Поняття і значення обставин, що виключають злочинність діяння у кримінальному праві України і Франції: порівняльний аналіз

Об’єктивно однакові дії особи залежно від конкретних обставин, а також законодавчого їх врегулювання можуть оцінюватись трояко: як правомірні і суспільно корисні, як суспільно небезпечні та протиправні та як такі, ставлення до яких законодавства й суспільства є нейтральним.

Предметом нашого розгляду будуть обставини, за наявності яких дії особи, об’єктивно схожі зі злочинними, оцінюються як правомірні.

Найперше варто зазначити, що Кримінальний кодекс України 2001 р. покінчив з розбіжністю у назві цих обставин, назвавши їх обставинами, що виключають злочинність діяння. Окрім цього, перелік обставин, що виключають злочинність діяння регламентованих чинним КК України, значно розширено порівняно з КК України 1960 р. В новому Кодексі знайшли закріплення раніше не регламентовані обставини, а саме: уявна оборона, фізичний або психічний примус, діяння пов’язане з ризиком, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Незважаючи не це, на нашу думку, цей інститут не отримав належного опрацювання в правовій науці нашої держави.

Не вдаючись безпосередньо до їх аналізу, спробуємо з’ясувати, яку суть вкладають у поняття обставин, що виключають злочинність діяння, українські правники та яке місце їм відводиться.

Автори підручника "Загальна частина кримінального права України" за редакцією професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація визначають поняття обставин, що виключають злочинність діяння – як передбачених КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожих зі злочинами суспільно корисних (соціально прийнятних) і правомірних вчинків, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим – і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Практично аналогічної позиції притримується і професор П.С. Матишевський. Під обставинами, що виключають злочинність діяння, він пропонує розуміти діяння, які за своїми зовнішніми ознаками мають схожість з діяннями, передбаченими кримінальним законом як злочин, і які за певних умов вважаються правомірними.

Таким чином, у першому випадку поняття обставин ототожнюється з вчинком, у другому – з діянням. Вважаємо вищевикладений підхід до трактування поняття обставин, що виключають злочинність діяння, не зовсім правильним.

Найперше з’ясуємо тлумачення слова "обставина". Обставина – це другорядний член речення, який вказує на різні умови, за яких відбувається дія або виявляється ознака.

Виходячи з викладеного, на нашу думку, слід вважати, що обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені в законодавстві умови, за наявності яких діяння, формально подібне до злочину, не є злочинним, а в окремих випадках є навіть суспільно корисним.

Це підтверджується і тим, що за результатами кваліфікації дій особи, яка, наприклад, захищаючи своє життя, заподіює посягаючому тілесні ушкодження, ми не робимо висновку, що особа вчинила необхідну оборону, а говоримо про вчинення діяння в стані необхідної оборони.

Окрім цього, невизначеним є також місце обставин, що виключають злочинність діяння в кримінальному праві України.

У КК України 1960 р. ст. 15, 16, які регламентували обставини, що виключають злочинність діяння, знаходились у главі "Про злочин". Місце ж обставин, що виключають злочинність діяння, у чинному КК України, а отже – і в науці кримінального права, дещо незрозуміле.

Тому цікавим і корисним є з’ясування, як вирішується це питання французькими правниками.

Найперше, варто зазначити, що поняття обставин, що виключають злочинність діяння, ні французька кримінально-правова наука, ні законодавство не використовує. Однак КК Франції встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. До їх числа належать: неосудність, примус до вчинення злочину, помилка в праві, вчинення дій, дозволених законом чи підзаконним актом, виконання наказу законного органу влади, правомірна оборона, відвернення небезпеки, недосягнення особою 13-річного віку (ст. 122-1–121-8 КК Франції).

Ототожнення ознак, які виключають наявність суб’єкта злочину, та обставин, що виключають злочинність діяння, пояснюється тим, що французьке кримінальне право історично виходить з концепції про свобідну волю суб’єкта злочину, про здатність суб’єкта "розуміти і бажати". В певних випадках ця здатність буває порушена. До таких випадків французькі юристи якраз і відносять: малолітство (до 13 років), божевілля (за Кодексом 1992 р. – неосудність), примус і помилку, вважаючи ці обставини "умовами неосудності".

Зрозуміло, що такий підхід не є правильним, адже кримінально-правове значення цих обставин є різним. При малолітстві і неосудності потрібно говорити про відсутність суб’єкта злочину. При наявності примусу до вчинення злочину, помилки в праві, вчинення дій, дозволених законом чи підзаконним актом, виконанні наказу законного органу влади, правомірній обороні та відверненні небезпеки – про відсутність вини.

Ця різниця має не тільки теоретичний характер. Аналіз норм КК Франції свідчить і про різні правові наслідки для особи за наявності вищеперерахованих обставин. За відсутності суб’єкта злочину, через малолітство чи неосудність хоча кримінальне переслідування і припиняється з моменту їх встановлення, однак слідчі та юрисдикційні органи можуть визнати особу небезпечною для суспільства з подальшим застосуванням до неї кримінально-правових заходів, не пов’язаних з покаранням, – заходів виховного чи медичного характеру.

У випадку вчинення діяння за наявності інших вищеперерахованих обставин такі заходи не можуть бути застосовані. Особа не може бути визнана небезпечною для суспільства.

Таким чином, про примус, помилку, дозвіл закону чи підзаконного акту, наказ законного органу влади, правомірну оборону чи відвернення небезпеки слід говорити як про обставини, що виключають злочинність діяння за українською кримінально-правовою термінологією, а не про "умови неосудності".

Проте науковий інтерес для нас становить не стільки трактування сутності цих обставин, скільки трактування їх місця і значення у кримінальному праві Франції.

Французькі юристи відсутність у діянні особи обставин, які виключають злочинність діяння, виділяють як окрему обов’язкову ознаку злочинного діяння та як обов’язкову підставу кримінальної відповідальності. Вважаємо, що такий підхід є правильним і заслуговує на увагу.

У зв’язку з цим виникає питання про ефективність регламентації поняття і ознак злочину та підстави кримінальної відповідальності в кримінальному праві України.

З’ясування цього питання має важливе теоретичне і практичне значення, зокрема для кваліфікації злочинів.

За твердженням В.О. Навроцького першою дією, яку включає в себе кваліфікація злочинів, є вибір норми, яка передбачає відповідальність за скоєне. При цьому робиться попередній висновок про те, що посягання є саме злочином, а не адміністративним проступком, цивільним деліктом чи іншим правопорушенням. Наступна дія – встановлення відповідності між ознаками діяння і ознаками злочину, передбаченими законом. Констатація наявності всіх ознак злочину є підставою для переходу до вирішення інших кримінально-правових питань, зокрема призначення покарання, звільнення від покарання тощо. І останньою дією є закріплення результатів кваліфікації. Одним із таких результатів може бути висновок, що діяння особи передбачено кримінальним законом, але вчинено при обставинах, що виключають злочинність діяння.

Виникає питання, на якій стадії кваліфікації повинно вирішуватись питання про наявність обставин, що виключають злочинність діяння.

Вважаємо, що питання про їх наявність повинно вирішуватись на першому етапі кваліфікації. Адже сама їх назва, на нашу думку, дозволяє стверджувати, що наявність цих обставин означає відсутність злочину. Таким чином, відсутність обставин, що виключають злочинність діяння, необхідно розглядати як обов’язкову ознаку злочину.

З іншого боку, для встановлення формальної ознаки злочину – його протиправності – необхідно встановити, що його ознаки співпадають з ознаками злочину, закріпленого в конкретній статті Особливої частини КК України. Вчинення ж особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, згідно з ч. 1 ст. 2 КК України є підставою кримінальної відповідальності.

Таким чином, визначаючи, чи є суспільно небезпечне діяння особи протиправним, ми відразу ж встановлюємо, чи є підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Вважається, що підстава притягнути особу до кримінальної відповідальності виникає при тотожності ознак юридичного і фактичного склад злочину.

Однак при застосуванні кримінально-правових норм це правило часто порушується.

Це стосується насамперед кримінальної відповідальності за незакінчену злочинну діяльність та співучасть у злочині. У цих випадках немає тотожності між ознаками юридичного і фактичного складу злочину. Вважається, що в таких випадках відсутні ознаки фактичного складу злочину компенсуються посиланням на ст. 14, 15 КК України або відповідну частину ст. 27 КК України.

І навпаки, мають місце випадки, коли при тотожності між ознаками юридичного і фактичного складу злочину відсутні підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Мова йде про наявність обставин, що виключають злочинність діяння. Тобто відсутність обставин, що виключають злочинність діяння, виступає підставою кримінальної відповідальності.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що, на нашу думку, обставини, які виключають злочинність діяння, повинні займати в кримінальному праві України таке місце: їх відсутність слід вважати обов’язковою ознакою злочину та, поряд з наявністю у діянні особи складу злочину, окремою обов’язковою підставою кримінальної відповідальності.