nashe pravo
/ ГоловнаМіжнародне правоСереда, 23 Серпня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Глобальна реформа корпоративного права ЄС

Є.Р. Кібенко,канд. юрид. наук, Радник Центру європейського та порівняльного права 01.02.2004, 20:08

За останні роки корпоративне законодавство України отримало чималий розвиток. Багато нових інститутів впроваджуються сьогодні у вітчизняне корпоративне право у зв’язку з необхідністю адаптації законодавства України до законодавства ЄС, процес якої розпочався з набранням чинності  Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їхніми державами – членами і Україною [10] у березні 1998 р. Незважаючи на велику кількість нормативних документів, прийнятих з питань адаптації [4; 5; 6; 9], у вітчизняній правовій літературі проблеми, пов’язані з адаптацією корпоративного  законодавства України до законодавства ЄС, на жаль, не знайшли значного відбиття. Більшість сучасних публікацій присвячена загальнотеоретичним проблемам адаптації, тоді як питання адаптації саме корпоративного законодавства України до законодавства ЄС лише  частково висвітлені у роботах таких авторів як Вінник О.М., Єфіменко  А., Спасибо-Фатєєвої І.В. [1; 3; 8] та інших.  Процес адаптації у цій галузі фактично перебуває на початковому етапі  [7].

 

Рішенням Міжвідомчої координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 28.09.2001 р. № 6 визначено перелік нормативних актів ЄС (директив та регламентів) до яких має бути адаптоване законодавство України протягом 2002 – 2004 років [5]. Але процес адаптації національного законодавства України до права Європейського Союзу, який триває зараз в Україні, вимагає врахування не тільки положень, що містяться у чинних директивах та регламентах ЄС, але й перспектив розвитку європейського корпоративного права. Розробляючи нове законодавство чи реформуючи чинне, український законодавець має визначити, які норми європейського корпоративного права є ефективними і мають бути запроваджені у діюче законодавство України, а які – виказали свою недієвість, є застарілими і не мають враховуватися при створенні нових українських законів. Сьогодні є велика небезпека, що такі норми „транзитом”  можуть потрапити до нового українського законодавства, створивши додаткові перешкоди для розвитку вітчизняного бізнесу. 

 

Більшість директив ЄС з гармонізації корпоративного права, до яких сьогодні має бути адаптоване українське законодавство, були прийняті досить давно – Перша Директива у 1968 році, а остання, Дванадцята, – у 1989 році, тобто більш ніж десять років тому.  На відміну від національного законодавства, яке є порівняно мобільним, правове регулювання за допомогою директив є складним та довготривалим процесом. Від моменту затвердження Європейською правовою комісією офіційного проекту Директиви проходять довгі роки поки ця Директива буде прийнята Радою ЄС та Європейським Парламентом і вступить  у дію. Але ж і після вступу директиви у дію державам ЄС надається досить тривалий час для приведення національного законодавства у відповідність до вимог директив (до п’яти років). Не менш складним та тривалим є процес внесення змін до директив. Тому директиви ЄС, будучи актуальними на момент їх розробки та прийняття, з перебігом часу поступово перетворюються на певні гальма для  розвитку корпоративних відносин, втрачають позитивний потенціал правового регулювання. На застарілість, неадекватність сучасному бізнесовому середовищу директив з гармонізації корпоративного права вказувалось багатьма європейськими експертами.

 

Експерти стверджують, що сучасне корпоративне право ЄС не відповідає змінам, що відбулись у європейському правовому та економічному просторі за останні десятиріччя, а тому потребує глобального реформування [13, p. 1].  Більшість його норм виникли ще до того, як був створений єдиний європейський ринок та, зокрема, європейський  ринок цінних паперів. Сьогодні процеси гармонізації мають бути спрямовані не тільки на захист інтересів кредиторів та акціонерів компанії, а передусім на усунення перешкод для розвитку транснаціонального бізнесу, забезпечення процесу вільного руху капіталів у рамках ЄС.  Корпоративне право також повинно враховувати  появу нових інформаційних та комунікаційних технологій, які можуть бути широко застосовані учасниками  корпоративних відносин за умови створення належної правової бази. Виникнення спеціального правового регулювання ринку цінних паперів та фінансових послуг у рамках ЄС теж є чинником, що викликає необхідність проведення глобальної реформи – більшість директив ЄС з гармонізації корпоративного права були прийняті без врахування положень у цій галузі.

 

Група експертів високого рівня була створена Європейською Комісією у вересні 2001 року з метою розробки рекомендацій щодо розбудови принципово нової моделі європейського корпоративного права [11]. 4 листопада 2002 року Група експертів високого рівня  надала Комісії ЄС доповідь „Сучасна регуляторна модель корпоративного права в Європі” [13]. На підставі докладу експертів високого рівня було підготовлено Звернення Комісії ЄС до Ради  ЄС та Європейського Парламенту “Модернізація корпоративного права й вдосконалення корпоративного управління в Європейському Союзі – План щодо руху уперед” від 21.05.2003 г. [12], у якому визначені основні напрями та строки проведення реформи. Реформу планується проводити поступово, у три етапи (перший етап - 2003 – 2005 роки; другий  - 2006 – 2008 роки; третій – 2009 рік).

 

Метою цієї статті є визначення основних напрямків реалізації глобальної реформи європейського корпоративного права та формулювання наукових рекомендацій щодо їх врахування у процесі адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС.

 

Основними завданнями глобальної реформи є:

 

створення  корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективного та конкурентноспроможного європейського бізнесу;

 

реформування механізмів створення корпоративного права ЄС – використання більш гнучких та мобільних форм нормотворчості;

 

використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень та заборон на здіснення певних дій);

 

чітке розмежування типів компаній та відповідна диференціація правового регулювання;

 

послаблення багатьох правил та вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм;

 

створення відповідної правової бази для використання нових інформаційних  та комунікаційних технологій учасниками корпоративних відносин.

 

Дослідження та пропозиції Групи експертів високого рівня присвячені наступним  групам питань:

 

Корпоративне управління;

 

Акціонери компанії: прийняття рішень, розкриття інформації та комунікації;

 

Правовий режим капіталу компанії (поступовий відхід від вимог доктрини „формування та підтримки акціонерного капіталу”)

 

Функціонування груп компаній;

 

Реструктуризація та мобільність компаній (у межах ЄС);

 

Перспективи створення Європейської приватної компанії;

 

Правова база функціонування кооперативів та інших організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

 

Розглянемо більш детально перспективні напрямки розвитку корпоративного права ЄС  відповідно до останніх документів ЄС, затверджених у цій галузі.        

 

Створення  корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективного та конкурентноспроможного європейського бізнесу

 

Експерти зазначають, що на протязі останніх десятиріч процеси гармонізації корпоративного права ЄС розвивались у напрямку забезпечення ефективної системи захисту прав і інтересів акціонерів, інших інвесторів та кредиторів компаній у державах – учасницях ЄС. Але при цьому фактично перестала забезпечуватися основна функція корпоративного права. У докладі Групи експертів високого рівня зазначається „Врахування основних потреб власне самих компаній не було основною ціллю (лейтмотивом) здійснення гармонізації... Прагнучи забезпечити максимальний захист осіб, що мають справи  з компанією – акціонерів та третіх осіб, ми зовсім випустили з нашої уваги те, що є основним завданням корпоративного права: створення  необхідного правового регулювання для тих, хто бажає вести свій бізнес ефективно та успішно” [13, c. 30 - 31]. Тоді як корпоративне право повинно перш за усе стимулювати розвиток ефективного та конкурентноздатного бізнесу у рамках ЄС. Захист інтересів акціонерів та кредиторів компанії не повинен бути самоціллю при розробці  нових інструментів гармонізації корпоративного права  у країнах ЄС. Це не означає перехід до позиції ігнорування інтересів осіб, які мають справу з компанією, але при здійсненні захисту їх інтересів слід завжди пам’ятати про інтереси компанії і знаходити необхідну рівновагу між цими двома важелями.

 

Багато процедур, спрямованих на захист інтересів акціонерів та кредиторів компаній сформувались так давно, що сьогодні вони не виконують свою головну функцію, є архаїчними та вельми обтяжливими для компаній. Особливо це стосується процедур, пов’язаних з формуванням та підтримкою розміру акціонерного капіталу та захистом інтересів кредиторів при реорганізації та поглинанні  компаній. Європейською комісією пропонується запровадження нових правових режимів у цій галузі.

 

На думку експертів, подальшою тенденцією розвитку корпоративного права ЄС  має бути не стільки гармонізація національного права держав учасниць, як усування перешкод для трансграничного бізнесу в Європі, зокрема забезпечення можливості створення наднаціональних структур корпоративного типу, таких як Європейська публічна компанія, Європейська приватна компанія, Європейський кооператив та інші. При цьому ЄС має забезпечити максимально широкий вибір організаційно-правових форм ведення бізнесу (національних та наднаціональних). Крім того, компанії повинні мати змогу змінювати своє місцезнаходження з однієї країни ЄС на іншу без перереєстрації, більш ефективним має бути процес здійснення транскордонних реорганізацій та поглинань компаній.

 

Реформування механізмів створення корпоративного права ЄС – використання більш гнучких та мобільних  форм нормотворчості.

 

Починаючи з 60-х років ХХ сторіччя корпоративне право ЄС розвивалось у напрямку гармонізації національного корпоративного права країн Співдружності. Гармонізація здійснювалась переважно шляхом прийняття Директив, які потребували впровадження у національне законодавство. Такий механізм формування корпоративного права приводить до його негнучкості,  „закам’янілості”. Тривалий у часі процес прийняття директив та їх впровадження у національне законодавство країн Співдружності приводить до того, що коли відповідні положення корпоративного права вступають у дію вони вже є застарілими і їх треба змінювати – але для цього слід запустити заново увесь механізм (розробка пропозицій щодо внесення змін у директиви, їх прийняття Радою та Європарламентом, впровадження у національне законодавство країн ЄС). Такий механізм правотворчості є вкрай непридатним для корпоративного права – яке має мобільно і адекватно реагувати на потреби сучасного бізнесу, „йти в ногу” з обставинами, які постійно змінюються. Детальне регулювання за допомогою Директив приводить до неконкурентноздатності корпоративного права країн ЄС на світовому ринку (у порівнянні з корпоративним правом інших країн, яке розвивається автономно і може змінюватись досить швидко).

 

Група експертів високого рівня та Європейська Комісія пропонують більш широко використовувати  інші інструменти створення корпоративного права ЄС, такі як регламенти; стандарти найкращої корпоративної практики; модельне законодавство; модельні форми документів (статути компаній, доручення акціонерів).

 

Крім того, зазначається, що директиви не мають містити  деталізовані правові норми. Регулювання за допомогою директив повинно носити переважно рамочний характер, закріплюючи базові принципи та стандарти регулювання корпоративних відносин  (залишаючи їх деталізацію у компетенції національної влади).

 

Розкриття інформації як засіб регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних  обмежень та заборон здіснення певних дій).

 

Все більше уваги у регулюванні корпоративних відносин на європейському рівні приділяється питанням розкриття інформації. За думкою багатьох  експертів, самий факт  того, що інформація про певні дії або факти повинна бути опублікована чи розкрита серед зацікавлених осіб, забезпечує додержання  найкращих стандартів корпоративної поведінки значно ефективніше ніж прямі заборони або обмеження, встановлювані нормами права. Практика свідчить, що учасники корпоративних відносин прагнуть уникати у своїй діяльності вчинків, які можуть бути оцінені як недобросовісні,  сумнівні. Передбачити усі варіанти такої поведінки у нормах права та заборонити їх практично неможливо, тому механізм розкриття інформації  є найбільш дієвим способом забезпечення належної поведінки учасників корпоративних відносин. Забезпечення належної поведінки учасників корпоративних відносин через механізми розкриття інформації є більш гнучким та необтяжливим засобом регулювання ніж встановлення у законодавстві  деталізованих правових  норм. Крім того, виконання учасниками корпоративних відносин вимог щодо повного, суттєвого та своєчасного розкриття інформації проконтролювати значно легше, ніж виконання вимог щодо певної поведінки.

 

У перспективі багато норм чинного корпоративного законодавства, які регулюють поведінку сторін шляхом прямих приписів або заборон мають бути замінені вимогами розкриття інформації.

 

Але у  регулюванні корпоративних відносин через механізм розкриття інформації є певні обмеження:

 

а) Розкриття інформації є сферою регулювання, у якій взаємодіють норми корпоративного законодавства та законодавства про цінні папери -  і тому  дуже часто одна і та ж інформація потребує неодноразового розкриття. Вимоги цих двох галузей законодавства щодо розкриття інформації мають бути скоординовані та узгоджені.

 

б) Надто широке застосування механізмів розкриття інформації може привести до перевантаження учасників корпоративних відносин інформацією різного роду – таке перевантаження призведе до нездатності заінтересованих осіб адекватно оцінювати надану інформацією. При встановлені переліку відомостей, які мають надаватися учасникам корпоративних відносин слід чітко встановлювати, наскільки ця інформація є суттєвою (не слід застосовувати принцип „чим більше – тим краще”). Насичення інформації даними, що не мають суттєвого значення і ускладнюють сприйняття основної частини інформації слід розглядати як порушення вимог щодо розкриття інформації. Важливе значення має також форма надання інформації. 

 

Чітке розмежування типів компаній та відповідна диференціація правового регулювання.

 

Корпоративне право держав – учасниць ЄС традиційно поділяють компанії на публічні компанії та приватні (закриті) компанії. Директиви ЄС, визначаючи сферу своєї дії, також використовують даний підхід (причому основна маса Директив спрямована на гармонізацію правового статусу публічних компаній). Але за думкою експертів, на практиці між публічною та приватною компанією існує дуже мало відмінностей (існуючі відмінності мають значною мірою штучний характер – тобто запроваджені саме правом, а не обумовлені економічною сутністю компаній). В багатьох державах ЄС регулювання діяльності приватних компаній здійснюється за остаточним принципом – до норм, що регулюють діяльність публічних компаній,  додаються певні застереження (виключення) щодо приватних компаній. Тобто законодавство про публічні компанії є базою для правового регулювання усіх інших типів компаній. У той же час, у певних державах  ЄС переважна кількість публічних компаній мають фактично закритий характер –  кількість їх акціонерів обмежується, акції не можуть мати вільного обігу.

 

Експертами ЄС відмічається, що на сьогодні в економіці ЄС виділяються фактично три типи компаній:

 

Компанії, акції яких пройшли лістинг (тобто допущені до торгів на організованому  ринку);

 

Відкриті компанії – компанії акції яких не допущені то торгівлі на організованих ринках, але можуть вільно обертатись на стихійному ринку цінних паперів;

 

Закриті  компанії – компанії, акції яких не можуть вільно обертатись на ринку цінних паперів і не можуть бути допущені то торгівлі на організованому фондовому ринку.

 

У перспективному корпоративному законодавстві ЄС планується проведення диференціації правового регулювання відповідно до такого поділу компаній. Для компаній, які пройшли лістинг, має бути встановлена система уніфікованих, імперативних норм, спрямованих на захист акціонерів (інвесторів) та кредиторів. До цих компаній мають у повному обсязі застосовуватися норми щодо розкриття інформації. Тоді як для закритих компаній повинна бути забезпечена максимальна діспозитивність законодавства. Учасники цих компаній мають самі визначати структуру своєї компанії, порядок управління нею, свої права, обов’язки та відповідальність (правове регулювання стосовно цих компаній за своєю природою повинно наближатись до контрактного права і базуватись на принципах свободи та рівності сторін, діспозитивності, невтручання публічної влади). Правовий режим відкритих компаній буде „перехідним” або „серединним” між названими двома режимами. Але цей новий режим буде значно м’якший, ніж діючий сьогодні.

 

Послаблення багатьох правил та вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм.

 

Дуже часто корпоративне законодавство використовується для досягнення „побічних” цілей – боротьби з порушеннями у сфері податкового законодавства, кримінальними злочинами, тероризмом тощо. Такий підхід є неприпустимим, він призводить до появи великої кількості обтяжливих правил поведінки, значному моніторингу та робить багато процедур, що застосовуються у сфері корпоративних відносин, більш тривалими, заплутаними, фінансово невиправданими.

 

Сьогоднішнє корпоративне право ЄС будується на підході до компанії як до „потенційного правопорушника” і його норми спрямовані не на забезпечення умов для розвитку ефективного бізнесу, а на протидію можливим порушенням, пов’язаним із діяльністю компаній. Такий підхід є неприпустимим, він значною мірою гальмує розвиток європейського бізнесу. Боротьба з правопорушеннями, що можуть мати місце з боку компаній, не повинна бути основним завданням корпоративного права і має здійснюватися за допомогою норм інших галузей законодавства (кримінального, податкового тощо).

 

Створення відповідної правової бази для використання нових інформаційних  та комунікаційних технологій учасниками корпоративних відносин.

Група експертів високого рівня пропонує зосередити увагу на впровадженні сучасних технологій у таких сферах як звітування компанії та розкриття інформації про компанію. Пропонується доповнити Першу директиву ЄС положеннями, що передбачатимуть:

можливість надання компанією передбаченої законодавством  інформації та документів до реєстру у електронній формі можливість доступу до інформації, що знаходиться у реєстрі, через мережу Інтернет для будь-якої зацікавленої особи.

 

Інформація, яку компанії сьогодні повинні розкривати  сьогодні міститься у численних джерелах: комерційних та торгівельних реєстрах, спеціальних розділах газет та інших печатних видань, звітності, що направляється до бірж та державних органів, що регулюють фондовий ринок. Більша частина цієї інформації є доступною для публіки, але її отримання супроводжується значними фінансовими витратами та витратами часу. Група експертів високого рівня пропонує запровадити обов’язкове створення компаніями власного веб-сайту, на якому містилася б уся інформація, що підлягає розкриттю, та який би мав посилання на  веб-адресу реєстру, у якому зареєстровано компанію. Уже сьогодні компанії, акції яких обертаються у системі організованої торгівлі мають власні веб-сайти і це розглядається як виконання одного з стандартів найкращої практики корпоративного управління. Експертами пропонується замінити обов’язок компанії розкривати інформацію та надавати певні документи різним органам на обов’язок розміщати усю названу інформацію на власному веб-сайті. Слід зазначити, що ця ініціатива Групи експертів не отримала стовідсоткової підтримки при публічному обговоренні.

 

Викладене вище дозволяє дійти наступних висновків:

 

1.      Враховуючи досить туманні перспективи та  віддалені строки вступу України до ЄС при адаптуванні вітчизняного корпоративного законодавства до законодавства ЄС слід враховувати не тільки (і не стільки) діючи директиви ЄС, а загальні тенденції  та перспективи розвитку європейського корпоративного права.

 

2.      Для цілей адаптації є вкрай необхідним звернення до положень національного корпоративного права країн – учасниць ЄС. Тільки ретельне дослідження механізмів та наслідків  впровадження вимог директив у національне право держав Євросоюзу допоможе сформувати виважену програму адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС.

 

3.      При реформуванні корпоративного законодавства України слід застосовувати загальні методологічні підходи та принципи, які запроваджуються у сучасному європейському праві, а саме:

значну диференціацію правового регулювання залежно від виду та розміру корпорації (господарського товариства);

легалізацію використання сучасних інформаційних  та комунікаційних технологій учасниками корпоративних відносин (мережі Інтернет, електронної пошти тощо);

застосування механізму розкриття інформації як основного засобу регулювання правовідносин у сфері корпоративного управління;

– досягнення  у правовому регулюванні балансу інтересів різних груп учасників корпоративних правовідносин (захист інтересів не тільки учасників, кредиторів та найманих працівників господарських товариств, державних інтересів,  але й передусім інтересів самих товариств).

 

_______________________________________________________

 

Список літератури:

 

1.  Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. – К.: Атіка, 2003. – 352 с. 

 

2. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки: Послання Президента України до Верхов. Ради України // Уряд. кур’єр. – 2002. - № 100. – С. 5.   

 

3. Єфіменко А. Гармонізація законодавства України та ЄС у сфері регулювання діяльності та бухгалтерської звітності компаній// Юрид. журнал. – 2002. –  № 3. – С. 6 – 8.

 

4. Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Схвал. Законом України від 21.11.2002 р., № 228-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. –  № 3. – Ст. 12.

 

5. Орієнтовний перелік нормативних актів ЄС, до яких має бути адаптоване законодавство України протягом 2002 – 2004 років: Затв. рішенням 6-го засідання Міжвідом. корд. Ради з адаптації законодавства України до законодавства ЄС від 28.09.2001 р.// Комп’ютерна правова система  “Ліга-закон”.

 

6. План роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в 2003 році: Затв. розпорядженням КМУ від 27.12.2002 р., № 744-р. // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 1. – Ст. 26.

 

7. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році: Послання Президента України до Верхов. Ради України від 15.04.2003 р.// Комп’ютерна правова система  “Ліга-закон”.     

 

8. Спасибо-Фатєєва І.В. До питання про захист інтересів акціонерів, кредиторів і публічних інтересів при визнанні акціонерного товариства недійсним// Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. - № 5. – С. 6 – 11.

 

9. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: Затв.  Указом Президента України від 11.06.1998 р., № 615/98 // Офіц. вісн. України.  – 1998. –  № 24. – Ст. 870.

 

10. Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною від 14.06.1994 р.// Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. –  № 3. – С. 194. 

 

11. A Modern Regulatory Framework for Company Law in Europe: A Consultative Document of the High Level Group of Company Law Experts//<http://europa.eu.int/comm/internal_market/en/company/company/ modern/index.htm>.

 

12. Modernising Company Law and Enhancing Corporate Governance in the European Union –A Plan to Move Forward: Communication from the Commission to the Council and the European Parliament, COMM (2003) 284 final. – Brussels: Commission of the European Communities, 2003.  – 29 р.

 

13. Report of the High Level Group of Company Law Experts on a Modern Regulatory Framework for Company Law in Europe. – Brussels: Commission of the European Communities, 2002. –  161 р.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Міжнародне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .