nashe pravo
/ ГоловнаФінансове правоСереда, 23 Серпня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів

О. Сунцова (Академія ДПС України) 02.02.2004, 19:07

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації між­бюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система повинна бути зорієнтована на розв’я­зання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабіль­ність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджет­ній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови між­­бюджетних відносин.

 

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджет­них коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0 % подат­кових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель [1]. Разом з тим, у Канаді,  де з 12 су­­б’єк­тів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпе­ченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2 % податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15 % доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання – здійсню­ється бажане вирів­нювання бюджетної забезпеченості суб’єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг [2].

 

В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюд­жетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механіз­му (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб’єк­тами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами [3].

 

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає в себе характеристику адмініст­ративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим.

 

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція СІЛА, прийнята в 1789 р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2001 р., основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2 % усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8 %), податок на доходи корпорацій (9,6 %) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх пов­новажень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штатам надано право самим вирі­шувати, які подат­ки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосовувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну тор­гівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.

 

У 1997 р. федеральний уряд встановив мораторій на податки штатів на торгівлю з використанням електронних коштів, але цей випадок є винятком з правила, згідно з яким федеральний уряд не втручається в податкову політику штатів. Часто штати самі прийма­ють рішення, що обмежують їхні можливості для збільшення доходів, і закріп­люють ці рішення у своїх конституціях, але такі обмеження встановлюються лише добро­вільно і ніколи не диктуються федеральним урядом.

 

Основними джерелами доходів бюджетів штатів у 1996 р. були пла­тежі до фондів соціального страхування та пенсійних фондів (25,4 % влас­них доходів бюджетів штатів у тому ж році), податки з продажу (18,7 %), податки на доходи фізичних осіб (17,9 %), акцизи (9,0 %) і доходи за рахунок використання власності (9,0 %). Основними джерелами доходів місцевих бюджетів були податки на майно (37,4 % власних доходів місцевих бюд­жетів у 1996 р.), доходи за рахунок використання власності (21,6 %), інші доходи (19,4 %) і податки з продажу (5,6 %) [4].

 

Частка фінансової допомоги, наданої нижчим рівням влади у вигляді грошових трансфертів, у витратах федерального бюджету протягом ос­танніх 20 років залишалася досить стабільною та коливалася на рівні 13 % загального обсягу витрат федерального бюд­жету. У 1999 р. вона досягла 15,2 %, а в бюджеті на 2001 р. становить 16,5 % ($ 305,6 млрд. при за­планованих витратах федерального бюджету $ 1 835 млрд.). Частка фінан­сової допомоги в доходах штатів становить близько 27,9 %.

 

У федеральному бюджеті на 2001 р. передбачено виділення цільових трансфертів на суму $ 305,6 млрд. З них $ 273,0 млрд. передається у вигляді 160 цільових трансфертів, що розподіляються на підставі формули, а решта $ 32,6 млрд. передаються у вигляді трансфертів під проекти, що розподіляються на конкурсній основі. Найбільшу частку у трансфертах становлять кошти, які виділяються на охорону здоров’я (43,8 % загального обсягу трансфертів), соціальну підтримку (22,5 %), освіту, а також фонд зайнятості та на професійну підготовку (14,8 %). При цьому 62 % трансфертів спрямовуються на виплати фізичним особам, 17 % – на фінан­сування капітальних витрат і 21 % – на інші цілі, в основному на освіту, професійну підготовку та надання соціальних послуг. Найбільша сума ($ 174,4 млрд., або 57 % загального обсягу трансфертів) виділяється через Департа­мент охорони здоров’я – у п’ять разів більше, ніж через будь-який інший департамент.

 

Сьогодні усі грошові трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер більш-менш вузької спрямованості. Трансферти поділя­ються на цільові й вузькоцільові.

 

Вузькоцільові – виділяються на чітко визначені цілі: наприклад, на будівництво визначеного об’єкта чи на виплату заробітної плати вчителям певної категорії. Вузько­цільові трансферти розподіляються згідно з такими правилами:

 

1. На підставі формули, затвердженої в законодавчому чи адміністра­тивному поряд­ку. У формулу включаються різні статистичні показники.

 

2. Під конкретні проекти. Такого роду трансферти, як правило, розподіляються на кон­курсній основі.

 

3. Комбінація формули та проекту. У даному випадку обсяг коштів, які виділяються під конкретний проект, обмежується сумою, визначеною на підставі формули.

 

Такі трансферти виділяються або в абсолютній сумі, або в порядку спільного фінансу­вання витрат штатів. В останньому випадку федеральний бюджет відшкодовує частину витрат, зроблених бюджетами штатів за даним його видом. Загальна сума коштів, які виділяються з федерального бюджету в порядку спільного фінансування, може бути як обмеженою, так і необмеженою.

 

Цільові трансферти мають цільовий характер, однак напрям їхнього використання визначається досить широко, що дозволяє владі штатів самостійно обирати спосіб використання отриманих коштів у досить широких рамках.

 

Підтримка штатів і місцевих органів влади за рахунок федерального бюджету здій­снюється також за рахунок податкових витрат, під якими розуміють втрати федерального бюджету, що виникають у результаті виключення з оподатковуваної бази за федераль­ними податками її окремих елементів. До елементів, що виключаються, передусім належать суми, які сплачують платники податків до бюджетів штатів і місцевих бюджетів у вигляді прибуткового податку і податку на майно, а також кошти, одержувані ними у вигляді процентних платежів за облігаціями штатів і місцевих органів влади. Таким чи­ном, коли якийсь із штатів вирішить збільшити ставку прибуткового податку, що над­хо­дить до його бюджету, податкова база федерального прибуткового податку зменшиться і феде­ральний бюджет недоодержить кошти. Подібні втрати федерального бюд­жету фактично є фінансовою допомогою штатам. Оцінка розмірів фінан­сової допомоги, яку буде передано такими каналами з федерального бюджету в 2001 р., ста­новить $ 98,7 млрд.

 

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети – рівноправними з федерацією учасниками між­бюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

 

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: феде­раль­ному, провінційному/територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

 

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забез­печуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток ста­новлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право вста­новлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігорний бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.

 

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30 %), податком з продажів (16 %), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реа­лізації товарів і послуг (20 %). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за раху­нок податку на нерухомість (близько 70 %) [5].

 

Крім податкових і неподаткових доходів, бюджети провінцій/тери­торій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визна­чається з урахуванням переданої фінан­сової допомоги.

 

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Гро­шовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із фе­дерального бюджету до бюджетів про­вінцій/територій. Податковий – виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціям/територіям право підвищу­вати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

 

Доходи бюджетів провінцій/територій у 1998–1999 фінансовому році становили     $ 166,6 млрд. (зокрема $ 13,5 млрд. – 8,1 % доходів за рахунок податкових трансфертів; $ 24,0 млрд. – 14,4 % доходів за рахунок неподат­кових трансфертів). Витрати бюджетів провінцій/територій становили $ 167,6 млрд. [6

 

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, виз­начаються на п’ять років, а передача здійснюється на річній основі. Федеральний уряд Канади передає трансферти провінціям/територіям за трьома основними програмами:

 

• Трансферт на охорону здоров’я і соціальну допомогу (СН&Т). Програма спрямована на підтримку охорони здоров’я, вищої освіти, надання соціальної допомоги та послуг територіям і провінціям. Даний трансферт є зв’язаним (цільовим). СН&Т було введено в дію в 1996–1997 фінансовому році. Він замінив дві окремі трансферні програми – соціаль­ної підтримки та підтримки охорони здоров’я і вищої освіти. За цільовою програмою соціальної підтримки (САР) федеральний уряд компенсував провінціям 50 % їхніх витрат на підтримку малозабезпечених та на інші соціальні програми державної підтримки (тобто на кожний витрачений провінцією долар держава видавала трансферт у розмірі 50 центів). При цьому витрати провінцій повинні відповідати визначеним вимогам. Зокрема, їх необхідно будувати з урахуванням першочергових потреб одержувачів допомоги. У рамках цієї програми провінції одержували різний обсяг душових трансфертів, оскільки обсяг цієї допомоги залежав від політики самих регіонів. На даний момент трансферти СН&Т не розподіляються на рівній душовій основі, що пояснюється впливом порядку розподілу трансфертів у рамках раніше існуючої програми соціальної підтримки, однак федеральний уряд вже оголосив, що до 2001–2002 бюджетного року нерівність між обсягом переданих коштів у розрахунку на душу населення буде усунуто і всі провінції й території одержуватимуть однаковий душовий трансферт СН8Т. Крім того, вже в 1998–1999 фінансовому році $ 3,5 млрд., додатково виділених у рамках програми, було розподілено між регіонами на рівній душовій основі. У 1998–1999 фінансовому році трансферти, розподілені в рамках даної програми, становили $ 26,0 млрд., або 67,5 % загального обсягу транс­фертів. У 1998–1999 р. провінція Альберта одержала $ 800 на душу населення, провінція Квебека – $ 939. У 2001–2002 фінансовому році кожна провінція одержить $ 960 на одну особу. Фінансова допомога за програмою СН&Т передається у вигляді податкового і грошового трансфертів. Зазначимо, що федеральний уряд завжди встановлює нижній розмір обмеження грошового трансферту, щоб із зростанням податкової бази даний трансферт не перекривав грошового (у 1998–1999 фінансовому році дане обмеження становило $ 12,5 млрд.). У цьому ж році приблизно половину всієї суми було передано через податковий трансферт, половину – через грошовий.

• Програма вирівнювання спрямована на вирівнювання провінцій (території у вирівнюванні участі не беруть), менш забезпечених за рівнем надання бюджетних послуг населенню. Даний трансферт є незв’язаним. Він розподіляється за формулою, яку встанов­лює федеральне законо­давство. Спочатку розраховується подушовий бюджетний потен­ціал кож­ної провінції на основі оцінок їхніх власних доходів. Далі визначається стандарт­ний подушовий бюджетний потенціал, виходячи з потенціалу п’яти провінцій “із середніми доходами” (у 1998–1999 р. він становив $ 5 472).

 

Провінції з душовим потенціалом нижче стандартного одержують трансферт для підтягування до середнього рівня. Вирівнювальний транс­ферт не може бути вищим чи нижчим від законодавчо встановлених значень і для захисту як федерального бюджету (від занадто сильного росту трансферту), так і бюджетів провінцій (від різкого зниження трансферних виплат). Процедура розрахунку вирівнювального трансферту встанов­люється на п’ять років, стандартний потенціал розраховується на річній основі. У 1998–1999 фінансовому році загальний обсяг трансфертів, розподілених у рамках даної прог­рами, становив $ 9,6 млрд., або 24,9 % загального обсягу трансфертів. Вирівнювальний трансферт одержали 7 з 10 провінцій Канади. Весь трансферт передавався у грошовій формі.

 

• Програма територіального фінансування (ТРР). У рамках програми спеціальний трансферт передається північним територіям (не провінціям), відмінність яких від провінцій полягає в тому, що в них значно вищі витрати на надання бюджетних послуг, високі темпи росту чисельності населення і слабко розвинена податкова база. Даний трансферт є не­зв’язаним і надається для підвищення бюджетної забезпеченості територій. ТРР розраховується за принципом “покриття розриву” між індексом бюджетних витрат і дохідних можливостей територіальних бюджетів. Оцінка бюджетного потенціалу здійснюється в розрізі понад 30 податкових і неподаткових доходів із використанням середніх (у розрізі провінцій) податкових ставок за кожним окремим видом податку. Тобто визначається, скільки доходів на душу населення може одержати та чи інша провінція, враховуючи свою податкову (неподаткову) базу за серед­ньою ставкою. Стандартний бюджетний потенціал визначається аналогіч­но, але тільки у п’яти “серед­ніх” провінціях. Основні проблеми, що вини­кають при розрахунках, пов’язані з методикою оцінок податкових (непо­даткових) баз, особливо з податку на майно.

 

Програма спрямована також на захист територій від істотного зниження власних доходів. У 1998–1999 фінансовому році загальний обсяг трансфертів, розподілених у рамках даної програми, становив $ 1,2 млрд., або 3,1 % загального їх обсягу. Весь обсяг коштів передається в грошовій формі.

 

• За іншими програмами (наприклад, державна програма вивчення іноземних мов, програма фіскальної стабілізації, програма субсидій) обсяг допомоги, переданої в 1998–1999 фінансовому році, становив $ 1,7 млрд., або 4,4 % загального обсягу трансфертів. Усі перераховані види транс­фертів є грошовими і цільовими. Зазначимо, що порядок передачі трансфертів за програмою субсидій було визначено ще в 1867 р.

 

Частка федеральних трансфертів у доходах провінцій коливається від 14 % (провінція Альберта) до 42 % (провінція Ньюфаундленд). Території практично всі свої доходи забез­печують за рахунок федерального транс­ферту. Загальний обсяг трансфертів, переданих із федерального бюджету у 1998–1999 фінансовому році, становив $ 37,5 млрд., тобто 17 % витрат федерального уряду (22,5 % доходів бюджетів провінцій/територій).

 

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень держав­ної влади. Третій рівень бюджетної системи пред­ставлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантована Конституцією.

 

Податкова система

 

Усі податки Федеративної Республіки Німеччина можна розділити на дві групи:

 

1. Податки, які закріплені за визначеним рівнем бюджету і надходять до нього в пов­ному обсязі (федеральні податки, податки земель і місцеві податки), тобто власні податки.

 

2. Податки, що розподіляються на частковій основі між рівнями бюджетної системи (загальні податки).

При цьому загальні податки становлять близько 70 % податкових доходів зведеного бюджету країни.

Список податків визначено ст. 106 Конституції Федеративної Респуб­ліки Німеччина:

 

1.         Загальні податки: прибутковий податок; податок на доходи корпо­рацій; податки з обороту (ПДВ, податок на імпорт).

 

2.         Федеральні податки: мита; акцизи на нафту, тютюн, каву, алкогольну продукцію (крім пива); дорожній податок; податок на операції з цінними паперами, страхові виплати; платежі на вирівнювання добробуту менш забезпечених земель; платежі в ЄС.

 

3.         Податки земель: податок на майно; податок на спадщину; податок із власників транспортних засобів; акциз на пиво; податок на ігорний бізнес.

 

4.         Місцеві податки: податок на нерухомість; місцеві акцизи; податок на торгівлю; місцеві збори (з полювання, риболовлі тощо).

 

Федеральний уряд має виняткове законодавче право введення і визначення оподат­ковуваної бази і ставок з митних платежів і податків з монополій. З усіх федеральних і загальних податків федеральний уряд і землі приймають спільні рішення. Землі беруть участь у законодавчому процесі через федеральні збори, до яких адміністрація суб’єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення.

 

Уряди земель мають законодавчу владу щодо власних податків і акцизів, які зарахо­ву­ються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).

 

Вертикальне вирівнювання в Німеччині здійснюється за допомогою загальних подат­ків, що є регулюючими. Відповідно до Конституції федеральний уряд і землі мають рівні права на прибутковий податок, тому спочатку визначається частка, необхідна місцевим бюджетам, а потім залишається сума, яка розподіляється між рівнями державної влади.

 

При розподілі податку на прибуток корпорацій і податків з обороту федерація та землі також мають рівні права, оскільки в Конституції вста­новлено, що в різних землях повинні забезпечуватися рівні умови життя і податковий тягар не може бути надмірним. Частка податків з обороту може змінюватися залежно від зміни співвідношення витрат між федера­цією та землями (див. таблицю 1). З 1998 р. у такій пропорції розподіля­ється залишок ПДВ, який залишається після закріплення 3,64 % зведених зборів за бюджетами земель для відрахувань до пенсійної системи і закріплення 2,20 % суми, що залишилася, за місцевими органами влади.

 

Прибутковий податок розподіляється між землями за місцем реєстрації платників податків (резидентів). Податок на прибуток корпорацій розподіля­ється за формулою. Однак при розподілі ПДВ між землями не можна виходити ані з принципу реєстрації платника, ані з принципу місцезнаходження джерела, тому ПДВ було вирішено розпо­діляти пропорційно чисельності населення, що має ефект горизонтального вирівнювання. 

Починаючи з 1996 р., федерація передає землям 18,2 % надходжень від акцизів на нафту для інвестування в розвиток громадського паса­жирського транспорту. Відбу­вається горизонтальне вирівнювання через перерозподіл ПДВ. Первісний розподіл доходів, отриманих із регулюючих джерел, потім трансформується за допомогою перероз­поділу, заснованого на закріпленому в Конституції праві на однакові умови життя в різних землях. На першій стадії до 25 % ПДВ, зарахованих до бюджетів суб’єктів федера­ції, перерозподіляються на користь земель, в яких після первісного розподілу податкових ресурсів податкові доходи виявилися низькими. Сьогодні перерозподіл на цьому етапі відбувається в основному на користь східних земель.

 

Горизонтальне вирівнювання за допомогою трансфертів

 

На другій стадії застосовується схема з негативними трансфертами. Розподіл тран­сфер­тів споконвіку ґрунтується на прогнозах оподатковува­ної бази, а пізніше, коли стають відомі фактичні значення бази оподатку­вання, коригується. Додатковий тягар складається зі статей витрат, що мають місце лише у конкретного суб’єкта федерації (на­прик­лад, витрати на зміст порту). Витрати зафіксовано в законі про фінансове вирів­ню­вання.

 

Таким чином, застосована в Німеччині схема трансфертів є схемою вирівнювання доходів на душу населення. На етапі негативних трансфертів відбувається підтягування душових доходів до 95 % “необхідних ресурсів”.

 

Додаткова фінансова допомога

 

На наступному етапі вирівнювання душові доходи слабкіших у фі­нансовому відно­шенні земель збільшуються до 99,5 % “необхідних ресур­сів” за рахунок додаткової фінан­сової допомоги з федерального бюджету.

 

Крім того, федерація перераховує деяким землям так звані “спеціальні трансферти”. Це додаткові відрахування для східних земель (ВМ 14 млрд. на рік до 2004 р.), трансферти західним землям, що компенсують втрати від включення східних земель до єдиної трансфертної схеми (виплачуються протягом 10 років), трансферти малим землям, що компенсують більші адміністративні витрати. Федерація також може виплачувати землям тимчасові субсидії для полегшення обслуговування боргу.

 

Як свідчить порівняння механізмів бюджетного вирівнювання, які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спіль­ного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють урахувати особливості міжбюд­жетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.

 

Головне завдання бюджетного регулювання полягає в тому, щоб у конкретних еко­номічних і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закрі­пити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.

 

Критерієм ефективності кожної конкретної моделі зрештою можуть виступати тільки якість та обсяг бюджетних послуг, наданих населенню. Різні країни вирішують проблему вибору моделі бюджетних відносин по-різному. Проведений аналіз засвідчив, що ефектив­ність системи міжбюд­жетних відносин визначається не ступенем централізації/децент­ралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, не частками доходів/витрат центрального уряду, не обсягом і способами надання фінансової допомоги, а чітко встановленою та збалансованою сис­темою всіх цих чинників, які точ­но відповідають особливостям держави.

 

Ефективність системи міжбюджетних відносин у розглянутих країнах досягається в результаті забезпечення адекватності дохідних джерел видатковим потребам усіх рівнів бюджетів. Сума власних доходів бюджету і переданих трансфертів дозволяє повністю виконати встановлені видаткові зобовязання. Розподіл фінансової допомоги характери­зується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Процедура розрахунку фінансової допомоги залишається незмінною протягом як мінімум трьох–п’яти років. У результаті цього кожен суб’єкт має можливість спрогно­зувати свої доходи на майбутні періоди. Розмір трансферту залежить тільки від об’єктивних чинників, які впливають на видаткові потреби та дохідний потенціал бюджетів, а процедура розрахунку фінансової допомо­ги не позбавляє одержувачів допомоги зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів.

 

___________________________________________

 

1 Богачова О.В. Бюджетные механизмы в мировой практике развития депрессивных и отсталых регионов // Вопросы экономики. – 1996. – № 6. – С. 100–112.

2 Хорст Риссе. Політика у сфері оподаткування і регулювання доходів: зрівнювання федеральних та регіональних інтересів. Система і досвід Німеччини / Фонд “Україна – США”. Програма сприяння парламентові України – 4 с.

3 Сфери повноважень регіональних та місцевих рад: порівняння повноважень на прикладах Франції, Нідерландів, Італії, Іспанії, Швеції.

4 Environmental fiscal relations and Local financial management / Vienna. – Austria, 1998.

5 Fiscal federalism. – Chicago, 1988.

6 Intergovernmental relations. – Washington D.C., 1998.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Фінансове право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .