nashe pravo
/ ГоловнаАрхів матеріалівПонеділок, 20 Листопада 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Відповідальність за правопорушення в сфері валютного регулювання (до питань застосування п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93)

Олександр Северин, заст.нач.Юридичного управління ПУМБ 03.03.2003, 18:06

Юридична відповідальність, за визначенням, наданим у новітній українській Юридичній енциклопедії – це вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників передбачених законом санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою [1, с.437]. За В.Лазаревим юридична відповідальність – це передбачена санкцією правової норми міра державного примусу, в якій висловлюється державний осуд винного в правопорушенні суб’єкта і яка полягає в понесенні ним негативних наслідків і обмежень особистого, майнового або організаційного характеру [2, с.41], а у спеціально-юридичному значенні – реакція держави на здійснене правопорушення [там саме, с.241].

Залишаючи в цьому випадку осторонь відповідальність, передбачену для фізичних осіб за порушення валютного законодавства Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, в цій статті ми спробуємо проаналізувати відповідні норми основоположного акту валютного законодавства - Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.93 (далі за текстом - "Декрет").

Пунктом 1 ст.16 Декрету передбачено, що “незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства, наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України”. В пункті 2 цієї ж статті йдеться про “міри відповідальності /фінансові санкції/.”

Правова природа цих санкцій була і залишається дотепер дискусійною. На думку окремих фахівців подібні "фінансові санкції" (зокрема, вказані в п.2 ст.16 Декрету) є окремим відом відповідальності – фінансовою [3].

В інших випадках переконливе доведення “близькості” (на нашу думку - повної тотожності) відносин у сфері валютного регулювання до адміністративно-правових супроводжується несподіваним висновком про необхідність “розроблення інституту фінансової відповідальності як окремого виду юридичної відповідальності” і наголошується, що “на сьогодні у правовій науці серйозно постало і потребує негайного вирішення питання уніфікації та теоретичного осмислення відповідальності за порушення норм фінансового права взагалі та приписів валютного законодавства зокрема”[4]. На наше переконання насправді нагальною потребою є не теоретична розробка інституту “фінансової відповідальності”, а чітке і однозначне законодавче закріплення адміністративно-правової природи “фінансових санкцій”, зокрема тих, що передбачені у п.2 ст.16 Декрету. “Фінансові санкції”, “економічні санкції” є нічим іншим, як адміністративною відповідальністю і інші її визначення – це некоректне використання конституційної термінології, що, за словами судді Верховного суду України М.Гусака, свідчить про низький рівень правової культури нормотворця [5]. Якщо погодитись з висновком, що фінансові санкції виступають не як різновид адміністративної відповідальності, а як самостійний вид, то слід також зробити й інший логічний висновок, що така відповідальність застосовуватися не повинна, оскільки суперечить Конституції [6]

Дійсно, в п.22 частини першої ст.92 Конституції України сказано, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушення, та відповідальність за них.

З наведеного можна зробити два висновки:

1) існування інших видів відповідальності, що не передбачені Основним законом – Конституцією, неможливе;

2) відповідальність за дисциплінарні вчинки, адміністративні правопорушення, діяння, які є злочинами, та засади цивільно-правової відповідальності не можуть бути визначені будь-якими, крім законів, актами [6].

Особливо наголосимо, що хоча Конституційний Суд України у своєму рішенні №7р/п-2001 від 30.05.01 не зміг чітко заявити, що юридичну відповідальність жодного виду не може бути встановлено підзаконним актом, однак ця аксіома однозначно міститься безпосередньо у ст.19 Конституції: “органи державної влади…їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, тобто – і щодо застосування відповідальності.

Як зазначалося вище, пунктом 1 ст.16 Декрету встановлено, що за “незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії)” застосовується:

а) кримінальна відповідальність,

б) адміністративна відповідальність.

Тобто – винятково ці два види відповідальності.

При цьому, по-перше, відповідно до КК України, юридичні особи не можуть бути суб’єктом кримінальної відповідальності. По-друге, аналізуючи п.2 ст.16 Декрету, знаходимо в ньому конкретні міри відповідальності за вчинення валютних операцій без ліцензій, тобто саме за те, про що йдеться у пункті 1 цієї статті. З цього випливає, насамперед, що ці санкції є адміністративно-правовими. Логічно екстраполюючи цей висновок на інші випадки застосування санкцій за п.2 ст.16, доходимо висновку про адміністративно-правовий характер всіх “фінансових санкцій”, передбачених п.2 ст.16 Декрету, котрі, відтак, лише в цьому разі є законними.

Безпосередньо пов’язаним з визначенням правової природи передбачених Декретом санкцій є питання про строки притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. У вищезгаданому рішенні №7/рп-2001 від 30.05.01 у справі за конституційним зверненням Всеукраїнського акціонерного банку (ВАбанку) Конституційний суд України, ухилившись фактично від відповіді на питання, чи є перелік видів відповідальності у ст.92 Конституції, виключним, наголосив, що передбачені ст.38 КУпАП строки “не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства” (на таку ж позицію став і ВАСУ в роз’ясненні №02-5/35 від 26.01.00). Разом з цим таке рішення Суду (вельми спірне з нашої точки зору) не унеможливлювало застосування передбачених ст.38 КУпАП за аналогією закону, позаяк ні Декрет, ні закони України прямо не встановлюють терміни притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. На сьогодні ж, на нашу думку, при застосуванні мір адміністративної відповідальності, передбачених п.2 ст.16 Декрету (“фінансових санкцій”), слід застосовувати за аналогією строк (1095 календарних днів), визначений у п.15.2.1. ст.15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00.

Підстави застосування адміністративної відповідальності (“фінансових санкцій”) і міри такої відповідальності, можна, виходячи з п.2 ст.16 Декрету і відповідних норм Положення про валютний контроль (постанова Правління Національного банку України №49 від 08.02.00), тобто доповнюючи відсилочні норми Декрету відповідними нормами Положення і, водночас, читаючи текст Положення у суворій відповідності до Декрету, подати у вигляді наступної таблиці:

Підстави відповідальності

Міри відповідальності

Здійснення комерційними банками без дозволу НБУ операцій з валютними цінностями (що не потребують індивідуальної ліцензії)

Штраф у сумі, еквівалентній сумі /вартості/ зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за курсом НБУ*

Здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальних ліцензій НБУ, без одержання індивідуальних ліцензій

Штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії НБУ та /або з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на МВРУ, встановлених НБУ

Штраф у сумі, еквівалентній сумі /вартості/ зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення таких операцій*

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій

Штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійсненних через ці банки з порушенням законодавства. У разі використання в розрахунках іноземної валюти штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в части ні своєчасного інформування у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій

Штраф у розмірі 5% від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк мав проінформувати відповідні державні органи.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку

(Прим. Незважаючи на п.2.6. Положення про валютний контроль, виходячи з абзацу шостого п.2 ст.16 Декрету, на його підставі застосовується відповідальність виключно за розрахунки без участі банків, тоді як відповідальність за використання гривні в розрахунках (крім розрахунків з резидентами країн СНД і Балтії), настає на підставі абзацу третього п.2 ст.16 Декрету).

Штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна

Прим. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації за відсутності валютних цінностей та майна за межами України не тягне за собою застосування санкцій.

- штраф у розмірі 1 НМДГ за кожний день порушення строків декларування;

- штраф у розмірі 20 НМДГ за порушення порядку декларування (тобто подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України).

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення резидентами і нерезидентами встановленої НБУ за погодженням з Міністерством статистики України звітності про їх валютні операції

Штраф у розмірі 20 НМДГ.

Щодо порушників - комерційних банків Національний банк України у Положенні про валютний контроль ввів "добровільне обмеження" - розмір штрафів, що застосовуються до них на підставі п.2 ст.16 Декрету, не може перевищувати одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банку-порушника.

Позаяк згідно з законодавством отримувачем коштів за надходженнями до державного бюджету є Державне казначейство України, то суми штрафів за порушення валютного законодавства зараховуються на відповідний рахунок Держказначейства (лист НБУ №28-311/4524 від 21.11.01).

Окремо слід наголосити на наступному.

Перше. Будь-яку юридичну відповідальність в Україні може бути встановлено виключно законами України (п.22 частини першої ст.92 Конституції України); органи державної влади і їх посадові особи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга ст.6, частина друга ст.19 Конституції України).

Відповідно до вищевикладеного – юридичну відповідальність не може бути встановлено підзаконними нормативними актами, у т.ч. Указами Президента України (зокрема – виданими свого часу на підставі Перехідних положень Конституції), а вирішеність цього питання Декретом взагалі не давала підстав для прийняття з цього приводу Указу.

Частиною дев’ятою п.2 ст.16 Декрету (“квазізаконодавчого” акту) прямо і однозначно встановлено, що “санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України”. Водночас такі повноваження цілком відсутні у Законі України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90.

Враховуючи викладене:

а) не підлягає застосуванню ст.2 Указу Президента України №734/99 “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті та застосування санкцій за порушення валютного законодавства” щодо встановлення відповідальності за одержання таких кредитів та позик без реєстрації договорів (в чому ми повністю погоджуємося з суддею ВСУ М.Гусаком [7]);

б) незважаючи на положення згаданого Указу, правом застосовувати (у порядку, про який йдеться нижче) передбачену п.2 ст.16 Декрету відповідальність має виключно, незалежно від суб’єктів відповідальності, лише Нацбанк, а “Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.99) є, попри думку податківців [8, 9, 10], незаконним і мусить бути негайно скасований або визнаний недійсним. Як зазначає В.Мамутов, відносини суб’єктів господарювання з Державною податковою адміністрацією України не повинні регулюватися самою податковою адміністрацією: вона не може бути і законодавцем і суддею[11].

Друге. Оскільки:

а) Відповідно до частини другої ст.124 Конституції України “юрисдикція судів пошиюється на всі правовідносини, що виникають у державі”;

б) закон України “Про Національний банк України” від 20.05.99 не надає Нацбанку права безспірного стягнення сум санкцій;

в) статтею 381 Цивільного кодексу України, п.4 ст.24 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 встановлено, що без доручень власників рахунків кошти з них можуть бути списані винятково у випадках, передбачених законами України;

г) за статтями 162, 221 КУпАП адміністративна відповідальність за порушення валютного законодавства до фізичних осіб застосовується за рішеннями судів, а відповідно до ст.13 Конституції України “усі суб’єкти права власності рівні перед законом”, -

на сьогодні відповідальність, передбачену п.2 ст.16 Декрету, може бути застосовано (застосування відповідальності є правомірним) лише у судовому порядку і лише, як показано вище, за ініціативою НБУ (шляхом складення протоколу порушення валютного законодавства, винесення постанови про притягнення до відповідальності і, у разі несплати порушником суми санкції в добровільному порядку, - звернення до господарського суду – а не “примусового виконання органами державної виконавчої служби за місцезнаходженням порушника в порядку, визначеному чинним законодавством”, як то передбачено зараз у п.3.5. Положення про валютний контроль). Отже, є необхідним чітке обумовлення цього – в Декреті і в новому Законі “Про валютне регулювання” і, разом з тим, негайне внесення відповідних змін до Положення про валютний контроль.

Третє. За відсутності ліцензії на здійснення разової валютної операції кожний з учасників цієї операції порушуватиме Декрет і до кожного з них мають застосовуватися санкції, незалежно від причин відсутності ліцензії і від того, що згідно з умовами договору обов’язок отримати ліцензію може бути покладено на котрусь зі сторін (у цьому ми погоджуємось з думкою ДПА, викладеною в листах №1099/6/22-2315 від 07.03.01 та №4394/6/2316 від 02.07.01). В останньому випадку така сторона може нести відповідальність перед іншими сторонами угоди.

У контексті аналізу юридичної відповідальності за порушення валютного законодавства буде доречним побічно торкнутися кількох практичних питань застосування передбачених ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.90 спеціальних санкцій – тимчасового зупинення ЗЕД та режиму індивідуального ліцензування.

Згідно з п.3.1. Положення про порядок застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо її українських суб’єктів та іноземних суб’єктів господарської діяльності означає позбавлення права займатися всіма видами ЗЕД, за винятком завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, за якими стороною (сторонами) вже були (до застосування санкції) перераховані кошти або відправлено продукцію. Для завершення таких операцій українському суб’єкту необхідно отримати індивідуальну ліцензію.

За п.2.1. та 2.2. Положення у разі застосування індивідуального режиму ліцензування підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій є ліцензія.

При цьому п.1.7. Положення визначено, що “окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій,…що…включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову конкретну передачу товару (виконання робіт, надання послуг)”.

Спільною постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України №1968 від 12.12.98 “Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями” визначено, що:

- “в разі застосування на певний період до резидента…тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності комерційні банки…не приймають у цей період від нього доручень на перерахування валютних цінностей на користь нерезидентів”;

- “перерахування валютних цінностей з рахунків резидентів на користь нерезидентів…у разі застосування хоча б до одного з них на певний період…індивідуального режиму ліцензування здійснюється уповноваженими банками в цей період тільки за наявності у резидентів разової (індивідуальної) ліцензії”.

Навіть абстрагуючись тут і від питання доцільності існування таких санкцій взагалі, і від того, що і в цьому разі йдеться про регулювання ЗЕД, на порушення Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", не законами, а підзаконними актами, не можна не помітити, що неврегульованими залишаються кілька аспектів практичного застосування санкцій:

а) постановою КМУ та НБУ не передбачено можливості прийняття платіжних доручень від резидента, до якого застосовано санкцію у вигляді зупинення ЗЕД, в разі отримання ним ліцензії на завершення вже розпочатої операції, як то обумовлено Положенням;

б) не визначено, як мають діяти уповноважені банки при надходженні валютних коштів до резидентів, щодо яких застосовані санкції або від нерезидентів, до яких застосовані санкції (за роз’ясненням НБУ, що, однак, не має нормативної сили (лист №13-111/948-1807 від 12.03.02) “виручка резидента за експортною операцією, яка надійшла від нерезидента після застосування до цього резидента та/або цього нерезидента…індивідуального режиму ліцензування…, зараховується на рахунок резидента у загальному порядку, якщо продукція (роботи, послуги, права інтелектуальної власності) була експортована резидентом до застосування зазначеної санкції. В іншому випадку наявність разової індивідуальної ліцензії для проведення такої валютної операції є обов’язковою”.), а саме:

- зараховувати кошти на поточний рахунок клієнта (як того вимагає здоровий глузд і економічна доцільність),

- блокувати кошти до вирішення клієнтом питання про зняття санкцій (на певний час або на весь період дії санкцій);

- негайно повертати кошти відповідному нерезиденту (що, мабуть, найкраще відповідає змісту санкцій але протирічить сенсу валютного регулювання).

Ці питання мають бути вирішені на законодавчому рівні – шляхом внесення відповідних змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" або у сподіваному новому Законі України “Про валютне регулювання”.

_______________________________________________

* Додаткову міру відповідальності – “виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків” на сьогодні не може бути застосовано як внаслідок відсутності такої книги (згідно зі ст.17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.00 реєстрація комерційних банків здійснюється у Державному реєстрі банків), так і на підставі ст.61 Конституції України ("ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду (у даному випадку - адміністративної) за одне й те саме правопорушення").

________________________________________________________________________

1. Юридична енциклопедія. Т.1. - К., - Видавництво "Українська енциклопедія". - 1998. - 672с.

2. Общая теория права и государства. Учебник / Под ред. В.Лазарева. - М. - 1996.

3. Кротюк В. Актуальні проблеми валютного регулювання // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України - 1997. - №2. - С.204.

4. Кравченко Л. Проблеми відповідальності за порушення порядку здійснення валютних операцій в Україні // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - №2. - С.187.

5. Бизнес. - 2000. - №25. - С.69.

6. Гусак М., Боровик В. Види відповідальності юридичних осіб. Адміністративна відповідальність. // Вісник вищого арбітражного суду України. - 1999. - №4. - С.162.

7. Гусак Н. Большое видится на расстоянии? // Юридическая практика. - 2000. - №13. - С.3.

8. Безпалий Ю. Особливості застосування органами податкової служби штрафних санкцій за порушення валютного законодавства // Вісник податкової служби України. - 2000. - №8. - С.15.

9. Межейнікова В. Відповідальність за порушення валютного законодавства // Вісник податкової служби України. - 2000. - №34. - С.41

10. Кабанець О. Відповідальність за порушення валютного законодавства // Вісник податкової служби України. - 2000. - №25. - С.25.

11. Мамутов В. Огляди господарського законодавства, арбітражного процесу, організації діяльності арбітражного суду // Вісник господарського судочинства. - 2001. - №1. - С.128.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Архів матеріалів /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .