Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки як прояв засад гуманізму в кримінальному судочинстві України

Судово-правова реформа в Україні тільки набирає своїх обертів. Вагомим внеском в її здійснення стало проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямі його демократизації і приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляється інквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінального процесу.

Економічні та соціальні реалії суспільного життя свідчать про значний рівень криміналізації українського суспільства, загальне зростання як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінки потребують невідкладного реагування на них з боку компетентних державних органів. Тому на перший план виступає проблема ефективності боротьби із злочинністю.

У сучасних умовах боротьби зі злочинністю законодавець повинен усвідомлювати, що досягненню завдань кримінально-правової охорони особи, суспільства, держави сприяє як практика невідворотності і посилення суворості примусових заходів, так і практика повної відмови від кримінальної репресії у певних, визначених законом, випадках. На це вказують основні напрями розвитку національного законодавства і світової кримінально-правової політики. Як показує аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, характерною рисою сучасних систем правосуддя є “процес вибування” кримінальних справ у зв’язку з їх закриттям ще в досудовому провадженні. При цьому, залишаючи поза увагою різні процедури здійснення даного інституту в різних країнах, його юридична сутність залишається в більшості з них тією ж самою – закриття кримінальних справ за наявності факту вчинення злочину. Державний примус – вимушений, крайній засіб впливу на осіб, що порушили кримінальний закон. Основним напрямом світової кримінальної політики, як зазначають І.Я.Козаченко та З.А.Незнамова, виходячи з принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізації заходів кримінально-правового впливу.

На думку В.Н.Кудрявцева та А.В.Наумова, соціальний досвід показує, що нерідко створюються такі умови, коли для реалізації завдань кримінального законодавства немає потреби, щоб винувата особа зазнала покладення на неї заходів кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Тому законодавець передбачив випадки, коли за певних умов держава в особі її компетентних органів і посадових осіб, відмовляється від реалізації свого виняткового права на подальше проведення кримінального переслідування осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, отже, – і від покарання.

Можливість такого звільнення об’єктивно зумовлюється тим, що притягнення до кримінальної відповідальності і призначення покарання не завжди є єдиним і найбільш правильним засобом досягнення цілей виправлення та перевиховання особи, загального та окремого попередження злочинів. П.С.Матишевський, П.П.Андрушко та С.А.Шапченко вважають, що за наявності певних обставин більш ефективним і раціональним інструментом у цьому може стати застосування різних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Крім того, в інституті звільнення від кримінальної відповідальності водночас реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності. Це поширюється і на інститут звільнення від покарання.

Одним з найбільш неоднозначних і таких, що не набули єдиних підходів до їх трактування з боку теорії і практики, видів звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, і далі залишається передбачене чинним кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.

Загальновідомо, що діяння, які посягають на суспільні відносини та соціальні блага, які перебувають під охороною кримінального закону, а також особистість правопорушника не можуть залишатись незмінними, константними величинами. В результаті певних об’єктивних змін соціальної дійсності вони дістають іншу оцінку з боку суспільства хоч їх оцінка з боку права залишається незмінною.

Стаття 50 КК України передбачає можливість звільнення особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, від кримінальної відповідальності, якщо на момент провадження попереднього слідства чи розгляду справи в суді буде визнано, що внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ч.1 ст. 50 КК).

Зазначені правила матеріального закону реалізуються у відповідних положеннях норм процесуального права, що закріплені в ст. 7 КПК України. Відповідно до норм, що містяться в зазначеній статті КПК, процесуальний закон наділяє суд, прокурора, слідчого (останнього – за наявності згоди прокурора) правом закриття кримінальної справи, якщо буде визнано, що на час провадження попереднього слідства чи розгляду справи в розпорядчому засіданні суду внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного (ч.1 ст. 7 КПК).

Наявність матеріально-правових передумов для існування норм, закріплених в ст. 7 КПК України, наочно ілюструє справедливість висловленої Н.В.Гуценком тези про те, що “зміст багатьох норм кримінально-процесуального права безпосередньо залежить від кримінально-правових приписів”.

Зміна обстановки як юридична категорія включає в себе дві самостійні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи: зміну обстановки, внаслідок якої діяння втрачає характер суспільно небезпечного та зміну обстановки, внаслідок якої особа перестає бути суспільно небезпечною.

Під зміною обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втрачає суспільну небезпечність, вважаються такі суттєві зміни у зовнішніх умовах дійсності, що не залежать від волі особи, стосуються об’єкта та об’єктивної сторони злочину, які призводять до малозначності або повної втрати суспільної небезпечності кримінально-караним діянням і породжують право компетентних державних органів на звільнення особи, яка вчинила це діяння, від кримінальної відповідальності.

Втрата порушником кримінального закону суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки означає, що внаслідок об’єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, що оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, які перебувають під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави.

Закінчення попереднього розслідування у формі його закриття внаслідок зміни обстановки є його завершальним етапом, кримінально-процесуальною дією, якою закінчується діяльність по збиранню, перевірці та оцінці доказів. Рішення про закриття справи за ст.7 КПК є вираженою в процесуальному акті відмовою компетентних органів держави від кримінального переслідування і заходів кримінальної репресії щодо особи, яка вчинила кримінально-каране діяння, якою вирішуються справа по суті, без винесення вироку, що відбувається внаслідок втрати діянням чи особою, яка його вчинила, суспільної небезпеки.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 227с.