nashe pravo
/ ГоловнаФінансове правоСереда, 23 Серпня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Проблеми реалізації законодавства про сплату зборів до державних цільових фондів

В. Левкович 01.11.2004, 12:12

На нашу думку, є достатні підстави віднести до податків тільки ті обов’язкові платежі в державні грошові фонди, що вносяться фізичними та юридичними особами, які: а) сплачуються лише на підставі податкового закону; б) перераховуються безпосередньо в бюджет; в) не мають цільового призначення; г) безпосередньо безвідплатні будь-чим державою.

 

Усі інші обов’язкові платежі у державні фонди не є податками. Як було показано вище, вони мають дещо іншу економічну природу і тому повинні підпадати під інший порівняно з податками, адекватний їх суспільній суті, правовий режим.

 

Величезна кількість неподаткових доходів, різноманітність у правовому режимі, формах і методах стягнення зумовлює їх поділ на різні групи. І найбільш значною є група неподаткових доходів у вигляді зборів до державних цільових фондів.

 

Останнім часом збори на обов’язкове соціальне страхування зазнали істотних змін.

 

По-перше, відбулася зміна назви "збори" на "внески".

 

По-друге, норми, за якими здійснюються нарахування і сплата внесків на соціальне страхування, регулюються абсолютно новими законами: Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Законом України від 2 березня 2000 р. "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Законом України від 11 січня 2001 р. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування", Законом України від 18 січня 2001 р. "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", Законом України від 22 лютого 2001 р. "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності".

 

По-третє, з’явився новий вид обов’язкового соціального страхування – страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

 

Проте законодавство про відрахування зборів до державних цільових фондів потребує подальшого вдосконалення.

 

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Кожен з нас зацікавлений у гарантованому пенсійному забезпеченні. Об’єктом оподаткування є фонд оплати праці (заробітна плата), що адекватно цілям, оскільки рівень пенсійного забезпечення повинен відповідати рівню зарплати і змінюватися разом з останнім. Збір на пенсійне страхування, що справляється із заробітної плати працюючих, становить лише 1–2 відсотки, в той же час надзвичайно високу ставку – 32 відсотки – встановлено для підприємств, установ, організацій. І це стає важким тягарем для виробника. Підприємства шукають незаконних шляхів для виплати зарплати, вважаючи їх менш витратними, ніж виплачувати заробітки офіційно, і в результаті база оподаткування постійно звужується. Персоніфікований облік страхових зборів працюючих відсутній (хоча зараз вже запроваджується). Стара система привчила, що пенсією має забезпечувати держава. Тому психологічно й економічно більшість громадян не відчуває особистої відповідальності за своє майбутнє.

 

Вимагає відпрацювання механізм перерозподілу фінансової відповідальності за формування Пенсійного фонду між працівниками, працедавцями і державою. За рахунок такого перерозподілу має бути збільшена заробітна плата працюючих із відповідним збільшенням ставки збору на обов’язкове державне страхування. При цьому повинна відповідно бути знижена ставка збору для працедавців. Розрахунки показують, що збільшення заробітної плати на 1 відсоток за рахунок такого перерозподілу дозволяє зменшити податковий тиск на виробника з соціального страхування на 2–2,5 відсотка.

 

В Україні необхідно запровадити змішану пенсійну систему, яка передбачає наявність як державного пенсійного забезпечення, що ґрунтується на солідарній участі у формуванні Пенсійного фонду, так і наявність індивідуальних пенсійних рахунків.

 

Закон України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" надзвичайно лаконічний, складається всього з шести статей. І якщо в багатьох випадках лаконічність – це добре, то у цьому випадку – навряд чи. Закон містить багато відсильних норм, на його розвиток органи виконавчої влади прийняли і прийматимуть значну кількість підзаконних нормативних актів, які часто суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування. Така важлива сфера, як сфера оподаткування, повинна детально регламентуватися законами, щоб було менше можливостей і потреби у підзаконній нормотворчості.

 

У Законі України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" необхідно більш чітко визначити об’єкт оподаткування, обов’язково зазначивши перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові збори та які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій.

 

Класично об’єктом оподаткування збору на обов’язкове пенсійне страхування є фонд оплати праці (заробітна плата), що адекватно цілям, оскільки рівень пенсійного забезпечення повинен відповідати рівню зарплати і змінюватися разом з останнім. Тому дивним і невідповідним меті та принципам пенсійного страхування є значне розширення об’єкту оподаткування (сума операції з купівлі-продажу валют, вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, вартість легкового автомобіля, кількість вироблених тютюнових виробів, вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна, вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку) та збільшення кола платників. Видається, що із Закону необхідно вилучити зазначені норми.

 

Також у Законі потрібно детально викласти порядок реєстрації та обліку платників, порядок обчислення і строки сплати зборів різними категоріями платників, порядок обліку та звітності по зборах до Пенсійного фонду та витрачання його коштів, порядок контролю за сплатою зборів і витрачанням платниками коштів Пенсійного фонду із визначенням строків, періодичності перевірок платників контролюючими органами, зазначити права та обов’язки платників зборів тощо. Загалом Закон України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" вимагає суттєвого доопрацювання, він повинен бути викладений у новій редакції або необхідно прийняти новий закон за аналогією із трьома законами, які регулюють питання загальнообов’язкового державного соціального страхування.

 

Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Практично проблему зайнятості може вирішити лише працедавець, а не служба зайнятості. Чи має таку можливість акумуляція зазначених зборів у Фонді? Відповідь очевидна. Про це свідчить і той факт, що без допомоги державної служби зайнятості працевлаштовується більшість незайнятих громадян. Тому доцільність існування цього збору викликає сумніви. Фінансування витрат на зайнятість населення необхідно провадити з Державного бюджету.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Фінансове право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .