nashe pravo
/ ГоловнаТеорія держави і праваПонеділок, 20 Листопада 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Права людини: до питання про їх класифікацію

Дмитро Гудима 01.06.2004, 16:04

Свідомість як вища форма відображення суспільного та індивідуального буття (об’єктивних і суб’єктивних потреб) дозволяє людині ставити перед собою певні цілі, визначати своє ставлення до предметів та явищ зовнішнього світу, тобто формувати конкретні ціннісні орієнтації.

 

Дослідники суспільної свідомості, а саме когнітивного навантаження різних її видів (моральної, політичної, філософської, правової тощо), виділяють у ній два рівні:

 

 1) “систематизовано-буденний” (М.Я.Ковальзон) або “теоретично-буденний” (А.І.Аніщенко),

 

 2) “теоретично-емпіричний” (І.І.Лазєбний), розуміючи під першим наукове знання, суб’єктивним носієм якого є професійні групи, а під другим - безпосереднє відображення емпіричного буття у сукупності різних навиків, уявлень, несистематизованих знань, носіями яких є всі члени суспільства [1].

 

 Виходячи з цього, ті права людини, які є відображенням суспільної свідомості (а такими є усі неосновні права, [2] оскільки вони не спрямовані на задоволення життєво-важливих потреб і повністю залежать від конкретно-історичних умов), виступають на теоретично-буденному рівні у вигляді наукових теорій, поглядів тощо, а на теоретично-емпіричному рівні - у вигляді можливостей (та знання про них), набутих членами суспільства у зв’язку з отриманням спеціальності, здійсненням конкретної незабороненої діяльності, набранням певного досвіду.

 

 У такому ключі неосновні права людини виступають як потенційно реальні (такі, що розробляються наукою, виходячи з суспільних потреб, відображені на теоретично-буденному рівні, проте не реалізуються, хоча й можуть стати "дозволеними") [3] та реальні (такі, що існують (можуть існувати) на обох рівнях суспільної свідомості,  набуті у зв’язку з отриманням спеціальності, зайняттям певною діяльністю, санкціонуванням потенційно реальних прав). Саме реальні права становлять суб’єктивну частину правового статусу особи [4], тоді як перші лише можуть нею стати. Тобто, неосновні права є такими, що потребують "схвалення" держави, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян чи інших суб’єктів і закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Проте не усі. Наприклад, не можна віднести до них побутові реальні неосновні права, які діють, зокрема, у сфері сімейних відносин, відносин між окремими соціальними групами (дітьми, злочинцями) тощо [5].

 

 Що ж стосується основних прав людини, то питання про поділ їх на потенційно реальні та реальні не постає, оскільки усі вони є реальними, хоча (як і неосновні) також знаходять (можуть знаходити) відображення на обох рівнях суспільної свідомості. Це відбувається вже в силу того, що ними наділені усі люди і, як мінімум, від народження [6]. Однак на теоретично-емпіричному рівні уявлення, знання про них формуються не безпосередньо у зв’язку з отриманням певної спеціальності або зі здійсненням визначених нормативно-правовими актами повноважень, або ж у силу конкретно-історичних умов, які зумовлюють необхідність саме таких прав, а у процесі формування ціннісних орієнтацій конкретного індивіда, у тому числі й становлення у нього ієрархії цінностей. А це формування розпочинається з моменту усвідомлення первинних потреб (виникнення інтересів), оскільки основні права є можливостями, спрямованими на їх задоволення. І у зв’язку з визнанням необхідності реалізації сформованих інтересів людина визначає цілі (майбутні результати) та формує наміри (плани дій). Якщо ж конкретні умови (наприклад, фінансове становище) призведуть до того, що індивід відмовиться реалізовувати життєво важливі інтереси (вилучить основні права з його ієрархії цінностей), то наслідком може стати неможливість подальшого існування.

 

 Як уже зазначалося, основні права можуть існувати й на теоретично-буденному рівні суспільної свідомості, кожне з них може знаходити наукове обгрунтування. Слід, проте, зауважити, що у такому разі дослідник обмежений тими потребами людини, які безумовно необхідні для її існування та розвитку особистості, і вправі змінювати межі смислового навантаження основних прав лише у сторону їх розширення (наприклад, включати у загальноприйняте розуміння права на життя, й право ембріона на охорону від штучного переривання вагітності), не звужуючи первинного, сталого змісту.

 

 Проведена класифікація грунтується на досвіді філософії у питаннях вивчення структури суспільної свідомості і дає, перш за все, уявлення про природу основних та неосновних прав, способи їх набуття та реалізації залежно від того рівня (тих рівнів) суспільної свідомості, на якому (яких) вони відображені.

 

____________________________________________

 

1. Назарова О.Н. Типология социального познания и проблема ценностей // Человек: ценности, потребности, интересы. Препринты докладов молодых ученых на теоретическом семинаре при Отделе актуальных проблем исторического материализма. - М., 1984. - С.3.

2. Поділ прав на основні та неосновні за їх значенням для носія запропонований П.Рабіновичем (див.: Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994. - С.8.)

3. До них можна віднести, наприклад, право на евтаназію, необхідність якого обгрунтовується у багатьох державах. Там же, де це право було “узаконене” (Швейцарія, Колумбія), воно стало реальним. Останній факт не виключає можливості подальшого вивчення відповідного явища, визначення потреби його існування.

4. Об’єктивну частину становлять правові обов’язки, які мають здійснюватися незалежно від бажання суб’єкта.

5. Л.Петражицький писав з цього приводу, що "кількість тих життєвих випадків та питань поведінки, які передбачаються та дозволяються офіційним нормуванням, становить у порівнянні з тим неосяжним багатством життєвих випадків і питань поведінки, які передбачаються правом…, абсолютно мікроскопічну величину” (Петражицкій Л.І Теорія права и государства въ связи съ теоріей нравственности. - С.-Петербургъ, 1909. - Томъ 1. - С.99). Зауважимо лише, що під правом "як особливим класом реальних феноменів" (с.85) проф.Петражицький розумів правила ігор, норми етикету, норми поведінки у сім’ї, колективі, що не потребують "втручання зі сторони державних законів, суддів та інших офіційних установ і начальства" (с.88).

6. П.1 ст.4 Американської конвенції про права людини від 22.11.1969 р. (набрала чинності у 1978 р.) встановлює, що право на повагу до життя людини захищається, як правило, з моменту зачаття (Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М., 1999. - С.721).


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Теорія держави і права /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .