nashe pravo
/ ГоловнаФінансове правоВівторок, 17 Жовтня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Поняття та види суб’єктів фінансового права України

Р. Посікіра 21.07.2004, 10:10

У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною. Особливо актуальною ця проблема стала після 11 вересня 2001 року, коли весь цивілізований світ став на боротьбу із світовим тероризмом.

 

Найбільш важливими міжнародними актами у цій сфері є Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція) та Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності 1990 р. (Страсбурзька конвенція).

 

В останні роки співробітництво з боротьби із відмиванням доходів розвивалось не лише в організаціях із широкою компетенцією, та й через спеціальні органи, створені для боротьби з відмиванням грошей, головним серед яких є Міжнародна Фінансова комісія з проблем відмивання грошей (FATF), яка була створена в червні 1989 р. Саме стандарти і рекомендації цієї організації стали основою для вдосконалення національного законодавства багатьох країн. У межах FATF зосереджене на сьогодні міжнародне співробітництво у розглядуваній сфері.

 

Україна послідовно йде шляхом гармонізації внутрішнього законодавства із міжнародними стандартами. В останні роки у нас прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з відмиванням «брудних грошей», серед яких варто виокремити Указ Президента України "Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки" № 552/2000 від 31 березня 2000 р.; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмивання доходів, одержаних незаконним шляхом" № 813/2000 від 22 червня 2000 р.; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом" № 532/2001 від 19 липня 2001 р.; Указ Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" № 1199/2001 від 10 грудня 2001 р.; Указ Президента України "Про Заходи щодо детінізації економіки України на 2002–2004 роки" № 216/2002 від 5 березня 2002 р.; постанова КМУ від 28 серпня 2001 р. № 1124 "Про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)"; постанова КМУ від 10 січня 2002 р. № 35 "Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу" та інші.

 

Відповідні положення знайшли своє закріплення у Законі України № 2664-III від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закон України № 2121-ІІІ від 07 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»; у листопаді 2002 р. прийнято Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

 

Сам термін відмивання грошей є яскравим прикладом правової алегорії, він порівняно недавно, хоча й до­сить міцно увійшов у науковий обіг за кордоном та в Україні, де він широко використову­ється навіть у нормативно-правових ак­тах.

 

За визначенням Комісії з організованої злочинності при Прези­дентові США, відмивання грошей — це процес, за допомогою якого приховують­ся існування, незаконне походження до­ходів, а також їхнє використання, шля­хом перетворення їх таким чином, щоб вони не піддавалися ідентифікації як отримані незаконним шляхом. По­сібник з протидії «відмиванню» грошей, адресований кредитним спілкам Великоб­ританії, визначає названий термін як про­цес, за допомогою якого особа прагне при­ховати справжнє походження та належ­ність доходів від злочинної діяльності.

 

В Україні під легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, розуміють вчинення будь-яких дій, спрямованих на надання легального статусу доходам, отриманим внаслідок вчинення злочину, через приховання чи свідоме спотворення відомостей про походження чи джерела, місцезнаходження або про зміну прав на них, використання їх під виглядом законних у фінансових операціях чи угодах або підприємницькій чи в іншій економічній діяльності.

 

Процес відмивання можна умовно розділити на три стадії: 1) введення «брудних» грошей у легальну фінансову сферу; 2) приховування слідів введення брудних грошей та шляхів їх поширення; 3) повернення відмитих грошей їх власникам на нібито правомірній основі – у вигляді кредитів в іноземних банках, інвестицій, оплати товарів та послуг тощо.

 

Особлива увага в законодавчому регулюванні приділяється фінансовому сектору, а першу чергу – банківській системі, через які здійснюються фінансові операції. З метою недопущення відмивання коштів розробляються різноманітні процедури, які стосуються ідентифікації клієнтів, визначення критеріїв сумнівних операцій, вдосконалення взаємодії фінансових установ та компетентних органів.

 

Відповідно до чинного законодавства банки та інші фінансові установи зобов’язані:

 

·        розробити програми внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом;

 

·        відслідковувати спроби легалізації доходів у процесі здійснення банківських операцій;

 

·        ідентифікувати осіб, які вчиняють значні та сумнівні операції;

 

·        документально фіксувати та надавати уповноваженим органам інформацію про операції, які викликають підозру у відмиванні грошей.

 

Зокрема, згідно зі ст. 64 Закону України "Про бан­ки і банківську діяльність" банкам забо­ронено вступати в договірні відносини з анонімними особами. Цією статтею та­кож зобов’язано банківські установи ідентифікувати осіб, які здійснюють значні за обсягом та/або сумнівні опе­рації. У ст. 65 цього закону зазначено, що банки повинні зберігати всі документи, що були підставою для здійснення знач­них та/або сумнівних угод, а також пись­мові результати ідентифікації пов’яза­них із ними осіб упродовж п’яти років із дня виконання угоди.

 

У відповідності до ст. 18 Закону України № 2664-III від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов’язані ідентифікувати особу споживача фінансових послуг, здійснюючи:

 

·     перевірку факту існування юридичних осіб – споживачів фінансових послуг шляхом отримання від них та/або від відповідних органів державної влади матеріалів про підтвердження державної реєстрації такої особи, включаючи інформацію щодо її назви, організаційно-правової форми, місцезнаходження, посадових осіб та їх повноважень;

 

·     перевірку повноважень особи, яка має намір діяти від свого імені або від імені іншого споживача фінансових послуг.

 

У разі, якщо виникає сумнів щодо того, що особа діє від свого імені, фінансова установа повинна здійснити заходи для ідентифікації вигодонабувача.

 

Фінансові установи зобов’язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів. Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення

 

Таким чином, банки набули статус суб’єктів виявлення та попередження злочинів, які безпосередньо не пов’язані з посяганням на їх безпеку; їх наділили не лише особливими правами, обов’язками та компетенцією у сфері виявлення та попередження конкретного виду злочинів, а й обов’язком брати постійну участь у правоохоронній діяльності. Склалася унікальна ситуація, яка полягає в тому, що банки, які не є державними організаціями, повинні брати участь у реалізації заходів, які виходять за межі власне банківської діяльності.

 

Хоча розвиток українського законодавства відповідає тенденціям міжнародного права у розглядуваній сфері, варто відзначити певні недоліки, які негативно позначаються на різних сферах політичного та економічного життя держави.

 

По-перше, це затягування із прийняттям єдиного закону, який би системно і комплексно врегулював усі сторони цих процесів, що призводить до застосування до України різноманітних санкцій.

 

По-друге, це відсутність законодавчого визначення чітких критеріїв сумнівних операцій, що унеможливлює ефективну боротьбу із відмиванням коштів;

 

По-третє, нерозробленим є механізм співпраці банків та інших фінансових установ із правоохоронними органами, які здійснюють боротьбу із відмиванням коштів.

 

По-четверте, неузгодженість законодавства у галузі боротьби із відмиванням коштів із нормами, які регулюють відносини у сфері забезпечення банківської таємниці, що призводить до порушення балансу публічного та приватного інтересів та відпливу грошей із легальної банківської сфери.

 

Законодавче вирішення цих проблем дозволить здійснювати ефективну боротьбу із легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом, не порушуючи при цьому права та законні інтереси суб’єктів банківської діяльності та їх клієнтів.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Фінансове право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .