Роль держави в розвитку страхового ринку

Законом України від 4 жовтня 2001 року N 2745-III Закон “Про страхування” викладено у новій редакції. Новий Закон спрямовано на вдосконалення державного регулювання відносин у сфері страхування та створення в Україні ринку страхових послуг, який відповідав би європейським стандартам. Ним посилено страховий захист майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян, запроваджено нові види обов’язкового страхування, порядок та правила проведення яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

На теперішній час рішеннями Кабінету Міністрів України затверджено Порядки і правила здійснення дев’яти обов`язкових видів страхування відповідно до вимог Закону.

Також, Законом вперше на законодавчому рівні визначено види добровільного страхування, що значно полегшує укладення договорів добровільного страхування між страховиками та страхувальниками.

Врегульовано питання діяльності Моторного (транспортного) страхового бюро, яке забезпечує членство України в міжнародній системі автострахування "Зелена Картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед аналогічними уповноваженими організаціями інших країн – членів цієї системи. Воно також забезпечує пільгове страхування для окремих категорій автовласників за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів (стаття 13 Закону).

Законом також висвітлені питання державного нагляду за страховою діяльністю та функції Уповноваженого органу у сфері нагляду за страховою діяльністю. Забезпечення проведення державної політики у сфері страхування та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю належить до повноважень Міністерства фінансів України.

Проте, згідно з статтею 21 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” державне регулювання ринків фінансових послуг, за винятком ринку банківських послуг та ринків цінних паперів, здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

На даний час Кабінетом Міністрів України підготовлено та подано до Адміністрації Президента України проект Указу Президента України “Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг”.

Прийняття цього Указу забезпечить створення цілісної системи державного регулювання ринків фінансових послуг та встановлення контролю за діяльністю небанківських установ, в тому числі страхових компаній. Це в свою чергу сприятиме поновленню довіри населення та підприємців до діяльності цих установ, забезпечить формування узгодженої державної політики в цьому секторі фінансових ринків та сталий розвиток зазначених інституцій.

Реалізація прийнятого у новій редакції Закону України “Про страхування” висвітила ряд проблем, що потребують врегулювання найближчим часом.

Зокрема, залишається неврегульованим питання щодо забезпечення “обов’язковості” здійснення обов’язкових видів страхування, передбачених статтею 7 Закону України “Про страхування”, оскільки механізм контролю за наявністю чинних договорів обов’язкового страхування та належна відповідальність за відсутність цих договорів не встановлені. При затвердженні Кабінетом Міністрів України Порядків та правил обов’язкового страхування, залишаються за межами правового регулювання питання здійснення контролю та відповідальності, оскільки зазначені питання, зважаючи на норми статті 32 Закону України “Про підприємства в Україні” (законодавче регулювання контролю за діяльністю підприємства) та статті 92 Конституції України (питання законодавчого регулювання) повинні бути вирішені шляхом прийняття відповідних законів.

Таким чином, назріла потреба у внесенні змін до Закону України “Про страхування”, що обумовлено необхідністю формування єдиної системи обов’язкового страхування в Україні; визначенню чіткого переліку питань, що підлягають врегулюванню при запровадженні нових видів обов’язкового страхування, що запобігатиме появі правових колізій у сфері обов’язкового страхування та сприятиме удосконаленню страхового захисту соціально значимих майнових інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Метою обов’язкового страхування є надання можливості державі припинити фінансову відповідальність за окремі втрати, які вона звичайно компенсує.

Визначення деяких видів страхування як обов’язкових не має достатніх соціально-економічних та правових підстав.

Так, пунктами 28, 30, 33 частини першої статті 7 Закону передбачені такі види обов’язкового страхування, як страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам; страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків; страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання, передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Зобов'язуючи здійснювати такі види страхування, держава додатково покладає на громадян, підприємства, установи, організації тягар сплати страхових платежів, що може призвести до невиправданого погіршення майнового стану зобов`язаних осіб та підвищення соціальної напруги, як це вже було з запровадженням обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Крім того, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду (стаття 440 глави 40 Цивільного кодексу Української РСР). Тобто, законодавством України врегульовані питання відшкодування завданої шкоди.

Обов’язкове страхування має тенденцію проявлятись в галузях, які більш тісно пов’язані з соціальним сектором, ніж з приватним страхуванням, в сферах, де ступінь ризику надзвичайно високий, та в сферах, де страхові внески між населенням необхідно розподіляти неупереджено.

Визначення обов’язкових видів страхування вимагає зважених підходів, взяття до уваги соціально-економічної необхідності та ефективності введення нових видів обов’язкового страхування, вимоги чинних міжнародних договорів між Україною та іншими державами щодо обов’язковості договорів страхування у випадках відшкодування шкоди третім особам при здійсненні окремими особами діяльності, пов’язаної з великим ризиком заподіяння шкоди третім особам.

З огляду на вищезазначене, стаття 7 Закону України “Про страхування” потребує перегляду в частині скорочення переліку видів обов'язкового страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України “Про страхування” встановлено такий вид обов’язкового страхування, як медичне страхування.

Згідно з статтею 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування медичне страхування є загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Порядок здійснення цього виду загальнообов`язкового соціального страхування залишається законодавчо неврегульованим, не дивлячись на те, що на розгляді у Верховній Раді України знаходиться три законопроекти, підготовлені різними суб`єктами законодавчої ініціативи.

З огляду на вищенаведене, заснування такого виду обов’язкового страхування як медичне страхування є досить необґрунтованим.

Актуальною проблемою залишається здійснення страховиками – резидентами перестрахування страхових ризиків у перестраховиків – нерезидентів. Враховуючи невеликий обсяг страхового ринку України, при укладенні договорів обов’язкового страхування страховики стикаються з необхідністю укладати з нерезидентами договори перестрахування ризиків, що прийняті на страхування.

Серед таких договорів значний обсяг займають договори страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки; страхування цивільної відповідальності інвестора, за угодою про розподіл продукції; страхування відповідальності експортера; страхування об'єктів космічної діяльності; страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності; страхування відповідальності морського судновласника; та ін.

Укладення договорів перестрахування з нерезидентами тягне за собою значний відтік валютних коштів за межі України. В деяких випадках це здійснюється з порушенням вимог законодавства України та виникають питання щодо правомірності дій відповідних страховиків.

Зокрема, вже виникало питання щодо відповідності законодавству України здійснення вітчизняними страховиками операцій по перестрахуванню ризиків з перестраховиками Латвійської Республіки, які не мають ліцензії Комісії ринку фінансів і капіталу Латвійської Республіки на провадження страхування.

Частиною другою статті 12 Закону України “Про страхування” встановлено, що перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. N 1290, страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

законодавством країни, в якій зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;

перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування, що може бути підтверджене страховиком (цедентом, перестрахувальником) відповідними бухгалтерськими звітами;

перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни його місцезнаходження і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Крім того, згідно з Загальними відомостями про перестраховиків-нерезидентів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. N 821, страховик при заповненні Декларації страховика про операції з перестрахування зазначає документ на право провадження страхової (перестрахової) діяльності, найменування органу, що видав документ, реєстраційний або бланковий номер, дату видачі та термін дії документа.

Отже, законодавство України дозволяє здійснення національними страховиками операцій по перестрахуванню ризиків з перестраховиками-нерезидентами за умов державного нагляду за страховою (перестрахувальною) діяльністю страховика-нерезидента; досвіду їх роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки; відсутності порушення перестраховиком-нерезидентом страхового законодавства країни його місцезнаходження та наявності документу на право провадження страхової (перестрахової) діяльності.

Враховуючи зазначене, потребує врегулювання питання щодо здійснення контролю за законністю здійснення резидентами операцій з перестрахування ризиків з перестраховиками-нерезидентами шляхом подальшого укладення відповідних міжнародних договорів з країнами, перестраховики яких вступають у договірні відносини з страховиками України.

Також, проблемним є питання можливості здійснення страховиками-резидентами розрахунків за договорами про перестрахування безпосередньо з брокерами-нерезидентами. Суть цієї проблеми полягає у наступному.

Частиною дев`ятою статті 15 Закону України “Про страхування” встановлено, що страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

На думку Державної податкової адміністрації України, зазначена норма Закону поширюється і на відносини щодо розрахунків між страховиками-резидентами за договорами про перестрахування з брокерами-нерезидентами, тобто розрахунки повинні здійснюватись тільки через постійні представництва, зареєстровані в Україні.

Разом з тим, по-перше згідно з частиною другою статті 147 Конституції України офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України.

По-друге, згідно з статтею 15 Закону України “Про страхування” посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати, зокрема, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником.

Страхові брокери – це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери – це громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери – це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Крім того, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначає Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Згідно з пунктом 2 статті 3 цього Декрету порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України.

Окрім цього, відповідно до частини першої статті 7 вищезазначеного Декрету у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

З метою вдосконалення діючого порядку застосування іноземної валюти в страховій діяльності та відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України", пункту 1 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України "Про страхування" Правлінням Національного банку України прийнято Постанову від 11 квітня 2000 року N 135 “Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності” та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2000 р. за N 254/4475.

Пунктом 1 цієї постанови затверджено Положення про застосування іноземної валюти в страховій діяльності, яким не передбачено для страховиків-резидентів можливості купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для перерахування цих коштів за кордон для розрахунків з страховими та перестраховими брокерами-нерезидентами.

Так, пунктом 2 вищезазначеного Положення встановлено, що страховики-резиденти можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України з такою метою, зокрема, як для здійснення розрахунків за договорами про перестраховування з перестраховиками-нерезидентами.

Зважаючи на викладене, розрахунки за договорами про перестрахування повинні здійснюватись між резидентами та перестраховиками-нерезидентами, що відповідатиме законодавству про валютне регулювання, зокрема, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про застосування іноземної валюти в страховій діяльності, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 11 квітня 2000 року N 135 “Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності”.

Разом з тим, для однозначного розуміння частини дев’ятої статті 15 Закону України “Про страхування”, у ній слід чітко визначити, що страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги через постійні представництва в Україні. Розрахунки по договорам перестрахування здійснюються згідно з валютним законодавством України.