Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України громадянами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності

Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1598 «Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України» митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України громадянами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, визначається на підставі документів (товарні чеки, ярлики, договори дарування тощо), якими підтверджується ціна цих товарів (за яку вони були придбані) та які можна ідентифікувати з наявним товаром, якщо зазначені в цих документах відомості не викликають сумніву щодо їх достовірності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів на підставі поданих документів та/або явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, дійсна митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах—експортерах цих товарів

Ухвала Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
від 26 лютого 2004 р.
(в и т я г)

У лютому 2001 р. Н. звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії посадових осіб Придунайської митниці (далі — Митниця), пославшись на те, що начальник Митниці відмовив йому в пільговому оформленні автомобіля «Мітсубісі Паджеро» 2001 р. випуску, ввезеного з Німеччини в Україну через її митний кордон 17 лютого 2001 р., і просив визнати відмову незаконною та зобов'язати суб'єкта оскарження здійснити митне оформлення придбаного автомобіля без сплати мита, акцизного збору та податку на додану вартість відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996 р. № 162/96-ВР «Про проект ЗаконуУкраїни про порядок обкладення податками предметів, які переміщуються громадянами через митний кордон України» (далі — Постанова Верховної Ради № 162/96-ВР *).

Ізмаїльський міський суд Одеської області рішенням від 22 лютого 2001 р. скаргу задовольнив: постановив визнати неправомірною відмову начальника Митниці в пільговому оформленні ввезеного Н. в Україну автомобіля і зобов'язав Митницю здійснити митне оформлення цього автомобіля без сплати мита, акцизного збору та податку на додану вартість; рішення звернув до негайного виконання.

У протесті заступник прокурора Одеської області порушив питання про скасування постановленого міським судом рішення та направлення справи на новий розгляд до цього суду у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права (зокрема, неправильним застосуванням до скаржника пільг, передбачених п. 3 Постанови Верховної Ради № 162/96-ВР), зазначивши, що згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1598 «Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України» (далі — постанова Кабінету Міністрів № 1598 **) відділ тарифів Митниці визначив вартість автомобілів подібного класу, й вона становить 85 тис. 950 німецьких марок, що значно перевищує 50 % заробленої скаржником валюти.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у протесті доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради № 162/96-ВР громадяни-резиденти, які виїжджали у службові відрядження за межі України, в тому числі моряки рибопромислового, торговельного та річкового флоту, мали право додатково до визначених цією постановою неоподатковуваних сум ввезти в Україну предмети (за винятком лікеро-горілчаних та тютюнових виробів) без сплати мита, акцизного збору та податку на додану вартість на суму, не більшу від 50 % заробленої іноземної валюти, підтвердженої документами, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок було визначено на той час постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р. № 761 «Про порядок підтвердження суми іноземної валюти, заробленої громадянами-резидентами, які виїжджали у службове відрядження за межі України» (далі — постанова Кабінету Міністрів № 761 ***). Дія цієї постанови поширювалася на громадян-резидентів, які направлялись у службові відрядження підприємствами, установами та організаціями України, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів № 761 заробленою вважається іноземна валюта, що отримана як оплата праці під час службового відрядження за кордоном працівниками підприємств, установ та організацій України (без урахування добових) за відповідний термін, протягом якого вони не в'їжджали на митну територію України (тобто валюта, зароблена під час останнього виїзду за кордон).

Крім того, відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів № 1598 митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України громадянами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, визначається на підставі документів (товарні чеки, ярлики, договори дарування тощо), якими підтверджується ціна цих товарів (за яку вони були придбані) та які можна ідентифікувати з наявним товаром, якщо зазначені в цих документах відомості не викликають сумніву щодо їх достовірності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів на підставі поданих документів та/або явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах—експортерах цих товарів.

Як вбачається з митного інвойсу від 16 лютого 2001 р. та митної декларації від 17 лютого 2001 р., наданих Н., вартість ввезеного ним автомобіля «Мітсубісі Паджеро» 2001 р. випуску становить 16 тис. 500 німецьких марок. Проте згідно з довідкою відділу тарифів та митної вартості Митниці від 20 лютого 2001 р. № 61 митна вартість аналогічного транспортного засобу — автомобіля «Мітсубісі» 2001 р. випуску — становить 65 тис. 990 німецьких марок.

Таким чином, поширюючи на заявника дію п. 3 Постанови Верховної Ради № 162/96-ВР, міський суд неправильно застосував норму матеріального права та не застосував норми, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим неправильно вирішив спір.

При новому розгляді справи необхідно з'ясувати: чи є пароплавство, в якому працює Н., підприємством, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів; суму заробленої заявником іноземної валюти за час, що минув після останнього перетинання ним кордону України, а також дійсну вартість ввезеного автомобіля — і відповідно до цього вирішити справу.

На підставі наведеного Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 336 ЦПК, протест заступника прокурора Одеської області задовольнила: рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 22 лютого 2001 р. скасувала і направила справу до цього суду на новий розгляд.

* Тут і далі, якщо інше не застережено, мається на увазі ЦК України 1963 р., який втратив чинність з 1 січня 2004 р., але був чинним на час виникнення спірних правовідносин. * Постанова Верховної Ради № 162/96-ВР втратила чинність на підставі Закону від 13 вересня 2001 р. № 2681-ІІІ «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», але була чинною на час виникнення спірних правовідносин. ** Постанова Кабінету Міністрів № 1598 втратила чинність на підставі його ж постанови від 28 серпня 2003 р. № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України», але була чинною на час розгляду справи судом. *** Постанова Кабінету Міністрів № 761 втратила чинність на підставі його ж постанови від 13 грудня 2001 р. № 1652 «Про обсяги та порядок ввезення громадянами на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян», але була чинною на час виникнення спірних правовідносин.