Вирок скасовано, оскільки при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд необгрунтовано врахував покарання, призначене судом іноземної держави

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

від 25 листопада 2004 р.

(в и т я г)

Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 3 грудня 2003 р. Д., раніше двічі судимого, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК на три роки позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. шляхом часткового складання покарань йому остаточно визначено чотири роки один місяць і двадцять днів позбавлення волі. При цьому суд постановив зарахувати у зазначений строк покарання, відбуте Д. за попереднім вироком Бєлгородського районного суду Російської Федерації (далі — РФ) від 18 червня 1999 р., і визнав засудженого таким, що відбув покарання на день постановлення вироку.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Д. визнано винним у тому, що він 10 червня 1998 р. за попередньою змовою з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, проник на територію свиноферми, звідки таємно викрав дві свиноматки, заподіявши цій фермі матеріальну шкоду на суму 1 тис. 850 грн.

У касаційному поданні заступник прокурора Херсонської області просив вирок Білозерського районного суду від 3 грудня 2003 р. скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, оскільки цей суд, пославшись на ч. 3 ст. 42 КК 1960 р., безпідставно зарахував у строк призначеного Д. покарання відбуте ним покарання за вироком суду РФ.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України подання задовольнила з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що досудове слідство у справі про вчинену 10 червня 1998 р. крадіжку було зупинено у зв’язку з тим, що Д. переховувався від нього.

Вироком Октябрського районного суду м. Бєлгорода РФ від 28 травня 1999 р. Д. було засуджено за пунктами «а», «г» ч. 2 ст. 162 КК РФ на три роки позбавлення волі; вироком Бєлгородського районного суду РФ від 18 червня того ж року — за пунктами «а», «в» ч. 2 ст. 158 цього Кодексу за крадіжку чужого майна, вчинену ним 2 грудня 1998 р., і за сукупністю вироків на підставі ст. 69 того ж Кодексу на чотири роки позбавлення волі.

Після повного відбуття покарання (23 грудня 2002 р.) він повернувся в Україну, де вироком Білозерського районного суду від 3 грудня 2003 р. був засуджений за крадіжку, вчинену ним 10 червня 1998 р., на три роки позбавлення волі. При цьому суд виходячи з того, що Д. вчинив зазначені злочинні дії до постановлення вироку судом РФ, застосував ч. 3 ст. 42 КК 1960 р., зарахувавши у строк відбування покарання за новим вироком строки ув’язнення за вироком суду РФ (з 24 грудня 1998 р. по 23 грудня 2002 р.), а також попереднього ув’язнення у зв’язку із вчиненням злочину в Україні (з 15 жовтня 2003 р.), і звільнив засудженого від подальшого відбування покарання.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що місцевий суд застосував ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. неправильно.

Відповідно до Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, зокрема, при вирішенні питання про встановлення факту вчинення злочину повторно.

Отже, при призначенні Д. покарання за злочин, вчинений ним на території України, місцевий суд не повинен був ураховувати вирок суду іноземної держави.

З огляду на зазначене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнила: вирок Білозерського районного суду цієї області від 3 грудня 2003 р. щодо Д. скасувала і направила справу до того ж суду на новий судовий розгляд.