержавними господарськими інтересами, здебільшого нехтували тільки окремі феодали, однак таке ігнорування дедалі набувало великого розмаху.

 

З переходом до капіталістичної системи господарювання докорінно змінюється сфера кримінально-правової охорони господарських відносин. Поява нових форм господарської діяльності, а також докорінна зміна господарського механізму потребували забезпечення охорони інтересів власника, обмеження монополізму на ринку і створення рівних умов та добросовісної конкуренції для всіх суб’єктів господарської діяльності. Для досягнення цих завдань держава постійно намагалася розширювати регламентування порядку здійснення господарської діяльності, зокрема і шляхом обмеження чи заборони певних видів та форм господарської поведінки, визначаючи відповідальність за порушення цих обмежень чи заборон.

 

Відтак, як бачимо, система господарювання впливає не тільки на криміналізацію окремої господарської поведінки, яка суперечить суспільним господарським інтересам, але й призводить до суттєвої зміни сфери кримінально-правової охорони господарських відносин.

 

Втручання держави в господарську діяльність, встановлення та постійна зміна господарського механізму держави були спрямовані на досягнення завдань суспільно-економічного та культурного розвитку, тому виникали і змінювались, рухаючись у ногу з часом, фінансово-господарські інституції (змінювалась роль і діяльність банків, виник обіг цінних паперів, безготівковий розрахунок, субвенції та пільгові кредити, виділені державою на господарські цілі, з’явилось страхування тощо), які суттєво змінили динаміку економічного обігу і вже зсередини ХІХ ст. призвели до обмеження особистих контактів та фізичної, безпосередньої передачі майнових цінностей. Натомість розвиваються опосередковані і часто неперсоніфіковані господарські зв’язки, які набувають абстрактного характеру [5, с. 7]. Господарська діяльність ускладнюється щораз більшою кількістю ланок, зростає значення зв’язків і посередництва між ними. Множаться і з’являються нові форми довірчих форм діяльності і репрезентація економічних інтересів. Така внутрішня структура господарської діяльності створює сприятливі умови для зловживань, недобросовісності, шахрайських маніпуляцій, старанно прихованих під виглядом легальної господарської поведінки. Щоб обмежити виникнення ексцесів у господарській діяльності, які можуть загрожувати не тільки інтересам окремих суб’єктів господарювання, але й суспільним господарським інтересам, держава щораз більше вдавалась до кримінально-правових заходів впливу на господарську діяльність.

 

Сьогодні важко уявити, щоб в умовах сучасних технологій господарювання і при тій шкоді, яка може бути завдана у випадку зловживання цими технологіями, демократичні держави обмежували сферу кримінально-правової охорони господарської діяльності, Навпаки, спостерігається протилежна (іноді і не зовсім виправдана) тенденція – дедалі активнішого звернення до кримінально-правової заборони у господарській діяльності. Відтак доходимо висновку, що зміна економічної системи та господарського механізму зумовлюють не тільки необхідність криміналізації певної господарської діяльності, але й ведуть до зміни всієї кримінальної політики держави у цій галузі.

 

Проте зауважимо, що у суспільній свідомості завжди панувала думка, що і законодавець, і державні органи більш поблажливо ставляться до господарських зловживань і відповідно осіб, які вчиняють такі діяння ніж, до інших правопорушників.

 

Існуючий в суспільстві погляд, що особи, які вчиняють злочини у сфері господарської діяльності є привілейованими порівняно зі звичайними злочинцями має багатовікові традиції. Відомий гуманіст Еразм Роттердамський ще у ХVІ ст., висміюючи всю систему середньовікових поглядів, писав, що того, хто конячку краде карають смертю; до тих, хто привласнює суспільні гроші або отримує шляхом лихварства, використанням монопольного становища або іншим нечесним шляхом набагато більшу вигоду для себе, співвітчизники ставляться з повагою. Хто дасть комусь іншому отруту, буде покараний за вбивство, але той, хто неякісним вином чи олією отруює ціле суспільство, залишається на свободі [4,с. 57]. Напевне незалежно від наведеного прикладу, подібні оцінки панували і з давніших часів.

 

І насправді, заможні та наділені владою особи, здебільшого, користуючись загальною повагою громадян, нерідко виступали у ролі суб’єктів суспільно небезпечних правопорушень під час здійснення господарської діяльності. Вчиняли вони ці правопорушення не з причин матеріальної скрути чи недостатнього розуміння характеру вчинюваного або неосвіченості, а щоб перемогти конкурентів і зміцнити свої соціальні позиції та політичний вплив у суспільстві. Тому не дивно, що в кінці ХІХ на початку ХХ ст. панівна еліта та великі підприємці доводили, що така поведінка є морально нейтральною і що головним рушієм прогресу є саме багаті підприємці, і щоб залишатися "на плаву" їм необхідно йти на "певні жертви" (правопорушення). Їхній девіз: мета оправдовує засоби. Тому всі засоби, які застосовують ці особи заради збереження свої позиції вважались необхідними для блага суспільства. Одним з перших хто обґрунтував суспільну небезпеку такої поведінки і висунув тезу про "злочини білих комірців", був Е. Сатерленд, який, виступаючи на засіданні Американського Товариства Кримінологів у 1939 році, зазначив, що ці особи посідають високе становище у суспільстві і використовують його, зловживаючи довірою [6].

 

Однак після Другої світової війни у Європі почали дедалі частіше схилятися до думки, що для вчинення економічних правопорушень не треба бути наділеним великими повноваженнями чи посідати високе становище, хоч цілком ясно, що ці особи мають значно ширші можливості для протиправної господарської поведінки. Водночас у багатьох країнах чимраз більше уваги приділяють кримінально-правовим заходам боротьби з господарськими правопорушенням. Законодавці розуміли, що система господарювання є такою ж цінністю для держави як життя чи здоров’я її громадян або ж інші блага, які ставляться під охорону кримінального закону. Тільки збалансована система господарювання, функціонування найважливіших ланок якої ставиться під охорону кримінального закону може забезпечити розвиток суспільства і задовольнити потреби кожної окремої особи.

 

Ще й сьогодні панує думка, що можливості кримінального права недостатньо використовуються для боротьби з господарськими правопорушеннями. Так у жовтні 1990 р. на міжнародному семінарі, організованому Інститутом Макса Планка, Г. Отто стверджував, що доки кримінальний кодекс буде Великою Хартією Свободи для господарських злочинців, доти кримінальне право матиме у боротьбі з ними зв’язані руки [7, c. 11]. Проте багато кримінологів висловлюють думку про невиправдане захоплення і, відповідно, недостатню ефективність надто широкого використання кримінально-правових заходів боротьби з господарськими патологіями. Зокрема, М. Шубарт, аналізуючи ситуацію у Німеччині, зазначив, що з часу, коли гасло боротьби з економічною злочинністю стало популярним, виникає небезпека, що законодавець, опинившись під тиском ідеологічних міркувань, приймає теоретично необґрунтовані норми і практичний ефект від їхнього застосування є сумнівним [8, с. 80]. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, де рівень економічної злочинності стрімко зростає і де покладаються надто химерні надії на можливості кримінально-правових заходів боротьби з господарськими патологіями (сюди можна віднести і Україну сьогодні).

 

Однак у країнах з перехідною економікою економічна злочинність набуває масового негативного явища внаслідок дисфункції соціальних інститутів і, відповідно, деформації соціальних цінностей, норм та відносин. Саме це перетворює індивідуальні прояви господарських правопорушень у масове і соціально значуще явище. І відсутність масових соціальних конфліктів у державі свідчить про те, що у ній склалися компенсаційні механізми виживання, які переважно діють поза системою легітимних суспільних відносин, як правило, саме у формі протиправної господарської діяльності. В цьому випадку в основі такої поведінки лежить деградація суспільної моралі, передусім – зникнення у груповій свідомості імунітету до протиправної діяльності, ліквідація системи соціальних гарантій, а також значне збільшення різниці та співвідношення у життєвому рівні між тими, хто живе за межею бідності і багатою частиною населення. Чим сильніший демографічний тиск і менш розвинута соціальна інфраструктура, тим більшою мірою переважать протиправні форми господарської діяльності.

 

Проте незалежно від соціально-економічної та політичної систем багато проявів господарських патологій повторюються віками. Так високою криміногенністю ще з найдавніших часів завжди характеризувалася діяльність спричинена використанням платіжних засобів. Дорогоцінні метали, які виступали в їхній ролі, завжди були предметами підробок. Не менш криміногенними були фінансові, митні і податкові інституції.

Віками гостро криміногенними є переробка природних корисних рослин, а також торгівля. З найдавніших часів є свідчення про покарання за підробку вина і оливи, також за торгівлю такою продукцією, за спекуляцію збіжжям і продуктами його переробки [3, c. 26-31].

 

Ще в Стародавньому Римі виявлені зловживання під час будівельних робіт. Так Міддендорф нагадує, що в 70-х роках до н. е. римський консул Марк Красс був відомий своїми сумнівними справами у будівництві. На ХІХ ст. випадають великі зловживання під час будівництва залізниць у Сполучених Штатах Америки. Газета "Нью Йорк Таймс" повідомляла про зловживання та шахрайства, як з боку найвищих службових осіб, так і звичайних працівників [4, с. 56-63].

 

Європейська преса після Другої світової війни часто інформувала про будівельні афери в Італії, Німеччині та Франції. Правопорушення були пов’язані з утворенням фіктивних спілок, які вводили в оману майбутніх мешканців будинків, складаючи неправдиві кошториси, маніпулюючи цінами тощо [3, с. 37].

 

Економічній злочинності упродовж багатьох століть також властива тенденція до стійкої злочинної діяльності і діяльності у злочинних групах з що раз вищим ступенем організації [9, с. 70].

 

Соціально-економічна природа економічної злочинності простежується і в її наслідках. За Г. Oттo, ці наслідки полягають у послабленні довіри суспільства до ефективності господарського механізму держави, а також політичної системи, з якою його пов’язують [10, c.364]. В умовах інтенсивного зростання економічної злочинності це загрожує навіть нормальному функціонуванню як політичних, так і соціально-економічних інститутів держави. Економічна злочинність послаблює конкурентне середовище в господарському механізмі держави і посилює соціальний статус та вплив тих осіб, які є суб’єктами такої діяльності. Саме вони дістають змогу впливати на окремі сфери політики держави (передусім – це податкова, митна та кредитна політика держави), а також на діяльність контрольних та правоохоронних органів. Завжди існує небезпека, якщо обсяги економічних, (і не тільки економічних), тіньових зв’язків не локалізувати, то легальна підприємницька діяльність є неможлива через слабкі позиції тих суб’єктів, які ведуть таку (легальну) діяльність [11, c.26].

 

––––––––––––––––––––

 

1. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М.: Изд. группа "ФОРУМ-ИНФРА-М", 1998.

2. Makarewicz J. Einf?hrund in Philosophie des Strafrechts auf Entwicklungsgeschichtlicher Grundlage. - Stuttgart, 1906.

3. Pawe?ko W. Zapobieganie przest?pstwom gospodarczym. Warszawa, 1971.

4. Middendorff W. Historische und vergleichende Aspekte der Wirtschaftskriminalit?t. - Freiburg B. – "Freiburg a B. Universit?tsbl?tter", 1982. – T.77.

5. Tiedemann K. Multinationale Unternehmen und Strafrecht. Kolonia;-Berlin;-Monachium, 1980.

6. Sutherland E.H. White Collar Criminality // American Sociological Review. V. 1940. P. 1-12.

7. Otto H. Strafrechtsdogmatische Aspekte der Wirtschaftskriminalit?t. – Freiburg, 1990.

8. Die Verh?ltnis von Strafrechtswissenschaft und Gezetzgebung im Wirschaftsrecht // Zeitschrift f?r die gesamte Strafrechtswissenschaft. – 1980. – Z.1. T. 92.

9. P?ywaczewski E. Przest?pczo?? zorganizowana i jej zwalczanie w Europie Zachodniej. Warszawa, 1992.

10. Konzeption und Grunds?tze des Wirtschftsrechts-Dogmatischer Teil // Zeitschrift f?r die gesamte Strafrechtswissenschaft. – 1984. – Z.2. – T.96.

11.  Report of the European Committee on Crime Problems on economic crime // Council of Europe, Legal Affaires, Economic Crime. – Strassbourg, 1981.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Кримінальне право і процес /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .