nashe pravo
/ ГоловнаФілософія праваЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

До питання про філософію та теорію прав людини: правове людинорозуміння (деякі концептуальні та термінологічні аспекти)

В. Бігун, Інститут держави і права України ім. В. Корецького Національної академії наук України 06.11.2004, 11:11

Конституція України 1996 р., закріпивши серед інших ряд гуманістичних положень, центральне з яких – "людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" (ст. 3), ставить перед теоретиками та практиками права завдання їх практичної реалізації. Цей процес вимагає, зокрема, переосмислення основоположних засад правової системи України, однією з яких є теоретико-філософська проблема правового людинорозуміння або людинорозуміння в праві, яка концептуалізується та коротко аналізується у своєму термінологічному прояві в цій статті.

 

1. "Людина та право" – багатоскладова система теоретичних та практичних питань взаємовідносин людини та права, що постає як фундаментальна та універсальна (за значенням) проблема наук про право та юридичної практики. Конкретизована в проблемі "людина в праві", вона охоплює питання: теорії та філософії прав людини; правового статусу, правової поведінки та правової соціалізації людини; правосвідомості; концепції людини в праві, відображення людини в праві; антропологічного підходу до дослідження права; аксіологічного (ціннісного) підходу до дослідження людини в праві; юридично-психологічних аспектів тощо, які розробляються у рамках філософії права, теорії права та держави, соціології права, правової антропології, правової аксіології та інших наукових напрямів.

 

Якщо мета права – сприяти розвиткові людини чи то як індивіда, чи то як члена суспільних відносин, і при цьому держава відповідає перед людиною за свою діяльність*, то природними є питання: які фактори та за яких умов можуть сприяти забезпеченню цих процесів? Один із можливих факторів – це правове людинорозуміння за умови його належного та адекватного відображення. Дослідження правового людинорозуміння, його формування, відображення та ефекту, власне, серед іншого, і пояснює актуальність тем філософії, теорії та практики прав людини.

 

2. Правове людинорозуміння – це одне із основоположних питань будь-якої правової системи, яке покликане дати відповідь на запитання: "Що є людина та як вона розуміється?". Розкриття змісту людинорозуміння передбачає наявність розуміння людини як феномена взагалі, так і в праві зокрема. Під правом тут розуміється як так зване офіційне право (юридичне право) – санкціонована державою система правових норм, так і неофіційне право – неписане право, яке, зокрема, ґрунтується на законах природи та проявляється в її закономірностях та випадковостях. Відповідно до вищевказаного праворозуміння пропонується розрізняти: 1) людинорозуміння офіційного права та 2) людинорозуміння неофіційного права.

 

Важливість правового людинорозуміння підкреслюється тим фактом, що право є людським феноменом та таким, що існує для людини. Офіційне право твориться, хоча часто й опосередковано, людиною та для людини (в широкому розумінні) – норми права санкціонується державою, що є організацією влади, яку складають люди.

 

3. Структура правового людинорозуміння. Структурно правове людинорозуміння – це система понять, категорій, концепцій, поглядів, підходів, тлумачень, уявлень, ідей тощо, які формують та відображають зміст та форму розуміння людини в праві. Для людини правове людинорозуміння – це здатність осмислювати, осягати сутність, сенс та значення людини в праві. Здобувши таку здатність, людина (наприклад, як учасник правотворчості чи правореалізації) може по-різному тлумачити правове людинорозуміння, що породжує проблему інтерпретації правового людинорозуміння.

 

Серед проявів правового людинорозуміння розглянемо, наприклад, елементи уявлення, поняття та терміна і дефініції та їх взаємозв’язки. Уявлення – це двоскладовий елемент: 1) реальне, дійсне уявлення про людину – якою вона є в реальності та 2) ідеальне, бажане уявлення про людину – якою вона повинна бути. Інструментально уявлення про людину втілюється через відображення. Це відображення має місце в свідомості людини та формально втілюється у людській думці (як результат мислення) та мові, зокрема в правовій мові, та конкретизується в терміні. При цьому саме уявлення – зміст, а мова – форма змістовного прояву людинорозуміння. Формою самого мислення, яка відображає суттєві властивості, зв’язки, відношення, є поняття. Таким чином, поняття правового людинорозуміння – це формалізоване в терміні та конкретизоване в дефініції (визначенні) уявлення або їх система про правове людинорозуміння.

 

4. Термінологія щодо людини в праві як форма відображення правового людинорозуміння, її класифікація та основні функції. В основі категорійного апарату правового людинорозуміння лежить термінологія – система термінів, що складається зі слів чи словосполучень, які точно позначають спеціальні поняття та їх співвідношення з іншими поняттями.

 

Для відображення феномена, який позначається поняттям "людина", у праві використовують чимало термінів. Тому термінологію правового людинорозуміння пропонується розділяти на: 1) фундаментальну – найбільш загальні та важливі терміни, які закладають основу правового людинорозуміння (наприклад: людина, індивід, індивідуальність, особа, суб’єкт (права), персона, особистість, громадянин, ніхто, кожен, учасник (/сторона/ правовідносин) та ін.); 2) похідну (від фундаментальної) – так звані рольові терміни, які формуються відповідно до певної ролі людини, яка їй відводиться у праві (наприклад: прокурор, слідчий, позивач та ін.).

 

Пропонується виокремлювати серед інших такі основні функції (термінології) правового людинорозуміння, які, зокрема, і підкреслюють значення людинорозуміння:

 

1) пізнавальна – сприяє пізнанню людини загалом та людини в праві зокрема;

 

2) теоретико-методологічна – сприяє формуванню та належному вживанню категорійного апарату щодо людини в праві, сприяє конкретизації проблем тощо;

 

3) практична – сприяє чіткішій та відповідній до намірів правотворця правореалізації;

 

4) аксіологічна – сприяє визначенню якісних характеристик права, наприклад, у контексті відображення у праві фундаментальних людських цінностей;

 

5) евристична – сприяє творчому підходу в дослідженнях, інноваціям та правовій модернізації.

 

5. Постановка центрального питання людинорозуміння. Проведений загальний огляд вживання термінології щодо людини в праві ставить ряд запитань, серед яких головним є: "Як людина розуміється у праві?". Беручи до уваги здатність термінології відображати та втілювати людинорозуміння, пропонується: 1) детально дослідити поняття та таку, що їх відображає, термінологію людини в праві та їх зміст; 2) розробити категорійний апарат термінології правового людинорозуміння; визначити основний найзагальніший фундаментальний термін, який відображав би феномен людини; 3) дослідити теоретичні та практичні наслідки термінологічного слововживання, можливі зміни функцій права у зв’язку з цим.

 

6. Аналіз термінології правового людинорозуміння. Подамо попередні результати дослідження фундаментальної термінології щодо людини в праві як відображення правового людинорозуміння на прикладі дослідження: а) правової мови та літератури – мови підручників, посібників та праць з права та щоденного мововживання людей, які переважно причетні до юридичної професії (надалі – правова наукова мова); б) мови нормативно-правового документа – на прикладі Конституції України.

 

Вихідними положеннями аналізу є:

 

1) взаємозв’язок між слововживанням та розумінням, за якого термінологія постає як відображення правового людинорозуміння;

 

2) значення (значущість) визначеності (змісту) терміна;

 

3) інтенціональність слововживання (усвідомлення та намірність впливу на адресата);

 

4) неусвідомлення чи/та неінтенціональність слововживання як підстава для висновків щодо людинорозуміння автора слововживання;

 

5) вплив правової мови на правову практику, зокрема на процеси правотворення, правореалізації, правоохорону тощо;

 

6) вплив фундаментальних термінів на стикові та похідні терміни (наприклад, існує різниця між поняттями права людини та права громадянина);

 

7) уточнення слововживання як фактор сприяння конкретизації проблематики правового людинорозуміння, що має методологічне та практичне значення.

 

(а) Аналіз фундаментальної термінології людинорозуміння у правовій науковій мові показує:

Багатоманітність слововживання термінів щодо людини, наприклад: (1) людина, (2) чоловік, (3) індивід (індивідуум), (4) індивідуальність, (5) особа, (6) суб’єкт права, (7) особистість, (8) громадянин, (9) персона, (10) ніхто, (11) кожен та ін.

 

1.Як правило, відсутність дефініції – визначення змісту вжитого терміна. Використання термінів (1) людина, (2) особа, (3) індивід, (4) особистість, (5) суб’єкт права, (6) громадянин як синонімів.

 

2.Переважаючу поширеність слововживання терміна "особа" у розумінні "людина".

 

(б) Аналіз фундаментальної термінології людинорозуміння у Конституції України показує:

1. Багатоманітність слововживання термінів щодо людини: (1) людина, (2) особа, (3) особистість, (4) громадянин, (5) ніхто, (6) кожен та ін.

 

2. Відсутність безпосереднього визначення (дефініції) термінів щодо людини – опису змісту вжитого терміна та наявність опосередкованого. Використання терміна "людина" (частіше, ніж термін "особа" чи "індивід") як основного найзагальнішого (31 раз) (у т.ч. у множині – 8 разів).

 

3. Найпоширеніший фундаментальний термін – "громадянин" (75 разів).

 

Статистика термінології правового людинорозуміння у Конституції України 1996 р. (число вказує на кількість слововживання)

 

Слів з коренем "люд"            48

"людина"                               31

"люди"                                    10

"оприлюднювати"                6

"нелюдське"                           1

 

Слів з коренем слова "особа"          32

"посадова(і) особа (и)"                     7

"юридичні особи"                 2

"фізичні особи"                      1

"особи без громадянства"    3

"осіб"                                      19

Слів "громадянин"                75

 

Слів "кожен"                          24

 

Слів "ніхто"                            16

 

Слів "особистість"                 2

 

Слів "індивідуальність"         0

 

7. Висновки аналізу та міркування:

 

1) Фундаментальна термінологія людинорозуміння в а) правовій науковій мові та б) мові нормативно-правового документа має спільні та відмінні риси. (А) Спільні риси: 1) багатоманітність фундаментальної термінології людинорозуміння у правовій науковій мові та мові нормативних документів; 2) така, що часто зустрічається, відсутність дефініції, що породжує проблему багатозначності інтерпретації. (Б) Відмінна риса: в Конституції України людина – найзагальніший термін, який відображає феномен людини, тоді як у правовій науковій мові таким терміном є особа..

 

2) Людина – основний фундаментальний термін щодо феномена людини. Альтернативою терміна людина можуть бути терміни особа та індивід. Проте виявляється, що вживання терміна особа дещо звужує відображення феномена людини, оскільки він є спеціальним правовим терміном, який використовується як правова фікція для цілей права. Етимологічне (за походженням) порівняння слів людина та особа також служить аргументом його переваги над словом особа. Термін індивід за своїм значенням поступається значенням універсальності терміна людина, оскільки етимологічно він означає неподільне і за характером є таким, що звертається до людини як одиничного, а не множинного. Окрім того, термін індивід використовується для позначення людини в широкому розумінні в міжнародному праві. Тому термін людина пропонується використовувати як основний фундаментальний термін, що описує феномен людини, а інші терміни як похідні (що, зокрема, сприяло б логічному процесу сходження від загального до конкретного та навпаки).

 

3) Для цілей формування фундаментального категорійного апарату правового людинорозуміння пропонується розглядати людину як складну, багатоаспектну систему, яка, зокрема (але не виключно), може включати такі поняття і терміни та їх значення: 1) людина, 2) індивід, 3) індивідуальність, 4) особистість, 5) особа, 6) громадянин. Факт багатоманітності термінології щодо людини в праві пропонується розглядати як підтвердження складності питання правового людинорозуміння та відображення багатоаспектності людини.

 

При цьому термін індивід (чи його синонім – індивідуум, що потрапив до україномовного вживання з романських мов) – це людина в психофізіологічному аспекті, виокремлений представник людської раси, життя та діяльність якого також можна охарактеризувати на різних рівнях.

 

Термін індивідуальність позначає розвиненого індивіда, тобто людину, яка розвинула свою унікальність. Вона постає як явище особливе, надзвичайне, відмінне від інших, досягши цього через розвиток свого індивідуального потенціалу.

 

Термін особистість позначає людину з розвинутою індивідуальністю, яка активно сприяє іншим людям в їхньому розвитку. При цьому підкреслюється потенційна можливість кожного бути особистістю, радше ніж елітарність та лідерські прояви.

 

Термін особа (фізична) позначає людину як носія певних прав та обов’язків. У цьому аспекті людина виступає пасивним чи активним учасником (суб’єктом) права (правовідносин).

 

Термін громадянин позначає людину в її правовому взаємозв’язку з державою (у разі подвійного зв’язку вона – біпатрид, відсутності такого – апатрид (особа без громадянства)). У цьому аспекті людина виступає як фізична особа, носій визначених, часом особливих, прав та обов’язків. Підкреслимо залежність долі та розвитку людини від місця (країни, держави) її приналежності; звідси й особливе завдання та відповідальність сучасної держави Україна перед своїми громадянами.

 

При цьому можна також зазначити, що за характером особа, громадянин – це правові, тоді як індивідуальність, особистість – психологічні, а людина та індивід – правові та психологічні терміни та поняття.

 

Таким чином, процес реалізації гуманістичних положень Конституції України 1996 р. передбачає осмислення положення людини в праві як її фундаментальної основи та проблеми, що включає правове людинорозуміння. Проблема правового людинорозуміння проявляється у багатоманітності термінології (щодо людини) правової наукової мови та мови нормативно-правового документа, яку (термінологію) пропонується розділяти на фундаментальну та похідну. Проведений аналіз фундаментальної термінології правового людинорозуміння правової наукової мови та мови нормативно-правового документа – Конституції України – показав, зокрема, багатоманітність термінології щодо людини в праві. При цьому термін людина є основним найзагальнішим фундаментальним терміном, який відображає феномен людини, що підкріплюється і особливістю змісту конкурентних термінів особа та індивід. Також пропонується включити до фундаментального категорійного апарату правового людинорозуміння серед інших як відмінні такі терміни: людина, індивід, особа, індивідуальність, особистість, громадянин. Багатоманітність термінології щодо людини в праві є відображенням багатоаспектності людини як феномена та складності її розуміння у праві, що, водночас, не відкидає необхідності детального та ретельного дослідження феномена людини та різноманітності його відображення у праві, беручи до уваги значення цього для філософії, теорії та практики права загалом та прав людини зокрема.

 

_____________________________________________

 

* В Україні це положення відображене в ч. 2 ст. 3 Конституції України 1996 р.: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Філософія права /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .