Цінні папери як об’єкти цивільних прав
О. Яворська // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія юридична. 2004. Вип. 40. 05.05.2005, 14:02
За своєю правовою природою цінні папери є одним із видів матеріальних об’єктів, які мають широке застосування в ринковій економіці. В правовій та економічній науці обґрунтовуються різні погляду як на поняття цінних паперів, так і на перелік документів, які до них відносяться.
Закон "Про цінні папери та фондову біржу" [1] визначає цінні папери як грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, які визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Розкриття суті цінного паперу через поняття "грошові документи" не зовсім точне, оскільки поняття "цінні папери" значно ширше, ніж "грошові документи". Якщо суть векселя можна визначити через поняття "грошовий документ", то характеризувати акцію, інвестиційний сертифікат, приватизаційні папери як грошові документи неправомірно – таке, що не відповідає правовій нормі, лишити невірно.
В різних правових системах цінні папери визначаються порізному. Приміром, за законодавством США цінні папери – це письмові документи, які є дольовими паперами корпорації (акції) або які свідчать про заборгованість (облігації, сертифікати). У Великобританії під цінним папером розуміють інвестиції, які набирають форму акції або облігації. За Цивільним кодексом РФ [2], цінні папери – це документи з дотриманням встановленої форми і обов’язкових реквізитів, що посвідчують майнові права, здіснення і передача яких можливі тільки в разі їхнього пред’явлення.
Загалом цінні папери є юридичними документами, які відповідають певним вимогам та містять законодавчо визначені реквізити. Фундаментальними ознаками цінних паперів є їхня обіговість, стандартність та серійність, ринковість, ліквідність, урегульованість та визнання державою.
Обіговість – це здатність цінних паперів бути предметом цивільних правочинів, обертатися на фондовому ринку згідно із спеціальними, законодавчо визначеними правилами, бути платіжним інструментом. Стандартність та серійність – однойменні цінні папери мають стандартний набір реквізитів, стандартний склад суб’єктів, стандартні правила передачі та обліку прав на них, стандартні права, що з них випливають. Ринковість – цінний папір обертається на своєму ринку цінних паперів з притаманною йому інфраструктурою, суб’єктним складом, правилами роботи. Ліквідність – здатність цінного паперу бути перетвореним у грошові знаки. Урегульованість і визнання державою – будь-який документ лише тоді визнається цінним папером, якщо він визнаний таким на законодавчому рівні. Фактично ця риса є визначальною. Наприклад, коносамент за законодавством України не є цінним папером, проте є таким за законодавством багатьох європейських країн. За Цивільним кодексом РФ ощадна книжка є цінним папером, тоді як в Україні ощадну книжку не віднесено до цінних паперів.
Цінні папери можуть функціонувати як у документарній, так і в бездокументарній формі. Форма випуску цінних паперів впливає на процедуру їх первинного розміщення, порядок укладення угод, фіксацію прав власності та визначає деякі інші особливості обігу. Розвиток комп’ютерних технологій зумовив функціонування "безтілесних", бездокументарних цінних паперів. Тому характеристика цінного паперу через "поняття" документ певною мірою є умовною. На ринку цінних паперів широко використовують термін "електронні цінні папери".
За Цивільним кодексом України [3] (ст.194) цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Аналогічне за змістом визначення міститься і у ст.163 Господарського кодексу України [4]. Не вдаючись до порівняльного аналізу положень Цивільного та Господарського кодексів і взагалі до оцінки ефективності правового регулювання відносин, пов’язаних з обігом цінних паперів різними нормативними актами – Господарським та Цивільним кодексом – з’ясуємо інші характеристики цінних паперів як важливих інструментів ринкової економіки. Зазначимо, що правове регулювання обігу цінних паперів здійснюється спеціальним законодавством, кодекси містять лише окремі найзагальніші положення щодо обігу цінних паперів.
Кожен вид цінного паперу в ринковій економіці виконує певні функції. Цінні папери можуть посвідчувати членство в організації – емітенті та право на частку в його майні. Такими за законодавством України є акції. У світовій практиці до таких пайових цінних паперів відносять крім акцій, дольові сертифікати, пайові свідоцтва.
Значна кількість цінних паперів посвідчує відносини позики між емітентом та власником цінного паперу. Такими, зокрема, є облігації, казначейські зобов’язання, векселі. Такі цінні папери не надають права на членство в організації – емітенті. Власник боргового цінного паперу не має права управляти справами емітента, не набуває з придбанням цінного паперу права на частку у майні емітента. Фактично, оплативши вартість цінного паперу, його власник стає кредитором, а емітент – боржником. Вартість боргового цінного паперу в будь-якому випадку підлягає поверненню як у відносинах з позики. Економічний ефект власника – це отримання відсотків за користування позиченими у нього грошима. У світовій практиці до категорії боргових цінних паперів відносять також комерційні папери, свідоцтва про заборгованість та ін.
Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери, правовий режим яких визначається спеціальним законодавством (Закон "Про приватизаційні папери", Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" та підзаконними нормативними актами).
Специфічна природа ощадних сертифікатів, що виступають як письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Іменні ощадні сертифікати вільному обігу не підлягають. Угоди з ощадними сертифікатами на пред’явника не характерні для ринку цінних паперів. Природа цього цінного паперу більш індивідуалізована за суб’єктним складом: банк – власник ощадного сертифіката.
Інвестиційні сертифікати є пайовими цінними паперами з певними особливостями. Такий цінний папір випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Інвестиційний сертифікат не дає права на участь в управлінні справами емітента. Особливості емісії та обігу інвестиційних сертифікатів визначаються Законом "Про інститути, спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"[5].
3 1 січня 2004 р. введено в дію низку нових законів, положеннями яких передбачені нові види цінних паперів. Згідно із Законом "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим \ поточним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. [6], власник іпотечних актів (кредитодавець) має право випускати сертифікати – особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Забезпеченням іпотечних сертифікатів є іпотечні активи – реформовані в консолідований іпотечний борг зобов’язання за договорами про іпотечний кредит. Тому строки обігу іпотечних сертифікатів не можуть перевищувати строків існування самих іпотечних активів.
Інформація про випуск сертифікатів та випуск сертифікатів підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Оскільки емісія іпотечних сертифікатів пов’язана з вартістю і строками існування іпотечних активів, то умови їхнього випуску є такі: 1) загальний розмір емісії сертифікатів не може перевищувати вартість іпотечних активів; 2) строк обігу сертифікатів не може перевищувати строк дії договорів про іпотечний кредит, реформованих в іпотечні активи, та строку їхнього існування; 3) загальна номінальна вартість сертифікатів не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента; 4) обсяг випуску не менше від суми, еквівалентної 100 тисячам євро за курсом НБУ на день ухвали рішення про випуск; 5) усі ризики виконання зобов’язань, які підлягають об’єднанню у консолізований іпотечний борг, мають бути застраховані.
Іпотечні сертифікати випускаються в документарній та в бездокументарній формах. При емісії сертифікатів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат. Залежно від способу фіксації власника сертифікати можуть існувати як іменні, так і на пред’явника. Сертифікати на пред’явника можуть бути емітовані лише у документарній формі.
Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу, тобто юридичні та фізичні особи можуть вільно купувати та продавати сертифікати, здійснювати з ними будь-які правочини як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Обслуговуються іпотечні сертифікати Національною депозитарною системою. Реєстр власників іменних сертифікатів емітент здійснює самостійно без ліцензії, незалежно від кількості власників таких сертифікатів. Тоді як реєстр власників іменних акцій при кількості акціонерів понад 500 має вести незалежний реєстратор.
Встановлено два види сертифікатів залежно від обсягу прав, що ними посвідчуються: сертифікати із фіксованою дохідністю та сертифікати участі. Сертифікати з фіксованою дохідністю засвідчують такі права: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску терміни; право на отримання відсотків; переважне право перед іншими кредиторами емітента на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у разі невиконання ним своїх зобов’язань. Сертифікати участі випускаються лише як іменні цінні папери і надають їхнім власникам такі права: право на отримання частини у платежах за іпотечними активами відповідно до умов договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у випадку невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань.
Отже, іпотечні сертифікати є борговими цінними паперами, оскільки власник сертифіката з фіксованою участю має право на повернення йому номінальної вартості сертифіката. Сертифікати не дають права на участь в управлінні справами емітента і права на частку у майнових активах емітента.
Згідно із Законом "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р. [7], в обіг вводиться заставна – борговий цінний папір, який засвідчує право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна – неемісійний цінний папір, тобто випуск не вимагає публічної фіксації. Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна підлягає державній реєстрації разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Порядок реєстрації заставної має бути встановлений спеціальним законом. Заставну як цінний папір можна передавати з рук у руки шляхом індосаменту. Держатель заставної вправі вимагати від боржника виконання основного зобов’язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку його невиконання. У випадку виконання боржником основного зобов’язання заставна підлягає передачі боржнику.
З 1 січня 2004 р. в обіг вводяться сертифікати Фонду операцій з нерухомістю – цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю (Закон "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р.) [8].
Фонд операцій з нерухомістю не є юридичною особою, створюється фінансовою установою, яка має розробити та затвердити Правила ФОН, інвестиційну декларацію, проспект емісії сертифікатів ФОН шляхом відкритого продажу або безпосередньої пропозиції сертифікатів ФОН заздалегідь визначеному колу осіб. Залучені через сертифікати кошти використовуються на умовах управління майном в інтересах власників сертифікатів. Управитель ФОН інвестує кошти, залучені від продажу сертифікатів, в операції з нерухомістю, отримує дохід від цих операцій та розподіляє отриманий дохід між власниками сертифікатів ФОН.
Власниками сертифікатів ФОН є фізичні та юридичні особи. Такі сертифікати обертаються вільно і випускаються як у документарній, так і в бездокументарній формах. За способом фіксації власника сертифікати можуть емітуватися як іменні, так і на пред’явника. Сертифікати ФОН – емісійні цінні папери, їх випуск підлягає державній реєстрації в ДК ЦПФР.
Сертифікати ФОН – погашувані цінні папери, тобто фонд діє до моменту виконання зобов’язань перед власниками сертифікатів.
Цивільний кодекс виділяє нову групу цінних паперів – товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Чинне законодавство України не закріплює окремих видів товаророзпорядчих цінних паперів. У світовій практиці такими визнаються складські свідоцтва, варіанти, коносаменти. Фактично Цивільний кодекс закріплює поняття, реквізити, права, що посвідчуються складськими документами (складськими квитанціями, простими та подвійними складськими свідоцтвами – (ст.961 – 966 ЦК), не називаючи їх цінними паперами).
За Цивільним кодексом, фондові деривативи віднесені до цінних паперів, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. Такими є опціони, варанти та фючерси – фондові деривативи, випуск та обіг яких здійснюється згідно із Правилами випуску та обігу фондових деривативів від 24 червня 1997 р. Фондові деривативи до введення в дію Цивільного кодексу не визнавали цінними паперами.
Акція – найпоширеніший вид пайового цінного паперу. Акція тісно пов’язана з процесами акціонування, корпоратизації як способами роздержавлення економіки. Акціонерні товариства, створені на базі державного майна, та емітовані ними акції можна розцінювати як етап у становленні акціонерної форми господарювання в економіці України.
Згідно із ст.4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" акцією визнається цінний папір без встановлення строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ.
Основними базовими ознаками акції є наступні.
1. Акція є пайовим цінним папером, що засвідчує право на частку у статутному фонді акціонерного товариства. Цю ознаку акції в літературі часто характеризують як титул власності, а акціонерів як співвласників акціонерного товариства. Проте в концепції права України, акціонери, які передали кошти у статутний фонд АТ, перестають бути власниками цих коштів. Суб’єктом права власності стає саме акціонерне товариство як юридична особа. Це концептуальне положення підтверджується законодавчою нормою про те, що акціонер має право на участь у розподілі майна лише при ліквідації акціонерного товариства (ст.4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу"). В процесі діяльності АТ акціонер не вправі вимагати виділення його частки в натурі. Акція посвідчує лише право на частку у майні (точніше факт внесення коштів у статутний фонд АТ). Із цього факту випливають інші права акціонера, які ним реалізуються в процесі діяльності АТ. Тому характеристика акції як титулу власності неточна, не відповідає характеру правовідносин, які складаються між акціонером і товариством.
2. Емісія акцій має на меті залучення інвестицій, а не позику грошей, тому акція не має кінцевих строків погашення, кошти, внесені в обмін на акцію, поверненню не підлягають. За цією ознакою акція принципово відрізняється від боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань). Власникам боргових цінних паперів обов’язково повертаються позичені у них кошти і сплачується відсоток за користування ними. Тобто боргові цінні папери є погашуваними, їхнє функціонування завжди строкове, обмежене в часі.
Акціонерний капітал, кошти, залучені в обмін на видані акції, часто називають фіктивним капіталом. Особливо виразно цей характер простежується на стадії заснування АТ. Засновники, вносячи кожен певні грошові кошти, несуть інвестиційні ризики. Компанія як юридична особа, оперуючи цими коштами, може функціонувати дуже успішно і тоді ризики є виправданими. При несприятливій економічній кон’юнктурі, неефективному управлінні коштами чи з різних інших причин акціонери ризикують втратити внесені ними кошти.
Практично в обмін на внесені кошти акціонеру видають не самі акції, а сертифікат акцій (ст.4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу"). Сертифікат видають на сумарну номінальну вартість акцій. За українським законодавством, сертифікат акцій не є цінним папером. Реалізуючи права з акції, акціонер пред’являє не самі акції, а сертифікат. А невизнання його на законодавчому рівні цінним папером ще більш посилює фіктивність взаємовідносин між акціонером та АТ. Для зручності функціонування акції не зберігаються на руках акціонерів. Їх зберігають при документарній формі випуску відповідні суб’єкти в рамках Національної депозитарної системи. В разі бездокументарніої форми випуску паперових носіїв взагалі не існує, акціонер має на руках лише сертифікат акції – єдиний матеріалізований документ, що посвідчує внесення ним коштів до статутного фонду та інші права акціонера. Тому, враховуючи природу сертифіката акції та його важливе функціональне призначення, сертифікат акції має визнаватися цінним папером.
В економічній науці сертифікат акції трактується як цінний папір, що засвідчує володіння поіменованої в ньому особи певною кількістю акцій товариства і який повинен містити такі реквізити: номер, кількість акцій, номінальну їх вартість, найменування і статус емітента, категорію акції, найменування власника, ставку дивіденду по привілейованих акціях, підписи двох відповідальних осіб АТ та печатку товариства. Передача сертифіката одної особи іншій вважається дійсною і супроводжується переходом права власності на акції за умови реєстрації цієї операції у встановленому законом порядку.
За російським законодавством, наприклад, сертифікат акції – самостійний вид цінного паперу.
3. Акція є неподільною. У тому випадку, коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника (ст.5 Закону "Про цінні папери і фондову біржу").
4. З акції випливають ряд прав, які прийнято називати корпоративними правами: право на дивіденди, на участь в управлінні товариством, на отримання інформації про діяльність товариства, на вихід з товариства та ін.
За способом фіксації власника акції поділяють на іменні та на пред’явника. За прямою законодавчого вказівного (ч.2 ст.4 Закону "Про цінні папери та фондову біржу) [9], громадяни України вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг має певні особливості, оскільки обіг фіксується у системі реєстру власників іменних акцій. Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент, якщо кількість акціонерів не перевищує 500 осіб, або реєстратор. Реєстратор – професійний учасник ринку цінних паперів – юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Загальні засади реєстраторської діяльності встановлює Закон "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"[10]. Вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, порядок ведення цього реєстру обов’язки реєстратора, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, яка міститься у реєстрі, визначається Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Права, що випливають з іменних акцій (право на дивіденди, на участь в управлінні справами АТ та ін.) реалізовуються з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Право власності на акції, випущенні в бездокументарній формі, переходять до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Тобто права з іменних акцій виникають з юридичного складу: а) цивільно-правової угоди про передачу права власності на акцію (купівля – продаж, дарування, спадкування тощо) та б) фіксації зміни власності у системі реєстру або у зберігача при бездокументарній формі випуску.
Акції на пред’явника обертаються вільно без будь-якої формалізації. Загалом цінні папери на пред’явника є більш оборотоздатними, оскільки їх обіг не ускладнений формальними процедурами. Право власності на акції на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки). Акції на пред’явника звільняють як акціонерне товариство від витрат на ведення системи реєстру чи на укладення договору з реєстратором і несення витрат на оплату його послуг, так і усувають витрати власників на переоформлення права власності.
За обсягом прав, що випливають з акцій, вони можуть бути простими і привілейованими. Власникам простих акцій належать такі права: 1) право на участь в управлінні справами АТ (право обирати органи управління, право самому бути обраним тощо); 2) право на отримання дивідендів; 3) переважне право на купівлю акції додаткових емісій пропорційно до належного пакету акцій; 4) право на отримання інформації про діяльність АТ; 5) право на отримання частки з вартості майна при ліквідації акціонерного товариства; 6)інші права, визначені статутом АТ.
Власники привілейованих акцій мають: 1) право на фіксовані дивіденди, розмір яких наперед відомий і зазначений в акції. Розмір дивідендів по привілейованих акціях може коригуватись залежно від розміру дивідендів за простими акціями, але АТ зобов’язується платити дивіденди по привілейованих акціях незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, тоді як між розміром дивідендів по простих акціях і результатами фінансово-господарської діяльності АТ є пряма залежність; 2) при ліквідації товариства власники привілейованих акцій мають переважне право перед власниками простих акцій на участь у розподілі майна АТ; 3) не мають права голосу. За законодавством багатьох країн власникам привілейованих акцій надається право голосу при вирішенні питань, пов’язаних з додатковою емісією, у випадку несплати дивідендів їм надається право голосу до такої виплати, при вирішенні питань реорганізації та ліквідації АТ. Чинне законодавство України не передбачає випадки надання права голосу власникам привілейованих акцій. За проектом Закону "Про акціонерні товариства" акціонерам – власникам привілейованих акцій пропонується надати право голосу для вирішення загальними зборами таких питань: реорганізація товариства, яка передбачає конвертацію привілейованих акцій цього типу в привілейовані акції іншого типу, прості акції або інші цінні папери; внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів – власників цього типу привілейованих акцій; внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають розміщення за рішенням наглядової ради, загальних зборів нового типу привілейованих акцій, власники яких матимуть переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації або збільшення прав акціонерів – власників розміщених типів привілейованих акцій, які мають переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації.
Отже, із введенням в дію Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства правова база регулювання обігу цінних паперів значно розширилася. Законодавчо розширено перелік видів цінних паперів передусім за рахунок таких важливих інструментів, як заставні, іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
––––––––––––––––––––
1. Закон України (ВР УРСР) від 18.06ю1991 р. "Про цінні папери та фондову біржу".
2. Цивільний кодекс РФ.
3. Цивільний кодекс України.
4. Господарський кодекс України.
5. Закон України від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).
6. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".
7. Закон України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку".
8. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фінансово – кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".
9. Правила випуску та обігу фондових деривативів.
10. Закон України від 10.12.1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".
версія для друку | обговорити у форумі | відгуки і пропозиції
|