nashe pravo
/ ГоловнаЦивільне право і процесПонеділок, 20 Листопада 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

Межі застосування судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України

Р. Лемик 01.11.2004, 17:05

Судово-психологічна експертиза як одна з форм застосування спеціальних психологічних знань у цивільному судочинстві надає допомогу суду у вирішенні питань психологічного змісту. Маючи на меті не просто констатацію фактів, які були виявлені в ході проведеного дослідження, а проводячи їх аналіз та даючи власну оцінку виявленим обставинам, експерт виконує функцію джерела наукової інформації фактів, що необхідні суду при оцінці багатогранних індивідуальних особливостей психічної діяльності сторін, свідків.

 

Незважаючи на широке застосування судово-психологічної експертизи в практиці роботи правоохоронних органів, питання про компетенцію цього виду експертного дослідження до сьогодні не вирішене. На думку М.І. Єникєєва, до компетенції судово-психологічної експертизи належать питання встановлення ступеня розуміння підекспертною особою змісту укладених нею угод; здатність приймати осмислені, транзитивні (з урахуванням усіх необхідних умов) рішення; виявлення у дієздатного суб’єкта непатологічних психологічних аномалій, що перешкоджають адекватному відображенню дійсності; встановлення психологічної сумісності дітей з кожним із батьків, усиновителів, опікунів та можливості цих осіб у забезпеченні належного виховання дітей, а також психологічної сумісності подружжя між собою, що дасть можливість зняти епізодичні конфлікти; встановлення здатності свідка правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати по них правильні адекватні покази.

 

М.М. Коченов до цього переліку додає можливість експерта-психолога встановити основні мотиви (в психологічному значенні цього поняття) поведінки людини і мотивацію конкретних проступків як важливих психологічних обставин, що характеризують особу, провести діагностику індивідуально-психологічних особливостей (наприклад. підвищена навіюваність, імпульсивність, подразливість, ригідність і т.д.), що здатні суттєво вплинути на поведінку суб’єкта, а також встановити можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічного стану (розгубленості, втрата орієнтації тощо) й експертно оцінити їх вплив на якість виконання професійних функцій.

 

В.Т. Нор та М.В. Костицький до компетенції судово-психологічної експертизи відносять також питання про вплив перенесених чи наявних психічних і соматичних захворювань і хворобливих станів на індивідуально-психологічні особливості, їх прояви в скоєному чи показах, даних з цього приводу, а також питання про авторство письмового тексту.

 

Якщо б ми і надалі продовжували аналізувати спеціальну літературу, то перелік питань, які б можна було віднести до компетенції судово-психологічної експертизи, продовжував би зростати. Це пов’язано як із розвитком науки юридичної психології, так і зростанням науково-технічних можливостей у цій сфері.

 

Щодо визначення компетенції судово-психологічної експертизи, то, на нашу думку, ґрунтовнішою є інша тенденція, що вироблена останнім часом у спеціальній літературі, – це обмеження меж компетенції судово-психологічної експертизи певними критеріями. Таких критеріїв є три – юридичний, гносеологічний і моральний.

 

Юридичний критерій не допускає встановлення через судово-психологічне дослідження правових питань "винний – невинний", а також усі інші відповіді, що з такими питаннями пов’язані: мета скоєного проступку, ступінь вини, оцінка скоєного, міра покарання тощо. Про цей критерій говорять постійно щонайменше останні 50 років. Однак, як не дивно, на практиці трапляються випадки, коли перед психологами ставляться запитання, що не належать до їх компетенції, з вимогою дати суто правову оцінку діям піддослідного. Наприклад, про наявність в особи певного наміру, стану сильного душевного хвилювання, про моральність, мотиви та мету дій, а також про достовірність показів. Добре, якщо експертизу проводить експерт, який знає межі своєї компетенції. Проте, як свідчить практика, бувають випадки, коли судове дослідження проводить працівник приватної фірми, який не має досвіду проведення психологічних експертиз, і тоді відповідь такого "спеціаліста" на запитання, що не належать до його компетенції, в кращому випадку призведе до призначення повторної судово-психологічної експертизи.

 

Предметом судово-психологічної експертизи можуть бути лише специфічні особливості мотиваційної сфери, що включають актуальні та потенційні мотиви, а також процес мотивації (вплив на цей процес певних психічних станів) учасників процесу, але не самі мотиви правопорушення. Отже, з точки зору сучасної психологічної теорії до компетенції судово-психологічної експертизи належить встановлення лише сталих і узагальнених мотиваційних утворень, але не конкретно-ситуативних, існування яких обмежено часом підготовки і скоєння проступку. М.М. Коченов вважає: якщо експерт-психолог, не виходячи за межі своєї компетенції, визначає психологічні мотиви конкретного проступку, аналізує особливості мотиваційної сфери піддослідного, то такого роду дослідження не суперечать загальним принципам судової експертизи. Однак тут знову виникає запитання: де є та межа, за яку експерт-психолог не повинен виходити, аналізуючи психологічні мотиви проступку? Можливо, йому не варто балансувати на грані між компетенцією суду і психолога? Достатньо дати експерту завдання намалювати психологічний портрет піддослідного, на основі якого суд самостійно зможе визначити причини, що спонукали правопорушника до скоєння конкретного проступку.

 

Зрозуміло, що можливості судово-психологічного дослідження обмежені можливостями наукових досягнень як у галузі самої психології, так і інших наук, що допомагають у її технологічному вдосконаленні (інформатики і програмування, статистики тощо). Тому другий –гносеологічний – критерій, що встановлює межі проведення судово-психологічної експертизи, тісно пов’язаний з науково-технічним прогресом. Межі цього критерію будуть розширюватися прямо пропорційно зростанню числа нових методів збирання і опрацювання даних, які необхідні для проведення психологічного дослідження.

 

Гносеологічний критерій означає те, що окремим предметом судово-психологічної експертизи можуть бути лише обставини, що мають психологічну природу (процеси, стани, властивості) і їм дане наукове пояснення, а також вироблені надійні наукові методики. Т.В. Сахнова, наприклад, слушно зауважує, що психологам відомо, що механізм поведінки людини багато в чому зумовлений несвідомими факторами, однак їх виявлення у конкретній дії – завдання майбутнього. Тому встановлення несвідомих психологічних обставин, як це практикується у деяких країнах, не може бути предметом експертизи. Наприклад, у Німеччині проводилися психоаналітичні експертизи на предмет встановлення паранормальних властивостей відповідача за позовом про обман.

 

Третій моральний критерій меж судово-психологічної експертизи є більше етичним, аніж науковим. Експерт-психолог не повинен давати моральну оцінку діям піддослідного чи визначати моральний рівень його особистості. Оцінка соціальних дій піддослідного – це виключно компетенція суду. Психолог обмежується лише психологічним портретом, який, до речі, варто було б складати при проведенні будь-якого виду судово-психологічної експертизи. Це, з одного боку, буде реалізацією особистісного підходу як основного принципу психології, а з іншого – дасть можливість повно і всебічно дослідити обставини справи, оскільки особистість іноді наділена деякими психічними особливостями, що сприяють вчиненню протиправних дій. Дехто вважає, що експерту недоцільно проводити загальне дослідження особистості, оскільки пізнати характер особи та її особистість можна і без спеціальних психологічних досліджень, у процесі особистого контакту і спостереження. Однак така позиція порушує принцип особистісного підходу дослідження, тим більше, що не можна говорити про окремо взяті психічні явища людини, не дослідивши особливості темпераменту, рис характеру, інших властивостей піддослідного.

 

Помилковим також є ототожнення соціальної і психологічної оцінок, що є результатом нерозділеності методів та мети експертної і судової діяльності при оцінці особистості. В.В. Романов та В.В. Мельник на підставі своїх досліджень роблять висновок, що один з недоліків судово-психологічної експертизи, що має загальний характер, є оцінка правових, морально-етичних питань експертами. Це, звичайно, в першу чергу характеризує рівень непідготовленості суддів, що часто не знають мети призначення судово-психологічної експертизи. Власне, це і стало причиною формулювання морального критерію як самостійного, хоча його виокремлення є доволі умовним, бо за змістом він входить у рамки гносеологічного критерію, що окреслює компетенцію експертизи як спеціального дослідження.

 

Керуючись одночасно всіма трьома вищезгаданими критеріями, можна легко визначити, чи належать те чи інше запитання, що поставлено судом перед експертом, до сфери компетенції судово-психологічної експертизи.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Цивільне право і процес /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .