Кримінальна відповідальність за неправомірне використання виборчих бюлетенів та підлог виборчих документів
А. Солдатенко 26.01.2004, 23:11
Відповідно до ст. 158 КК України кримінально-караними є неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів. Аналіз диспозиції вказаної норми дозволяє виділити деякі спільні риси для всіх посягань, об’єднаних у межах цієї норми. Всі вони є формальними злочинами. З цим висновком погоджується переважна більшість авторів. Так, кримінально відповідальність настає за сам факт видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, незалежно від того, чи був цей бюлетень використаний у подальшому останнім, або за видачу виборчого бюлетеня замість інших виборців. Кримінальна відповідальність також настає за сам факт підлогу виборчих документів незалежно від того, чи ці дії впливають на результати виборів. Таким чином, злочини, передбачені ст. 158 КК України, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідних дій. Зрозуміло, що будь-які злочинні посягання незалежно від способу побудови об’єктивної сторони тягнуть суспільно небезпечні наслідки. Однак в аналізованому нами випадку ці наслідки винесені за межу об’єктивної сторони, оскільки, на думку законодавця, сам факт злочинного використання виборчих бюлетенів, підлогу виборчих документів та інших посягань є суспільно небезпечним.
Другою спільною рисою для об’єктивної сторони аналізованого виду злочинів є час їх вчинення. Усі посягання, передбачені ст. 158 КК України, можливі тільки в межах часу, протягом якого проводяться вибори. Виняток становить, на нашу думку, підлог виборчих документів, який полягає у виготовленні виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення його в спосіб, не передбачений законом. Такі дії можуть мати місце і поза виборчими правовідносинами, однак у будь-якому разі повинні бути тісно пов’язані з останніми. Цей висновок випливає з наступного. Якщо виборчий документ виготовляється в спосіб, не передбачений законом, поза межами передбачених законами України виборів і без умислу використання таких бюлетенів у виборчому процесі, тоді відсутня суспільна небезпека заподіяння істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом виборчим правовідносинам. Однак підстави для кримінальної відповідальності є у разі, коли виборчі документи виготовлені в спосіб, не передбачений законом, або невстановленого зразка для використання їх у майбутніх виборах.
Загальною спільною рисою для всіх посягань, акумульованих у межах ст. 158 КК України, є те, що вони є спеціальними видами порушення виборчого права. Отже, для повноти дослідження необхідно встановити співвідношення складів, передбачених ст. 157 та 158 КК України. Так, ст. 157 КК України передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином належному йому виборчого права. Безсумнівно, що неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів також порушують як активне, так і пасивне виборче право. Зауважимо, що в структурі виборчого правовідношення виборчому праву (як активному, так і пасивному) управомоченої особи кореспондує обов’язок зобов’язаних осіб діяти певним чином або утримуватися від вчинення будь-яких дій. У виборчих відносинах присутній обов’язок відповідних органів держави забезпечити реалізацію виборчих прав (утворення виборчих округів, створення виборчих комісій, складання списків виборців, обладнання виборчих дільниць тощо), а також обов’язок як вказаних державних органів, так і всіх інших осіб утримуватися від порушення здійсненню виборчих прав іншими особами.
Таким чином, у разі, коли зобов’язані виборчим правом особи порушують свої обов’язки шляхом вчинення певного злочину, вони також порушують і виборче право управомоченого суб’єкта виборчих правовідносин. Однак у такому випадку кваліфікація вчиненого повністю охоплюється ст. 158 КК України. Злочини, передбачені ст. 158, безпосередньо не впливають на процес здійснення конкретними виборцями своїх виборчих прав. Поняття "порушення виборчого права" значно ширше поняття "перешкоджання здійсненню виборчого права". Однак обов’язковим елементом об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 157 КК України, є обстановка вчинення злочину, яка передбачає активну поведінку особи, що здійснює своє виборче право. Таким чином, незважаючи на те, що злочини, передбачені ст. 158 КК України, порушують також і виборчі права громадян України, підстав для висновку про те, що вказані злочини є спеціальними щодо посягань, передбачених ст. 157 КК України, недостатньо. У разі ж, коли, поряд з вчиненням злочину, передбаченого ст. 158 КК України, є підстави для кваліфікації дій винного і за ст. 157 КК України, вчинене повинно кваліфікуватися за сукупністю відповідних складів.
Останньою спільною рисою всіх злочинів, які закріплені в ст. 158 КК України, є те, що вони можливі лише в формі активних дій. Уповноважені посадові особи, які не виконують вимог закону щодо організації та забезпечення реалізації виборчих прав громадян, за наявності умов повинні відповідати за відповідні службові злочині (наприклад, службову недбалість).
Видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців визнана злочином як КК України 1960 р., так і нині чинним кодексом. Однак у цьому зв’язку незрозумілою є позиція законодавця, який визнає аналогічні дії і адміністративним правопорушенням. Так, у ст. 186-5 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за видачу членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу. Більше того, вказана стаття КпАП України має назву "Порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів". Отже, однозначно злочинними є відповідні дії на місцевих виборах, але при виборах на пост Глави держави та в єдиний законодавчий орган у законодавця є сумніви щодо суспільної шкідливості чи суспільної небезпечності таких дій. Для такого висновку, з одного боку, не тільки відсутні будь-які правові підстави, а з іншого – такий дуалізм у правовому регулюванні захисту виборчих правовідносин не можна визнати переконливим.
Звичайно, проблему правозастосування ст. 158 КК України та ст. 185-6 КпАП України певним чином вирішує ст. 9 КпАП України, яка передбачає, що у разі, коли одне і те саме діяння передбачене як даним кодексом, так і КК України, перевагу в застосуванні має останній. Але ця норма не вирішує питання по суті. Зі змісту вказаних норм вбачається, що одне і те саме діяння законодавець оцінює і як суспільно шкідливе, і як суспільно небезпечне. Більше того, суспільно шкідливим є, на думку законодавця, посягання не на всі виборчі правовідносини, але лише на деякі з них.
Другим питанням, яке може викликати ускладнення при правозастосуванні аналізованої статті, є розбіжність у термінології, яка визначає кримінальну відповідальність за неправомірне використання виборчих бюлетенів. Так, законодавець встановлює кримінальну відповідальність за видачу виборчого бюлетеня особі, що не внесена до списку виборців, або видачу виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців. Адже один і той самий член виборчої комісії може видати декілька бюлетенів особі, не внесеній до списку виборців. Незважаючи на це, законодавець вживає термін "виборчий бюлетень" щодо цієї форми вчинення злочину в однині. Натомість при видачі виборцеві виборчого бюлетеня замість інших виборців паралельно вживається цей термін як в однині, так і в множині. Така позиція може дезорієнтувати судову практику, оскільки не зрозуміло, чому законодавець робить наголос на тому, що одиничним злочином при видачі виборцеві бюлетенів замість інших виборців є видача як одного, так і багатьох виборчих бюлетенів. Тим більше не зрозуміло, яким змістом наповнює законодавець поняття "виборець" у змісті досліджуваної статті. Адже виборцем може бути і та особа, яка не внесена до списку виборців конкретної виборчої дільниці, однак є виборцем за списком виборців на іншій дільниці. В такому разі, або законодавець мав би конкретизувати, що караною є видача виборчих бюлетенів чи бюлетеня тому виборцеві, який внесений до списку виборців цієї дільниці, на якій вчиняється посягання. Інакше відмінність між цими двома формами неправомірного використання виборчих бюлетенів стирається. Видається, що не варто взагалі проводити відмінність між цими двома формами неправомірного використання виборчих бюлетенів. І видача бюлетеня особі, яка взагалі не внесена до списку виборців, і видача бюлетеня виборцеві замість інших виборців з позиції самого законодавця є діяннями з однаковою суспільною небезпекою, оскільки за такі дії встановлено одну і ту саму санкцію. Тому цілком достатнім було б закріплення кримінальної відповідальності за такі діяння в межах такої форми, як "видача виборчого бюлетеня (виборчих бюлетенів) особі замість інших виборців", оскільки так чи інакше ця форма охоплює і видачу бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців. Такий висновок випливає і з аналізу згаданої ст. 186-5 КпАП України, яка встановлює адміністративну відповідальність тільки за видачу бюлетенів замість інших виборців.
Наступним важливим питанням, яке слід розглянути в контексті застосування відповідальності за неправомірне використання виборчих бюлетенів, є кримінально-правовий зв’язок між суб’єктом злочину, передбаченого ст. 158 КК України, та особою, яка не внесена до списку виборців або одержує бюлетень замість інших виборців. Цей зв’язок є незаперечним, оскільки особа, яка не внесена до списку виборців і одержує бюлетень, не може не знати про неправомірність своїх дій. На нашу думку, безсумнівним є умисел на вчинення суспільно небезпечних дій і у разі, коли особа одержує для голосування бюлетені за іншу особу, оскільки при одержанні ставить свій підпис або підробляє підпис виборця, за якого одержує виборчий документ для голосування. У цьому випадку можливі такі варіанти:
1. Особа, яка одержує виборчий бюлетень і при цьому не внеcена до списку виборців або одержує бюлетень замість інших виборців, має первинний умисел на вчинення злочину проти виборчих прав і сама ініціює перед членом виборчої комісії питання про неправомірне використання виборчих бюлетенів. За таких умов кваліфікація дій винної особи має відбуватися як за підбурювання до неправомірного використання виборчих бюлетенів.
2. У разі, коли сам член виборчої дільниці переконує особу одержати бюлетень, кваліфікація дій члена виборчої комісії має відбуватися за неправомірне використання виборчих бюлетенів та за наявності підстав за підбурювання до підлогу виборчих документів.
Законодавець, встановлюючи кримінальну відповідальність за підлог виборчих документів, використовує описову диспозицію. Так, підлогом виборчих документів визнається:
виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення його в спосіб, не передбачений законом;
внесення до виборчого документа завідомо неправдивих даних;
будь-яка інша його підробка;
використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого в спосіб, не передбачений законом.
У цьому зв’язку насамперед слід окреслити поняття виборчого документа. На сьогодні жодним законодавчим актом таке поняття не встановлене. Теорією кримінального права зроблено спробу його визначити. Так, під виборчими документами розуміються письмові документи, які мають певне юридичне значення у виборчому процесі (списки виборців, підписні листи, бюлетені, акти прийомки – передачі бюлетенів, посвідчення на право голосування, заяви виборців, протоколи та рішення виборчих комісій тощо).
Інші автори, не встановлюючи самого поняття виборчого документа, просто перераховують такі, зокрема: списки виборців, посвідчення на право голосування, виборчі бюлетені. Однак відсутність визначення виборчого документа не може задовольнити потреби розвитку теорії кримінального права. Запропоновані вище дефініції не окреслюють, на нашу думку, всіх особливостей виборчих документів.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про інформацію" під документом розуміється передбачена законом форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві.
Згідно зі ст. 51 Закону України "Про вибори Президента" після офіційного опублікування результатів голосування Центральна виборча комісія передає виборчу документацію до відповідної центральної архівної установи, територіальні та дільничні виборчі комісії – до відповідних місцевих державних архівних установ. Перелік виборчих документів, що підлягають зберіганню у державних архівних установах, визначається Центральною виборчою комісію. Аналогічні норми з незначними відмінностями містяться і в інших законах. Так, ст. 56 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" передбачає, що форми і зразки виборчих документів відповідно до цього Закону встановлюються Центральною виборчою комісією, яка також організовує їх централізоване виготовлення. Це суттєво, оскільки зі змісту попередньої норми не випливає беззастережно, що всі виборчі документи підлягають зберіганню в архівних установах.
Таким чином, не можна визнати виборчими документами такі, які хоч і використовуються у виборчому процесі, однак для них не встановлено умов зберігання, оскільки законом передбачено зберігання для виборчих документів в архівних установах після закінчення відповідних виборів. Так, зокрема, за цією ознакою не є виборчими документами агітаційні матеріали, виготовлення яких забезпечується виборчими комісіями за погодженням з кандидатами. За змістом кримінального закону підлогом виборчих документів є виготовлення таких у спосіб, не встановлений законом, або невстановленого зразка. Застосування цієї норми на практиці може викликати труднощі – і ось чому. По-перше, виборчий процес регулюється на сьогодні багатьма законами України та підзаконними актами, де по-різному регулюються відносини, пов’язані з виготовленням виборчих документів. Так, детально процес виготовлення виборчих бюлетенів, наприклад, передбачений тільки для виборів народних депутатів у ст. 62–63 Закону України "Про вибори народних депутатів". Форма і текст (для багатомандатних округів) вказаних документів затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніше як за 32 дні до дня виборів. Текст для одномандатних округів затверджується відповідною окружною комісією за 25 днів до дня виборів. Бюлетені вправі виготовляти тільки державні поліграфічні підприємства, які повинні зробити це не пізніше як за 10 днів до виборів. Виготовлення виборчих бюлетенів відбувається на підставі угод, укладених з вказаними підприємствами Центральною виборчою комісією. Така детальна регламентація дозволяє встановити і наявність складу злочину. Отже, бюлетені вважаються виготовленими з порушенням встановленого законом порядку, якщо:
вони виготовлені іншими, ніж державні поліграфічні підприємства, суб’єктами, навіть на підставі відповідних угод;
вони виготовлені будь-якими суб’єктами (в тому числі і державними поліграфічними підприємствами), однак за відсутності відповідної угоди з Центральною виборчою комісією;
вони виготовлені уповноваженими законом суб’єктами на підставі угод, але з порушенням умов таких угод щодо способу виготовлення.
Формальне порушення строків виготовлення виборчих документів, на нашу думку, не дає підстав для висновку про наявність складу злочину, передбаченого ст. 158 ч. 2 КК України, оскільки у цьому випадку порушений строк, а не спосіб виготовлення виборчих документів.
Однак такий детальний порядок виготовлення виборчих документів передбачений тільки для виборчих документів під час виборів народних депутатів, що є, безперечно, упущенням законодавця. Звертає увагу така обставина. Кримінальна відповідальність передбачена за порушення способу виготовлення виборчих документів, а не порядку такого виготовлення. Спосіб же їх виготовлення або, іншими словами, технологія виробництва взагалі законодавством не регламентується, що також ставить під сумнів правозастосування цієї норми. На нашу думку, потрібно ставити питання про кримінальну відповідальність за виготовлення виборчих документів з порушенням встановленого законом порядку їх виготовлення.
Окремі норми різних законів передбачають також порядок складання списків виборців, відкріплювальних посвідчень тощо. Однак законодавство в частині регулювання порядку виготовлення виборчих документів слід визнати недосконалим, а правову регламентацію цих відносин – фрагментарною. Що стосується виготовлення виборчого документа невстановленого зразка, то такі зразки затверджуються Центральною виборчою комісією. Будь-який відступ від встановленого зразка під час його виготовлення тягне за собою відповідальність за ст. 158 ч. 2 КК України.
Підсумовуючи, зазначимо, що виборчі документи – це документи, необхідні для фіксації ходу та результатів виборчого процесу відповідно до вимог закону, форма, порядок виготовлення, використання та зберігання яких встановлюється законом.
До виборчих документів належать виборчі бюлетені, списки виборців, відкріплювальні посвідчення, рішення виборчих комісій, їх протоколи та інші документи, які відповідають зазначеним вище умовам.
Варто також встановити момент закінчення цього складу. Закінченим цей злочин є з моменту виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, незалежно від його використання у подальшому. Незакінчення процесу (технології) виготовлення виборчого документа з причин, що не залежали від волі винного, тягне кримінальну відповідальність за попередні стадії злочинної діяльності.
Кримінально-караним є і внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей. Постає питання про співвідношення цього складу з попереднім. Який обсяг кримінальної відповідальності особи, коли вона вносить такі відомості під час злочинного виготовлення виборчого документа? На нашу думку, у разі внесення завідомо неправдивих відомостей під час виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, відсутні кримінально-правові підстави для ставлення в вину цій особі також і внесення до нього завідомо неправдивих відомостей. Кримінальна відповідальність за внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей передбачає злочинне спотворення дійсного документа. Законодавець не розкриває коло неправдивих відомостей, внесення яких тягне за собою кримінальну відповідальність за аналізованою нормою. Таким чином, характер відомостей, які вносяться до виборчого документа, кримінально-правового значення не має, однак необхідно, щоб ці відомості були необхідними згідно з вимогами законодавства щодо форми документа. Іншою підробкою є підчистки і виправлення у вже виготовленому документі. Виготовлення фальшивих виборчих документів не може розглядатися як підробка виборчого документа, оскільки це посягання передбачено законодавцем як окремий злочин. Однак, якщо незакінчений виготовленням виборчий документ у передбаченому законом порядку перебуває у володінні винної особи, яка завершує його виготовлення внесенням до змісту документа завідомо неправдивих даних, у вину особі слід ставити як виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, так і внесення до нього завідомо неправдивих даних.
Використання завідомо підробленого виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом, є злочином у разі, коли такий документ використовується у ході виборчого процесу, оскільки тільки за таких умов можливе спричинення істотної шкоді об’єкту кримінально-правової охорони зазначеним діянням. Використання вважається закінченим залежно від суті та призначення того чи іншого виборчого документа. Так, використання підробленого виборчого бюлетеня є закінченим посяганням з моменту його скидання в скриньку або вкидання до інших бюлетенів під час підрахунку голосів. Сам факт голосування на підробленому виборчому бюлетені не можна визнати закінченим посяганням, оскільки основним призначенням бюлетеня є його врахування як окремо поданого голосу. Однак якщо бюлетень виготовлений у спосіб, не передбачений законом, і суб’єкт злочину передає такий бюлетень (бюлетені) для видачі виборцям на дільниці, в такому випадку злочин також є закінченим, незалежно, чи дані документи будуть у подальшому використані під час голосування.
версія для друку | обговорити у форумі | відгуки і пропозиції
|