nashe pravo
/ ГоловнаЕкологічне правоПонеділок, 20 Листопада 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Обмеження прав людини і громадянина в інтересах охорони навколишнього природного середовища (за законодавством України)

І. Панкевич 19.07.2004, 19:07

Скинувши з себе ланцюги тоталітаризму, який залишився у спадок з радянсь­ких часів, Україна формує власну державність на демократичних засадах. Конституція України вже в одній із перших статей встановлює, що людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людей та їхніх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Однак будь-які права не можуть бути безмежними, тому дуже важливим аспектом проблематики прав людини є обмежування їх дієздатності. Пiдстави обмежування прав людини встановленi як у мiжнародно-правовому, так i в нацiональному законодавствах. Однiєю із таких пiдстав, поряд з iншими, є iнтереси охорони навколишнього природного середовища. Ця пiдстава широковживана як в мiжнародно-правових актах, так i в законодавствi України. Найпершим мiжнародно-правовим документом, що був присвячений винятково питанням охорони навколишнього природного середовища, стала схвалена на мiжнароднiй конференцiї з екологiчних питань, яку було проведено пiд егiдою ООН в 1992 р. у Рiо-де-Жанейро, Конвенція про біологічне різноманіття [1, с.494-517].

У нацiональному законодавствi України iнтереси охорони навколишнього природного середовища як пiдстава обмеження прав людини i громадянина передбаченi насамперед у Конституцiї України. Так її стаття 41 встановлює, що використання власностi не може “погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi”. А стаття 50 проголошує, що “кожен має право на безпечне для життя i здоров’я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди” [2, с.141]. У цьому контекстi вiдразу ж виникає логiчне запитання: що ж розумiти пiд довкiллям, навколишнiм природним середовищем? Для конкретизацiї поняття “навколишнє природне середовище” звернемося до чинного законодавства України. Стаття 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає поняття навколишнього природного середовища як “сукупнiсть природних i природно-соцiальних умов та процесiв, природнi ресурси як залученi в господарський обiг, так i невикористовуванi в народному господарствi в даний перiод (земля, надра, води, атмосферне повiтря, лiс та iнша рослиннiсть, тваринний свiт), ландшафти та iншi природнi комплекси” [3, с.546]. Це визначення дає перелiк основних елементiв поняття навколишнього природного середовища. I хоча, на перший погляд, зміст цих елементів є самоочевидним, вони можуть інтерпретуватись неоднозначно. Зокрема, виникають такі запитання: що таке атмосферне повiтря, земля, надра? У даному випадку згаданий закон є своєрiдним фундаментом пiрамiди iнших законодавчих актiв, якi уточнюють кожен сегмент, складник розглядуваного поняття.

Означення поняття землi у Земельному кодексi України (ЗК) немає [4, с.354]. Однак стаття 1 цього кодексу закріплює завдання земельного законодавства, а саме: “Регулювання земельних вiдносин з метою створення умов для рацiо­наль­ного використання й охорони земель, рiвноправного розвитку всiх форм власностi на землю i господарювання, збереження та вiдтворення родючостi ґрунтiв, полiпшення природного середовища, охорони прав громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй на землю”. Очевидно, що вживане у цiй статтi поняття “полiпшення природного середовища” i поняття “охорона навколиш­нього природного середовища” є рiзними, самостiйними поняттями, якi взаємодоповнюються. Стаття 40 ЗК України серед обов’язкiв власникiв земельних дiлянок i землекористувачiв згадує й обов’язок - “не допускати погiршення екологiчної обстановки на територiї в результатi своєї господарської дiяльностi”. Крiм того, роз­дiл III ЗК цiлком присвячений охоронi земель, яка у статті 82 ЗК України визначається як система правових, органiзацiйних, економiчних та iнших заходiв, спрямованих на рацiональне використання земель, запобiгання необґрунтованому вилученню земель iз сiльськогоспо­дарського обороту, їх захист вiд шкiдливих антропогенних впливiв, а також на вiдтворення i пiдвищення родючостi ґрунтiв, продуктивностi земель лiсового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреацiйного та iсторико-культурного призначення. На нашу думку, поняття “охорона земель” є складовою частиною “iнтересiв охорони навколишнього природного середовища”. Абсолютно тотожною статті 40 ЗК за текстуальним викладенням та змiстом є й стаття 11 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” [5, с.341].

У преамбулi Закону України “Про охорону атмосферного повiтря” [6, с.678] прямо вказується, що атмосферне повiтря є одним з основних життєво важливих елементiв навколишнього природного середовища, а у статті 2 цього ж закону вказується, що вiн розроблений вiдповiдно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Стаття 1 Лiсового кодексу України [7, с.99] теж одразу вказує, що лiсовi вiдносини в Українi регулюються цим кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, iншими актами України. Стаття 3 цього кодексу визначає лiс як “сукупнiсть землi, рослинностi, в якiй домiнують дерева та чагарники, тварин, мiкроорганiзмiв та iнших природних компонентiв, що в своєму розвитку взаємопов’язанi, впливають один на одного i на навколишнє середовище”. У такому випадку можна говорити про деяку невiдповiднiсть мiж термiнами, вжитими у Лiсовому кодексi України, та термiнами Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Детально аналiзуючи термiни, можна зробити висновок, що лiс не є, згiдно iз наведеним у Лiсовому кодексi означенням, компонентом навколишнього природного середовища, тоді як Закон “Про охорону навколишнього природного середовища” вводить його до перелiку природних ресурсiв, якi охоплюються поняттям “навколишнє природне середовище”.

Кодекс України “Про надра” [8, с.310] визначає надра як частину земної кори, що розташована пiд поверхнею сушi та дном водоймища i яка сягає до глибин, доступних для геологiчного вивчення та освоєння. Стаття 26 цього кодексу передбачає припинення права користування надрами в разi користування ними iз застосуванням методiв i способiв, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкiдливих наслiдкiв для здоров’я населення.

Закон України “Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку” [9, с.81] вже у преамбулi проголошує примат прав людини, вiн встановлює “прiоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища”. Це - основоположний закон, своєрiдна конституцiя в ядерному законодавствi України, де наведено досить повний перелiк термiнiв та визначень, що торкаються проблем ядерної енергiї. Крiм того, у цьому законi (стаття 5) проголошується, що одним із основних принципiв державної полiтики у сферi використання ядерної енергiї та радiацiйного захисту є прiоритет захисту прав людини та навколишнього природного середовища. Стаття 46 названого Закону встановлює обмеження прав осiб, що перебувають на територiї ядерної установки. Персонал, вiдвiдувачi, їхні транспортнi засоби можуть бути оглянутi посадовими особами пiдроздiлу охорони з використанням спецiальних засобiв виявлення боєприпасiв, зброї, радiоактивних, отруйних та наркотичних речовин, iнших предметiв, за допомогою яких можливе вчинення диверсiйних та терористичних актiв. Також забороняються вiдео- та фотозйомки iнженерних та технiчних засобiв охорони ядерних установок без дозволу експлуа­туючої органiзацiї. Стаття 47 Закону встановлює заборону проведення зборiв, мiтингiв, демонстрацiй та iнших громадських заходiв на територiї ядерної установки чи об’єкта, призначеного для повод­ження з радiоактивними вiдходами, та в санiтарно-захиснiй зонi. Цiєю ж статтею забороняється органiзацiя i проведення мiтингiв, демонстрацiй, пiкетування, блокування транспортних кому­нiкацiй та iнших громадських заходiв за межами територiї ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радiоактивними вiдходами, та їх санiтарно-захисних зон, якщо внаслiдок проведення таких заходiв може виникнути порушення дiєздатностi систем ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радiоактивними вiдходами, або буде утруднено допуск персоналу, пiдвезення людей, вантажiв, пожежної та iншої спецiальної технiки.

Крiм названих обмежень, цей закон передбачає й iншi додатковi обмеження. Наприклад, стаття 64 закону встановлює, що керiвник пiдприємства, установи, органiзацiї допускає осіб до роботи з ядерними матерiалами та на ядерних установках за наявностi позитивних висновкiв спецiальної перевiрки всiх вiдомостей, що подають про себе особи, якi бажають виконувати роботи з ядерними матерiалами та на ядерних установках. Цю спецiальну перевiрку виконують державнi органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно з законодавством. А стаття 65 цього закону передбачає заборону особам, щодо яких проводять спеціальну перевірку, брати участь у діяльності об’єднань громадян, яка не підлягає легалізації відповідно до законодавства або заборонена у встановленому порядку. Отже, у Законі України “Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку” встановлено дуже суттєві обмеження здійснення прав людини. На нашу думку, вони є об’єктивно необхідними з огляду на охорону навколишнього природ­ного середовища. Тут доцільно згадати колишні часи соціалістично-капіталістичного протистояння, коли дії поліції США по розблокуванню території АЕС від демонстрантів трактувалися нами як грубе порушення права людини на свободу мітингів та демонстрацій. Однак на сьогодні в нашому законодавстві введено аналогічні обмеження прав людини. Можна вважати, що законодавством досягнуто паритет між забезпеченням прав людини та інтересами охорони навколишнього природного середовища.

Для вивчення практики застосування деяких із наведених законодавчих правообмежень нами було опрацьовано матеріали, які накопичилися у Львівській міжрайонній екологічній прокуратурі Львівської області, в об’єднанні “Львівліс” та у державному управлінні екобезпеки у Львівській області. На жаль, в екологічній прокуратурі та в об’єднанні “Львівліс” не виявилось матеріалів, які проілюстрували б застосування такої підстави обмеження прав людини і громадянина, як інтереси охорони навколишнього природного середовища. Така ситуація зумовлена, мабуть, тим, що працівники екологічної прокуратури та об’єднання “Львівліс” порушують провадження стосовно лише посадових осіб, винних у забрудненні навколишнього природного середовища. Натомість у Державному управлінні екологічної безпеки у Львівській області, поряд із значною кількістю аналогічних справ, нами виявлено й яскраві випадки обмеження прав людини і громадянина в інтересах охорони довкілля. Зокрема, постановою першого заступника прокурора Львівської області було порушено провадження про адміністративне правопорушення від 30.09.1996 року. Цією постановою встановлено, що при обстеженні будинку по вулиці Клари Цеткін 9а у місті Львові, належного гр. С.М.Тепліцькому, виявлено самостійно влаштовану ремонтну майстерню автомобілів, чим порушено статті 12 і 51 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, згідно з якими громадяни зобов’язані здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів. Однак патенту та погодження інших спеціальних служб не було виявлено. На підставі названої постанови гр. С.М. Тепліцькийбув підданий штрафу Державним управлінням екологічної безпеки у Львівській області за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища [10].

Постановою від 07.10.1996 року першого заступника прокурора Львівської області було порушено адміністративне провадження проти гр. Л.М.Семена, жителя с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області. Він порушив статтю 84 ЗК України та статтю 44 Водного кодексу України, оскільки зі своєї присадибної земельної ділянки скидав стоки із гноєзбірника у природний потічок, що спричинило забруднення землі і поверхневих вод, тобто були порушені стаття 115 ЗК України, стаття 100 Водного кодексу України. На підставі цієї постанови гр. Л.М.Семен був оштрафований Державним управлінням екобезпеки у Львівській області [11].

Загалом можна зробити висновок, що у законодавстві України досить повно відображено проблему охорони навколишнього природного середовища. Власне, досліджуване питання привернуло до себе увагу держави нещодавно, головно після здобуття Україною незалежності. До того часу вважалося, що жодних проблем охорони навколишнього природного середовища в Україні немає взагалі, і лише аварія на Чорнобильській АЕС змусила суспільство зрозуміти всю серйозність цієї проблеми.

--------------------

Конвенція про біологічне різноманіття. Екологія і закон: Екологічне законодавство України: У двох книгах. Книга 2. - К.: Юрінком Інтер. 1997.

Конституцiя України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. - Ст. 546.

Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №25. - Ст. 354.

Закон України “Про внесення змiн i доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №32. - Ст. 341.

Закон України “Про охорону атмосферного повiтря”// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №50. - Ст. 678.

Лiсовий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 1994. №17. - Ст. 99.

Кодекс України “Про надра”// Відомості Верховної Ради України. 1994. №36. - Ст.310.

Закон України “Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку”// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №12. - Ст. 81.

Постанова №03-441 Державного управління екобезпеки у Львівській області від 16.10.1996р. Архів державного управління екологічної безпеки у Львівській області.

Постанова №03-431 Державного управління екобезпеки у Львівській області від 16.10.1996 р.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Екологічне право /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .