Порівняльний огляд законодавства ЄС та законодавства України в сфері конкуренції

Неможливо уявити собі ефективного функціонування сучасного ринку без проведення зваженої політики конкуренції, яка виступає однією з форм державного регулювання ринкових відносин. Ринок за своєю природою є стихійним утворенням, правила якому диктуються переважно двома чинниками – попитом та пропозицією. Історично функція саморегуляції на ринку відбувалась за допомогою конкурентної боротьби між підприємствами, які отримували попит на свою продукцію шляхом поліпшення її якості. Підприємства вдавалися до різноманітніших заходів для того, щоб завоювати споживача на своєму ринку. Це спричиняло завищення цін понад їх ринкову вартість, збільшення товародефіциту, дискримінацію малого та середнього виробника. У регулювання ринкової економіки повинна була втрутитись держава шляхом установлення обмежень та пільг, виконуючи при цьому суто регуляторну функцію.

Про переваги вільного ринку перед ринком, монополізованим державою, вочевидь свідчать факти економічного зростання в державах-членах Європейського Союзу, і не варто нагадувати, які фактори є визначальними для режиму вільної торгівлі. Проте на сьогодні запровадження чітких правил конкуренції на ринку України видається надзвичайно складним, адже процеси приватизації та роздержавлення все ще тривають, українські підприємства ще не свідомо ставляться до умов чесної конкурентної боротьби, багато галузей промисловості дотепер залишаються монополізованими державою, a їхні правонаступники продовжують практику зловживання монопольним становищем. Для успішного проведення ринкових реформ дуже важливо усвідомлювати, що мається на увазі під політикою конкуренції та умовами і засадами чесної конкуренції. На сьогодні  вихід України на міжнародний ринок, приєднання до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі та Світової Організації Торгівлі, інтеграція до Європейського Союзу є пріоритетними напрямками державної політики. Як же регулюється політика конкуренції в Європейському праві?

Говорячи про систему, що склалася в сфері СОТ, в основі документів про СОТ лежить декілька базових засад, серед яких проголошено, що “торговельна система має бути відкритою для чесної конкуренції, як, наприклад, – шляхом знеохочення таких нечесних прийомів, як, скажімо, експортні субсидії, та продаж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту” [1]. СОТ – це результат глобальної економічної інтеграції, відповідно, знищення бар’єрів у торгівлі та інвестиціях, тому що розвиток інтеграційних міжнародних процесів став закономірним результатом зростання міжнародного руху товарів та послуг, а також факторів їх виробництва, що вимагало створення більш надійних виробничо-збутових зв’язків та усунення численних перешкод на шляху міжнародної торгівлі.

Політика конкуренції в світовому масштабі сьогодні виробила ряд правил та умов, дотримання яких дає змогу не тільки приєднатися до світового ринку, але й конкурувати на рівних умовах на ринках інших країн. Політика конкуренції, таким чином, може розглядатися як елемент економічної політики, базові принципи якої мають на меті забезпечення зони вільної торгівлі. Тому є дуже важливим забезпечити відповідність законодавства та його застосування в сфері регулювання конкуренції.

У порівнянні із СОТ Європейське Співтовариство являє собою найбільш інтегроване економічне об’єднання, що завершилось створенням єдиної валютної системи та початком обігу єдиної валюти – Євро. В Європейському Співтоваристві забезпечення рівних конкурентних можливостей для всіх підприємств на території всіх держав - членів Європейського Союзу досягається шляхом централізованого правового регулювання та забезпечується тим, що називається в теорії міжнародного права принципом наднаціональності, який означає, що норми, створені міжнародним об’єднанням, мають перевагу над нормами національного права. Такі норми є частиною національного права, мають пряму силу дії і обов'язкові для застосування, у тому числі в діяльності національних судових органів. Це формує специфічну правову систему, де право ЄС має перевагу над національним правом держав - членів ЄС, тому у разі невідповідності національного права праву ЄС діють принципи верховенства права ЄС і прямої дії норм права ЄС.

Політика конкуренції є необхідною для вдосконалення функціонування  внутрішнього ринку в Європейському Союзі.[2] Європейське Співтовариство розглядає політику конкуренції як інструмент для підвищення економічної ефективності та створення сприятливого клімату для розвитку технічного прогресу, яка в той самий час має на меті захист прав споживача через створення для нього найкращих умов придбання товарів та послуг, а також надання однакових можливостей товаровиробникам, попередження інфляції. Забезпечення конкурентостпроможності малого товаровиробника сприяє, у свою чергу, створенню нових робочих місць, посиленому обігу коштів, поповненню бюджету та економічному зростанню. Визначаючи таку конкуренцію, вона характеризується як “здорова” [3] конкуренція і має на меті гарантувати цілісність внутрішнього ринку та уникнення монополізації ринків окремих товарів через заборону розподілу ринку окремими підприємствами шляхом укладення обмежувальних угод або злиття (концентрації) певних компаній. Також – це захист проти використання окремими підприємствами їх економічного становища щодо менших підприємств (зловживання монопольним становищем). Політика конкуренції також покликана попереджувати дії держави, уряду, органів державної влади, спрямовані на встановлення дискримінаційних умов для державних підприємств або на надання дискримінаційної державної допомоги підприємствам приватного сектора (державна допомога). Принципові положення щодо регулювання конкуренції ЄС містяться в Розділі 4, главі 1 “Правила конкуренції”, статтях 81(85) - 89(94) Амстердамського Договору [4]. Детальні правила застосування цих статей та процедурні питання врегульовані вторинним законодавством, а саме: регламентами та директивами ЄЕС, ЄС, рішеннями ЄСВС, рекомендаціями, повідомленнями та іншими актами Комісії. Тлумачення застосування законодавства міститься в рішеннях Європейського Суду. Основні сфери, де здійснюється регулювання, можна визначити як такі:

Обмежувальні угоди та узгоджена практика

Стаття 81(1) Договору встановлює заборону укладення обмежувальних угод та узгодженої практики (дій або бездіяльності), які “можуть негативно вплинути на торгівлю між країнами-членами і які мають на меті недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку між підприємствами" [5]. Ця заборона застосовується як до горизонтальних угод (між підприємствами, які перебувають на одній стадії виробництва, обробки чи продажу продукції, товарів чи  послуг), так і до вертикальних угод (між підприємствами, які обслуговують різні стадії виробництва, обробки чи продажу)[6]. Горизонтальні та вертикальні угоди розрізняються за стадією виробництва,  що має суттєве значення для з’ясування, чи мало місце порушення статті 81 Договору. Угода визнається обмежувальною, якщо вона укладена між двома чи більше сторонами і вимагає від однієї чи більше сторін згоди на прийняття певного виду поведінки.[7]

Складним виявляється питання визначення поняття узгодженої практики, якою, за загальним правилом, вважаються будь-які дії, які супроводжують обмежувальні угоди і включають координацію дій між підприємствами, що входять до подібного виду угод. За визначенням Європейського Суду, узгоджена практика - це термін, який охоплює неформальні "приховані угоди" між підприємствами та застосовується до тих підприємств, які свідомо вчиняють такі практичні спільні дії, якими створюють загрозу конкуренції. [8] Такі приховані угоди подекуди досить важко виявити, тому висновок про їх існування можна робити виходячи з детального аналізу наявних фактів та обставин справи. Наприклад, у справі AEG Європейський Суд з’ясував, що відмова AEG прийняти нового торговця як учасника  мережі розповсюдження  не була актом волевиявлення виключно AEG , а являла собою предмет таємної домовленості між постачальником  та іншими торгівцями, які вже були допущені до мережі торгівлі.[9] Оскільки існують труднощі в розмежуванні цих двох видів поведінки, Європейська Комісія розрізняє угоди, які підпадають під дію Статті 81(1), та подібну поведінку (узгоджену практику), яка суперечить вимогам статті 81(1).

Співтовариство проводить широкомасштабну політику щодо обмежувальних угод та узгодженої практики. Тому певні види угод прямо забороняються, майже без винятків, до яких відповідно до статті 81(1) та законодавства, яке деталізує статтю 81(1), відносяться горизонтальні або вертикальні угоди, які фіксують ціни прямо чи побічно; угоди про умови продажу; угоди, які поділяють ринок на сегменти, як такі, що містять скорочення цін, або такі, що спрямовані на заборону, обмеження чи, навпаки, на підвищення імпорту чи експорту певних товарів; угоди про створення чи розповсюдження квот на виробництво; угоди про здійснення спільного продажу; угоди про розподіл ринку; угоди про створення ринків, розрахованих на певне коло осіб; угоди, якими створюються дискримінаційні умови для інших сторін; угоди про колективне бойкотування; угоди про добровільні утримання (угоди із незастосування певного виду конкурентної поведінки).[10]

Класичними порушеннями Статті 81(1) вважаються такі дії:

заборони на експортні операції та інші обмеження на паралельний імпорт;

обмеження кола споживачів, які покладаються на організації реалізації та збуту;

фіксування цін між конкуруючими підприємствами;

угоди про узгодження цінової політики;

спільні дії між конкуруючими підприємствами;

угоди про розподіл ринку;

угоди про обмеження участі в торгових ярмарках.[11]

Стаття 81(2) закріплює, що угоди, укладені на обмеження, викладені в Статті 81, автоматично є нікчемними, тобто не породжують юридичних наслідків і є недійсними з моменту їх укладення. Якщо ж вони є суттєвою частиною договору, то весь договір вважається таким, що не має юридичної сили. Порушення Статтей 81 (1) та 82 ведуть також до накладення штрафів та виникнення відповідальності за шкоду, заподіяну такими діями. Прикладом порушення вимог Статті 81(1) можна навести справу Volkswagen case, рішення Комісії 1998 року [12], за які Комісія оштрафувала Volkswagen АG на 102 млн. за обмеження міжкордонної торгівлі транспортними засобами. Volkswagen АG, разом з його відділеннями Audi AG та Autogerma SpA, порушив вимоги Статті 81(1) шляхом укладення угод з італійськими підприємствами про недопущення та обмеження продажу споживачам, а також іншим посередникам на території інших держав-членів у мережі розповсюдження своїх товарів.

Стаття 81(1) містить також певні винятки, а саме: передбачає можливість укладення таких угод (вчинення узгоджених дій), якщо вони відповідають встановленим вимогам. Комісія визначила цілі групи угод, які підлягають звільненню від дії статті 81(1). Сюди входять угоди про координацію дій, спрямованих на покращення якості продукції чи розвитку технічного та економічного прогресу, та деякі види договорів, наприклад, про виключну дистрибуцію, ліцензійні договори про передачу технологій, договори про спеціалізацію, франчайзінг, та деякі договори в сфері страхування.[13] Відносини, які виникають в сфері регулювання таких узгоджених дій, детально регулюються окремими Регламентами, прийнятими на застосування статті 81 (3).[i]

Монопольне становище на ринку

Стаття 82 Договору про створення Європейського Союзу стосується зловживання монопольним становищем на ринку: “будь-яке зловживання одним чи більше підприємством своїм монопольним становищем на спільному ринку чи на його суттєвій частині забороняється як таке, що не узгоджується зі спільним ринком остільки, оскільки це може негативно вплинути на торгівлю між державами-членами”.[14]

Монопольне становище на ринку визначається як економічна влада певного підприємства, яка дозволяє йому чинити перешкоди ефективній конкуренції на своєму ринку та ставить підприємство у таке становище, коли воно може впливати на умови розвитку конкуренції і діяти, незважаючи на такі умови. Зловживання монопольним становищем має місце, коли поведінка такого підприємства впливає на структуру певного ринку чи на рівень конкуренції на цьому ринку, навіть якщо така поведінка і заохочується національним законодавством. Зловживанням відповідно до права ЄС, зокрема статті 82(86) Амстердамського Договору, вважається:

-  пряме чи непряме нав’язування несправедливих цін або встановлення будь-яких інших несправедливих умов торгівлі;

- скорочення виробництва, звуження ринку чи скорочення технічного прогресу, яке може зашкодити споживачеві;

- застосування нерівних умов до рівнозначних операцій із різними сторонами;

- укладання угод за умови погодження інших осіб, які не беруть участь в укладенні угоди в якості сторони;

У справі Alpha Flight Services/ Aeroport de Paris (ADP) [15] Комісією було з’ясовано, що оператор двох Паризьких аеропортів зловживав своїм монопольним становищем через запровадження дискримінаційних ставок для постачальників, а також для обслуговувальних авіаліній. ADP застосовувало режим сприяння до авіаліній, які надавали послуги, подібні до послуг третіх сторін через накладення ставки, яка була рівна нулю чи меншою за ставку, установлену для інших постачальників.

На відміну від Статті 81(85)Договору, Стаття 82(86) не встановлює винятків.

Порядок застосування Статей 81(1) та 81(2) Амстердамського Договору [ii]

Можна виділити три напрямки діяльності, за якими працює Комісія при застосуванні Статті 81(1) та 82(2) Договору – дозвільна, контрольна та каральна діяльність. Дозвільна полягає у повноваженні Комісії давати дозвіл на проведення узгоджених дій, контрольна – у повноваженні Комісії витребувати інформацію та проводити перевірки, каральна – у застосуванні штрафів. Регламент ЄЕС Ради №17- перший Регламент, яким було імплементовано Статті 81(85) та 82(86) Договору[16], - визначає правила застосування Статей 81 та 82 Договору до узгоджених дій компаній, та закріплює право Комісії накладати стягнення і проводити перевірки з метою виявлення та попередження порушень. Регламент визначає дозвільну процедуру, за якою компанії мають повідомляти Комісію про заплановані ними дії, для того щоб отримати рішення Комісії про те, що: а)   заборони, визначені в Статтях 81, 82, не застосовуються до даної ситуації (т. зв. “ negative clearance”); б) якщо такі дії підпадають під дію статті 81(1), то вони кваліфікуються як виняток відповідно до Статті 81(3) (кваліфікувати узгоджені дії як виняток – виключне право Комісії). Повідомлення може містити прохання кваліфікувати такі заплановані дії або за першим, або за другим пунктом. Регламент визначає випадки, коли повідомлення не потрібно здійснювати (наприклад, коли такі угоди мають виключно національний характер), а також надає повноваження Комісії витребувати інформацію та проводити перевірки, оголошені або не оголошені [17]. Здійснення такого повідомлення та отримання рішення за ним звільняє компанії від подальшої відповідальності та ймовірності накладення штрафів. Детальні форма, зміст та процедура подання таких заяв та повідомлень визначені в Регламенті Комісії ЕЕС 27/62.[18]

Способи та методи функціонування системи, установленої цими актами, що застосовує Комісія в боротьбі з порушеннями антимонопольного законодавства в Європейському Союзі, отримали світове визнання - навіть у порівняння з Американськими антимонопольними органами, які переважно використовують адміністративні методи виявлення порушень та накладення стягнень, на сьогодні система ЄС фактично вважається більш дієвою та ефективною [19].

Проте Європейська Комісія, видається, налаштована на подальше реформування та вдосконалення регулювання системи захисту конкуренції. Відповідно до Резолюції Європейського Парламенту від 18.01.2000 Європейським Союзом було проголошено термінову потребу скорочення та модифікації існуючої системи, у тому числі було запропоновано відмінити процедуру повідомлення та систему дозволів, натомість, посилити децентралізацію і роль національних органів влади та національних судових органів, які перебувають у державах-членах, оскільки це сприятиме зміцненню Європейської "культури конкуренції" [20]. Комісія дійшла висновку, що дозвільна процедура останнім часом почала втрачати свою ефективність та не виправдовує себе, тому що встановлені Регламентом №17 процедурні питання не змінювалися ще з початку 1962 року. З  доповіді з політики конкуренції за 1999 рік випливає, що дозвільний режим, який змушував підприємства повідомляти Комісію про узгоджені дії та заплановані угоди, на сьогодні став бюрократичною перепоною, яка вже не працює на захист конкуренції. Більше того, розбираючись з чисельними повідомленнями, Комісія втрачає сили і час та відвертає свою увагу від набагато важливіших справ у процесі виявлення вже скоєних порушень. До того ж, у результаті такої роботи дуже рідко трапляється, що Комісія виносить рішення про заборону укладення певних угод. За останні 5 років тільки 0.5% всіх повідомлень завершилось прийняттям рішення про заборону укладення угоди [21]. На думку члена Комісії, відповідального за політику конкуренції, Маріо Монті, такий показник демонструє відсутність ефективності в дозвільній системі, з цих причин було запропоновано проведення фундаментального реформування, а саме: заміни існуючої системи попереднього повідомлення в Комісії на таку, що базувалась би на виявленні тих порушень, які вже відбулися, але про які, звісно, ніколи не повідомляється. Отже, змін не уникнути, які мають тільки посприяти підвищенню ефективності антимонопольної боротьби.

Злиття (концентрації) підприємств та процедура контролю [iii]

Регламент ЄЕС № 4064/89 про контроль за концентраціями підприємств  передбачає, що “будь які концентрації компаній в масштабі Співтовариства, які створюють або посилюють таке становище, що заважає ефективній конкуренції на спільному ринку чи на значній його частині, мають визнаватися як не сумісні зі спільним ринком” (стаття 3) [22].

Концентрація, чи “монопольне об’єднання” має місце, коли компанія набуває право виключного контролю над іншими підприємством або підприємствами, самостійно або разом з іншими компаніями, внаслідок чого створюється нова компанія (концентрація). Процеси злиття чи приєднання компаній суворо контролюються для того щоб такі дії не створювали загрозу конкуренції на певному товарному ринку. Створювати чи ні концентрацію - виключна воля самих підприємств, проте це вважається неправомірним доти, доки не буде доведено, що цим не порушується конкуренція на певному ринку. Якщо ж це відбувається, то на винних осіб, на підприємства або на асоціації підприємств  можуть бути накладені стягнення та штрафи  розміром від 1000 до 50 000 євро, але не більше 10% від балансового обороту. Щоб уникнути цього, була створена дозвільна процедура повідомлення Комісії для отримання санкції на здійснення приєднання чи злиття підприємств, метою чого можуть бути інші цілі, ніж завоювання ринку. Підприємства, які планують концентрацію в масштабі Співтовариства [23], мають повідомити Комісію не пізніше одного тижня після укладення договору про злиття або оголошення про продаж на аукціоні, або укладення договору про приєднання залежно від того, що відбулося раніше. Комісія вивчає справу протягом одного місяця з дня отримання повідомлення, унаслідок чого приймає рішення: а) що концентрація не має масштабів Співтовариства, б) концентрація має масштаби Співтовариства, але є сумісною зі спільним ринком, в) концентрація має масштаби Співтовариства, але може виявитися несумісною зі спільним ринком.

Регламент Ради № 4064/89 надає Комісії повноваження перевіряти концентрації підприємств на предмет їх відповідності вимогам та інтересам внутрішнього ринку, після чого давати дозвіл на таку концентрацію. При цьому до уваги беруться такі факти, як визначення спільного ринку продукції (виробництва, товарів, послуг), визначення спільного географічного ринку та оцінка відповідності концентрації до внутрішнього ринку. Концентрацією вважається також придбання (відчуження) цінних паперів, часток статутного фонду,  укладення контракту в будь-який  інший спосіб, коли прямо чи непрямо набувається контроль над цілим або частиною підприємства. Таким чином, питання визначення концентрації – це питання визначення можливості контролю над іншим підприємством, хоч би в якій формі це відбувалось.[24]

Порядок проведення контролю за концентраціями підприємств регулюється Регламентом 447/98 Комісії від 01.03.98 року [25], який встановлює процедурні правила, які застосовуються в системі контролю, у тому числі форму і зміст повідомлення, яке має бути подано підприємствами до Комісії. Регламент установлює, що інформація повідомлення подається в кількості 24 копій разом з супровідними документами (договори, пропозиції, які були здійснені на публічних аукціонах, економічне обґрунтування доцільності створення концентрації, річні бухгалтерські звіти сторін концентрації, оцінка впливу на товарний ринок). Усі фінансові дані виражаються в євро; якщо повідомлення місить комерційну таємницю, то такі документи подаються окремо, додатком “комерційна таємниця”. Багато положень Регламенту присвячені визначенню строків, протягом яких повідомлення має бути розглянуто і винесено рішення. Перебіг часу, виділеного на розгляд, починається з моменту, коли Комісія отримала всі документи (ст.4). Регламент містить правила обрахування грошового обороту для фінансово-кредитних установ, для страхових організацій, для спільних підприємств тощо; визначає процедуру та порядок вирішення спорів.

Державна допомога

Співтовариство дотримується досить суворої політики щодо участі держави у функціонуванні ринку і застосовує всіляки заходи до попередження виникнення будь-якої залежності підприємств від державних субсидій, допомог чи створення державних монополій. Державі, через її владне становище, найпростіше скористатися монопольним становищем підприємств і тим самим порушити умови вільної торгівлі. Говорячи про законодавство, спрямоване на недопущення зловживання державою своїми прерогативними правами регулювання економіки, це перш за все Стаття 87 (92) Договору, яка визначає, що "будь-яка допомога, надана державою-членом або через державні ресурси в будь-якій формі, яка, таким чином, спотворює чи загрожує порушити умови ефективної конкуренції на ринку шляхом заохочення певних підприємств або виробництва певних товарів, визнається не сумісною з внутрішнім ринком". Тут ми маємо справу переважно із зовнішньою торгівлею, тобто конкуренцією товарів на території всього Співтовариства, де дуже важливо гарантувати конкурентноздатність усіх товарів і попередити дії державних органів, не узгоджені з політикою Співтовариства. Статті 88, 89, 158 та 159 Амстердамського Договору  також стосуються відносин, які виникають в зв’язку з державною допомогою.

З метою класифікації поняття державної допомоги були встановлені такі критерії. Державною допомогою вважається будь яке заохочення, здійснене через державні ресурси, якщо: цим надаються будь-які економічні переваги; вона надається вибірково тільки певним суб’єктам господарської діяльності або вибірково тільки на виробництво певних товарів;  це може порушити конкуренцію; це може негативно вплинути на торгівлю між державами-членами.[26]

Ці критерії сформульовані у вигляді керівних принципів, які застосовуються окремо в кожному випадку, і потребують ретельного вивчення ситуації і тлумачення. На розвиток цих положень Комісією було прийнято ряд актів вторинного законодавства, які регулюють надання державної допомоги в окремих секторах, як, наприклад, суднобудування, транспортних засобів тощо.

Комісія та Європейський Суд застосували досить широке тлумачення поняття "допомога", Так, коли Договір визначає допомогу "надану в будь-якій формі", це включає будь-яку публічну або іншу допомогу, надану місцевими чи центральними органами влади. Така допомога може надходити навіть від приватних органів, як, наприклад, приватного підприємства, або "казенного" підприємства, або від будь-якої іншої установи чи організації, на яку державні органи влади мають вплив або можуть скористатися своїм становище прямо чи побічно.

Заборона стосується дуже великої кількості видів державних допомог, прямих чи опосередкованих, при цьому не має значення форма, мета та причина надання такої допомоги. Це все, так чи інакше, може вплинути на стан конкуренції на ринку. Тому, не тільки прямі вкладення, як наприклад, субсидії, вважаються допомогою, але й будь-які інші дії, які змінюють фінансові зобов’язання підприємства.[27]

Але, зрозуміло, надання певних державних допомог не уникнути. Відповідно до статті 2 Договору одне із завдань Співтовариства - "сприяти розвиткові та гармонізації економічної діяльності", тому, ураховуючи, що економічний розвиток у кожної держави є різний, а також у регіонах Європейського Співтовариства через різні чинники, це завдання вимагає певного державного втручання. Статті 87(2) та 87(3) передбачають такі винятки:

1. Державна допомога, спрямована на соціальні потреби, надана в індивідуальному порядку за умови, що вона надається залежно від походження товарів.

2. Допомога, надана на покриття шкоди, яка виникла внаслідок екологічних катастроф, або надзвичайних ситуацій.

3. Допомога, яка надається районам Німеччини, які потребують такої допомоги внаслідок поділу держави.

Комісія може також проголосити певні дії як такі, що відповідають потребам спільного ринку:

- допомога, надана на розвиток окремих районів та регіонів, які потребують такої допомоги;

- допомога, спрямована на виконання важливих проектів у спільних інтересах Європейського Співтовариства або спрямована на виправлення серйозних економічних проблем однієї з держав-членів;

- допомога, спрямована на розвиток культури та підтримання культурної спадщини;

- інші категорії допомог, визнані Радою допустимими.

У той самий час Комісія має гарантувати, що держави-члени надають тільки таку допомогу, яка є сумісною з спільним ринком, тому Стаття 88 Договору встановлює, що про будь-яку таку допомогу має бути здійснено попереднє повідомлення, в результаті розгляду якого Комісія надає дозвіл на здійснення такої допомоги. Процедурні питання з надання дозволу, здійснення контролю, проведення перевірок, витребування інформації та розгляд справ відповідно до Статті 93 Договору, визначені та деталізовані Регламентом Ради від 22.03.99 про детальні правила застосування   Статті 93.[28]

Комісія веде постійний контроль за фінансовими відносинами між державами та підприємствами промисловості, зосереджуючи останнім часом увагу на  питаннях оподаткування, банківської системи та інших способах надання непрямої державної допомоги. Іноді певні заходи щодо оподаткування розглядаються як державна допомога, а тому підлягають ретельній перевірці працівниками Комісії.

 На розвиток положень Статей 87, 88 Договору було прийнято певну кількість актів вторинного законодавства, які містять положення та детальні правила щодо визначення прозорості фінансових відносин між державою та державними підприємствами, винятків з правил про державну допомогу тощо.[iv]

Українське законодавство в галузі регулювання конкуренції та приведення його у відповідність з нормами ЄС

Слід відзначити, що саме в сфері конкуренції українським законодавцем було здійснено суттєве реформування законодавства й успішно прийнято ряд законодавчих актів, які імплементували основні положення законодавства ЄС. Серед них Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 та інші нормативні акти, які загалом адаптували основні положення регулювання конкуренції в Європейському праві. Основа для такого узгодження законодавства закладена Угодою про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною (УПС) від 1994 року, якою Україна взяла на себе зобов’язання із забезпечення відповідності законодавства в пріоритетних сферах, серед яких конкуренція займає не останнє місце. Аналізуючи УПС, цікаво відзначити, що в ній основна увага приділяється положенням щодо конкуренції, які впливають на торгівлю між Співтовариством та Україною. Стаття 49 Угоди визначає, що сторони погоджуються співпрацювати з метою виправлення або усунення, шляхом застосування своїх антимонопольних законів тих чи інших обмежень, до яких вдаються підприємства, або таких, що викликані державним втручанням, якщо вони можуть впливати на торгівлю між Співтовариством та Україною.[29] Отже, положення статті спрямовані на забезпечення необхідних умов та заходів у сфері взаємної торгівлі сторін. Ці положення УПС установлюють м’які вимоги щодо реформування законодавства, тоді як у Договорах про приєднання, укладених між державами-кандидатами на членство в ЄС, містяться більш жорсткі та конкретні вимоги з реформування внутрішнього законодавства. Проте, розглядаючи статтю в контексті всієї угоди, можна дійти висновку, що така співпраця передбачає також і реформування регулювання внутрішнього ринку України. Відповідно до статті 51 УПС “Україна вживає заходів до забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність до законодавства Співтовариства”, (п.1 ст. 51) , остаточна мета достатньо чітко зрозуміла – це приведення внутрішнього законодавства України у відповідність до законодавства ЄС.

Закон України “Про захист економічної конкуренції” інкорпорував основні положення законодавства ЄС щодо згаданих вимог, хоча є деякі відмінності стосовно термінологічних визначень, які пов’язані із специфікою національного правового регулювання.[30] У Законі дається поняття та детально регулюються відносини щодо узгоджених дій суб’єктів господарювання, антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним становищем (із зазначенням видів та порушень), зроблено винятки для середніх та малих підприємств, для угод у сфері прав інтелектуальної власності встановлені критерії для визначення узгоджених дій, зловживання монопольним становищем, концентрації суб’єктів господарювання відповідно до аналогічних критеріїв, які використовуються в Європейському законодавстві. Зокрема, Закон дає поняття  (нове в українському законодавстві) концентрації суб’єктів господарювання, встановлює дозвільну процедуру на проведення узгоджених дій, створення концентрації чи надання державної допомоги. Уповноваженим органом, який має приймати рішення в сфері регулювання конкуренції виступає Антимонопольний комітет, завдання і повноваження якого регулюються Законом України “Про Антимонопольний комітет України”. Закон встановлює строки, повноваження, розміри штрафів та процесуальні питання подання заяв на отримання дозволів, які, з невеликими розбіжностями, відповідають тим, за якими працює   Європейська Комісія.

Сфера дії згаданого Закону “Про захист економічної конкуренції” поширюється на відносини, які за формулюванням ст. 2 Закону "впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України". Це означає, що Закон установлює національний режим, але положення ст. 2 мають гнучке застосування, і відносини поза межами території України можуть трактуватися як такі, що можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України, а отже, підпадають під дію Закону.

Проте на сьогоднішньому етапі імплементації законодавства ЄС у галузі конкуренції необхідно також забезпечити механізм його виконання, а саме: заходи щодо впровадження законодавства, прийнятого у відповідності до законодавства ЄС, у тому числі Закону України про захист економічної конкуренції. Серед іншого, це включає в себе підвищення обізнаності працівників органів Антимонопольного комітету й його відділень з нормами європейського законодавства, заходи з правової освіти в цій галузі. Це насамперед переклад і публікація законодавства ЄС у сфері конкуренції, на підставі якого мають прийматися інші законодавчі та підзаконні акти; також це проведення постійного моніторингу законодавства ЄС і запровадження відповідних змін до законодавства України. На наш погляд, особливу увагу треба зосередити на процедурних питаннях вирішення таких справ у судах, беручи до уваги загальні вимоги, які встановлюються Комісією та Радою в таких актах, як повідомлення, зауваження та доповіді, та використовуючи практику Європейського Суду.

Також необхідно створити додаткові органи з незалежного контролю за виконанням законодавства про конкуренцію, особливо, в частині державної допомоги.  Дії щодо державної допомоги вважаються особливо небезпечними, це стосується, зокрема,  рішень державних органів щодо надання пільг та  змін в оподаткуванні. Для ефективного моніторінгу цих порушень, контролю та швидкого реагування необхідно створення незалежного неупередженого органу, який би додатково виконував функції Антимонопольного комітету, якому навряд чи вдасться ефективно поєднувати згадані обов’язки. Треба зауважити, що в Угодах про приєднання держав - кандидатів на членство в Європейському Союзі особлива увага приділяється саме виявленню та боротьбі з діями органів влади, які можуть призвести до порушення конкуренції на ринку (державна допомога) та створенню додаткових органів контролю за порушенням антимонопольного законодавства.

У зв’язку з прийняттям нового Закону необхідно внести відповідні зміни й доповнення до багатьох нормативно-правових актів, у тому числі до Положення Про створення територіальних відділень Антимонопольного Комітету України від 14.01.94 в частині компетенції відділень, до Закону України "Про Антимонопольний комітет України", який визначає порядок накладення штрафів та розгляду справ, проте не регулює процедуру надання дозволів на проведення узгоджених дій, тому також потребує відповідних змін, до Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо.

Останнє, що важливо зазначити, Закон уживає переважно оціночні поняття, які поширені в Європейському праві (що пояснюється специфікою правового регулювання, заснованого на судовому прецеденті), але не поширені в Україні з її позитивістською правовою спадщиною.  Саме тому при прийнятті рішень Антимонопольним комітетом та судовими органами України, - при застосуванні законодавства про конкуренцію та з’ясуванні, чи мало місце порушення законодавства, - необхідно враховувати практику Європейського Суду, яка роз’яснює та деталізує багато питань застосування законодавства, або імплементовувати цю практику в законодавство України.

_____________________________________________________________

[1] С.Г. Осика ”Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, К: “Вимір”, 1998, іх.

[2] http://europa.eu.int/scadplus/leg/en/lvb/126055.htm

[3] там само.

[4] Амстердамський договір був підписаний 2 жовтня 1997 року, відповідно до якого нумерація статей була змінена. У дужках подається нумерація Договору про Європейський Союз від 1992 року.

[5] Consolidated version of the Treaty on European Union, art.81(1)- Official Journal C 340, 10.11.1997, pp. 145-172.

[6]  Регламент ЄС від 22.12.99 №2790/1999 про застосування статті 81(3) Договору до категорій вертикальних угод та узгодженої практики припинив застосування статті 81(3) до суб’єктів господарювання, які перебувають на різних стадіях виробництва (до вертикальних угод), але встановив обмеження для річного обороту коштів таких суб’єктів господарювання в 50 млн євро; до того ж  такі суб’єкти визначаються як роздрібні торговельні організації.

[7]  http://europa.eu.int/scadplus/leg/en/lvb/126055.htm.

[8] Див. Case 48/69 ICI /1972/ ECR 619.

[9] Див. Сase 107/82 AEG - Telefunken v Commission, [1983] ECR 3151.

[10] http://europa.eu.int/scadplus/leg/en/lvb/126055.htm.

[11] A Business Guide to European Community Legislation, //Stanbrook and Hooper KPMG European Headquarters, 1995, ст.123.

[12] Див.Volkswagen AG v. Commission, Case IV 35.733 - VW (OJ 1998 L 124, p.60) T - 62/ 98

[13] http://europa.eu.int/scadplus/leg/en/lvb/126055.htm

[14] Consolidated version of the Treaty on European Union, Official Journal C 340, 10.11.1997, pp. 145-172

[15] Див. Case IV/35.613 - Alpha Flight Services/Auroports de Paris v Commission (OJ 1998 L 230, p.10) T - 128/98

[16] EEC Council: Regulation No 17: First Regulation implementing Articles 85 and 86 of the Treaty

Official Journal 13/62 21-02-1962 (p. 0204 - 0211)

[17] Повноваження Комісії проводити неоголошені перевірки було підтверджено рішенням Європейського Судe (об’єднані справи 46/87 та 227/88 Hoechst [1989] ECR 2859), згідно з яким держави –члени мають передбачити процесуальний порядок таких перевірок в національному законодавстві.

[18] EEC: Regulation No 27 of the Commission: First Regulation implementing Council Regulation No 17 of 6 February 1962 // Official Journal 35/62 10-05-1962 (p. 1118 - 1135)

[19] Global trustbusters, - Antitrust debates, -Christian Science Monitor, 09/26/2000, Vol.92, issue 212, p.10

[20] XXIXth Report on competition policy 1999, European Commission, p.4

[21] Там само, р.5.

[22] Council Regulation (EEC) No 4064/89 of 21 December 1989 on the control of concentrations between undertakings // OJ L 395, 30/12/1989.

[23] Концентрація в масштабі Співтовариства визнається відповідно до положень статті 1Регламенту № 4046, зі змінами і доповненнями, визначеними Регламентом № 1310/97 від 30.06.97

[24] A Business Guide to European Community Legislation, // Stanbrook and Hooper KPMG European Headquarters, 1995, р. 214.

[25] Commission Regulation (EC) No 447/98 of 1 March 1998 on the notifications, time limits and hearings provided for in Council Regulation (EEC) No 4064/89 on the control of concentrations between undertakings (Text with EEA relevance)//OJ 061 02/03/98, p. 0001-0028.

[26] Consolidated version of the Treaty on European Union //Official Journal C 340, 10.11.1997, pp. 145-172.

[27] http://europa.eu.int/scadplus/leg/en/lvb/126055.htm

[28] Council Regulation (EC) #659/1999 22/03/99  laying down detailed rules for the application of Article 93 of the EC Treaty// Official Journal L 083, 27/03/99, p. 0001 – 0009.

[29] Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною від 16.06.94, ратифікована 10.11.94, ЗУ № 237/94 ВР

[30] На нашу думку, особливо треба зосередити увагу на порушенні українськими підприємствами вимог про узгоджену антиконкурентну поведінку суб’єктів господарювання, яку Закон України “Про захист економічної конкуренції” об’єднав під визначенням "узгоджені дії" (стаття 5), куди також входять антиконкурентні угоди. Особливо складним вбачається виявлення такої узгодженої поведінки, яка за своєю суттю на сьогоднішній день є надзвичайно поширеною і загрозливою саме через складність її доведення і виявлення.

[i] Акти законодавства, що регулюють укладення обмежувальних угод та узгодженої практики:

Регламент Ради №19/65/ЕЄС від 02.03.65 про застосування Статті 85(3) Договору до певних категорій договорів та узгодженої практики;

Регламент Комісії № 67/67/ЕЄС від 22.03.67 про застосування Статті 85 (3) Договору до окремих категорій договорів про виключне право на продаж;

Регламент Ради ЄЕС № 2821/71 від  20.12.71 про застосування Статті 85(3) Договору до певних категорій договорів, рішень та узгодженої практики;

Регламент Комісії ЄЕС № 2779/72 від 21.12.72 про застосування Статті 85(3) Договору до окремих категорій договорів;

Регламент Комісії ЄЕС № 2591/72  від 08.12.72, яким змінено Регламент №67/67/ЕЄС від 22.03.67 про застосування Статті 85(3) Договору щодо певних категорій договорів та узгодженої практики;

Регламент Ради ЄЕС № 2349/84 від 23.07.84 про застосування Статті 85(3) Договору до певних категорій ліцензійних договорів про патентування;

Регламент Комісії (ЄЕС) № 417/85 від 19.12.84 про застосування Статті 85(3) Договору до окремих категорій договорів про спеціалізацію;

Регламент Ради ЄЕС № 4056/86 від 22.12.86, який встановлює детальні правила по застосуванню Статей 85 та 86 Договору до морського транспорту;

Регламент Ради ЕЄС № 3976/87 від 14.12.87 про застосування Статті 85(3) Договору до окремих категорій договорів та узгодженої практики в секторі повітряного транспорту;

Регламент  Комісії ЄЕС № 4087/88 від 30.09.88 по застосуванню Статті 85(3) Договору до договорів франчайзингу;

Регламент Комісії ЄЕС № 556/89 від 30.11.88 про застосування Статті 85(3) Договору до окремих  категорій  ліцензійних договорів на ноу-хау;

Регламент Комісії (ЕС) № 70/95 від 17.01.95, яким змінено Регламент (ЕЄС) № 2349/84 про застосування Статті 85(3) Договору до окремих категорій ліцензійних договорів про патентування;

Регламент Ради (ЕС) No 1475/95 від 28.06.95 про застосування Статті 85(3) Договору до певних категорій транспортних  договорів та договорів на обслуговування;

Регламент Комісії (ЕС) № 240/96 від 31.01.96 про застосування Статті 85(3) Договору до договорів про передачу технологій;

Регламент Комісії (ЄС) № 2790/1999 від 22.12.99 про застосування Статті 81(3) Договору стосовно вертикальних угод та прийнятої практики (Текст узгоджений з УЄЕП);

Регламент Комісії (ЄС) № 2658/2000 від 29.11.2000 про застосування Статті 81(3) Договору до окремих категорій договорів про спеціалізацію;

Регламент Комісії (ЄС) № 2659/2000 від 29.11.2000 про застосування Статті 81(3) Договору до договорів дослідництва та розвитку;

[ii] Акти законодавства, що регулюють порядок застосування Статей 81(1) та 81(2) Амстердамського Договору:

ЄЕС Ради: Регламент №17: Перший Регламент, яким  імплементовано Статті 85 та 86 Договору;

ЄЕС Регламент Ради №27, перший Регламент, яким імплементовано Регламент Ради № 17 від 06.02.62;

ЄЕС Регламент Ради №59, яким змінено певні положення Регламенту №17;

ЄЕС Регламент Ради №118/63 від 05.12.63, яким змінено Регламент № 17;

Регламент Комісії № 99/63/ЕЄС від 25.07.63 про порядок розгляду справ, передбачений в Статті 19(1) та (2) Регламенту Ради № 17;

Регламент Комісії № 1133/68 ЕЄС від 26.07.68, яким змінено Регламент Комісії № 27 від 03.05.62;

Регламент Комісії ЄЕС № 1699/75 від 02.07.75, яким змінено Регламент Комісії № 27 від 03.05.62;

Регламент Комісії № 2526/85 ЕЄС від 05.08.85, яким змінено Регламент № 27 щодо форми заяв та повідомлень, визначених Регламентом Ради  № 17;

Регламент Ради ЕЕС No 3975/87 від 14.12.1987, яким визначено процедурні питання щодо застосування антимонопольного законодавства до підприємств повітряного транспорту;

Регламент Комісії (ЕЄС) № 151/93 від 15.12.93, яким змінено Регламент № 27 та Регламенти (ЄЕC) No 1629/69, (ЄЕC) No 4260/88, (ЄЕC) No 4261/88 and (ЄЕC) No 2367/90 з огляду на імплементацію положень про конкуренцію, визначених в Угоді про Європейський Економічний Простір;

Регламент Комісії (ЕЄС) № 3385/94 від 21.12.94 про форму, зміст та інші реквізити заяв та повідомлень, які передбачені Регламентом Ради № 17 ( Текст узгоджений з УЄЕП);

Регламент Комісії ЄЕС № 2842/98 від 22.12.98 про слухання сторін та порядок розгляду справ у відповідності зі Статтями 85 ат 86 Договору ЄС (Текст узгоджений з УЄЕП);

Регламент Ради (ЕС) No 1216/1999 від 10.07.99 яким змінено Регламент №17: перший Регламент, яким імплементовано Статті 81 та 82 Договору;