nashe pravo
/ ГоловнаАдміністративне правоЧетвер, 21 Вересня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

До поняття науки управління

Г. Ткач 21.07.2004, 11:11

      Виникнення, розвиток і розмежування галузей наук – це тривалий і багатогранний процес. Проблема визначення предмета окремих наукових дисциплін та їх меж з огляду на суспільний поділ праці стає головною проблемою, яку доцільно розглянути кожному, хто має намір зайнятись науковим дослідженням. Тому і роздуми над наукою управління розпочнемо із з’ясування цього питання.

Тривалий час у наукових колах ведеться дискусія навколо питання: що є наука управління – це організаторська діяльність чи мистецтво? Дослідження цього питання дає розуміння потреби і можливості виділення певної галузі знань (у даному випадку управління) в окрему загальновизнану галузь.

Учасники дискусії висловлюють різноманітні, інколи прямо протилежні погляди. Самоврядування, організаційна діяльність, керівництво одними дослідниками розглядається не як наука, а як своєрідне мистецтво, а адміністратор – як свого роду артист, діяльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. Адміністратор повинен мати власну концепцію процесу адміністрування і відповідно до неї творити, організовувати. Ці дослідники бачать тільки одну відмінність між адміністратором-артистом і артистом із інших сфер творчості. Адміністратор-артист на відміну від інших працівників повинен діяти постійно, спрямовуючи своєю діяльністю роботу усього колективу. Погодитись з такою думкою важко, оскільки закономірності ефективної організації діяльності інших працівників існують і вони досить важливі. Слушною у зв’язку з цим є думка професора Є.Старосьцяка, який вважає, що говорити про “мистецтво адміністрування” можна, але як про здатність застосовувати відомі принципи, про талант встановлення пропорцій переважаючого застосування в певних умовах тих або інших способів вирішення питання” [1, с. 26, 27].

Інший погляд – це категоричне заперечення виділення науки управління у самостійну галузь. Ця думка ґрунтується на великому розмаїтті компетенцій і методів діяльності різних органів управління. Аналізуючи цю точку зору, Є.Старосьцяк пише: “Вона заперечує наявність рис і проблем, спільних для всіх галузей державного управління однорідного типу. А такі спільні питання існують: політика кадрів, ставлення керівника до підлеглого, концентрація витрат, організація обороту документів”.

З.Леонський з цього приводу висловився так: “Адміністрування є мистецтвом, а наука управління є системою обґрунтованих тверджень і гіпотез, а також знанням про спосіб дослідження /методи/” [2, с. 20]. Варто також пригадати концепцію Г. Лангро, який визнавав науку управління за комплексну дисципліну, де поєднуються елементи науки і мистецтва, які до кінця розмежувати не можна [3, с. 5]. Справді, здійснення управління, адміністрування є мистецтвом, яким дехто буде послуговуватись краще, натомість роздумування над управлінням може стати наукою про виконання додаткових передумов. Мистецтво управління є для науки джерелом досвіду, наукове ж пізнання управління дає для практики знання про те, як відбуваються процеси і явища. Наука є методологічним пізнанням, застосуванням логічних правил. Як бачимо, підходи до визначення науки управління, трактування її сутності були і залишаються неоднозначними. На початку свого виникнення /друга половина XVIII ст. / вона зводилась до універсального опису управління через доповнення і розширення науки адміністративного права і адміністративної політики, що мало б давати певні знання про реально існуючу адміністрацію. Подальший розвиток різних галузей знань, які займалися вивченням організації та управління, призвели до розширення меж досліджень науки управління і в результаті до кризи її правової концепції. Спеціалізація науки зробила неактуальною думку про можливість створення уніфікованого опису управління.

Можна назвати кілька головних напрямів розвитку науки управління. У соціологічному напрямі підставою виділення науки управління є метод, який полягає в описі і зіставленні фактів, що піддаються дослідженню. Окрім методу, представники цього напряму вказують на своєрідний предмет дослідження, який охоплює явища, пов’язані з назвою управління. Управління є предметом дослідження тріади адміністративних наук : науки управління, науки адміністративного права і адміністративної політики. Однак при єдності предмета завдяки соціологічному методові наука управління стає описовою наукою.

На розуміння науки управління та її завдань мав значний вплив на розвиток наук про організацію і керівництво, зокрема праксеологія – наука “про методи правильної, ефективної та раціональної людської діяльності”. Йдеться про техніку хорошої роботи як такої, про вказівки і застереження, які зберігають своє значення для будь-якої діяльності, аби б ця діяльність була найбільш ефективною. Праксеологія є загальною теорією, яка може застосовуватись до явищ, пов’язаних з управлінням. Є.Старосьцяк зазначає, що предмет науки управління обмежується проблемами раціональної організації роботи адміністративного апарату, тому науку управління, у певному сенсі, можна назвати “логікою адміністрування”.

Досить чітке бачення науки управління та її предмета у французького вченого Бернара Гурнея [4, с. 25]. На його думку, наука управління може бути визначена як галузь суспільних наук, яка намагається дати опис і пояснення структури і діяльності органів, що становлять апарат держави і публічних колективів. Вона є наукою тому, що її предмет становлять не чисті випадковості і спеціаліст у галузі науки управління може давати пропозиції узагальнюючого характеру. Як соціальна наука вона вивчає думки, позицію і поведінку людей і груп, які становлять державну машину або пов’язані з нею. Спеціаліст у галузі науки управління використовує концепції та застосовує методи, вироблені різними галузями соціології або загальною соціологією.

Наука управління прагне дати опис і пояснення. Її першим завданням є опис головних діючих осіб адміністративного життя таким, як воно є, незалежно від того, чи відповідає діяльність нормам права, моралі, вимогам ефективності, чи ні. Тобто найперше – це нагромадити факти. А наступні завдання – дати їм пояснення, зробити їх зрозумілими; виявити зв’язки між встановленими явищами, а також закономірності; зіставити конкретні факти з виробленими концепціями і схемами.

Предметом науки управління є структура та діяльність органів, які становлять апарат держави і публічних колективів.

Публічне управління, точніше – різні його аспекти можуть бути предметом дослідження інших суміжних наук. Виділяють такі аспекти управління: 1) політичний – участь у реалізації державної влади; 2) правовий – врегулювання управлінських відносин правом, тобто правовий характер організації і діяльності адміністрації; 3) соціологічний – врахування стосунків між людьми в процесі управління; 4) психологічний – врахування у цій сфері поведінки людей та її мотивування; 5) економічний – розпорядження матеріальними благами, а також господарська та інша діяльність; 6) праксеологічний – успішність чи неуспішність управлінської діяльності адміністрації.

Отже, до управлінських наук можна віднести перелічені галузі досліджень. Для них управління є безпосереднім предметом пізнання. Меншою мірою це стосується таких наук як етика, педагогіка, історія, кібернетика, статистика.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на зв’язок науки управління з традиційними (у вузькому розумінні) науками про управління, а, власне, з наукою адміністративного права і адміністративної політики. Між цими науками є багато спільного. Найперше – це спільне коріння, яке сягає камералістики. Ідея правової держави привела до домінування правової науки над управлінськими науками. Необхідність охорони прав громадян через систему загальних і адміністративних судів змістила центр уваги з фактичної діяльності адміністрації на кінцевий ефект її окремих дій, виражених в адміністративному акті, оскільки з правового погляду тільки він міг підлягати судовому контролю.

До головних відмінностей споріднених наук належить різниця у визначенні предмета і методу. Загальним предметом досліджень обох наук є державне управління. Однак наука адміністративного права покликана описати суть державного управління в світлі того, яким воно має бути. У сучасній науці адміністративного права як дисципліні нормативного характеру дослідження охоплює право, яке регулює організацію і діяльність адміністрації, самі норми цього права.

Наука управління є позитивною дисципліною. Її найперше цікавить те, яким чином застосовуються юридичні норми, як проходять процеси і якими причинами процесів викликана та чи інша їх форма. Вона повинна охопити реальну діяльність установ, погляди і поведінку службовців. Наука управління для науки адміністративного права є тим, чим політична наука є для науки конституційного права; наука адміністративного права намагається досліджувати і тлумачити норми, а наука управління пізнає поведінку людей, намагається дати їй обґрунтування і виробити пропозиції для удосконалення. Цей зв’язок зводиться до постачання наукою управління даних для впровадження змін в адміністративне право з метою підвищення ефективності його впливу.

Наука управління також тісно пов’язана з адміністративною політикою. Якщо завданням науки управління повинен бути опис фактичної діяльності адміністрації, то адміністративна політика відповідає на запитання, яка адміністрація є ефективною і цінною, якою вона має бути відповідно до покладених на неї засобів. З погляду соціології наука управління описує явища і класифікацію, до царини ж адміністративної політики належить надання практичних порад.

Наведені роздуми щодо поняття науки управління та її предмета дають підставу для висновку, що головною функцією науки управління є кооперація досліджень управлінських процесів, а також забезпечення єдності упорядкованих знань у цій сфері. Вона є комплексною дисципліною, яка базується не на звичайній сукупності, а на опрацюванні всього здобутку досліджень у всіх аспектах публічного управління. Кожна концепція науки управління повинна містити чіткі положення щодо: 1) об’єкта дослідження; 2) точки зору, з якої досліджувані управлінські явища будуть оцінюватись; 3) методів і техніки дослідження. Натомість усі аспекти і елементи, які творять науку управління, потребуватимуть подальшого методичного удосконалення і переконливого підтвердження істинності своїх положень.

–––––––––––––––

1.       Д.Бойд (D.Boyd, Das Problem der Fuhrung in Industriebetrieb) Див. Є.Старосьцяк, Элементы науки управления. – М., 1965. С. 26.

2.       Z.Leonski. Nauka administracji. – Poznan, 1979. – С. 20.

3.       J.Letowski, S.Strachowski i iн. Nauka administracji. – Lublin, 1993. С. 5.

4.       Гурней Б. Введение в науку управления. – М.: Прогресс, 1969. С. 25.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Адміністративне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .