nashe pravo
/ ГоловнаФінансове правоВівторок, 17 Жовтня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Поняття і правова природа неподаткових доходів

Володимир Левкович 15.02.2004, 11:11

 

Неподаткові доходи є частиною доходів держави (державних доходів). Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій [1, c.99].

Уся система державних доходів складається з доходів децентралізованих, під якими розуміють доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються здебільшого за рахунок їхнього прибутку, та доходів централізованих, які надходять на формування централізованих грошових фондів: Державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного інноваційного фонду та ряду інших.

Поняття державних доходів значно ширше від поняття доходів Державного бюджету. Воно охоплює не тільки доходи Державного бюджету, а й доходи інших централізованих і децентралізованих фондів коштів. У розрізі цієї статті дане застереження необхідне тому, що значна частина неподаткових доходів надходить до різноманітних державних цільових фондів, а також у місцеві бюджети.

Неподаткові доходи є частиною системи державних доходів, яка являє собою “внутрішню єдність, що склалася на даний період часу … всієї сукупності доходів, з одного боку, та її диференціацію на окремі групи і види – з іншого” [2, c.33]. Єдність і диференціація всієї сукупності доходів зумовлюється єдністю економічного джерела утворення державних доходів – національного доходу, який створюється у сфері матеріального виробництва, і різноманітністю окремих видів доходів. Різноманітність видів державних доходів дозволяє класифікувати їх за багатьма критеріями, зокрема, за суб’єктами і об’єктами відносин, які виникають, бюджетним значенням, формами, методами і умовами залучення, територією стягнення коштів тощо.

Одним з різновидів класифікації державних доходів є їхній поділ на податкові і неподаткові. І такий поділ має право на існування, оскільки не заперечується і визнається багатьма вченими-правознавцями [див.: 1, c.100-101; див.: 2, c.33; 3, c.94; 4, c.377-380; 5, c.51]. Варто погодитись з польською вченою Я.Яскевічевою, яка вважає такий поділ чи не найполемічнішим [6, c.92]. І з нею слід погодитися.

Які ж критерії поділу державних доходів на податкові й неподаткові? Так, Б.Н.Іванов зазначає, що у зв’язку з різноманітними методами мобілізації фінансових ресурсів у загальнодержавний фонд коштів і, відповідно, з відмінностями в характеристиці фінансових відносин, які регулюються правовими нормами, можна виділити три основні фінансово-правові інститути: 1) обов’язкові платежі державних підприємств та організацій в бюджет і податкове право; 2) неподаткові доходи; 3) державний кредит [5, c.51-52]. Такої ж думки дотримується Ципкін С.Д., стверджуючи, що стягнення обов’язкових платежів можна проводити двома способами – податковим і неподатковим, а поділ доходів бюджету на податкові і неподаткові за методами вилучення коштів має значення не тільки для суто фінансової, але й для юридичної характеристики системи доходів [див.: 2, c.40-41]. Інші вчені також вважають метод стягнення коштів єдиним критерієм поділу державних доходів на податкові і неподаткові.

Видається, проте, що одного методу стягнення коштів недостатньо для відмежування податкових доходів від неподаткових. При стягненні податків держава застосовує податковий метод, для якого характерним є встановлення державою обов’язкових безвідплатних і беззворотніх грошових платежів, які мобілізуються в бюджет у точно визначених розмірах і в заздалегідь встановлені строки [див.: 2, c.43]. Застосовуючи цей метод, держава використовує спеціальні юридичні конструкції – суб’єкт податку, об’єкт оподаткування, одиницю оподаткування, ставку податку, неоподатковуваний мінімум, строки сплати тощо. Порівнявши, наприклад, порядок стягнення зборів до державних цільових фондів з порядком стягнення податків, ми побачимо, що вони фактично не відрізняються, хіба що збори надходять у державні цільові фонди (до речі, більшість з яких включені в Державний бюджет), а також, в кінцевому підсумку, є зворотними. Усі елементи податку є характерними для зборів до державних цільових фондів. Тому можна стверджувати, що при їх стягненні держава застосовує податковий метод.

Ось чому слушною є думка Н.І.Хімічевої, яка пропонує здійснювати поділ державних доходів на податкові та неподаткові залежно від форми самих платежів і методів їх стягнення [7, c.223]. Отже, більш прийнятним є поділ державних доходів на податкові і неподаткові за двома критеріями: методом стягнення коштів та формою платежів. Він дає змогу грунтовніше провести розмежування між цими двома видами державних доходів.

До неподаткових доходів належать державне мито, реєстраційні збори, плата за ліцензії та інші послуги, що надаються державою, збори до державних цільових фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та ін.), надходження, пов’язані з використанням майна, яке є державною власністю (плата за спеціальне використання природних ресурсів, надходження від приватизації державного майна, орендна плата тощо), доходи штрафного та компенсаційного характеру, добровільні внески фізичних та юридичних осіб, доходи від проведення грошово-речових лотерей та ін. Отож, склад даної групи державних доходів вельми неоднорідний. Саме тому неподаткові доходи відрізняються конкретними умовами акумуляції коштів, змістом, призначенням, але їх об’єднує одна ознака негативного плану: всі вони не є податками [див.: 2, c.44]. Отже, є потреба порівняти неподаткові доходи з податками, встановити грані відмінностей, а також подібність, схожість цих двох видів державних доходів, з тим, щоб визначити суть і призначення неподаткових доходів, їх характерні риси.

Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. За їхнім економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Існує не один десяток визначень податку – від зовсім невдалих до близьких до істинного визначення. На наш погляд, найоптимальнішим із цих визначень податку, яке найповніше відображає його суть, властивості та юридичні ознаки, є наступне: податок – це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий (або примусовий) індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вносять юридичні та фізичні особи у державний або місцевий бюджет (чи розподіляється між ними) за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у законодавчо передбачених розмірах і не призначений для конкретних витрат [8, c.126-127].

На відміну від податків, неподаткові доходи можуть перераховуватися не тільки до бюджетів, а й до різноманітних державних цільових фондів і навіть на рахунки державних органів, установ (у визначеній пропорції), які надають чи вчиняють певні дії на користь платників.

Неподаткові доходи досить часто мають цільовий характер, тобто кошти створених за допомогою неподаткових надходжень фондів використовуються за наперед визначеною метою (приміром, для виплати пенсій, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо), а податкові доходи не мають цільового характеру.

Зазначені платежі на відміну від податків мають, здебільшого, не односторонній, а двосторонній відплатний або компенсаційний характер (державне мито, штрафи за порушення законодавства, плата за використання водних ресурсів та ін.).

Неподаткові доходи не залежать від доходу (прибутку) платника, не пов’язані з результатами його господарської діяльності – ця особливість властива податкам.

При стягненні неподаткових доходів використовуються як обов’язкові (примусові) методи мобілізації фінансових ресурсів, так і добровільні методи, які нехарактерні для податків.

Значна кількість неподаткових доходів (державне мито, різноманітні збори, плати, штрафи тощо) сплачується одноразово при зверненні до держави (уповноважених нею органів) за вчиненням певної дії на користь платника, тоді як податки стягуються регулярно, періодично, у точно встановлені законодавцем строки. Платіжне зобов’язання суб’єкта неподаткового доходу виникає лише в момент звернення до державного органу чи установи і припиняється в момент сплати. Після сплати митного платежу для держави виникає обов’язок виконати ту дію, за вчинення якої одержують плату. Відмова від його виконання дає привід для оскарження бездіяльності державних органів. Обов’язок сплати неподаткового доходу – обов’язок одиничний, який минає, непостійний, нетривалий і далеко не загальний. Значно складніші ті правові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і платниками податків – з іншого. Обов’язок сплати податку (за рідкими винятками) не є обов’язком одномоментним, таким, що припиняється, не повторюється періодично, а є обов’язоком, який триває залежно від того, чи продовжує існувати той об’єкт оподаткування, що встановлений законом. Податковий обов’язок триває, періодично відновлюючись, доки існує той факт (об’єкт оподаткування), який служить підставою для стягнення податку згідно із законом. Податковий обов’язок не є наслідком звернення до держави чи її органів за якою-небудь послугою. Він діє завдяки закону і його вимогам, звернениним до платників, які, за визначеними в законі ознаками, визнаються такими, що підлягають оподаткуванню. За сплатою податку не настає вчинення будь-якої дії з боку держави в інтересах того, хто заплатив податок.

Платниками неподаткових доходів можуть виступати як підприємства та організації, так і окремі громадяни. Причому, якщо до сплати податків залучаються всі підприємства, організації, громадяни (за винятком тих, які користуються пільгами), то питання про коло платників неподаткових доходів вирішується інакше. Їх сплачують не всі підприємства, організації, громадяни, а лише ті, які одержують для користування деякі види державного майна, звертаються до державних органів за вчиненням певних дій та ін. Поряд із суб’єктами підприємницької діяльності до сплати деяких видів неподаткових доходів можуть залучатися і державні неприбуткові установи (школи, лікарні тощо).

Підприємства і громадяни стають платниками неподаткових доходів у більшості випадків у зв’язку зі своїм волевиявленням, звертаючись до відповідних державних органів за вчиненням певних дій, за одержанням деяких видів державного майна, купуючи білети грошово-речової лотереї, та ін. Проте у деяких випадках вони повинні вчиняти такі дії в обов’язковому порядку, наприклад, громадяни – прописку паспорта. Правовою підставою для стягнення податку, навпаки, не є звернення будь-якої особи до державної установи чи посадової особи, що породжує певну дію з їхнього боку. Податок стягується з цієї особи незалежно від її волевиявлення, тому що держава визнає за необхідне вимагати від неї пожертви на користь держави для покриття державних видатків та у зв’язку з тим, що ця особа володіє певним майном, одержує доходи [9, c.245].

Одним із обов’язкових суб’єктів податкових правовідносин є фінансовий орган, який представляє інтереси держави в цілому. Стягуючи ж неподаткові доходи досить часто від імені держави виступає не спеціалізований фінансовий орган, а інші органи, установи, організації, основним предметом діяльності яких є не стягнення платежів, а інше (наприклад, головне завдання суду – здійснення правосуддя).

Підсумовуючи викладене, можна виділити на відміну від податків такі основні ознаки (риси) неподаткових доходів:

  1. надходять як у бюджети (Державний і місцеві), так і у державні цільові фонди, а також на рахунки державних організацій, які вчиняють певні дії на користь платників;

  2. мають здебільшого цільовий характер;

  3. як правило, мають відплатний або компенсаційний характер;

  4. не залежать від доходу (прибутку) платника;

  5. методи мобілізації як обов’язкові, так і добровільні;

  6. нерегулярність, непостійність сплати;

  7. коло платників вужче;

  8. фактом виникнення правовідносин щодо сплати платежу може служити волевиявлення платника;

  9. стороною у правовідносинах з приводу сплати платежу може виступати неспеціалізований фінансовий орган.

Зазначені риси неподаткових доходів мають загальний характер і можуть бути застосовані до всієї сукупності цих доходів загалом. Якщо взяти конкретний вид неподаткового доходу чи їхню групу, то деякі з цих ознак не будуть їх стосуватися. Як уже зазначалося, це пов’язане з тим, що ці доходи відзначаються великою різноманітністю і відрізняються за методами і формами стягнення, джерелами, суб’єктами платежів та іншими підставами.

Спробуємо запропонувати таке визначення неподаткових доходів: неподаткові доходи – це врегульовані правовими нормами обов’язкові та добровільні платежі до Державного та місцевого бюджетів, державних цільових фондів, позабюджетних фондів, які вносяться юридичними та фізичними особами, мають, як правило, цільовий, відплатний або компенсаційний характер і не залежать від доходу (прибутку) платника.

Це визначення, звичайно, не є вичерпним, має описовий характер тощо. Пояснюється це великою різноманітністю та значними відмінностями між неподатковими доходами.

––––––––––––––––––––

  1. Фінансове право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – С.99, 100-101.
  2. Цыпкин С.Д. Доходы государственного бюджета СССР. – М., 1973. – С.33, 40, 41, 43, 44.
  3. Воронова Л.К.Радянське фінансове право. – К., 1973. – С.94
  4. Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978. – С.377-380
  5. Иванов Б.Н. О системе советского финансового права // ВЮЗИ. Труды. Т.IX. – М., 1967. – С.51-52.
  6. J.Jaskiewiczowa. Prawo finansowe. – Gdansk, 1988. – С.92.
  7. Советское финансовое право: Учебник. – М.: Юридическая литература, 1987. – С.223.
  8. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С.126-127.
  9. Берендтс Э.Н.. Русское финансовое право. – С.-Пб., 1913. – С.245.

версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Фінансове право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .