Проблеми запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя
В. Канцір 18.09.2003, 11:11
Захист прав та законних інтересів особи у правовій державі неможливий без чіткої організації і функціонування судової влади. Одним з важливих завдань реформування чинного законодавства і створення нової, європейського рівня судової системи є запровадження інституту присяжних. Відразу дві конституційні норми – ст. 124 й 126 Конституції України – закріплюють таку безпосередню форму народовладдя, як можливість здійснення правосуддя судом присяжних.
Багатий світовий досвід, з одного боку, та специфіка вітчизняної правової системи – з іншого, зумовили необхідність відходу від декларативної суті згаданих положень й подальше законодавче закріплення цього важливого інституту кримінального судочинства. В оптимальному варіанті це б могла бути окрема глава Загальної частини нового КПК, яка б чітко врегульовувала такі питання: порядок формування та принципи діяльності суду присяжних, вимоги до кандидатів у присяжні засідателі, категорії справ, у розгляді яких вони можуть брати участь, а також визначення відповідних джерел фінансування такої діяльності.
Відправною проблемою створення суду присяжних більшість науковців вважають брак достатніх державних коштів на його утримання. Видається, що на відміну від діяльності професійних суддів суд присяжних необов’язково повинен бути постійно діючим органом (як це можуть дозволити бюджети високорозвинених країн Західної Європи та Північної Америки). Разом з тим це допоможе закласти у бюджет відносно недороговартісну статтю витрат. Такий порядок функціонування дасть змогу також уникнути багатоетапності чи почерговості запровадження корпусу присяжних в Україні. Відтак малоефективним та непривабливим видається досвід Російської Федерації щодо запровадження суду присяжних лише в окремих областях (губерніях). Тим більш недоречними вбачаються пропозиції окремих авторів (зокрема А.Курбатова) про “поступове запровадження суду присяжних в певних областях України – де більше корупції чи краща підготовленість рагіонів”.
Присяжні засідателі можуть бути скликані під час розгляду таких категорій справ: 1) про злочини проти життя і здоров’я особи та проти держави; 2) у випадку, коли санкція кримінально-правової норми передбачає позбавлення волі строком від десяти років або довічне позбавлення волі; 3) за умови заявленого клопотання підсудного чи його захисника про розгляд справи за участю присяжних.
Не менш важливим видається питання процедури формування корпусу присяжних. Вченими висловлюються іноді діаметрально протилежні підходи – від формування суду присяжних за списком виборців конкретної території, без усіляких узгоджень і жеребкувань, до пропозиції районним (міським) судам брати безпосередню участь у підборі кандидатур (А.Курбатов, І.Русанова, Р.Савонюк). Не вдаючись до критики цих та інших позицій, спробуємо запропонувати принаймні два можливих варіанти. Перший полягає у тому, щоб при управліннях (відділах) юстиції областей сформувати відповідні підрозділи, у компетенцію яких входило б вирішення комплексу організаційних, кадрових, матеріально-фінансових та інших питань діяльності суду присяжних. Більш дороговартісним є проект створення окремої структури – державного департаменту, який би діяв відповідно до розробленого положення. У будь-якому випадку це повинна бути структура з вузькогалузевою специфікою діяльності у сфері підбору кадрів, їх матеріально-фінансового забезпечення та забезпечення безпеки.
Кадрова політика повинна керуватися принципами добровільності та дотримання обов’язкових вимог до кандидатів у присяжні засідателі. Зарубіжний досвід свідчить, що авторитет і престиж суду присяжних забезпечують такі вимоги до претендентів: громадянин України, віком не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу освіту та постійну оплачувану роботу, не має судимості, позапартійний, володіє державною мовою.
Пропозиції стосовно відповідних кандидатур до компетентного органу можуть подавати трудові колективи підприємств, установ, ради навчальних і наукових закладів, громадські організації та рухи. З відповідними пропозиціями до окремих громадян вправі виходити і компетентний орган.
Модель суду присяжних у різних країнах відрізняється за кількістю їхніх членів. Відповідно до ст. 434-440 КПК Російської Федерації, до суду викликаються 20 присяжних, з яких після відводу повинно залишитися не менше ніж 14 осіб.Шляхом жеребкування для участі в розгляді справи з них створюють колегію присяжних засідателів. Перші 12 вважаються комплектними і з їхнього складу обирають старшину, інші – запасні. У США “велике журі” розглядає кримінальні справи у складі 12 засідателів. Аналогічна кількість журі присяжних суду Королівської лави Великобританії. В Італійській республіці суд присяжних складається з двох професійних суддів і шести засідателів. У Республіці Австрія складовою суду є три професійні судді та вісім присяжних. Приєднуюся до думки Р.Савонюка стосовно того, що оптимальним складом такої колегії може бути 9 засідателів (як це передбачає процесуальне законодавство Франції), обраних шляхом жеребкування з 15 присяжних, викликаних для участі у розгляді конкретної кримінальної справи. 7 перших засідателів мають бути основними та утворюють товариство присяжних, а 2 останніх – запасними. За пропозицією головуючого судді (як варіант – за участі церковного служителя), усі вони складають присягу.
Важливо й те, щоб присяжні засідателі складали єдину колегію з професійними суддями і спільно вирішували питання вини підсудного. Це спростує позиції окремих авторів (В.Котляра та ін.), які вбачають у винесеному присяжними засідателями рішенні – результат театрально-емоційного впливу сторони захисту чи обвинувачення, навіяного учасниками процесу враження.
Винесений вердикт повинен містити відповіді на чітко окреслені запитання: 1) чи сталася подія злочину в дійсності; 2) чи доведена вина підсудного у його вчиненні?
До беззаперечної компетенції професійного судді відноситься призначення в межах санкції відповідної кримінально – правової норми конкретної міри покарання.
Безумовно, запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя потребує узгодження багатого досвіду демократичних країн світу з кращими традиціями судочинства, правовими звичаями та менталітетом народу нашої держави. Суд присяжних покликаний виступати справді демократичним інститутом, дієвим важелем у провадженні законного, справедливого й ефективного судочинства.
Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 227с.
версія для друку | обговорити у форумі | відгуки і пропозиції
|